92174 (680477), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Взагалі, система реімбурсації (загально прийнята назва в міжнародній практиці) являє собою соціально-економічну систему, метою якої є забезпечення доступності лікарських засобів та фармацевтичної допомоги населенню, з суб'єктом – уповноважені органи, об'єктом – певні групи населення та категорії хворих та механізмами відшкодування вартості лікарських засобів. Проведений нами аналіз систем реімбурсації, що існують в світі, дозволив поділити їх на дві системи: державну – має суто соціальний характер; недержавну – переважає приватний характер фармацевтичної допомоги. До класифікаційних ознак систем реімбурсації відносять: визначені групи населення та категорії хворих; вид фармацевтичної допомоги (стаціонарна, амбулаторна); цінова характеристика препарату (можливість віднесення до позитивного переліку); фармакоекономічна характеристику. До механізмів компенсації належать механізм компенсації для застрахованих осіб і механізм компенсації для аптечних закладів (рис. 4). Використання того або іншого механізму реімбурсації залежить, насамперед, від особливостей системи охорони здоров'я країни. Наприклад, у Франціїї введено перший механізм, в Німеччині діє другий, в Україні також діє другий механізм, проте найбільш доцільним в сучасних умовах боротьби з корупцією в країні є введення першого механізму реімбурсації – для застрахованих осіб.

Error: Reference source not foundError: Reference source not found

Рис. 4. Теоретичне узагальнення систем реімбурсації ЛЗ та фармацевтичної допомоги населенню

Основною проблемою фармацевтичної допомоги в Україні є істотне недофінансування й відсутність фондів обов'язкового медичного страхування. За деякими державними програмами дефіцит фінансування досягає 80%, не всі з 13 пільгових категорій населення можуть скористатися своїм правом на пільги. Одним із найбільш ефективних напрямків реформування вітчизняної системи охорони здоров'я та фармації є формування та впровадження моделі соціального медичного страхування. На сьогодні медичне страхування є проблемою соціально-економічного й медико-фармацевтичного характеру, вирішення якої потребує комплексного підходу з урахуванням історичних, законодавчих, наукових, ринкових, інформаційних, кадрових та інших питань.

У рамках переходу до бюджетно-страхової системи охорони здоров'я методологічні засади та складові організації систем реімбурсації виглядають таким чином: суб’єкти управління – вищі органи законодавчої (ВР) та виконавчої влади (КМУ) за розглянутими повноваженнями, а також уповноважений орган, що координує медичну та фармацевтичну допомогу, страховий фонд, страхові організації, ЛПЗ, аптеки та ін.; об’єкти управління – групи населення (І, ІІ, ІІІ) та категорії хворих А, В, С, D; механізми компенсації вартості ЛЗ та фармацевтичної допомоги з позначенням джерел фінансування – основного (страховий фонд), додаткового (гуманітарні програми, благодійні фонди, фонди ДМС та ін.), спеціального (державні та регіональні програми) (рис. 5).

Error: Reference source not found

Рис. 5. Методологічні засади та складові організації систем реімбурсації вартості ЛЗ в межах соціального медичного страхування

Об’єктами управління в системі реімбурсації, що пропонується, доцільно виділити три групи населення та чотири категорії хворих з урахуванням специфіки вітчизняної охорони здоров’я та відповідно до міжнародних норм, що регламентують умови медико-соціального захисту населення, а саме:

І група населення – пільговий контингент, статус якого визначений органами соціального забезпечення, а також спеціальні уповноважені на це медичні установи. Цю категорію складатимуть інваліди І та ІІ груп, пенсіонери, безробітні, які зареєстровані фондами зайнятості, бездомні, діти без батьків або залишені без батьківської опіки до 18 років та ін. ІІ група населення – громадяни та непрацездатні члени їх сімей з сумою доходу на одного члена сім’ї нижче мінімального прожиткового рівня, який встановлюється КМУ. ІІІ група населення – громадяни та непрацездатні члени їх сімей з сумою доходу на одного члена сім’ї вище мінімального прожиткового рівня, який встановлюється КМУ.

З урахуванням вітчизняного досвіду щодо визначення пільгових категорій доцільно виділити чотири категорії хворих, а саме: А – дитячий контингент хворих; В – хворі загальнотерапевтичного профілю (з гострими формами захворювань); С – хронічні хворі (онкологічні, цукровий діабет та ін.); D – хворі на соціальнонебезпечні хвороби (ВІЧ-інфіковані, туберкульоз та ін.) (рис. 6).

Error: Reference source not found

Рис. 6. Об’єкти управління в системі реімбурсації вартості ЛЗ

Одним із найважливіших завдань розробки базової програми ОМС є визначення обсягів необхідної фармацевтичної допомоги хворим. Це потрібно як з точки зору показників доступності та якості ЛЗ, так і для ефективного функціонування таких елементів моделей, як аптеки, що обслуговують страхові рецепти. Обсяг необхідної фармацевтичної допомоги (ОНФД) хворим в системі реімбурсації, це показник вартості ЛЗ, потрібної для проведення раціональної фармакотерапії, яка має клініко-економічне обґрунтування.

Для розрахунків ОНФД усі хворі розподіляються на основні нозологічні категорії, а потім на клініко-статистичні групи (КСГ) за випадками схожих захворювань, що мають приблизно однакову методику обстеження, а також схожу (подібну) медичну й фармацевтичну допомогу. Відповідно до світової практики, в т.ч. у Росії, схожої до вітчизняної практики фармакотерапії, виділяються близько 300 КСГ.

З урахуванням умов сьогодення основним джерелом фінансування повинен залишитися державний бюджет, в подальшому доцільним є введення інституцій сімейного страхування. Базова програма обов'язкового медичного страхування повинна встановлювати гарантований державою рівень, обсяг та умови надання медичної та фармацевтичної допомоги, і являти собою соціальний стандарт, нижче якого не можуть бути встановлені ні обсяги, ні умови надання допомоги.

Концептуальні засади пріоритетного розвитку соціально-ефективної організації фармацевтичного забезпечення населення

У сучасній Україні можна констатувати становлення системи соціального захисту. У той же час слід зазначити, що вона ще не прийнята суспільною свідомістю в нашій країні як самостійний соціальний інститут, у зв’язку з чим її діяльність потребує наукових досліджень як загальнометодологічного, так й галузевого спрямування в соціально орієнтованих сферах, до яких належать фармацевтичне забезпечення населення.

Світовий досвід підтверджує, що формування соціальної політики ліквідує диспропорції та прояви незахищеності в суспільстві, проте, необхідно зазначити, що питання про кількість моделей соціальної політики відносять до дискусійних, оскільки необхідно враховувати специфіку різних країн за наявності загальних ознак. Аналіз сучасних досліджень у даному напрямку свідчить про доцільність використання підходів, які були запропоновані вченими А. Поповим, І. Проскуровською, Е. Рижковою, А. Султановою, оскільки вони більше адаптовані до вітчизняної охорони здоров’я стосовно моделювання соціальної політики. Такий підхід дозволяє краще враховувати специфіку різних моделей, визначати напрями їх трансформації, виходячи з особливостей соціально-економічних принципів компенсації фармацевтичної допомоги.

Використання зазначеного підходу з метою вибору найбільш оптимальної моделі соціальної політики в забезпеченні населення ЛЗ дозволило розробити три універсальні комплекси моделей соціальної політики за класифікаційними ознаками (критеріями): вид базового напрямку, вид суб’єкта соціальної відповідальності та вид участі держави у сфері фармацевтичного забезпечення населення (рис. 7).

Види участі

держави

Адміністративна модель

Добродійна модель

Стимулювальна модель

3а

3б

3в

Класифікаційні ознаки визначення моделей соціальної політики

Error: Reference source not found

Рис. 7. Класифікаційні ознаки визначення моделей соціальної політики

Користуючись розглянутим комплексом моделей як векторами, можна побудувати тримірну систему моделей соціальної політики у сфері фармацевтичного забезпечення населення, очевидно, що вибрані вектори можуть змінюватися відповідно до визначених критеріїв. Вибір конкретних моделей та їх значущість визначалась на основі експертних оцінок групи фахівців. Виходячи з цього, чинну в Україні систему моделей соціальної політики у сфері фармацевтичного забезпечення можна описати таким чином: за видом базового напрямку – соціальна допоміжність і соціальне опікування з елементами соціального страхування; за видом суб'єкта соціальної відповідальності – патерналістська модель з елементами соліданості; за видом участі держави – адміністративна модель з елементами добродійної (рис. 8).

Враховуючи сучасні тенденції, як перспективну доцільно запропонувати таку систему: за видом базового напрямку – соціальний розвиток з елементами соціального страхування; за видом суб'єкта відповідальності – ліберальна модель з елементами корпоративної та солідарної; за видом участі держави – стимулювальна модель з елементами добродійної (рис. 9).

За результатами проведеного моделювання визначено, що ключовими проблеми, в системі фармацевтичного забезпечення населення в Україні є: недосконалість законодавчих та нормативно-правових актів в системі охорони здоров’я, які впливають на підвищення ефективності використання людських, матеріально-технічних та фінансових ресурсів в умовах ринкової економіки; нераціональне використання бюджетних ресурсів для ефективної діяльності системи фармацевтичного забезпечення; застосування методів адміністративно-командного управління; недосконалість організації надання фармацевтичної допомоги, брак сучасних інформаційних технологій.

Виходячи з надзвичайної складності питання методології комплексного обґрунтування системи обігу ЛЗ та організації аптечної справи нами розроблено Концепцію пріоритетного розвитку соціально-ефективної організації фармацевтичного забезпечення населення (рис. 10). Розробка концепції передбачала моделювання складових проблеми, що розглядається, а саме її структуризацію та систематизацію. В процесі моделювання нами визначено, що проблему слід розглядати на двох рівнях: макроекономічному – аналіз системи обігу ЛЗ, а також організації фармацевтичного забезпечення населення; мікроекономічному – аналіз організації аптечної справи.

Проведення комплексного аналізу проблем як організації фармацевтичного забезпечення населення (рис. 10, блок І), так і організації аптечної справи (блок ІІ) дозволяє визначити комплекс наукових обґрунтувань та методичних розробок (блок ІІІ), а також обов’язково передбачити комплекс заходів щодо впровадження таких розробок (блок ІV).

Структуризація та систематизація проблеми
I. Макроекономічний рівень: система обігу ЛЗ, організація лікарського забезпечення населення		II. Мікроекономічний рівень: організація аптечної справи
1.1. Вивчення світового досвіду в організації фармацевтичного забезпечення населення: переваги та проблеми	Міжнародний досвід	2.1. Дослідження основних принципів та концептуальних засад впровадження стандартів GDP та GPP
1.2. Дослідження принципів регулювання рецептурного та безрецептурного відпуску ЛЗ, в т.ч. ОТС в різних країнах		2.2. Вивчення світового досвіду організації аптечної справи: переваги та проблеми
1.3. Аналіз механізмів компенсації вартості ЛЗ за умов медичного страхування		2.3. Аналіз досвіду країн, що впровадили стандарти належних практик GDP та GPP
	Вітчизняна система
1.4. Оцінка стану організації лікарського забезпечення населення в Україні		2.4. Аналіз історичних передумов та традицій вітчизняної аптечної справи
1.5. Аналіз соціальної ефективності лікарського забезпечення хворих за нозологіями та категоріями населення, а також фінансування пільгових категорій		2.5. Оцінка сучасного стану та визначення тенденції розвитку аптечної мережі в Україні
1.6. Аналіз переліків, що регулюють обіг ЛЗ в Україні		2.6. Аналіз сучасних проблем розвитку аптечної мережі: аптечних закладів комунальної власності виготовлення екстемпоральних ліків, та ін.

1.7. Оцінка ефективності регулювання рецептурного та безрецептурного відпуску ліків		2 .7. Оцінка стану рецептурного та безрецептурного відпуску ліків в аптеках
I II. Наукове обґрунтування та методичні розробки
3.1. Розробка теоретичних підходів до визначення соціальних стандартів фармацевтичного забезпечення (допомоги) населення
3.2. Обґрунтування методології пріоритетного розвитку соціально-ефективної організації фармацевтичного забезпечення населення та впровадження стандартів належних практик (GDP та GPP)
3.3. Розробка Етичного кодексу фармацевтичних працівників
3.4. Розробка національних положень впровадження належних практик GDP та GPP (оптової та роздрібної реалізації)
3.5. Створення національних стандартів фармацевтичної діяльності за основними пріоритетними напрямками розвитку оптової та роздрібної реалізації, а також аптечної справи
I V. Впровадження наукових розробок в практику
4 .1. Організація широкого публічного обговорення національних стандартів (проектів) фармацевтичної діяльності з оптової та роздрібної реалізації ЛЗ, а також Етичного кодексу фармацевтичних працівників
4.2. Вдосконалення нормативно-правових актів з регулювання оптової та роздрібної реалізації, а також аптечної справи, що затверджені як національні стандарти належних практик
4.3. Прийняття Етичного кодексу фармацевтичних працівників та державних заходів щодо підвищення значення аптеки як закладу охорони здоров’я й підвищення ролі та іміджу фармацевтів

Рис. 10. Концепція пріоритетного розвитку соціально – ефективної організації фармацевтичного забезпечення населення

Характеристики

Список файлов реферата