97266 (685188), страница 7
Текст из файла (страница 7)
Кількість суден рибопромислового флоту зменшується у зв'язку з їх фізичним та моральним старінням. Значна частка суден експлуатується з перевищенням нормативного строку.
Підвищення протягом останніх 10 років цін на пально-мастильні матеріали (у 6 разів), стан матеріально-технічного забезпечення, використання водних живих ресурсів виключних морських економічних зон прибережних держав та умови оподаткування підприємств спричинили погіршення економічної ефективності використання суден у традиційних районах промислу Світового океану.
Через зменшення кількісного та погіршення типового складу суден рибопромислового флоту, що є основною причиною згортання експедиційного промислу (специфічна особливість рибної галузі України), обсяги вилову в океані у 2010 році не будуть перевищувати 120 тис. тонн.
У галузі рибного господарства нараховується 503 судна рибопромислового флоту 29 проектів, що піднаглядні класифікаційному товариству. Перевищили нормативні строки служби 69 відсотків великих, 85 - середніх і 83 відсотки малих і маломірних суден.
Загальний фізичний знос суден флоту досягає 70 відсотків, середній їх вік становить 21,2 року. За умови підтримання задовільного технічного стану в 2010 році в Україні може залишитися 87 суден (серед них 17 суден океанічного промислу), середній вік яких досягне 21 року.
Метою Програми є стабілізація, нарощування обсягів вилову та виробництва конкурентоспроможної рибної продукції для гарантування продовольчої безпеки держави, задоволення потреб населення в рибопродукції.
2.3 Світові тенденції розвитку рибопереробної підгалузі харчової промисловості
Друге після сільського господарства найважливіше джерело продуктів харчування для зростаючого населення - природні ресурси Світового океану. Вважається, що зараз рибна продукція забезпечує середньому жителю Землі 6% споживаного їм тваринного білка, а приблизно для мільярда чоловік, в основному жителів Азії, риба - джерело 30% споживаного тваринного білка.
Риба і морепродукти належать до швидкопсувних харчових продуктів, і випуск із них виробів зв'язаний з урахуванням раціонального використання сировини й експлуатації устаткування, обліку нюансів технологічних процесів, вибору оптимальних для даного підприємства схем виробництва і вимагає глибокого знання його особливостей і конструктивних ознак устаткування.
Загальне виробництво світового рибного господарства досягає 130 млн. т/рік, з яких більш 90 млн.т/рік - улов, а близько 40 млн. т/рік - добуті за допомогою аквакультури, що складає вже більш 30 % від усього виробництва рибного господарства. Обсяги улову залишалися практично постійними протягом останніх 10 років.
Особливістю останніх років був прискорений розвиток аквакультури як у прісноводних системах, так і в морському середовищі. Лідером є Китай, на частку якого приходиться більш 2/3 від загального виробництва аквакультури у світі і Норвегія, де щорічно вирощують і поставляють на внутрішній і світовий ринок до 325 тис. т. лососевих, що дорівнює щорічному улову Норвегією тріски в природному морському середовищі. Розвиток аквакультури стрімко розширює свої географічні границі і її продукцію усе більше завойовує світові ринки рибної продукції [95].
Близько 38% від світового виробництва риби експортується. Експорт із країн, що розвиваються, складає більш 50%, а більш 80% імпорту приходиться на розвинуті країни (Японію, США, Європу).
Близько 100 млн. т/рік рибопродукції вживається в їжу, а інше переробляється, головним чином, у рибне борошно.
Якщо економіка сільського господарства з часів Неолітичної революції - виробляюча, заснована на агрикультурі, а споживання природних плодів землі - скоріше виключення, чим правило, то економіка використання Світового океану, як і в донеолітичні часи, в основному, привласнююча.
Зростання населення в сполученні з удосконалюванням методів лову і ростом споживання морських продуктів у багатих країнах привело до стрімкого збільшення улову океанічної риби. За ХХ століття її вилов виросло в 25 разів - з 3 до 82 млн. метричних тонн (1989). Тільки з 1950 по 1988 р. він виріс з 19 до 88 млн. т - набагато більше, ніж чисельність населення. У розрахунку на душу населення улов більш ніж подвоївся - виріс з 8 до 17 кг. Але після 1988 р. приріст уловів став меншим, чим приріст населення. Тому, незважаючи на те, що в 1996 р. світовий улов був найбільшим за всю історію - 95 млн. т (у 1997 р. він дещо знизився), улов на душу населення пройшов свій пік у 1988 році і зараз має тенденцію до зниження.
Надмірний ріст уловів ставить під погрозу стійке відтворення світових запасів риби. За даними ФАО, уже зараз 11 з 15 головних промислових регіонів серйозно виснажені, а вилов 70% найважливіших видів риби близький до біологічної межі. Щорічний приріст світового улову найближчим часом може припинитися. З урахуванням росту населення це означає, що до 2050 року улов океанічної риби на душу населення упаде приблизно до 11 кг. При цьому в улові буде продовжувати рости частка низькосортних порід, які раніше навіть не вважалися їстівними. У найближчі 50 років ймовірно повне зникнення з ринку деяких порід, зниження якості одержуваних з моря продуктів харчування, зростання цін, множення конфліктів між країнами через доступ до рибних багатств.
Оскільки можливості океанів наближаються до вичерпання, то збільшуючийся попит на рибну продукцію може бути вдоволений тільки за рахунок розведення риби, що і перетворилося в одну з найбільше швидко зростаючих галузей виробництва продовольства. Продукція аквакультури виросла з 7 мільйонів тонн у 1984 до 28 мільйонів тонн у 1997 році, тобто до 30% від світового улову океанічної риби . По оцінках, наприкінці минулого століття кожна четверта риба, що з'їдається у світі, була вирощена штучно.
Однак розширення рибництва наштовхується на ряд обмежень, у тому числі і тих, котрі гальмують нарощування виробництва м'яса. Швидкий ріст рибництва порозумівається високою кормовою ефективністю галузі, по якій вона порівнянна з птахівництвом: на 1 кг приросту рибної продукції витрачається 2 кг зерна. Проте, штучне розведення риби - це не просте споживання того, що створила природа. Воно вступає в конкуренцію з розведенням худоби і птаха за корми, зокрема, за зерно, соєві боби і рибне борошно, і до того ж породжує високий попит на прісну воду, що також використовується на інші цілі і може бути гостро дефіцитною.
За даними ФАО, у 2001 р. світове виробництво риби і морепродуктів (включаючи продукцію аквакультури) склало 129,9 млн. т/рік, що трохи нижче рівня 2000 р. (130,4 млн. т/рік) [98].
Скорочення відбулося в основному за рахунок падіння уловів дрібних пелагічних риб у Південній Америці, насамперед у Перу. У цілому видобуток риби і продуктів моря зменшився на 3 млн. т/рік - до 91,8 млн.т/рік. У той же час випуск продукції аквакультуры продовжував розширюватися і досяг 37,5 млн. т/рік. У 2001 р. частка аквакультури в загальному обсязі виробництва збільшилася до 29% з 15% у 1990 р.
Найбільшим продуцентом риби і морепродуктов у світі є КНР, на частку якої приходиться майже 1/3 світового видобутку (у 2001р. - близько 42,6 млн. т/рік). Друге місце зберегла за собою Перу, хоча виробництво в цій країні в порівнянні з 2000 р. помітно знизилося. Третю позицію серед ведучих рибодобувних країн займає Індія, виробництво якої оцінюється в 5,7 млн. т./рік.
У вартісному вираженні обсяг світової торгівлі рибою і морепродуктами в 2001 р. у порівнянні з попереднім роком трохи зменшився. Як звичайно, на розвинуті країни приходиться більш 80% світового імпорту даної продукції. У розглянутому році частка Японії у світовому імпорті рибних товарів унаслідок спаду, що продовжувався, в економіці знизилася до 22%. У той же час питома вага країн ЄС виріс до 35% . США, виступаючи четвертим за значенням світовим експортером риби і морепродуктівв, займають 2-і місце у світі по вартості імпорту даної продукції, оцінюваної в 10,2 млрд. дол./рік.
По вартості експорту лідируючі позиції у світі належать Таїланду і КНР. В останні роки китайський експорт розвивається більш динамічно і, по оцінці ФАО, у 2002 р. КНР випередила Таїланд як найбільший постачальник рибних товарів на світовий ринок.
Близько 19% міжнародної торгівлі рибою і морепродуктами (у вартісному вираженні) приходиться на креветки. Ведучими імпортерами креветок на світовому ринку виступають ЄС, Японія і США, сукупний обсяг закупівель цих країн визначається в 950 тис. т щорічно.
Дані за 2002 р. свідчать про скорочення закупівель замороженого філе атлантичної тріски майже усіма ведучими імпортерами, що зв'язано в основному з ростом цін на цю продукцію. На думку експертів ФАО, істотного зміцнення цін на філе тріски в 2003 р. не очікується, оскільки воно буде стримуватися ростом пропозиції продукції експортерами КНР.
Результатом реалізації Міжнародної програми по збереженню рибних ресурсів стало збільшення запасів минтая. Біля половини виловленого в районі Аляски минтая переробляється в пасту "сурими", з якої в Японії й інших азіатських країнах виготовляють ряд продуктів.
Донні риби, головним чином минтай, складають основну частину уловів США. У 2001 р. американським рибопромисловим флотом було добуто 1,9 млн. т на суму 543 млн. дол. (на базі франко-судно). За даними національної статистики, у зазначеному році на донні риби приходилося 47% по обсязі і 17% по вартості від загального улову риби. Після первинної переробки вартість вивантаженої риби різко збільшується, у 2001 р. вона досягла 1,4 млрд. дол.
Норвезький сектор донної риби знаходиться в стані глибокого кризи. Протягом трьох років квота на вилов тріски в Баренцевом море була знижена на 460 тис. т, що не підняло ціну на цей вид риби.
Рис.2.5. – Структура світового вилову риби і морепродуктов (млн. т/рік)
Рис.2.6. - Структура експортерів в міжнародній торгівлі рибою і морепродуктами (млрд. дол./рік)
Рис.2.7. - Структура експортерів в міжнародній торгівлі рибою і морепродуктами (млрд. дол./рік)
Відповідно до доповіді ФАО «Світове рибальство й аквакультура» [98] (15.11.2006 року) ні в найближчій, ні у віддаленій перспективі не прогнозується великий стрибок в попиті та пропозиції рибної продукції. Очікується повільне відновлення рівня постачань після їхнього падіння під впливом урагану “Ель-Ніньо”, а темпи розвитку аквакультури будуть гальмуватися ростом собівартості виробництва й обмеженістю акваторій, придатних для рибоводних господарств. Ріст попиту буде стримуватися несприятливим станом світової економіки і більш повільними, ніж передбачалося, темпами росту народонаселення. У наступні 2–4 роки пропозиція буде збільшуватися, але повільніше ніж на початку 90-х років. Особливо сильно сповільняться темпи зростання виробництва в Азії, де і для положення в аквакультурі, і для активності продажів стали характерні застійні явища, у значній мірі обумовлені ростом цін на продукцію аква-культури.
До 2010 року темпи зростання виробництва можуть відновитися, але попит на рибу і морепродукти почне скорочуватися, оскільки до демографічної і макроекономічної проблем додасться такий фактор, як жорстокість конкурентної боротьби з продукцією тваринництва і птахівництва на ринку продовольства.
Населення землі до 2010 року буде приблизно на 2 % менше, ніж прогнозувалося раніше. Попит на рибу і морепродукти в Європі може скоротитися в порівнянні з 1995 року на 6 %, у Північній Америці — на 4 %, в Азії — на 8 %. Ріст попиту на продукцію тваринництва і птахівництва стимулюється сільсько-господарською політикою ЄС.
Загальний обсяг виробництва в аквакультурі до 2010 року може досягти 35–40 млн.тонн./рік. Виробництво культивованого лосося буде збільшуватися завдяки як зниженню собівартості, так і продуманій маркетинговій політиці розширення бази споживання. Виробництво культивованої креветки може збільшитися до 50 % від обсягу виробництва в промисловому секторі, але тут серйозними стримуючими факторами є скорочення попиту в Японії й екологічні проблеми в основних районах виробництва.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
