92822 (680948), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Тільки з 30-го дня відзначалося збільшення активності каталази в 1,2 раза й рівня Cpl в 1,1 раза. Через 3 і 6 міс, 1 рік антиоксидантний захист здійснювався за рахунок збільшення активності каталази й рівня Cpl, тоді як неферментативна ланка, представлена вітамінами А і Е, участі в антиоксидантному захисті повною мірою не приймала. Отримані дані свідчать про порушення прооксидантно-антиоксидантної рівноваги з переважанням окисних процесів, збільшенням вмісту початкових продуктів ПОЛ на тлі повного виснаження неферментативної ланки АОС.
Активація спонтанної ОМБ спостерігалася з 21-го дня й була виражена у збільшенні кількості альдегідних груп, а з 30-го дня й до кінця 1-го року – кетонних. При стимульованій ОМБ (з 30-го дня й до кінця 1-го року) активація відбувалася у вигляді підвищення вмісту альдегідних і кетонних груп. Необхідно відзначити, що інтенсифікація процесів ОМБ у хворих 4-ї групи розвивалася значно пізніше, ніж у хворих 3-ї групи (тобто була відстроченою), що, можливо, пов’язано з прийомом антигомотоксичних препаратів з 1-го післяопераційного дня. Ступінь фрагментації спонтанно окислених білків залишався підвищеним протягом усього періоду дослідження (у вигляді збільшення кількості альдегідних груп протягом року з максимумом на 21-й день і приєднанням кетонних груп з 30-го дня). Збільшення ступеня фрагментації білків (вмісту кетонних груп з 21-го дня, альдегідних – з 30-го), викликане стимуляцією, дозволяє думати про більш раннє відновлення резервно-адаптаційних можливостей у хворих 4-ї групи, ніж у хворих 3-ї групи.
Зміна вмісту 8-гідроксигуанозину в 1-й день після операції свідчила про більш високий ступінь ушкодження ДНК у хворих 4-ї групи (він перевищував аналогічні значення 3-ї групи в 1,2 раза). Повторне зростання рівня 8-гідроксигуанозину відзначалося на 30-й день (на 133% відносно такого у донорів) і, можливо, пов’язано з гіперпродукцією NO, що сприяє зниженню активності ПОЛ й підтверджено наявністю позитивного взаємозв’язку Д232–NO2 (r=+0,5), але збільшує інгібування ДНК.
Максимальне збільшення активності iNOs і рівня NO2 (у 3,2 раза) відмічено на 21-й день. Надалі відбувалося їхнє планомірне зниження до кінця
1-го року, коли вони перевищували показники норми в 1,1 раза, що, можливо пов’язано з різким збільшенням рівня TGF-в, який володіє здатністю блокувати індукцію iNOs (T. Navaki, R. Kato, 1994). Таким чином, окисний стрес розвивався на тлі незначної активації процесів ПОЛ і розбалансованості АОС.
Одним з основних проявів активації стрес-системи є збільшення викиду стрес-гормонів, що підтверджується їхньою динамікою під час дослідження. На 1-й день рівень кортизолу відповідав нормі, а на 7-й був знижений, тоді як рівні адреналіну й норадреналіну в ці ж строки підвищувалися. Таким чином, на післяопераційний стрес реагувала «аварійна ланка» стрес-системи – симпатоадреналова – збільшенням викиду катехоламінів. Збільшення рівня кортизолу на 30-й день і 3-й місяць обмежувало активність норадреналінової ланки стрес-системи, знижуючи синтез, вивільнення й зворотне захоплення норадреналіну в симпатичних нейронах. Через 6 міс і 1 рік концентрація адреналіну в крові знижувалася до норми, тоді як рівень норадреналіну максимально зростав, тобто спостерігався дисбаланс спектра катехоламінів, що може свідчити про зміну фази активації фазою виснаження, а відтермінування активації (порівняно з хворими 3-ї групи), можливо, пов’язано з прийомом антигомотоксичних препаратів.
На 1-й і 7-й день після операції виявлено зниження кількості фагоцитуючих нейтрофілів, їхньої функціональної активності й функціонально-метаболічного резерву, а також бактерицидної активності крові. У той же час поглинаюча й перетравна здатність була різко збільшеною. З 30-го дня відзначалося максимальне зниження кількості фагоцитуючих нейтрофілів, а з 3-го місяця – різке зменшення поглинальної й перетравної здатності. До кінця 1-го року поглинальна здатність повністю відновилася, тоді як перетравна залишалася без змін (була нижчою за норму), що свідчить про незавершений фагоцитоз. Починаючи з 7-го дня відзначено відновлення метаболічної активності нейтрофілів (НСТсп), тоді як функціонально-метаболічний резерв був знижений протягом усього періоду дослідження, що свідчить про початок виснаження метаболічної здатності нейтрофілів.
Кількість фагоцитуючих моноцитів на 30-й і 120-й хвилині була збільшеною з 1-го до 30-го дня, а до закінчення курсу променевої терапії (3 міс), а також через 6 міс на 30-й хвилині – різко зниженою. Таким чином, процеси активації змінилися зменшенням чутливості цих клітин до стимулюючих впливів (можливо, сформувалася ендотоксична толерантність моноцитів). Виявлені зміни були відстрочені порівняно з такими у хворих 3-ї групи, що, можливо, свідчить про вплив антигомотоксичних препаратів. Навпаки,
на 120-й хвилині у цей же період (3-й і 6-й місяць) кількість фагоцитуючих моноцитів максимально збільшилася. До кінця 1-го року з’явилась тенденція до нормалізації функціональної активності на 30-й хвилині, тоді як на 120-й вона відповідала нормі. Поглинальна здатність була зниженою з 21-го дня й досягла максимуму через 30 днів і 3 міс з тенденцією до нормалізації через 1 рік. Перетравна здатність, навпаки, була максимально зниженою на 21-й день, перевищувала норму через 3 міс і відповідала їй через 6 міс і 1 рік. Таким чином, у хворих 4-ї групи завершений фагоцитоз здійснювався за рахунок повноцінного функціонування моноцитарної ланки. Бактерицидна активність крові була зниженою протягом усього періоду дослідження.
Нами виявлено зниження специфічної імунологічної реактивності організму, а саме активності Т-клітинної ланки й наявність дисбалансу в ній (на 1-й і 7-й день), про що свідчить зменшення загальної кількості Т-лімфоцитів (CD3+), субпопуляцій Т-лімфоцитів CD4+ і CD8+, підвищення кількості NK-клітин. Повторний стрес на 21-й і 30-й день (курс променевої терапії) сприяв зниженню досліджуваних показників Т-клітинної ланки (особливо кількості CD3+, CD4+) на тлі збільшення кількості CD8+. Через 3 міс відзначено максимальне підвищення рівня CD4+, а також клітин із цитотоксичною активністю (CD8+, CD16+, CD56+), що вказувало на виражену радіочутливість лімфоцитів, але неоднакову для різних субпопуляцій. Через 6 міс рівень усіх досліджуваних показників перевищував норму, а через 1 рік кількість CD3+ знижувалася. Останнє можна пов’язати з супресорною дією норадреналіну (H. Besendovsky, A. Del Rey, 1979), рівень якого збільшився через 6 міс і 1 рік.
Таким чином, стан вторинного Т-клітинного імунодефіциту, виявлений на 1-й і 7-й день після операції, змінився дисбалансом у Т-системі, що тривав 3 міс, з подальшим відновленням показників Т-клітинної ланки на 6-й місяць. Через 1 рік відзначений повторний розвиток дисбалансу, можливо, пов’язаний із закінченням прийому антигомотоксичних препаратів, курс яких виявився недостатньо тривалим для хворих з онкопатологією.
Спостерігалося збільшення рівня TGF-в на 1, 7 і 21-й день, що підтверджено наявністю позитивного взаємозв’язку ФІМ30–TGF-в (r=+0,5), а на
30-й день і 6-й місяць показник різко збільшувався з подальшим значним зниженням через 1 рік і був у 3 рази нижчий, ніж у донорів. Ймовірно, динаміка рівня TGF-в свідчить про розвиток допоміжної імунної реакції (H. Heine, M. Schmolz, 1998).
Нами виявлено, що рівень CD95+, який характеризує апоптоз, у 1-й день був збільшений і зростав на 7, 21 і 30-й день, максимально збільшувався через 3 міс [що підтверджено наявністю множинних взаємозв’язків: CD95+–8-гідроксигуанозин (r=–0,5), CD95+–Д273 (r=+0,5)] і далі поступово нормалізувався. Через 1 рік рівень CD95+ перевищував показник донорів, але був нижчий за доопераційні показники.
Наявність ендогенної інтоксикації у хворих 4-ї групи визначалася протягом усього періоду дослідження з максимальним збільшенням вмісту МСМпл на 21-й день і на 6-й місяць (у 3,4 раза відносно такого у донорів і в 1,8 раза – доопераційних показників).
Кількість МСМер на 1-й і 7-й день після операції була зниженою відносно як показників донорів, так і доопераційних, максимально збільшувалась на 21-й день (у 2,4 і 1,4 раза відповідно) і далі зменшувалась (на 30-й день в 1,9 раза була нижчою за норму). На 3-й місяць вона відповідала нормі і збільшувалась через 6 міс і 1 рік. Таким чином, збільшення рівня МСМер на 21-й день – це, ймовірно, результат впливу променевої терапії, тоді як збільшення вмісту МСМпл і МСМер на 6-й місяць можна трактувати як наслідок дії антигомотоксичних препаратів, які втримують відповідні реакції організму на більш безпечному рівні, але при завершенні агресивного лікування (променевої терапії) індукують організм до адекватної відповіді.
При додатковому аналізі якісного складу МСМ нами виявлено, що високий рівень МСМер підтримувався за рахунок катаболічних речовин – максимальне підвищення їхнього вмісту відносно як показників донорів, так і доопераційних відзначено на 30-й день (у 8,5 і 18,0 разів відповідно); також за рахунок збільшення в цей же час кількості продуктів протеолізу білків (у 54,0 і 15,0 разів відповідно) з подальшим його зниженням до кінця 1-го року.
Максимальне збільшення вмісту МСМпл відносно як показників донорів, так і доопераційних відзначено на 21-й день (кількість продуктів катаболічного походження підвищилась у 2,2 і 7,3 раза, продуктів протеолізу білків – у 4,0 і 8,0 разів відповідно) з тенденцією до зниження до кінця 1-го року, тобто залишкові прояви ендогенної інтоксикації зберігаються.
Виявлено, що у хворих 4-ї групи початковий етап комбінованої терапії (21-й день) характеризувався одночасною активацією процесів ОМБ і фрагментацією білків, генерацією NO з приєднанням з 30-го дня процесів ПОЛ (у вигляді накопичення початкових і кінцевих продуктів), стримуваних високою активністю каталази й Cpl. Високий рівень глюкокортикоїдів сприяв розвитку толерантності моноцитів і викликав супресію Т-лімфоцитів, призводячи до дисбалансу в Т-системі.
Як результат комбінованого лікування спостерігалися обмеження надмірної активації процесів ПОЛ й генерації NO, стабілізація фагоцитарної активності моноцитів і стану Т-клітинної системи, відновлення метаболічної активності нейтрофілів, помірна корекція секреції гормонів наднирників – нормалізація рівня адреналіну в крові (кортизол–адреналін; r=–0,7). Таким чином, застосування антигомотоксичних препаратів обмежує процеси окисної деструкції й сприяє більш ранньому включенню механізмів протипухлинного захисту (порівняно з хворими 3-ї групи).
Встановлено, що повторний розвиток дисбалансу в Т-клітинній системі через 1 рік виник внаслідок недостатньо тривалого курсу лікування антигомотоксичними препаратами, а також різкого збільшення секреції катехоламінів (норадреналіну), що викликає імуносупресію.
У хворих 5-ї групи з 21-го дня після операції нами виявлено стійке зростання вмісту початкових продуктів ПОЛ (Д232, Д273), який максимально збільшився на 6-й місяць без нормалізації до кінця 1-го року. У період активаційної терапії відзначалося збільшення рівня кінцевих продуктів ПОЛ: МДА – через 30 днів, ШО – через 3 міс з повторним збільшенням через 1 рік. У першому випадку підвищення можна розцінити як відстрочену реакцію на стрес у зв’язку з прийомом антигомотоксичних препаратів, тоді як повторне, – ймовірно, як наслідок недостатньої ефективності проведеного курсу антигомотоксичної терапії й необхідності призначення повторного курсу лікування.
Активація ПОЛ зумовила розвиток відповідної реакції з боку АОС у вигляді збільшення активності ферментативної ланки (каталази й рівня Cpl). Нами встановлено, що у хворих 5-ї групи починаючи з 21-го дня й до кінця 1-го року інтенсифіковані процеси ОМБ, що проявлялося збільшенням вмісту кетонних груп у крові й підтверджувалося наявністю позитивного взаємозв’язку ОМБ270сп–ОМБ360сп (r=+0,5). При стимуляції ОМБ відзначалося збільшення вмісту альдегідних і кетонних груп з 30-го дня й до кінця 1-го року. Ступінь фрагментації спонтанно окислених білків (у вигляді підвищення вмісту альдегідних і кетонних груп) був збільшений протягом усього періоду дослідження без нормалізації до кінця 1-го року, тоді як ступінь фрагментації стимульовано окислених білків був збільшений у вигляді підвищення вмісту альдегідних (з 30-го дня) і кетонних груп (з 3-го місяця) без нормалізації до кінця 1-го року (ОМБ360ст–Фб270сп; r=+0,5).
Таким чином, процеси ВРО у хворих 5-ї групи спочатку були представлені ОМБ з подальшою їхньою інтенсифікацією за рахунок підключення ПОЛ, що підтверджено наявністю позитивного взаємозв’язку МДА–ОМБ360сп (r=+0,5).
Підвищення рівня 8-гідроксигуанозину в сечі було максимальним на 1-й день після операції (він у 20 разів перевищував норму) з поступовим зниженням протягом усього періоду дослідження, проте без нормалізації до кінця 1-го року – у 7,5 раза був більший за норму.
Гіперпродукція iNOs і NO2 спостерігалася протягом усього періоду дослідження, особливо на 30-й день, і була у 2,8 і 2,5 раза більшою за показники донорів та доопераційні і, ймовірно, сприяла обмеженню активації симпатоадреналової системи, про що свідчить різке зниження в цей період концентрації норадреналіну з нормалізацією через 6 міс і 1 рік.
Процеси, що відбуваються в організмі на тлі застосування антигомотоксичних препаратів (уперше запропонованих для лікування онкопатології В.О. Каширіним, 2000), розрахованих на стимуляцію саморегуляції, відбилися в істотних змінах імунологічних показників, що стосуються як системи фагоцитозу (меншою мірою), так і Т-клітинного імунітету.
У хворих 5-ї групи з 1-го дня й до кінця 3-го місяця відзначалося зниження кількості фагоцитуючих клітин нейтрофільної ланки як на 30-й, так і на 120-й хвилині. Максимальне зниження відзначено на 21-й і 30-й день (у хворих 4-ї групи спостерігалося зрушення на 30-й день і 3-й місяць) з нормалізацією показника з 3-го по 6-й місяць. Метаболічна активність нормалізувалася тільки через 1 рік, тоді як функціонально-метаболічний резерв нейтрофілів був знижений протягом усього періоду дослідження. Нами виявлено збільшення поглинальної здатності, тоді як перетравна була зниженою, що свідчить про незавершений фагоцитоз. Кількість фагоцитуючих моноцитів на 1-й і 7-й день була збільшеною в 1,6 і 1,7 раза (30-та й 120-та хвилина), також відзначене збільшення поглинальної здатності й зниження перетравної. Протягом короткого часу процеси активації змінилися нечутливістю цих клітин до стимулюючого впливу, і на 21-й день, ймовірно, сформувалася ендотоксинова толерантність. З 30-го дня й до кінця 1-го року відзначалося збільшення функціональної активності моноцитів на 30-й і 120-й хвилині без нормалізації поглинальної й перетравної здатності.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
