92174 (680477), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Аналіз форм та методів організації лікарського забезпечення населення
На основі вивчення джерел наукової літератури проаналізовано світовий досвід забезпечення населення лікарськими засобами, визначені загальні світові тенденції, принципи розвитку і розміщення аптечної мережі.
Проведений аналіз соціальних засад у сфері лікарського забезпечення населення дозволив визначити чотири основні інституційні форми соціального захисту населення: державна соціальна допомога, обов'язкове соціальне страхування втрати доходу через втрату працездатності, добровільне особисте (колективне) страхування від нещасних випадків, корпоративні системи соціального захисту працівників. В Україні почався принциповий перехід від соціального забезпечення радянського зразка до соціального захисту, від забезпечення всіх – до адресної допомоги, від універсальності – до індивідуальності, що відповідає міжнародним вимогам. Проте, на жаль, реальне трансформування системи соціального захисту гальмується неефективними структурними змінами, перерозподілом функцій. Сьогодні в Україні у формуванні вітчизняної соціальної політики спостерігається плутання і вільне тлумачення категорій, термінів, понять. Так, поняття «соціальне забезпечення» підмінюється поняттям «соціальний захист» як законодавчо, так і в практичній діяльності. З метою розвитку системи соціального захисту за умов нестабільної соціально-економічної ситуації в країні, що швидко змінюється, необхідно визначити пріоритети соціальної політики держави, ту її модель, яка найбільш ефективна в нинішніх умовах, з урахуванням національних особливостей, визначених історією розвитку соціального захисту, перш за все, для реалізації конституційних гарантій медичного та лікарського забезпечення населення.
Світова практика свідчить, про те, що практично у кожній країні діють відповідні соціально-економічні методи управління, які враховують національні особливості, економічні можливості та визначеність пільгових категорій. Формування пільгових категорій знаходить своє відображення в соціальній сфері та охороні здоров'я майже всіх країн. Незадовільний стан лікарського забезпечення пільгових категорій населення в Україні пояснюється відсутністю соціального та обов'язкового медичного страхування, недосконалістю системи компенсації вартості ЛЗ і механізмів регулювання цін на ліки. Першочерговими завданнями у вирішенні проблеми є: упорядкування переліку та обліку пільгових категорій населення; формування формулярної системи забезпечення ЛЗ, особливо у разі лікування основних груп захворювань; впровадження соціального та обов'язкового медичного страхування з метою компенсації вартості лікування тяжких захворювань; розробка та впровадження ефективних механізмів реімбурсації вартості ЛЗ.
Значення рецепта в наданні якісної й доступної медичної та фармацевтичної допомоги в теперішній час набуває ще більшої ваги й пов'язане з вирішенням проблем забезпечення ліками найбільш незахищених верств населення. В умовах впровадження обов'язкового медичного страхування рецепт, крім соціальної функції, повною мірою буде виконувати й страхову, особливо у разі фармацевтичної допомоги пільговому контингенту населення.
Вивчаючи загальні форми та методи організації лікарського забезпечення населення в світі, нами встановлено, що велика увага практично у всіх країнах приділяється організації лікарського забезпечення наркозалежних. Саме ця категорія населення має певні особливості у формах та методах забезпечення їх медичною та фармацевтичною допомогою. Як свідчить закордонний, а також власний вітчизняний досвід, споживання наркотиків не є окремою проблемою, вона не може бути вирішена за допомогою лише тільки репресивних заходів, а навпаки, вимагає комплексного медико-соціального підходу, який передбачає вивчення та розповсюдження світового досвіду боротьби з незаконним обігом наркотиків і профілактикою наркотичної залежності. Державна політика щодо наркотиків повинна базуватися на сучасних принципах: визнання наркотичної залежності хворобою, толерантне ставлення до людей, хворих на наркозалежність; дотримання прав людини у забезпеченні необхідного доступу до використання наркотичних і психотропних речовин у медицині, наукових та інших законних цілях; забезпечення балансу між лікувально-реабілітаційними та правоохоронними аспектами боротьби з причинами та наслідками вживанням наркотичних ЛЗ; вдосконалення нормативної бази МОЗ України щодо обігу наркотичних речовин для уможливлення застосування замісних препаратів у медичній практиці; розробка стратегії та створення умов залучення хронічно хворих до програм замісної терапії на базі наркологічних центрів і кабінетів; запровадження на регіональному рівні механізмів контролю та координації дій організацій, які впроваджують програми замісної терапії, що включає медичні, соціальні заклади та органи МВС України.
Досвід розвинутих країн світу свідчить, про те, що наведення порядку щодо обігу рецептурних та безрецептурних ЛЗ вимагає значних зусиль, матеріальних витрат, тривалого часу, тому потрібен перехідний період до перегляду законодавчих та нормативних актів, що регулюють даний процес, та їх виконання усіма ланками системи охорони здоров'я. Раціональне використання ЛЗ суттєво залежить від їх статусу, тобто характеру відпуску із аптеки. Умовою виконання рецептом своїх функцій є формування у правовому полі відповідної нормативно-правової бази, яка регулює обіг ЛЗ. Віднесення препарату до рецептурних та безрецептурних в більшості країн світу передбачає визначення переліку перш за все рецептурних препаратів, а потім – безрецептурних. Основною проблемою, що породжує порушення рецептурного відпуску ЛЗ, і, як наслідок, безпідставне зростання відпуску безрецептурних ЛЗ та самолікування, є законодавча норма ст.21 Закону «Про лікарські засоби». Відповідно до цієї норми, в Україні діє принцип регулювання обігу безрецептурних ЛЗ, що є головним протиріччям до міжнародних норм. Як результат неадекватної норми, рецепт перестає виконувати перш за все юридичну та соціальну функції.
Обґрунтування напряму, загальної методики та методів дослідження
Проведена структуризація проблеми, сформульовані необхідні завдання для її вирішення з подальшою систематизацією одержаних результатів. Запропонована методика передбачає визначення шляхів трансформації діючої системи забезпечення населення ЛЗ з визначенням негативних тенденцій, що склалися, до впровадження концепції пріоритетної соціальної політики у сфері фармацевтичного забезпечення згідно з розробленою методологією, яка, з одного боку зорієнтована на міжнародні норми, а з другого – враховує національні особливості розвитку охорони здоров'я та фармації.
З використанням системно-аналітичного та історичного методів було визначено рівень розробки проблеми організації лікарського забезпечення населення у вітчизняній та зарубіжній літературі, а також виявлені об’єкти дослідження.
Дослідження сучасних проблем та методів регулювання рецептурного відпуску ЛЗ в Україні проведено в порівнянні з міжнародними нормами, зокрема з практикою деяких країн ЄС. З метою дослідження стану рецептурного відпуску було проведено вибіркове анкетування лікарів, анкетне опитування відвідувачів аптек, системний аналіз основних помилок, які допускаються при виписуванні рецептів, що залишаються на зберігання в аптеках після відпуску ЛЗ.
Відповідно до методики досліджень було проведено фармакоекономічне обґрунтування стандартів фармакотерапії, що використовуються в практиці сімейних лікарів, а також моделювання соціально-економічних показників доступності ЛЗ та їх споживання сім’ями в регіонах України. В межах цих завдань об’єктом дослідження була сім’я як головний осередок суспільства та соціальної держави згідно з Конституцією України. Для реалізації зазначених завдань нами була обґрунтована методологія, яка базувалась на послідовному вирішенні низки поставлених питань, головним серед яких було визначення напрямків підвищення доступності та якості фармацевтичної допомоги за умов сімейної медицини.
Проведене нами дослідження лікарського забезпечення населення, споживання та доступності ЛЗ базувалось на достовірній доказовій базі, в першу чергу на офіційній статистиці. У зв’язку з цим нами були використані результати Всеукраїнського вибіркового обстеження умов життя сімей (домогосподарств), яке здійснюється Державним комітетом статистики України (Держкомстатом) та його Головними управліннями статистики в областях, що проводиться по усіх регіонах на постійній основі з 1999 року. Показники цього дослідження, що включає показники споживання ЛЗ та їх доступності, розробляються централізовано Держкомстатом України та розповсюджуються на все населення країни, включаючи регіони.
Всеукраїнське вибіркове обстеження охоплює більше 12 тисяч сімей (домогосподарств) різних за рівнем доходів та витрат в усіх регіонах та передбачає визначення показників витрат згідно з міжнародною класифікацією індивідуального споживання товарів, у т.ч. ліків. У 2002 р. Держкомстатом України було впроваджено нову методологію такого обстеження відповідно до рекомендацій комісії Євростату ЄС, тому дослідження нами проводились за останні п'ять років (з урахуванням офіційно оприлюдненої інформації).
Сучасні проблеми, методи регулювання рецептурного відпуску ЛЗ та соціальні засади фармацевтичної допомоги хворим на наркозалежність
В Україні нераціональність та безконтрольність прийому ЛЗ можна констатувати як соціально-економічну проблему, яка потребує негайного вирішення шляхом розробки відповідної нормативно-правової бази, реформування фармацевтичної діяльності, впровадження СМС. Важливим критерієм віднесення ЛЗ до рецептурних та безрецептурних є соціальний. Практично у всіх розвинутих країнах світу існують системи компенсації вартості ЛЗ із застосуванням різних механізмів відшкодування вартості. Сьогодні у вітчизняній системі фармацевтичного забезпечення населення не існує ефективної системи компенсації вартості ЛЗ, тому соціальний критерій визначення категорії ЛЗ практично не враховується. За результатами структурно-функціонального та порівняльного аналізу встановлено, що більшість помилок при виписуванні рецептів пов'язана з проблемами лікарів у знаннях саме нормативно-правових аспектів, правил виписування рецептів, латинської мови, порядку відпуску ЛЗ із аптек. Структура виявлених помилок свідчить про безвідповідальний і навіть формальний підхід фахівців до своїх професійних обов'язків при виписуванні рецепта, втрату індивідуального підходу до пацієнта й порушення етики історично встановлених взаємовідносин «лікар – фармацевт – пацієнт».
За результатами порівняльного аналізу у сфері обігу наркотичних ЛЗ в Україні та у світовій практиці встановлена значна розбіжність, що пов'язана з трактуванням термінів в Законі України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів» та в міжнародних конвенціях, в яких надані чіткі розмежування поняття «наркотична речовина (субстанція)» і «лікарський препарат, що містить наркотичну речовину».
Враховуючи світовий досвід і особливості розвитку ситуації в окремих країнах, нами визначено напрямки боротьби з наркоманією за такими пріоритетами: первинна профілактика наркоманії; лікування й соціальна реабілітація осіб, що зловживають наркотиками; ліквідація незаконного обігу наркотичних засобів; забезпечення ефективного контролю за їх обігом, встановленим державою. Для вирішення проблеми поширення наркоманії в Україні на державному рівні необхідно провести реалізацію комплексу заходів за такими напрямками: науково-інформаційний, нормативно-правовий, організаційний, координаційний, профілактичний. Зважаючи на те, що сьогодні наркоманію необхідно розглядати як медико-соціальну патологію, серед соціальних, економічних, біологічних, психологічних чинників, що обумовлюють наркозалежність, визначальним чинником є соціальний.
Проведений нами аналіз практичних результатів виконання національних програм і регіональних заходів щодо профілактики наркозалежності свідчить, про те, що державна політика щодо наркотиків в Україні досі залишається невизначеною на концептуальному рівні, як наслідок, залишаються неврегульованими багато питань, пов'язаних з її формуванням, профілактичними діями в цій сфері, правами та обов'язками громадян в процесі обігу наркотичних та психотропних речовин, лікуванням наркохворих.
Фармакоекономічні принципи організації медичної та фармацевтичної допомоги за умов сімейної медицини
На початку XXІ століття в світі мала місце зміна пріоритетів: якщо раніше вирішення проблем охорони здоров’я та фармації здійснювалось здебільшого в паралельному напрямку, при цьому пріоритет віддавався охороні здоров’я, то сьогодні існує рівноправне положення охорони здоров’я та фармацевтичної галузі, а також єдиний комплексний підхід до вирішення їх проблем. Сучасні завдання первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) та фармацевтичної допомоги потребують комплексного вирішення проблем впровадження сімейної медицини в Україні. Проблеми, що розглядаються, належать до особливо складних соціально-економічних завдань, у зв’язку з чим потребують використання моделювання процесу формування національної лікарської політики (НЛП), що й було здійснено відносно НЛП, яка зорієнтована на ПМСД населенню за умов упровадження сімейної медицини (рис. 1).
Для розробки системи моделей, що описують взаємозв’язок показників фармацевтичної допомоги та ПМСД за умови впровадження сімейної медицини, необхідні такі передумови науково-практичних обґрунтувань: складання та удосконалення загальнодержавних стандартів ПМСД, фармакоекономічний аналіз стандартів фармакотерапії розповсюджених захворювань у практиці сімейних лікарів; розробка та впровадження механізмів відшкодування вартості ОЛЗ з диференціацією співучасті населення в оплаті залежно від рівня сімейного доходу; моніторинг показників, що характеризують фактичний рівень фармацевтичної допомоги, яка здійснюється лікарями загальної (сімейної) практики та фармацевтичними працівниками.
Найважливішим показником НЛП є доступність фармацевтичної допомоги населенню, перш за все при наданні ПМСД. У розробці та впровадженні механізмів відшкодування вартості ліків постає завдання підвищення доступності (ОЛЗ), які використовуються в стандартах фармакотерапії при наданні населенню ПМСД. Проведений комплексний аналіз схем фармакотерапії розповсюджених захворювань у практиці сімейних лікарів, а також ОЛЗ, що включені до Національного переліку: таких ОЛЗ виявилось 275 найменувань із 740 загальної кількості, тобто 37%.
Error: Reference source not found
Рис. 1. Моделювання національної лікарської політики, яка зорієнтована на ПМСД населенню за умов впровадження сімейної медицини
Попередній аналіз очікуваних результатів згідно із запропонованими моделями НЛП за умов розвитку сімейної медицини показав, що досягнення максимального рівня раціонального використання ЛЗ можливе у разі проведення фармакоекономічної оцінки схем (стандартів) лікування найбільш поширених захворювань, що зустрічаються у практиці сімейного лікаря. Фармакоекономічний підхід дає можливість сімейному лікарю та провізору обґрунтовано рекомендувати стандарти фармакотерапії, враховуючи не тільки клінічні показники (ефективність і безпека ЛП), а й економічні (витрати на придбання ЛП у вартісному виразі), та значною мірою фармакоекономічні, які є їх співвідношенням. У процесі моделювання визначено, що сучасні методи комплексної клініко-економічної оцінки повинні бути засновані на взаємопов'язаному аналізі вартості й ефективності, який дозволяє одержати комплексну, інтегральну характеристику ЛЗ з медико-соціальної точки зору, що враховує клінічні, економічні та соціальні аспекти.
Методологія моделювання соціально-економічних показників доступності лікарських засобів та їх споживання сім'ями в регіонах України
Одним із найважливіших соціально-економічних показників фармацевтичного забезпечення населення є доступність ЛЗ. Згідно з рекомендаціями ВООЗ щодо формування Національної лікарської (фармацевтичної) політики доступність розглядається як глобальна мета розвитку галузі.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
