92822 (680948), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

На 1-й і 7-й день після операції показники Т-клітинної ланки, зокрема кількість CD3⁺, CD4⁺ і CD8⁺ відносно норми (в 1,8; 1,3 і 1,1 раза відповідно), були знижені, що пояснюється високим рівнем норадреналіну, який сприяє їхньому інгібуванню. На 21-й день вміст CD3⁺ і CD4⁺ залишався нижчим, ніж у донорів, тоді як кількість CD8⁺ перевищувала показники донорів. Таким чином, у ранньому післяопераційному періоді розвивається вторинний Т-клітинний імунодефіцит, який з 21-го дня змінюється дисбалансом у Т-системі. Нормалізація усіх показників спостерігається через 3 міс. На 6-й місяць відзначається зниження рівня CD8⁺, що, можливо, викликано високим рівнем кортизолу, який здійснює переважно інгібуючий вплив на Т-лімфоцити із супресорною активністю (Е.А. Коренева, Э.К. Шхинек, 1984, 1989). Через 1 рік повторно констатовано розвиток вторинного імунодефіциту. Ймовірно, це пов’язано з закінченням курсу лікування, що тривав 6 міс, і необхідністю його повторного призначення. Таким чином, імунна система ніби відчуває «подвійний прес»: з одного боку, наявність антигену, що диктує умови імунної відповіді, а з іншого – імунна система починає відчувати вплив з боку гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи, що підтверджено наявністю негативного взаємозв’язку кортизол–CD8⁺ (r=–0,5). Спостерігалося збільшення рівня CD16⁺ і CD56⁺ протягом усього періоду дослідження з максимальним підвищенням через 3 міс.

Апоптоз був інтенсифікований з 1-го дня, а максимально це проявлялося через 21, 30 днів і 3 міс з подальшою тенденцією до зниження (CD95⁺–адреналін; r=–0,5).

Рівень TGF-в був збільшений протягом усього періоду дослідження з максимумом на 30-й день і повторним збільшенням через 1 рік, що також свідчить про необхідність проведення повторного курсу лікування.

Імунна система, як система «швидкого реагування» на чужорідний вплив, тісно пов’язана зі стрес-системою двобічними зв’язками: впливом нейрональних структур на імунокомпетентні органи й клітини, з одного боку, та імунної системи на стрес-систему, з іншого (J.E. Blalock, 1989; E.M. Sternberg et al., 1992; А.Д. Адо, 1993; Т.И. Коляда с соавт., 1995). Оскільки імунокомпетентні клітини мають рецептори до катехоламінів (R. Landmann et al., 1984; A.M. Katz et al., 1985; П.П. Голиков, 1988), глюкокортикоїдів (M.R. Ruff et al., 1989; E.L.Webster et al., 1990; А.Д. Абрамов, 1991; E.M. Freadman, M.R. Irwin 1995) та інших біологічно активних речовин, можливий прямий вплив гормонів і медіаторів на елементи імунної системи.

Нами виявлено, що застосування антигомотоксичних препаратів, які впливають на процеси у клітині на рівні цитокінів, з 1-го дня після операції сприяло стимуляції імунокомпетентних клітин й, імовірно, дало можливість імунній системі впливати на гіпоталамо-гіпофізарно-надниркову вісь через рецептори до цитокінів (C.A. Dinarello, 1992; E.M. Sternberg, J. Licino, 1995), уникаючи пригнічення імунореактивності за рахунок обмеження стрес-реакції й попередження викликаного стресом підйому рівня глюкокортикоїдів у крові. На відміну від хворих 3-ї і 4-ї груп, це підтверджується нормалізацією рівня кортизолу на 1, 7 і 21-й день. З 30-го дня й до кінця 1-го року відзначено збільшення рівня кортизолу з максимумом через 6 міс і 1 рік, що повністю корелює з динамікою вмісту TGF-в. На 1, 7 і 21-й день виявлено незначне збільшення рівня адреналіну, а починаючи з 30-го дня він максимально підвищувався й залишався таким до 3-го місяця з незначним зниженням через 6 міс і 1 рік. Виявлену динаміку рівня адреналіну можна трактувати як відтерміновану відповідь на стрес, а, можливо, на прийом антигомотоксичних препаратів, які є комплексними і, мабуть, мають кілька механізмів дії й так чи інакше пов’язані з регуляцією катехоламінового обміну (C. Song et al., 1994; E.M. Sternberg, J. Licino, 1995; С.Е. Фурсов с соавт., 1996).

Таким чином, процеси, що відбуваються в організмі на тлі активаційної терапії антигомотоксичними препаратами, розрахованої на відновлення пошкоджень регуляторних процесів, відбилися в істотній зміні діяльності імунної й ендокринної систем через активацію гіпоталамо-гіпофізарно-адреналової осі й, відповідно, збільшення секреції глюкокортикоїдів, тобто імунна система (за принципом зворотного зв’язку) регулює свою власну активність.

У хворих 5-ї групи виявлено високий рівень ендогенної інтоксикації за рахунок підвищення вмісту МСМпл із максимальним його збільшенням на 30-й день (у 4,0 рази), тоді як рівень МСМер підвищувався раніше (на 21-й день) і перевищував вихідні дані в 1,6 раза. К пл/ер залишався підвищеним протягом усього року з максимальним збільшенням на 30-й день (в 1,8 раза). Максимальне збільшення вмісту речовин катаболічного пулу, яке було у 3,0 рази вище за показники донорів, відзначено на 21-й день без нормалізації до кінця 1-го року. Виявлене різке збільшення вмісту МСМпл, ймовірно, є результатом дренажної дії антигомотоксичних препаратів, що сприяють виведенню ендотоксинів із тканин, які потрапляють у судинне русло (плазму). Тому у хворих 5-ї групи підвищення рівня МСМпл й К ер/пл необхідно розцінювати як позитивний ефект проведеної активаційної терапії антигомотоксичними препаратами.

Додатковий аналіз якісного складу речовин, що входять до пулу МСМ, дозволив виявити деякі особливості: високий рівень МСМер утримується за рахунок збільшення вмісту продуктів протеолізу білків з максимальним підвищенням кількості продуктів катаболізму на 30-й день, яка у 5,0 разів була вищою за показники донорів, продуктів протеолізу – на 21-й день (у 2,6 раза). У плазмі відзначалося збільшення показників через 30 днів (вони у 8,0 разів перевищували такі у донорів і у 2,6 раза – доопераційні) і зниження через 3 міс із подальшим підвищенням кількості речовин катаболічного походження на 6-й місяць і через 1 рік, яка у 4,0 рази була вищою за норму. Також відзначено максимальне збільшення на 21-й день вмісту продуктів протеолізу білків (у 7,5 раза) з незначним зниженням на 30-й день, 3-й і 6-й місяць (перевищення у 4,0 рази) і збільшенням через 1 рік (у 2,5 і 5,0 разів відносно груп порівняння), що підтверджує дію антигомотоксичних препаратів. Наведені дані дозволяють зробити висновок, що усунення ендогенної інтоксикації – процес довготривалий, зумовлений вираженістю метаболічних порушень в організмі онкохворих, й потребує не тільки більш тривалого курсу лікування антигомотоксичними препаратами (понад 6 міс), але й, орієнтуючись на лабораторні дослідження, призначення повторних пролонгованих курсів активаційної терапії антигомотоксичними препаратами.

Нами виявлено, що у хворих 5-ї групи застосування активаційної терапії антигомотоксичними препаратами сприяло більш ранньому (з 21-го дня) та інтенсивному перебігу процесів окисної деструкції білків, відстроченню активації процесів ПОЛ (до 30-го дня) на тлі збільшення активності каталази й Cpl, генерації NO. Дисбаланс катехоламінового забезпечення з 21-го дня до 6-го місяця сприяв незавершеності фагоцитозу (нейтрофільної й моноцитарної ланок), зниженню функціонально-метаболічного резерву нейтрофілів. Стан вторинного Т-клітинного імунодефіциту змінювався дисбалансом у Т-системі.

По закінченні курсу лікування (6 міс, а також через 1 рік) спостерігалася різка інтенсифікація процесів ПОЛ (у вигляді накопичення початкових і кінцевих продуктів) на тлі стабільної активності каталази, недостатності фагоцитарної системи (нейтрофільної й моноцитарної ланок), повторного розвитку вторинного Т-клітинного імунодефіциту.

Вивчення динаміки показників окисного гомеостазу на доопераційному етапі (хворі 2-ї групи), під час застосування спеціальних методів лікування й активаційної терапії антигомотоксичними препаратами та після їхнього закінчення у хворих 3, 4 і 5-ї груп дозволило зробити висновок, що каскад патологічних процесів залежить від розвитку альтернативних варіантів метаболічних шляхів (ВРО) і забезпечення взаємодії між регуляторними системами. Організм змушений стати перед вибором своєї метаболічної стратегії, що може стати ключовою ланкою для виживання багатоклітинного організму, виявлення якої стало метою нашої роботи.

Нами вперше на підставі отриманих даних виявлені варіанти перебігу ВРО (рис. 1) у онкологічних хворих залежно від проведеного лікування.

У хворих 3-ї групи протягом усього періоду дослідження виявлена досить велика варіабельність типів (варіантів) ВРО, що, можливо, пов’язано з впливом іонізуючого випромінювання й компенсаторною перебудовою АОС з підвищеним споживанням на доопераційному етапі й під час променевої терапії антиоксидантів неферментативної, а у віддаленому періоді (6 міс і 1 рік) – ферментативної ланки АОС.

Варіанти ВРО, що спостерігаються у хворих 4-ї і 5-ї груп, за рідкісним винятком були ідентичні окремим варіантам у хворих 3-ї групи:

1-й варіант – значне підвищення рівня початкових продуктів ПОЛ на тлі повного виснаження ферментативної й неферментативної ланок АОС, відсутність активації ОМБ – виявлений у хворих 3-ї групи на 1-й день (ранній післяопераційний період), у хворих 4-ї і 5-ї груп – на 1-й і 7-й день;

2-й варіант – значне підвищення рівня початкових продуктів ПОЛ на тлі компенсаторного збільшення активності ферментативної ланки (каталази), відсутність активації ОМБ – виявлений у хворих 3-ї групи на 7-й день;

3-й варіант – підвищення рівня початкових і кінцевих продуктів ПОЛ на тлі компенсаторного збільшення активності ферментативної ланки (каталази), активації ОМБ (збільшення вмісту альдегідних груп) – виявлений у хворих 3-ї групи на 21-й день;

4-й варіант – підвищення рівня початкових і кінцевих продуктів ПОЛ на тлі збільшення активності ферментативної ланки (каталази), рівня Cpl, активації ОМБ – виявлений у хворих 3-ї групи на 30-й день; у хворих 5-ї групи – через 6 міс і 1 рік;

5-й варіант – підвищення рівня початкових продуктів ПОЛ на тлі збільшення активності ферментативної ланки (каталази), рівня Cpl, активації ОМБ (збільшення вмісту альдегідних і кетонних груп) – виявлений у хворих 4-ї групи через 6 міс і 1 рік;

6-й варіант – підвищення рівня початкових продуктів ПОЛ на тлі збільшення активності ферментативної ланки (каталази), активації ОМБ (збільшення вмісту альдегідних і кетонних груп) – виявлений у хворих 3-ї групи через 3 міс; у хворих 5-ї групи – через 21 день;

7-й варіант – підвищення рівня початкових продуктів ПОЛ на тлі збільшення активності неферментативної ланки (підвищення концентрації вітаміну А), активації ОМБ (збільшення вмісту альдегідних груп) – виявлений у хворих 3-ї групи через 6 міс;

8-й варіант – підвищення рівня початкових продуктів ПОЛ на тлі збільшення активності неферментативної ланки (каталази), рівня Cpl, активації ОМБ (збільшення вмісту альдегідних і кетонних груп) – виявлений у хворих 3-ї групи через 1 рік.

Проте одне з основних питань, на яке необхідно було дати відповідь, – вплив виявлених альтернативних варіантів ВРО (типів порушення окисного гомеостазу) на ефективність проведеного лікування й подальший перебіг захворювання. При онкопатології ефективність лікування підтверджується тривалістю безрецидивного періоду.

Для досягнення поставленої мети нами вперше проведено ретроспективний аналіз отриманих даних для кожного з обстежених онкологічних хворих з урахуванням результату захворювання через 1 рік. В результаті виявлено, що існують варіанти ВРО, що виявляються тільки у хворих з безрецидивним перебігом або тільки у хворих з ускладненнями й рецидивами.

У хворих з безрецидивним перебігом з урахуванням отриманого лікування виявлені такі варіанти ВРО (рис. 2):

у хворих, що одержували променеву й комбіновану терапію, відбувається інтенсифікація ОМБ (у вигляді збільшення кількості альдегідних і кетонних груп), підвищення рівня початкових продуктів ПОЛ (Д₂₃₂, Д₂₇₃), антиоксидантний захист здійснюється ферментативною ланкою (каталаза);

у хворих, що одержували активаційну терапію антигомотоксичними препаратами, відбувається тільки інтенсифікація ОМБ (у вигляді збільшення кількості альдегідних і кетонних груп), антиоксидантний захист здійснюється ферментативною ланкою (каталаза).

Таким чином, виявлені альтернативні варіанти ВРО у хворих з безрецидивним перебігом не відрізнялися від виявлених раніше варіантів розвитку ВРО (без урахування перебігу захворювання). Характерно, що ключовим моментом в усіх випадках безрецидивного перебігу є інтенсифікація процесів ОМБ, що відіграє, ймовірно, основну роль серед процесів ВРО.

У хворих з ускладненим перебігом захворювання виявлені два варіанти ВРО, що розвиваються залежно від виду проведеної терапії:

1-й варіант – підвищення рівня початкових і кінцевих продуктів ПОЛ на тлі збільшення активності ферментативної ланки АОС (каталази), рівня Cpl, активації ОМБ (збільшення вмісту альдегідних і кетонних груп). Виявлений варіант ідентичний 4-му варіанту порушень ВРО, що спостерігався при проведенні променевої й активаційної терапії;

2-й варіант – раніше ще не виявлявся й характеризується різким збільшенням рівня початкових і кінцевих продуктів ПОЛ на тлі компенсаторного збільшення активності ферментативної (каталази) і неферментативної ланок (збільшення рівня вітаміну А), Cpl – спостерігається лише при застосуванні комбінованої терапії.

У випадку виявлення у онкохворих початково несприятливого варіанта ВРО на доопераційному етапі вважається необхідним обрання адекватної тактики лікувальної корекції порушень життєдіяльності організму з урахуванням закономірностей змін окисного гомеостазу.

Таким чином, у випадку виявлення початково сприятливого варіанта найбільш ефективним є призначення лікування, що відповідає виявленому варіанту (тобто індивідуально для кожного хворого).

Надзвичайна варіабельність у показниках та у спрямованості їхніх змін, що може бути віднесена не до наявності онкопроцесу, а до стану конкретного пацієнта, підтверджує правило про строго індивідуальний підхід до призначення лікування навіть при однаковому діагнозі.

Результати дослідження дозволили зробити висновок, що однією зі складових ефективності терапії онкологічним хворим є визначення у кожного хворого ще на доопераційному етапі варіанта перебігу ВРО. Подальше лікування повинно ґрунтуватися на диференційованому підході до оцінки визначеного варіанта, що дозволить знизити частоту ускладнень перебігу онкопроцесу і сприятиме ефективності проведеного лікування й поліпшенню якості життя хворого.

ВИСНОВКИ

Характеристики

Список файлов реферата