93655 (681546)
Текст из файла
Розумова відсталість
Розумова відсталість, або олігофренія, являє собою групу різних по етіології й патогенезу хворобливих станів, основним проявом яких є інтелектуальний дефект, що приводить до соціальної дезадаптації. Діагностика олігофренії, досить певна у важких випадках захворювання з різко вираженим інтелектуальним дефектом, стає значно менш чіткої при легких ступенях розумової відсталості, що граничать із варіантами слабкого інтелектуального розвитку в психічно здорових людей.
Емпіричне пізнання й наукові дослідження дозволили побудувати дві моделі розумової відсталості: біомедицинську й соціокультурну. Прихильники біомедицинської моделі, розглядаючи розумову відсталість із позицій загальної медицини, затверджують, що для діагнозу олігофренії істотним є встановлення серйозних змін у головному мозку. Навпроти, прихильники соціокультурної моделі наполягають на важливості соціальної функції й здатності хворого адаптуватися до норм, прийнятим у даному культурному середовищі. Для прихильників цього напрямку уявлення про вроджене походження мозкових змін, що приводять до затримки психічного розвитку, не є аксіомою; уважається, що інтелектуальний дефект може формуватися протягом періоду соціалізації дитини у зв'язку з умовами виховання. Щодо цього можна бачити чіткі аналогії з уявленнями про розлади особистості, що допускають поряд з «ядерними» психопатіями існування придбаних форм особистісних аномалій, які можуть виникати на будь-якому етапі соціалізації дитини й підлітка. Патогенетична близькість обох захворювань підсилюється тим обставиною, що розлади особистості в дітей і підлітків часто сполучаються з відставанням розумового розвитку, у механізмах якого відіграють роль як фактори соціального середовища, так і дизонтогенез центральної нервової системи.
В основу діагностики розумової відсталості, на думку одного із засновників дитячої психіатрії в нашій країні, Груні Юхимівни Сухаревої (1891-1981), повинен бути покладений клініко-психопатологічний принцип. Відповідно до цього принципу, критеріями діагнозу олігофренії є:
а) Дифузійний (тотальний) характер слабоумства, при якому страждають не окремі здатності й навички, а особистість у цілому. Цей клінічний підхід відрізняється від принципів функціональної психології, для якої діагноз розумової відсталості цілком зводиться до недостатності інтелектуальних процесів, установленої за допомогою методів психометрії. Із клініко-психопатологічних позицій вимір інтелекту за допомогою тестування дає лише часткову (хоча й істотну) картину змін психічної діяльності. Визначення рівня психічного функціонування повинне ґрунтуватися на всій доступній інформації. Потрібно враховувати, що виявляють при психопатологічному обстеженні здатність до утворення абстрактних понять, уміння виділити головне й другорядне в одержуваній інформації, розвиток мови й здатність користуватися нею в умовах природного спілкування, рівень активної уваги, характер поведінкових й емоційних реакцій. Із клінічної точки зору олігофренія - це не стільки розумове недорозвинення, скільки складний психопатологічний синдром, що включає симптоми розумової відсталості.
б) Непроградієнтний (стабільний) характер інтелектуальної недостатності, що, виявившись у дитинстві, надалі не прогресує. Розумовий дефект не може повністю загальмувати розвиток дитини, хоча темп цього розвитку вповільнений. У результаті до підліткового або юнацького віку досягається рівень розвитку, порівнянний з тим, що має місце в психічно здорових дітей дошкільного або молодшого шкільного віку. Це не означає, що шістнадцятирічний олігофрен те ж саме, що десятилітня дитина з нормальним психічним розвитком, але лише підкреслює, що інтелектуальний дефект залишається протягом усього періоду розвитку стабільним, а паралельно йде лише процес повільного нагромадження знань і навичок, що сприяють соціальної адаптації суб'єкта. Це нагромадження знань і навичок може бути досить значним, завдяки чому тести показують іноді збільшення IQ; це не виключає факту існування стійкого розумового дефекту, що проявляє себе при клініко-психопатологічному дослідженні.
По виразності розумової відсталості розрізняють трохи її ступенів. Найбільш важкої є глибока розумова відсталість, або ідіотія. При ній мова й мислення у хворого повністю нерозвинені. Хворі не володіють навіть елементарними навичками самообслуговування, поїдають неїстівні предмети, їх не вдається привчити до елементарної охайності. Рухи їх мало координовані, емоції виражаються нечленороздільними лементами й хаотичним порушенням. Прогрес в інтелектуальному розвитку неможливий, хворі потребують постійної допомоги й нагляді.
Помірна розумова відсталість або імбецильність - середня по глибині ступінь олігофренії. Хворі можуть вимовляти короткі, прості фрази, розуміють нескладну за змістом мова. Але запас знань у них дуже обмежений і нагромадження його йде вкрай повільно, відстає розвиток навичок самообслуговування й моторики. Хворі можуть навчитися виконувати прості трудові операції: мити посуд, підмітати підлогу й т.п. Але участь їх у суспільній праці обмежена, зводиться до виконання найпростішої фізичної роботи при постійному контролі й спонуці, тому що почуття боргу й відповідальності в них нерозвинене. Зовсім незалежне проживання досягається рідко. Багате емоційне життя: хворі випробовують прихильність до близьких, у них розвинене почуття сорому, уразливість, вони здатні реагувати на похвалу й осудження. Використати психометричні тести важко, тому що хворі погано розуміють інструкції, що дають їм, але за деяким даними, IQ при імбецильності перебуває в границях від 35 до 49. При більше низьких цифрах прийнято говорити про важку розумову відсталість.
Легка розумова відсталість, або дебільність, важка для діагностики. Діти з легкою розумовою відсталістю розвиваються звичайно повільніше, ніж у нормі, пізніше починають ходити, вимовляти перші слова. Мовні навички при розвитку фразової мови здобуваються ними із працею й з великою затримкою. Але все-таки діти після 5 років у достатньому ступені опановують мовою, більшість із них досягають повної незалежності в догляді за собою: уміють самостійно себе обслуговувати в побуті, здобувають гігієнічні навички, проявляють ініціативу в повсякденних домашніх справах, у дитячих іграх усвідомлено маніпулюють іграшками, можуть підтримати колективну гру, запам'ятати невеликий вірш, виявляють цікавість до книжок з яскравими картинками. Наявне в них уповільнення темпу психічного розвитку, недолік фантазії й допитливості, низька популярність серед дітей у групі часто мало турбують батьків і не привертають увагу вихователів дитячої установи.
Розумовий дефект проявляє себе з початком шкільного навчання. Тут у дебільних дітей виявляється нездатність до утворення абстрактних понять при відносній схоронності наочно-образного мислення. Дитина погано осмислює задане учителем завдання, які легко засвоюються іншими дітьми в класі; для розуміння завдання потрібно, щоб воно було викладено у вигляді коротких пропозицій із простою граматичною конструкцією (без вступних слів, дієприкметникових зворотів і т.п.). Підказка, натяк мало допомагають - дитині потрібно розтлумачити завдання повністю, у всіх деталях. Навички простого читання, листи засвоюються дуже повільно, і для повного засвоєння завдання потрібно повторювати багаторазово протягом 10-20 днів, хоча механічна пам'ять при дебільності звичайно не страждає, і стомлення в процесі виконання завдання не зростає (при коректурній пробі число помилок не збільшується).
Діти погано розпізнають відносини подій і предметів у часі й у просторі; поняття «раніше», «пізніше», «праве», «ліве» уловлюються ними важке. Звичайне завдання для молодших школярів: зрівняти два подібних предмети по величині, обсягу, вазі - дебільною дитиною не виконується; для того, щоб домогтися позитивного результату, потрібно обидва предмети дати йому в руки, прикласти їх один до іншого. Щоб перейти від такого наочно-діючого навчання до наочно-образного, що оперує не самими предметами, а уявленнями про їх, їхніми образами, потрібно кілька років. Завдання знайти розходження між подібними предметами виконується дітьми з більшою легкістю, чим завдання знайти загальне в декількох предметах або малюнках. При цьому дебільні діти можуть працювати одночасно не більш ніж з 2-3 предметами.
При навчання лічбі діти з легкою розумовою відсталістю погано засвоюють поняття кількісного змісту числа, зміст умовних арифметичних знаків, без попереднього роз'яснення не вловлюють умови нескладного завдання. Вони із працею засвоюють правила правопису, фрази будують примітивно, мова страждає аграматизмами, недорікуватістю. Уява їх не розвинена, діти не можуть придумати закінчення незакінченої розповіді, не вміють включатися в чужу роль («Що б ти робив на місці хлопчика, якому мама відмовилася купити іграшку?»). Важко навчити дитини зображувати зайку, порося; вдається лише домогтися, що він скаже: «Хрю-хрю». Дитина не схоплює вираження осіб персонажів на картинці, якщо тільки воно не випливає із всієї зображеної ситуації. Дебільні діти люблять слухати музику, намагаються танцювати. Але їхні рухи неспритні й розгонисті, руху рук і ніг не погодяться між собою. Емоції їх примітивні, немає складних відтінків переживань, міміка невиразна.
При всій обмеженості інтелектуального розвитку хворі з легкою розумовою відсталістю непогано орієнтуються в нескладних побутових ситуаціях, здатні вести самостійне життя. Майже всі вони закінчують допоміжну школу для розумово відсталих дітей, уміють читати й писати, опановують простим рахунком. У дозрілих літах багато хто з них працюють на нескладних роботах і навіть одружуються. Ступінь їхньої соціальної адаптації визначається характером поводження; вона знижується у випадку підвищеної збудливості, агресивності хворих. Більша сугестивність і нездатність оцінити відносини між людьми робить їх нерідко жертвою зловмисних елементів, що утягують їх у злочинні дії. Низький рівень моральних затримок веде також до розгальмування сексуальних потягів, а в жінок - до частих позашлюбних зв'язків і вагітностей. Відзначається також схильність до зловживання психоактивними речовинами, бродяжництву.
Якщо діагноз глибокої й помірної розумової відсталості не викликає більших труднощів, то встановлення діагнозу легкої розумової відсталості часто виявляється спірним і викликає більші сумніви. Мова йде про відрізнення легкого ступеня дебільності від так називаної прикордонної розумової відсталості. Остання не може бути віднесена до розладів психічної діяльності і являє собою крайній варіант нормального розумового розвитку. Якщо «щира» олігофренія в різних країнах стабільно становить від 1 до 3% усього населення, то частота прикордонної розумової відсталості коливається в широких межах залежно від соціальних і культурних факторів. Діти із прикордонною розумовою відсталістю, як правило, позбавлені батьків або виховуються в неблагополучних родинах, де низок престиж утворення. До 6-7-літнього віку готовність їх до школи залишається низкою, бажання вчитися відсутній. Досягнення їх у навчанні вкрай низки, і програму школи вони не засвоюють, незважаючи на всі зусилля педагогів. Внаслідок соціально-педагогічної занедбаності поводження їх виявляється девіантним або делінквентним.
Подібні діти й підлітки являють собою більшу проблему для органів народного утворення, правоохоронних органів і для всього суспільства. Не могти вирішити її традиційними методами педагогіки, суспільство адресується за допомогою до психіатрів, які під суспільним тиском змушені бувають уживати зусилля по обстеженню дітей і підлітків із прикордонною розумовою відсталістю. При обстеженні виявляється, що рівень шкільних знань у них не відповідає віку або наближається до нульового. Однак відсутній характерна для «щирої» олігофренії тотальність психічних порушень. При слабкому розвитку відверненого, логічного мислення такі діти самостійно опановують складними навичками, необхідними їм у побуті. Так, вони можуть знати всі тонкості рибного лову, прибутково торгують на ринку, успішно ремонтують електроприлади, велосипед і т.п. У групі однолітків, з якими вони спілкуються поза школою, вони мають авторитет і нерідко самі стають організаторами злодійських дій, пограбувань квартир, спритно вміючи йти від відповідальності.
Невиправдане встановлення у випадку прикордонної розумової відсталості медичного діагнозу не вирішує ніяких проблем. Відсутність чітких ознак розладу психічної діяльності робить безглуздим включення дітей і підлітків з низькими досягненнями в навчанні в програми лікування й профілактичних медичних заходів. Останні стають необхідними, якщо в суб'єктів із прикордонною розумовою відсталістю у зв'язку з конфліктною ситуацією формуються ті або інші невротичні й особистісні розлади, алкоголізм або наркоманія. У деяких випадках установлення діагнозу «легкої дебільності» і переведення дитини в допоміжну школу не сприяють нормальному розвитку, тому що в допоміжній школі вона також не засвоює полегшену програму навчання, інтересу до знань не проявляє, учитися не хоче, порушує дисципліну, прогулює заняття. У подібних випадках роль талановитого педагога й вихователя в перебудові особистості дитини більше значна, чим зусилля медичних працівників і психотерапевтів. Разом з тим труднощі розмежування легких форм дебільності й прикордонної розумової відсталості до кінця не вирішені. Обов'язковим у даних випадках є психологічне тестування, але й воно не завжди дає вичерпні результати. У цілому можна вважати, що досить високий рівень IQ (більше 90) дозволяє виключити діагноз розумової відсталості, тоді як низький рівень IQ (нижче 70-80) ще не дає достатніх даних для впевненої діагностики цього захворювання.
Для диференціального діагнозу зазначених станів необхідно також ураховувати етіологію й патогенез у кожному випадку розумової відсталості, дані сомато-неврологічного й генетичного досліджень.
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
