80348 (675211), страница 10
Текст из файла (страница 10)
Причина недовірливого відношення до Мережі в ділових і рекламних колах, у тому, що це медіум який формується на ходу - рухома ціль. За словами Петра Залесского, директора маркетингової компанії «комкон-2», на сьогоднішній день аудиторія достатньо вузька, і традиційними методами одержувати дані не зовсім коректно. Цим питанням потрібно серйозно займатися. Головними споживачами досліджень по Internet поки є провайдери і комп'ютерні компанії, що говорить про мінімальний інтерес до нього рекламних агентств.
Але визначений прогрес усе ж є. На 8-ому Московському фестивалі реклами ,проблемам розвитку вітчизняного Internet було виділено багато уваги, з'явилися перші інтерактивні агентства і web-сторінки, присвячені рекламі в Україні.
Internet ніколи не замінить людського діалогу і не повинний його замінити. Але думки спеціалістів зводиться до того, що мережа стала новим повноправним рекламним носієм і інструментом передачі інформації. Якщо ви не враховуєте інтерактивні потреби своїх клієнтів при розробці рекламних компаній, не досліджуйте можливості Internet, ви підводите клієнта і самих себе.
2.7 Аналіз сплати податків рекламного агентства.
Бухгалтерське і податкове урахування в рекламних агентств таке ж саме, як і в будь-яких інших підприємств, що роблять продукцію, що виконують роботи або надання послуг. Проте оскільки реклама - специфічна сфера діяльності, рекламним агентствам необхідно керуватися законодавчими і нормативними актами, так чи інакше пов'язаними з рекламою, як-от:
-вже згаданим Законом про рекламу;
-Декретом № 56-93;
-Законом України від 21.12.93 р. № 3759
"ПРО телебачення і радіомовлення", із змінами і доповненнями;
-Законом України від 16.11.92 т. №2782-XI I "ПРО друкарські засоби масової інформації (пресі) в Україні" із змінами і доповненнями;
-Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами й ін.
Причому якщо для урахування в рекламодавця важливо, можно чи назвати витратами на рекламу вартість рекламного агентства (адже тільки в цьому випадку, відповідно до підпункту 5.4.4 Закону про прибуток, вони включаються до складу валових витрат), то для урахування рекламного агентства це не важливо, адже для нього виробництво рекламної продукції або надання рекламних послуг є звичайною комерційною діяльністю.
Проте чи є "щось" рекламою або немає, важливо для визначення того, чи виникає необхідність числення і сплати специфічного податку - податку з реклами. Важливо також правильно визначити момент, коли така необхідність дійсно виникає.
Податок із реклами названий у числі місцевих податків і зборів Законом про систему оподатковування. Відповідно до пункту 3 статті 15 названого Закону місцеві податки і збори (обов'язкові платежі 1) механізм стягування і порядок їхньої сплати сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку й у рамках граничних розмірів ставок, установлених законами України. Причому податок із реклами не згадується серед місцевих податків і зборів, що обов'язкові для введення органами місцевого самоврядування на територіях тих адміністративно-територіальних одиниць, де є об'єкти оподатковування і склалися необхідні умови.
На правах законодавчого акта, що регулює нарахування і сплату податку з реклами в даний час, діє Декрет № 56-93. Відповідно до статті 11 цього Декрету податок із реклами сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, що передають інформацію з комерційною ціллю за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна і одяга; на вулицях, магістралях, площах, будинках, транспорті й в інших місцях. Платниками податку з реклами, відповідно до того ж стаття, є юридичні особи і громадяни, а об'єктом оподатковування названа вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Декретом № 56-93 установлений граничний розмір податку з реклами у виді 0,1 % вартості послуг за розміщення одноразової реклами і 0,5 % за розміщення реклами на тривалий час. Передбачено, що сплата податку з реклами провадиться під час оплати послуг по встановленню і розміщенню реклами.
Як у дійсного «великого» податку: платники, об'єкт оподатковування, терміни сплати як у дійсного «великого» податку - неурегульовані питання, суперечливі і непевні відповіді, звичайно дає можливість податковим органам діяти на місцях за своїм розсудом.
Повноваження органів місцевого самоврядування при введенні податку з реклами.
Повноваження органів місцевого самоврядування обмежені, місцеві ради можуть понижувати ставки податку з реклами, але не підвищувати їх, можуть зменьшувати базу оподатковування, але не розширювати її, мають право вводити пільгові податкові ставки, звільняти від сплати податку з реклами і деякі категорії платників або надавати відстрочку по його сплаті, тобто скорочувати перелік платників податків, але не збільшувати його.
На практику майже всі основні принципи нарахування і сплати цього податку, визначені Декретом № 56-93, у рішеннях місцевих рад піддалися деяким, іноді значним і навіть суперечному самому Декрету змінам.
Платник податку з реклами.
Платником податку з реклами є рекламодавець - особа, що замовляє послуги по встановленню і розміщенню реклами. Рекламне агентство можна назвати платником цього податку тільки тоді, коли воно саме є таким рекламодавцем.
Порядок сплати податку з реклами.
Порядок сплати податку з реклами установлюється відповідним органом місцевого самоврядування в межах адміністративно-територіальної одиниці. Загальним для всіх територіальних громад є такий порядок, при якому особи, що розміщають і встановлюють рекламу (наші рекламні агентства), збирають податок із реклами з рекламодавців і в терміни, установлені місцевими радами, перераховують податок у місцевий бюджет.
Необхідність сплати податку з реклами.
Відповідно до статті 11 Декрету № 56-93 податок із реклами виникає лише тоді, коли рекламу встановлюють або розміщають. Визначення термінів «встановлення і розміщення реклами» немає в жодному законодавчому або нормативному акті, звернемося до Великого економічного словника, виданому Інститутом нової економіки в 1997 році.
У цьому словнику під терміном «установлення» розуміється «введення в дію, улаштування, здійснення».
Термін «розміщення» має в цьому числі такі значення: «розподіл, помешкання, розкладання по місцях, розподіли між багатьма».
Тобто "встановлення і розміщення" це:
- або улаштування, розподіл, помешкання, розкладання по місцях у змісті розташування спеціальної інформації на рекламних засобах, котрими відповідно до Закону про рекламу є засоби, використовувані для доведення реклами до її споживача в будь-якій формі і будь-якому засобі. Таке розташування реклами здійснюється під час її виготовлення;
- або здійснення цілей реклами, розподіли між багатьма, у змісті поширення реклами серед споживачів реклами, котрими відповідно до Закону про рекламу є якась особа або група осіб, на які спрямована реклама. Це здійснюється шляхом поширення реклами.
Висновок, під встановленням і розміщенням реклами варто розуміти її поширення, можна зробити, базуючись на такому:
- це очевидно з уточнення об'єкта оподаткування з реклами, приведеного в Декреті 56-93; ціллю реклами є доведення до споживачів спеціальної інформації про особи або продукцію для прямого або опосередкованого одержання прибутку; у Законі про рекламу виділені окремо виготовлювач і розповсюджувач реклами;
- у типових правилах розміщення зовнішньої реклами, наприклад, ясно точно, що розміщенням зовнішньої реклами рахується поширення зовнішньої реклами відповідними засобами зовнішньої реклами;
- саме поширення реклами, а зовсім не її виготовлення, так чи інакше, пов'язано з територією, на котрої і відбувається вплив реклами на її споживачів, а податок із реклами тому і називається місцевим, що безпосередньо пов'язаний із місцем виникнення об'єкта оподатковування.
Якщо об'єктом оподатковування є вартість послуг за встановлення і розміщення реклами, цей податок не потрібно сплачувати тоді, коли рекламу лише виготовляють.
При чьому звернемо вашу увагу на те, що багато органів місцевого самоврядування своїми рішеннями про порядок нарахування і сплати податку з реклами визначили, що об'єктом оподатковування є вартість послуг по виготовленню і розміщенню реклами. Зауважте - вартість послуг не тільки по встановленню і розміщенню, але і по виготовленню.
З одного боку, зрозуміло, що при наявності одного договору рекламодавця з рекламним агентством на виготовлення і встановлення, наприклад, рекламного щита вся сума договору ( без ПДВ ) буде бути об'єктом оподатковування - адже окремо вартість установлення не виділена. З іншої сторони якщо є один договір рекламодавця з рекламним агентством на виготовлення, наприклад, рекламного ролика (виготовлення - і більш нічого), те об'єкт оподатковування, обумовлений відповідно до Декрету № 56-93, узагалі відсутніх. Отже, рішення органа місцевого самоврядування в цьому випадку не діє, інакше прийдеться визнати, що самий орган перевищив свої повноваження, чітко обкреслені як статтею 18 Декрету № 56-93, так і пунктом 3 статті 15 Закону про систему оподатковування, оскільки розширив базу оподаткування з реклами.
Вмикання до складу валового прибутку і валових витрат.
У випадку, коли рекламне агентство виступає рекламодавцем, тобто особою, що замовляє послуги по встановленню і розміщенню реклами в іншої особи, воно включає податок із реклами до складу своїх валових витрат, як будь-яка інша юридична особа, що виступає замовником реклами і є в зв'язку з цим платником цього податку.
У випадку, коли рекламне агентство виступає в якості особи визначеного законодавством як "складальник" податку з реклами, воно не має права включати цей податок до складу своїх валових витрат, оскільки дійсним (законним) платником, вірніше платником відповідно до Декрету № 56-93. воно не є.
Природно, це стосується і не вмикання суми податку з реклами до складу валового прибутку, отриманого рекламним агентством. Цей податок лише сплачується рекламодавцем під час оплати рекламних послуг і транзитом, через рекламне агентство, надходить у місцевий бюджет.
Те, що податок із реклами не включається у вартість рекламних послуг, а лише "супроводжує" такі роботи (послуги), доказує визначення об'єкта оподатковування, дане в Декреті №56-93. Крім того, прямої вказівки, що податок із реклами включається в ціну товарів (робіт, послуг), у законах України немає.
Необхідно звернути вашу увагу також на інструкцію №139 у старій редакції. У пункті 3.16 названої Інструкції було чітко вказано, що в бухгалтерському обліку суми готельного і ринкового зборів їхні одержувачі (адміністрації готелей і ринків) відбивають по дебеті рахунків урахування коштів і кредиту рахунку 68.
Це означає, що одержання готельного і ринкового зборів і, отже нарахування зобов'язань перед місцевим бюджетом особи, відповідальні за стягування цих зборів, відбивають записом по дебеті рахунку 50 або рахунки 51 і кредиту відповідного субрахунка рахунку 68. При перерахуванні зібраних засобів у місцевий бюджет провадиться списання з кредиту рахунку 51 у дебет рахунку 68. Те, що в новій редакції Інструкції № 139 ця норма уже відсутніх, ніяким чином не означає, що схема нарахування і сплати готельного і ринкового зборів змінилася - сама законодавча база в цій частині не змінювалася з моменту вступу в силу Декрета № 56-93, а описаний раніше порядок відбитка в урахуванні в "складальників залишається справедливим.
Зазначене ще разом підтверджує, що засоби, одержувані рекламним агентством у виді податку з реклами, не можуть вважатися його прибутком. Просто такий порядок передбачений для збору цього податку як самий зручний і прийнятний. Оскільки відбиток в урахуванні пoлyчаемoгo рекламним агентством податку з реклами, як це робиться для зазначених зборів, неможливо, без рахунків 62 (61, 76) не обійтися. А для того, щоб "отбитися" від що перевіряють, рекламному агентству випливає звістки окремий реєстр платників податку і жадати від рекламодавців виділення податку з реклами в платіжних дорученнях окремим рядком. До речі, саме такий порядок передбачений у багатьох рішеннях органів місцевого самоврядування.
Нарахування ПДВ на податок із реклами.
Відповідно до пункту 4.1 Закону про ПДВ база обкладення ПДВ визначається виходячи з вільних (договірних) або регульованих цін (тарифів) з урахуванням акцизного збору ввізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) відповідно до законів України з питань оподатковування.
Причому існує, принаймні, два аргументи на користь не нарахування ПДВ на податку реклами.
Це, по-перше, те, що податок із реклами цілком сплачується в бюджет. По суті, законодавством визначені відповідальні особи (у нашому випадку - рекламні агентства), що стягують податок із реклами з його платників, що акумулюють його на своєму банківському рахунку й у терміни, що визначені рішеннями органа місцевого самоврядування, що перераховують цей податок у повному обсязі в місцеві бюджети.
А по-друге, податок із реклами не уводить до складу договірної (контрактної) вартості, куди включаються будь-які суми засобів переданих рекламному агентству рекламодавцям у зв'язку з компенсацією вартості рекламних послуг, наданих рекламним агентством (пояснення див. вище).
Відповідно до підпункту «до» пункту 1 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.01.92 року № 14-19 « ПРО податок із додаткової вартості», із змінами і доповненнями, до 01.10.97 року від ПДВ звільнялися збори, що цілком сплачувалися в бюджет. Після 01.10.97 року, якщо не вважати деяких листів органів податкової служби, що з'явилися в перші місяці чинності Закону про ПДВ, потрібно керуватися листом Державної податкової адміністрації України від 23.03.98 року №1873/10/16/1101. Цим листом підтверджено, що місцеві податки і збори не оподатковуються податком із додаткової вартості. Судячи з зовсім «свіжих» роз'ясненням Державної податкової адміністрації України, що появились у бухгалтерській преса останнім часом, це думка не змінилася (див., наприклад, відповіді Державної податкової адміністрації України з питань застосування норм закону про ПДВ, опубліковані в щотижневику «Баланс», 1999, №12) 15 с. 36.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
