92822 (680948), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Четверту групу склали 30 чоловік, що одержували курс променевої терапії (за наведеною схемою), доповненої активаційною терапією антигомотоксичними препаратами (Cerebrum comp., Coenzyme comp., Echinacea comp. S, Galium-Heel, Hepar comp., Lymphomyosot, Мucosa comp., Psorinoheel, Traumeel S, Ubichinon comp.), яку проводили хворим з 1-го післяопераційного дня й до кінця 6-го місяця.
П’яту групу склали 30 чоловік, що одержували курс активаційної терапії антигомотоксичними препаратами, яку проводили хворим з 1-го післяопераційного дня й до кінця 6-го місяця.
Усі показники досліджені в динаміці: на доопераційному й післяопераційному етапах (через 1, 7, 21 і 30 днів після операції), а також у віддаленому періоді (через 3 і 6 міс, 1 рік).
Про інтенсивність процесів ПОЛ судили за рівнем їхніх стабільних продуктів – дієнових кон’югат (ДК) – Д232, Д273 (за методикою Р. Кейтеу, 1986), малонового діальдегіду (МДА) за реакцією з тіобарбітуровою кислотою (И.Д. Стальная, Т.Г. Гаришвили, 1977), а також шифових основ – ШО (за модифікованим методом В.Б. Гавриловой і М.И. Мишкорудной, 1983) у сироватці крові.
ОМБ і ступінь фрагментації білків плазми крові визначали за методом B. Halliwell, M. Yutteridge (1999). Визначали рівень спонтанної й металкаталізувальної ОМБ, ступінь їхньої фрагментації.
Стан ВРО нуклеїнових кислот оцінювали за вмістом 8-гідроксигуанозину в сечі за методом M. Sarsunova et al. (1980).
Активність NO-синтази й вміст кінцевого метаболіту NO2 визначали у плазмі крові за методом І.П. Грисса в модифікації І.Ф. Беленичева та співавт. (2002).
Стан АОС оцінювали за активністю каталази (за методом М.А. Королюк, 1988), а також за рівнем вітамінів А і Е (за методикою I.N. Thompson et al., 1973), церулоплазміну (Cpl) за методом С.В. Бестужева, В.Г. Колб (1974) у сироватці крові.
Рівень кортизолу в сироватці крові визначали методом ІФА з використанням набору реактивів фірми «Алкор Био» (С.-Петербург, Росія).
Рівень адреналіну й норадреналіну в одній пробі визначали за методом Ю.М. Колесника та співавт. (2005).
Фагоцитарну активність нейтрофілів і моноцитів крові визначали за методом Н.В. Васильєва та співавт. (1972) і оцінювали за поглинальною і перетравною здатністю відносно мікробної тест-культури після спільної преінкубації.
Кисневозалежний метаболізм нейтрофілів (НСТ-тест) і функціональний резерв клітин (стимульований НСТ-тест) визначали за методом В.Е. Пигаревского (1979).
Активність мієлопероксидази нейтрофілів вивчали цитохімічно за модифікованим методом Р.П. Нарциссова (1964).
Вміст катіонних білків у нейтрофілах визначали за методом М.Г. Шубича (1974) із бромфеноловим синім.
Показники Т-клітинного імунітету та FAS/APO-1 у крові досліджували методом фенотипування за допомогою моноклональних антитіл.
Рівень TGF-в у плазмі крові визначали методом ІФА з використанням набору реактивів фірми «DAI» (Гамбург, Німеччина).
Вираженість ендогенної інтоксикації встановлювали на підставі визначення у плазмі крові речовин з низькою й середньою молекулярною масою за М.Я. Малаховой (1987).
Статистичну обробку одержаних результатів проводили методами непараметричної статистики з використанням комп’ютерних програм Statistica і Exel.
Результати дослідження та їх обговорення. Онкологічні захворювання супроводжуються вираженими порушеннями в основних регуляторних системах гомеостазу й насамперед метаболізму. Найважливіша роль у порушенні метаболізму у хворих зі злоякісними новоутвореннями належить активації процесів ВРО й розбалансуванню АОС, що зростає при прогресуванні хвороби й призводить до розвитку окисного стресу.
Сам факт порушення метаболізму при онкопатології є незаперечним, тоді як закономірності змін метаболізму, що відбуваються під час лікування різними методами, залишаються невідомими.
Нами отримано дані, що збігаються з результатами досліджень інших авторів (Л.А. Розенко, Е.М. Франциянц, 2003) про те, що ще на доопераційному етапі у онкологічних хворих мають місце глибокі метаболічні порушення з переважанням окисних процесів. Встановлено, що це проявлялося у збільшенні вмісту початкових і кінцевих продуктів ПОЛ (Д273 і МДА), виснаженні (а можливо, й витраті на захист) неферментативних компонентів АОС (вітамінів А і Е), первинних антиоксидантів (Cpl). Антиоксидантний захист здійснювався за рахунок підвищення активності каталази.
За результатами нашого дослідження й даними літератури (А.В. Марусин, 2002) виявлено, що антиоксидантна активність плазми крові саме у хворих на рак гортані є значно нижчою, ніж при інших онкологічних захворюваннях (рак молочної залози, легенів, бронхів та ін.) на тій же стадії (T3NxМ0). Це може пояснюватися локалізацією новоутворення, і, можливо, особи із заздалегідь зниженою антиоксидантною активністю при негативному впливі факторів навколишнього середовища частіше занедужують саме на рак гортані.
Збільшення вмісту альдегідних груп спонтанно окислених білків нами розцінено як фізіологічне, тому що за фізіологічних умов 10% молекул білка можуть мати карбонільні модифікації (О.Ю. Дубініна, 2001). Підвищення рівня альдегідних і кетонних груп при стимульованій ОМБ свідчило про збереження резервно-адаптаційних можливостей системи. Збільшення ступеня фрагментації спонтанно й стимульовано окислених білків, можливо, пояснюється їхньою стійкістю до протеолізу або зниженням здатності протеаз розщеплювати модифіковані білки (Е.Ю. Дубинина, 2000). Розвиток окисного стресу, підтримуваного надлишковою продукцією ПОЛ, викликало ушкодження нуклеїнових кислот, що підтверджувалося високим рівнем 8-гідроксигуанозину в сечі (перевищує показники донорів у 6 разів).
Нами виявлено, що на доопераційному етапі активність iNOs та рівень стабільного метаболіту NO2 були знижені (на 11 та 25% відповідно). Рівень гормонів (кортизолу, адреналіну та норадреналіну) підвищився на 31, 43 та 28% відповідно.
Таким чином, отриманий фактичний матеріал свідчить про те, що у онкологічних хворих на доопераційному етапі окисний стрес розвивається за рахунок активації процесів ПОЛ (без участі ОМБ) на тлі практично повного виснаження АОС. Інтенсифікація процесів ПОЛ, а також зниження генерації NO сприяють активації симпатоадреналової і гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової систем і призводять до надмірного вивільнення катехоламінів і глюкокортикоїдів – адреналіну, норадреналіну, кортизолу (М.Г. Пшенникова, 2000).
Імунна система, яка є регуляторною системою організму, реагує напругою на появу злоякісної пухлини.
На доопераційному етапі спостерігалася активація факторів неспецифічного захисту, що проявлялося стимуляцією фагоцитозу (зокрема моноцитарної ланки), посиленням функціональної здатності (поглинальної та перетравної) й метаболічної активності (НСТсп) фагоцитів й супроводжувалося «респіраторним вибухом» і накопиченням вільних радикалів. Проте функціонально-метаболічний резерв нейтрофілів (НСТст) і бактерицидна активність крові залишалися зниженими, що свідчило про розлади фагоцитарної ланки імунної системи.
Разом з тим істотно змінювалася й специфічна реактивність організму, зокрема активність факторів клітинного імунітету. Спостерігалося зниження загальної кількості Т-лімфоцитів (CD3+) до (44,0±1,7)% порівняно з (65,2±2,1)% у групі донорів, ймовірно, за рахунок зменшення кількості Т-лімфоцитів з хелперною функцією (CD4+) і збільшення кількості Т-лімфоцитів із супресорною функцією (CD8+), а також NK-клітин (CD16+ і CD56+) – клітин із цитотоксичною активністю. Виявлений дисбаланс в імунорегуляторних субпопуляціях (CD4+/CD8+) був «платформою» для подальшого розвитку пухлини. Стан хворих на доопераційному етапі можна розцінити як вторинний Т-клітинний імунодефіцит.
В цей же період відмічено збільшення рівня TGF-в, що, можливо, можна пояснити посиленням його синтезу стромальними клітинами пухлини (G.K. Wollenberg et al., 1987; L.C. Schwarz et al., 1988; M. Terzaghi-Howe, 1989; А.А. Фільченков та ін., 1994). На доопераційному етапі також виявлено підвищення концентрації FAS/APO-1, що свідчить про активацію апоптозу. Апоптоз відіграє подвійну роль: позитивну – самогубство клітин призводить до загибелі пухлинного антигену; негативну – самогубство клітин знижує вміст імунокомпетентних клітин, у чому ми також переконалися при дослідженні імунної системи.
У наших дослідженнях показано, що індукція апоптозу (CD95+) пов’язана з високим ступенем ушкодження ДНК і, ймовірно, ініціюється значним рівнем глюкокортикоїдів. Одночасна зміна показників TGF-в і CD95+ на доопераційному етапі у онкологічних хворих, ймовірно, свідчить про відношення TGF-в до процесів апоптозу, що підтверджується дослідженнями (C. Lafon et al., 1995, 1996; C. Mathieu et al., 1995), результати яких погоджуються з гіпотезою про більшу схильність злоякісних клітин до апоптозу порівняно з нормальними.
Надлишкова інтенсифікація процесів ВРО ліпідів з накопиченням токсичних продуктів (більшою мірою кінцевих), а також підвищена кількість фрагментованих білків у плазмі, ймовірно, є пусковим механізмом розвитку ендогенної інтоксикації. Відзначене підвищення вмісту молекул середньої маси –МСМ – (у плазмі в 1,9 рази, в еритроцитах в 1,7 рази порівняно з групою донорів) відбувалося за рахунок речовин катаболічного походження (продуктів розпаду клітин).
Таким чином, у онкологічних хворих на доопераційному етапі виявлені порушення окисного гомеостазу, що проявляються в активації процесів ПОЛ зі значним накопиченням початкових і кінцевих продуктів, виснаженні неферментативної ланки АОС, появі продуктів окисної деструкції білків і нуклеїнових кислот, збільшенні концентрації катехоламінів і глюкокортикоїдів, які сприяють розвитку метаболічної імунодепресії у вигляді розладу функції фагоцитарної ланки імунної системи і розвитку вторинного імунодефіциту, наявності вираженої ендогенної інтоксикації.
Виявлені нами різко виражені порушення в різних системах, у тому числі й метаболічній, що призводять до значних деструктивних змін і зумовлюють прогресування захворювання, ймовірно, виникли задовго до виявлення пухлини (встановлення діагнозу). Про це свідчить і те, що наші дослідження стосуються хворих, які вперше звернулися за допомогою на стадії T3NхМ0, у той час як на ранніх стадіях (T1NхМ0 і T2NхМ0) ці хворі в лікувальні установи не зверталися.
Треба думати, що організм або система, що функціонує за умов окисного стресу, у певних межах здатна до саморегуляції. Однак поступовий перехід від компенсаторно-пристосувальних реакцій до стійких незворотних змін гомеостазу виснажує її адаптивні можливості. Одним зі шляхів подолання неминучих негативних наслідків наявності пухлини для організму є розумне лікувальне втручання, тому що у онкохворих уже є порушення метаболізму, зумовлені наявністю злоякісної пухлини.
У хворих 3-ї групи в ранньому післяопераційному періоді (1-й, 7-й день) відзначалося різке підвищення рівня початкових продуктів ПОЛ (Д232 у 2,6 і 5,3 раза; Д273 відповідно у 14,7 і 13,6 рази відносно показників донорів) із приєднанням на 7-й день кінцевих продуктів – ШО. Антиоксидантний захист
у 1-й день був недостатньо ефективний (рівень усіх досліджених нами показників АОС був знижений), тоді як на 7-й день АОС здійснювалася, ймовірно, за рахунок компенсаторного підвищення активності каталази, яка була у 2,3 раза вищою за норму. Інтенсифікація процесів спонтанної ОМБ проявлялася незначним збільшенням рівня альдегідних груп (в 1,2 раза вище за норму), у відповідь на стимуляцію інтенсифікація ОМБ була відсутня, що свідчить про зниження адаптаційно-резервних можливостей. Ступінь спонтанної фрагментації білків був збільшений, що проявлялося у підвищенні вмісту альдегідних груп (на 400 і 500% відповідно). Ступінь стимульованої фрагментації білків виявився нижчим за показники донорів і доопераційні. Надмірна активація ПОЛ, а також генерація NO (про що свідчить висока активність iNOs і збільшення рівня NO2) вплинули на ушкодження ДНК, що підтверджується збільшенням рівня 8-гідроксигуанозину в сечі (в 1,7 і 14,5 раза відповідно порівняно з показниками донорів).
На 21-й день (початок променевої терапії) виявлено неконтрольоване збільшення рівня початкових (Д232 і Д273) і одного з кінцевих (ШО) продуктів ПОЛ на тлі практично повного виснаження антиоксидантного потенціалу (винятком була каталаза, активність якої була компенсаторно збільшеною), що свідчило про процеси термінової, «аварійної» адаптації організму, яка є досить марнотратною і пов’язана з впливом іонізуючого випромінювання (В.А. Барабой, 1995).
На 30-й день ми спостерігали реактивне пригнічення ПОЛ (зменшення вмісту початкових продуктів), що, ймовірно, пояснюється одночасною дією декількох складових – тривалим впливом променевого та інших стресових факторів (В.А. Барабой, 1995), різким зниженням метаболічної активності нейтрофілів, гіперпродукцією NO і збільшенням рівня Cpl і активності каталази.
Повторна активація процесів ПОЛ, відзначена через 6 міс, проявлялася у підвищенні вмісту початкових продуктів (Д232 в 1,8 і Д273 в 2,3 раза) на тлі захисту неферментативним антиоксидантом – спостерігалося збільшення рівня вітаміну А. Таким чином, відбувалася компенсаторна перебудова АОС у зв’язку з пригніченням активності каталази, тоді як рівень кінцевих продуктів залишався підвищеним.
До кінця 1-го року активація ПОЛ проявлялася у збільшенні рівня одного з початкових продуктів (Д232) і стримувалася високим рівнем вітаміну А і Cpl.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
