181449 (685716), страница 12
Текст из файла (страница 12)
Фактори пропозиції зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання. Їх є чотири:
1) кількість та якість природних ресурсів;
2) кількість та якість трудових ресурсів;
3) обсяг капіталу країни;
4) технологія.
Тільки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, ураховуючи і технологічний потенціал, дає змогу національній економіці виробляти більший обсяг продукції.
Природні ресурси - це землі, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси, клімат. Проте важливо не лише багатство ресурсів, а їх раціональне і ефективне використання. Трудові ресурси - пропозиція робочої сили, її кваліфікація, дисциплінованість, мотивація до праці - становлять найважливіший фактор економічного розвитку. Тут також важливе ефективне використання трудових ресурсів, низький рівень безробіття. Капітал сукупність засобів виробництва. Тут важливо не лише оновлювати, а й нарощувати основний капітал через інвестування. Технологія, яка охоплює також науково-дослідні й проектно-конструкторські розробки, менеджмент та підприємництво.
Стабільне економічне зростання передбачає не лише повне використання ресурсів, а й досягнення оптимальної структури виробництва (фактор ефективності). Іншими словами, країна має використовувати ресурси найекономніше (виробнича ефективність) і виробляти з них найцінніші для суспільства товари і послуги (розподільна ефективність).
Існує низка інших факторі в, які впливають на економічне зростання. Це передовсім соціокультурні та інституційні чинники. До них належать: сприятлива соціальна, культурна і політична атмосфера, позитивне ставлення до праці. В тривалому періоді економічне зростання залежить від політичної організації суспільства.
Типи економічного зростання.
Екстенсивний тип економічного зростання - це нарощування виробництва товарів і послуг на основі збільшення кількості факторів за попереднього рівня технології. Інакше кажучи, обсяг продукції зростає за рахунок збільшення чисельності робочої сили, обсягу інвестицій, використовуваних сільськогосподарських угідь та інших ресурсні. При цьому продуктивність праці залишається незмінною.
Інтенсивний тип економічного зростання - це збільшення виробництва товарів послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів - підвищення кваліфікації працівників, поліпшення використання реального капіталу, застосування принципово нових машин і механізмів, кращої організації господарської діяльності тощо. За цього типу зростання продуктивність праці підвищується.
3. Економічний цикл і його фази
Циклічність - це специфічна форма функціонування ринкової економіки. Виділяють три підходи до визначення причин циклічності:
1) пояснення циклів зовнішніми (екзогенними) факторами. Це явища, які відбуваються за межами економічної системи (зміна чисельності населення, винаходи, інновації, війни. тощо);
2) пояснення внутрішніми (ендогенними) факторами. Це явища, які відбуваються всередині економічної системи (споживання, інвестиції, діяльність уряду і т.п.).
3) пояснення синтезом внутрішніх і зовнішніх причин.
У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що справляють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. У зв'язку з цим середні цикли не без підстав називають базисними або відтворювальними. Цикл характеризується періодичними піднесеннями й падіннями ділової активності. Основною властивістю циклу є коливання темпів зростання ВВП в часі.
Фази циклу. Економічні цикли середньої тривалості, як правило, містять чотири фази, що йдуть у своєму розвитку одна за одною (див. Рис):
криза (1);
депресія (2);
пожвавлення (3);
піднесення (4).
ВВП
1 2 3 4
час
Криза (рецесія) характеризується: перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва; падінням товарних цін; зростанням безробіття; падінням рівня життя населення; зростанням взаємних неплатежів; ростом процентних ставок.
Депресія (застій, стагнація) характеризується стабілізацією виробництва, але на низькому рівні; високий рівень безробіття; рух капіталу нежвавий, відсутні нові інвестиції.
Пожвавлення - початок оновлення основного капіталу; активізація інвестицій та сукупного попиту; підвищення рівня виробництва; зменшення безробіття; зростання товарних цін.
Піднесення (експансія) - масове оновлення й розширення основногокапіталу4 стрімке зростання прибутків й цін; обсяги виробництва перевищують максимальні в минулому циклі.
Визначальними у цих фазах є криза і піднесення. Тому дехто з вчених розглядає структуру економічного циклу як двохфазову: рецесія й експансія.
Найбільш складною і суперечливою фазою економічного циклу є криза. З одного боку, вона несе в собі величезну руйнівну силу: скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, неминучу політичну напруженість. З іншого боку вона відіграє конструктивну функцію. прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона є водночас найважливішою ланкою, яка розчищає шлях для нового витка розвитку - прискорення технічного і технологічного оновлення виробництва, структурної перебудови економіки, підвищення ділової активності.
Умови сучасного розвитку характеризуються глибокими змінами структури економічного циклу і змісту його окремих фаз. Щ зміни пов'язані передусім з впливом на відтворювальні процеси досягнень науково-технічного прогресу, активним впровадженням у виробництво ресурсозберігаючих технологій, зростанням частки галузей, які виробляють товари широкого вжитку, а також сфери послуг, що менше піддаються циклічним коливанням.
На зміст циклічності дуже відчутий вплив має інтернаціоналізація відтворювальної структури, так само як і масштабне застосування в системі управління економікою новітніх засобів інформатики. Це природно, розширює можливості здійснення як на макрорівні, так і на рівнях окремих корпорацій ефективної антициклічної політики. Як наслідок цього в повоєнному розвитку економіки відбулися загальне скорочення тривалості фаз економічного циклу та більш швидке досягнення стану структурної рівноваги.
4. Малі, середні та довгі цикли
Циклічність являє собою відхилення економіки від стану рівноваги, яке може бути представлено в трьох видах:
Відхилення ринкового попиту від пропозиції товарів та послуг. Таке відхилення може бути короткостроковим та довгостроковим;
Відхилення, яке пов’язане зі зміною попиту на обладнання, споруди і т.п.; воно долається протягом 8 - 12 років шляхом переливу капіталів;
Відхилення, яке пов’язане з переходом від одного технологічного способу виробництва до іншого. Рубежі між ними відмежовують крупні етапи цивілізації.
Відповідно до цього розрізняють такі основні види циклів.
Короткочасні, або короткі (3-4 роки). В їх основі лежить необхідність оновлення товару, або коливання попиту на гроші Малі цикли пов’язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Вони регулюються безпосередньо на підприємстві з допомогою проведення маркетингових досліджень, стратегічного планування.
Середні (7-11 років). Середні цикли виникають в результаті міжгалузевої конкуренції. Їх матеріальною основою є необхідність оновлення основного капіталу. Для впливу на них використовуються методи державного централізованого регулювання.
Великі економічні цикли (40-60 років). Поряд з малими і середніми циклами існують більш тривалі економічні цикли, названі „довгими хвилями”. М.Д. Кондратов виділив дві з половиною „довгі хвилі": перша - з початку 90-х років 18 ст. до 1844-1851 рр.; друга - до 1896 р; третя - з 1896 р. по 1920 р. Ці цикли називають „довгими хвилями Кондратьєва" від імені російського вченого, який їх описав. „Довгі хвилі" складаються з висхідної фази „великого піднесення", що триває 20-25 років та низхідної фази - „великого спаду", які пов’язані з великими науково-технічними відкриттями і їх широким застосуванням в промисловості. Матеріальною основою таких циклів є зміна базових технологій та поколінь машин (стрибок у лінії технічного прогресу), оновлення об’єктів інфраструктури.
Іноді виділяють також циклічні коливання вікових трендів.
В економічній теорії виділяють також цикли Кітчина тривалістю3-5 років, Джугляра - 7-11 років, Кузнєца - 15-20 років і т.д.
5. Антициклічні заходи держави
Антициклічне регулювання - це система господарсько-політичних заходів, які здійснюються державою з метою пом’якшення циклічних коливань суспільного виробництва і зменшення соціальних та економічних збитків, які вони спричиняють.
Існують різноманітні погляди на причини виникнення циклічних коливань, і різні підходи до їх регулювання. Проте концепції регулювання найбільш наближені до двох основних - неокейнсіанської та неокласичної. Перша пропонує управляти сукупною пропозицією, друга сукупним попитом. В залежності від початкових умов та орієнтирів прихильники того чи іншого напрямку по-різному вирішують питання згладжування циклічних коливань, по-різному оперують інструментами, державного регулювання, котрі можна використовувати для цих цілей. Так, прихильники кейнсіанських рецептів більшу увагу надають бюджетній, податковій політиці (фіскальній). Неокласичні теорії базуються на проблемах грошей та кредиту (монетарній політиці).
Серед інструментів макроекономічного регулювання виділяють фіскальне та монетарне. Фіскальне регулювання передбачає скорочення витрат державного бюджету, збільшення податкових ставок в періоди, що погрожують перевиробництвом та додаткові витрати держбюджету, зменшення податкових ставок, коли виникає погроза недовиробництва. Тим самим здійснюється вплив на стан ділової активності в країні.
Монетарне регулювання означає вплив на ринкову економіку з допомогою механізму зміни облікових ставок, норм обов’язкових банківських резервів, операцій з цінними паперами.
Поряд з інструментами фіскальної та монетарної політики використовують інструменти цінової, антиінфляційної, зовнішньоекономічної політики, що сприяють стабілізації економіки та попередженню економічних криз. Адже, якщо в 19 ст. анти циклічне регулювання обмежувалось лише антикризовою політикою, то в 20 ст.д.ержава впливає на всі фази циклу, щоб попередити виникнення криз.
В фазі спаду всі заходи держави повинні бути направлені на стимулювання ділової активності. Для попередження „перегрівання" економіки і пов’язаних з ним негативних наслідків в господарській діяльності державі слід проводити політику стримування. Податково-бюджетна політика цього періоду характеризується підвищенням податкових ставок, скороченням державних видатків, обмеженнями в галузі проведення амортизаційної політики. Вказані фіскальні заходи приводять до зниження купівельної спроможності, тобто і до скорочення попиту, що приводить в кінцевому результаті до зниження ділової активності. В кредитно-грошовому регулюванні проводиться політика „дорогих грошей”: підвищення процентних ставок по кредитах, скорочення кредитних ресурсів банків.
В Україні для виходу із кризи були використані, перш за все, інструменти монетарної політики, які дали позитивні наслідки - стабілізували фінансову систему, національну валюту, сприяли зростанню ділової активності. Впровадження нової системи оподаткування доходів населення сприяє зростанню попиту, що стимулює національного виробника. Продумана зовнішньоекономічна політика захищає виробництво від іноземних конкурентів. Змінюються позиції української економіки на світовому ринку, сформувалась стійка тенденція до збільшення українського експорту. Це сприяє економічному зростанню, що спостерігається з 2000 року.
Тема 10. Відтворення і зайнятість трудових ресурсів
1. Відтворення робочої сили
Людський фактор є головною продуктивною силою суспільства. Тому у відтворенні продуктивних сил насамперед слід виділяти відтворення особистого фактора - людини праці і підприємця. Продуктивна сила людини праці характеризується її робочою силою, тобто здатністю до праці.
У будь-якій суспільно-економічній формації робоча сила має дві характеристики:
кількісну (кількість носіїв здатності до праці);
якісну (стан фізичного розвитку і здоровя людини, рівень освіти, кваліфікації, співвідношення цих показників для різних професійних груп населення).
Процес відтворення робочої сили - це, по-перше, виробництво робочої сили, тобто підтримання і відновлення фізичних і розумових здібностей людей до праці, у т. ч. зміну працівників, які вибувають з процесу виробництва (причому ця заміна відбувається, як правило, в розширених масштабах), по-друге, розподіл робочої сили в галузях, підрозділах і сферах народного господарства і, по-третє, споживання робочої сили, тобто її використання в процесі виробництва.
Щоб праця здійснювалася як продуктивний процес, робоча сила повинна реально включатися до складу продуктивних сил, тобто бути зайнятою у процесі виробництва
Відтворення робочої сили перш за все передбачає забезпечення працездатного населення роботою, їх зайнятість.
Зайнятість - це діяльність громадян, повязана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій або іншій формі
Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього трудових ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатен працювати.
Повна зайнятість є основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Коли трудові, а разом з ними й інші ресурси використовуються повністю, економіка країни перебуває на межі своїх виробничих можливостей.
Однак для ефективного функціонування економіки потрібно, щоб працівники використовувались в найбільш необхідних виробництвах, з найбільшою віддачею. Тобто необхідна раціональна зайнятість. Якщо на виробництві надмірна кількість працівників, економіка втрачає свою ефективність. Тому сучасна економіка не може забезпечити 100% зайнятість.
Під повною зайнятістю розуміється ситуація, коли роботу мають всі хто може і бажає працювати. Вона відповідає природному рівню зайнятості.
Якщо економіка має недостатньо робочих місць для бажаючих працювати, то формується неповна зайнятість: певна кількість робочої сили вимушено залишається без роботи.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
