60577 (673822)
Текст из файла
Реферат на тему:
Укріплення періоду Київської Русі
Земляні укріплення
Боротьба не все велася на чистому полі. Не раз слабше військо не могло вийти назустріч ворогові й шукало собі охорони в терені. Такий захист часто давала річка. Є річка коло Любеча, прийшли там, стали і заложилися нею (1148. p.). Є річка невелика біля города, і тут Ізяслав упорядкувався з братом Володимиром і сином Мстиславом, став на цій річці і стрілилися з-за неї (1150 p.). Деколи оборону можна було знайти в лісі. Володимирко галицький підчас боїв у Київщині 1150 р. заложився лісом.
Ліс часом рубали й робили укріплення, засіки, осіки. Князь Ярослав чернігівський став під своїми лісами і засікся від Всеволода й Давида, а казав на річках мости підрубувати (1196 p.). Стійкинт у лісі осікся і з ним ятвяги (1255. p.). Осік у лісі був повний людей і худоби (1280. p.).
Система дерев’яних укріплень звалася твердь. Ярославові мужі вчинили твердь, а дороги від Новгорода засікли й річку Тверцю (1216 р.). Володимирко виступав назад, став за твердь (1152 p.). Такі укріплення складалися зі стовпів, колів та огорожі. Передмістя Києва загороджене було стовпієм від гори аж до Дніпра (1161 p.). Князь Юрій Мономахович покладав надію на твердь, бо це місце було оплетене плетнем, і понасовуване кілля (було там) (1216 р.). Один раз у галицькому літописі такі укріплення мають рідку назву деряждє: У поган це звичайна річ у боротьбі — тіснота, деряждє, каже Данило (1251 р.). У старочеській мові слово „deryzdi означає окіп, скріплений частоколами, терням і под. У тому самому значінні вживали слова остріг; у поході на ятвягів 1251 р. на ніч коли ляхи острожилися, а Русь не острожилася, ятвяги остріг проломити хотіли. Земляні укріплення мали назву: приспа, переспа, гребля, вал, рів. Володимир Великий підчас облоги Києва 980. р. обрився на Дорогожичі, між Дорогожичем і Капичем, і той рів є й досі. При облозі Корсуня 988. р. Володимир звелів приспу сипати довкола города.
Будова городів
Традиції будувати городи на Україні були дуже давні. Вже на перших сторінках наш літопис каже про початки Києва: Були три брати, одному на ім’я Кий, другому — Щек, третьому — Хорив, і сестра їх Либедь; сидів Кий на горі, де сьогодні Боричів узвіз, а Щек сидів на горі, що нині зоветься Щековиця, а Хорив на третій горі, що від нього прозвалася Хоривиця; і створили город на ім’я найстаршого брата, й дали йому ім’я Київ; і був довкола города ліс і бір. Будову нових городів літописець приписує Олегові: Сів Олег княжити в Києві, і сказав Олег: це буде мати городів руських, — той самий Олег почав городи ставити.
Певніші історичні відомості маємо з трохи пізнішого часу. Широкий розмах у будові городів виявив Володимир Великий. Він зайнявся особливо південним пограниччям, на яке нападали печеніги, й забезпечив його цілого системою городів. І сказав Володимир: це не добре, що мало городів довкола Києва. І почав ставити городи здовж Десни, здовж Остра і здовж Трубежа і здовж Сули і здовж Стугни. І почав забирати лучших мужів від словін, і кривичів, і чуді, і вятичів, і населив ними городи і бо була війна від печенігів, він воював із ними й перемагав їх. На іншому місці літопис оповідає, що Володимир заснував город Білгород, недалеко Києва й багато людей звів до нього, бо любив цей город. З тих часів походив теж іще інший город в околиці Києва, Василів, названий від хресного імені Володимира. І Переяслав по лівому боці Дніпра дістав укріплення за Володимира.
Володимира наслідував його син — Ярослав Мудрий. Він передусім поширив укріплення Києва, заснував т. зв. Новий Город. 1037 р. В успішній боротьбі з печенігами він посунув південну границю держави на південь, у степи, і почав фортифікувати лінію ріки Росі. Ярослав почав ставити городи над Росею, зазначує коротко літопис під 1032. р. Після остаточної перемоги над печенігами 1036 р. ця смуга сильно залюднилась, поосідали тут різні степові племена, як останки печенігів, торки й ін., і тутешні городи стали доброю охороною України. Головне значіння мав город Юріїв, названий так від християнського імені Ярослава. Ярослав основував городи і в инших сторонах своєї держави, заснував другий Юріїв у чудській землі (тепер Дорпат у Естонії), від його імені дістав, імовірно, своє ім’я й галицький Ярослав.
Пізніше київська держава поділилася на малі князівства і князі не мали вже засобів, щоб будувати багато нових городів. Так чуємо тільки принагідно про заснування якогось города, а не раз тільки сама назва вказує на основника. Святополк Ізяславич 1095. р. наказав будувати город біля Витичева для переселенців ізнад Росі, яких вигнали звідтіль напади половців — город мав зватися Святополч. Ярополк Володимирович 1116 р. поставив город Желни (пізніш Жовни) й поселив там бранців, яких привів із Друтська. Теперішній Заслав звався колись Ізяславль, назва, мабуть, від князя Ізяслава Ярославича; Всеволож, один у Чернігівщині, другий на Волині мав імя від Всеволода Ярославича. Все це були первісно прикметники, означали власність такого й такого князя (город Ізяславль, Ярославль, Всеволож).
Великим будівничим городів був Данило галицький. Коли татари напали на Україну, знищили Київ та багато городів у східній Україні, населення почало відходити на захід, на Волинь і Галичину. Щоб ця збільшена людність західних земель могла жити й розвиватися, треба було дати їй забезпеку й захист на випадок наїзду не милосерного ворога. Данило, як обачний володар, почав ставити по всіх усюдах нові городи. За нього появилися такі нові городи як Данилів і Стіжок на Волині і передусім Львів та Холм.
Про заснування Холма, галицький літопис оповідає ширше. Це оповідання дає нам уявлення, як повставали нові городи.
Данило їздив (чистим) полем та відбував лови й побачив місце гарне, лісисте на горі, довкола тяглося поле. Він запитав місцевих мешканців: Як. називається це місце? Вони відповіли: Холм і’мя пому. І полюбив це місце, й подумав, що збудує на ньому малий городок; обітував Богу і святому Іванові Зологоустому, що побудує на ім’я його церкву. І побудував малий городок, і як побачив, що Бог йому помічник і Іван опікун, побудував новий город, і не змогли його добути татари, коли Батий усю землю руську зайняв; тоді ж і церква св. Трійці згоріла, та її знову побудували. Коли побачив князь Данило, що Богові миле це місце, почав прикликувати приходнів німців і Русь, людей чужої мови й ляхів; ішли день-у-день, і молодь, і майстри всякі втікали від татар, сідельники, лучники, тульники і ковалі заліза, міді та срібла; і закипіло життя, і наповнилися двори довкола города, поле і. села. В 1259. р. Холм згорів від якогось нещасливого випадку (від окаянної баби), і Данило з тяжким серцем мусів його відбудовувати, але побудував його так сильно, що татари не могли його добути. Та слабші городи попадали жертвою татар, — з наказу хана князі самі мусіли їх поруйнувати. Нові городи ставив іще братанич Данила, Володимир Василькович, князь володимирський. Він побудував новий город у Бересті і задумував будову інших твердинь: Бог добру думку в серце поклав князеві Володимирові, і він почав придумувати, де б за Берестям поставити город. І взяв книги пророків і, так собі в серці думаючи, сказав: Господи Боже сильний і всемогучий, що своїм словом усе будуєш і руйнуєш, що ти Господи, мені виявиш, рабові своєму? І на цьому спинався, розгорнув книги, і випало йому пророцтво Ісаїне: Дух божий на мені... Князь Володимир із цього пророцтва зрозумів милість божу до себе й почав шукати місця вигідного, щоб там поставити город. А Ця земля була опустіла 80. років по Романі; сьогодні ж Бог її підніс ласкою своєю. І послав Володимир чоловіка розумного, на ім’я Олексу, що за його батька багато городів був побудував, і послав його Володимир із туземцями уверх річки Лосни човнами, щоб знайти де таке місце на будову города. А він найшов таке місце, і приїхав до князя, й почав оповідати. Князь сам поїхав, із боярами та зі слугами, і полюбив це місце над берегом річки Лосни, повирубував дерева й потому поставив на ньому город і дав йому ім’я Кам’янець, бо земля кам’яна була (1276 р.). Це тепер Кам’янець Литовський.
Княжі городи
Городи княжої доби розвинулися з первісних слов’янських укріплень. Щодо місця, то їх будували там, де в найдавніших часах, найбільше на високих стрімких горбах, куди важко було здолу дістатися. Так Київ стояв на горбі, що здіймається до 100 м. понад рікою Дніпром; город у Галичі (Крилосі) — є на горбі, на 60 м. заввишки понад довкільною низиною.
Як виглядали давні городи, на це вказують городища, останки земляних укріплень, що залишилися досі по горбах, лісах, багнах і ин. Розміри городів були дуже різні. Княжі городища мають найчастіше 250—400. м. у обводі, є це їх середній розмір. Винятково бувають більші городища, до 700. м. у обводі, городище на Крилосі має до 2500 м., у Вижгороді під Києвом 3 кілометри довкола.
Город з княжих часів складався з двох частин — внутрішньої і довкільної. Внутрішній город звався дитинець; це був осередок укріплень, невеликих розмірів, але сильно забезпечений від нападу, стояв звичайно на найвищому місці горбовини. Довкільний або окольний город звався ще й остріг; він займав більше місця, але укріплення мав слабші. В небезпеці населення з окольного города шукало захисту в дитинці. Княжі городи не мали правильного плану; укріплення йшли кривою лінією, вздовж узбіч гори.
Укріплення городів складалися з валів, ровів, заборол, стін, у- кріплених воріт, веж і ін.
Головну забезпеку давав городові вал із ровом. Коли місце було з природи недоступне, вал міг бути низький, і не дуже сильний; від сторони ж, де природної оборони не було, сипали вали дуже високі й сильно забезпечені. Особливо — коли один бік города виходив на чисте поле і звідусіль ворог легко міг добратися, фортифікації бували дуже сильні й різноманітні. У такому місці давали в деяких городах рівнобіжні вали — в Галичі є три такі вали, у Вижгороді було їх аж шість. У інших городищах вали не йдуть цілком рівнобіжно, а входять один у другий якби клинами, зміняють напрямок, творять лабіринт, де ворогові не легко було зорієнтуватися.
Земляне укріплення звалося вал або теж приспа або переспа. Не цілком ясне значіння слова гребля; часом воно означає вал (розкопали греблю, 1172 р.), часом рів (був через греблю міст до воріт города, 977 р.).
Вал бував різної висоти. Де особливої оборони не була потреба, там досить було валу на 2—3 метри. Але в інших місцях сипали вали дуже високі. В Білгороді під Києвом вал до 12 м. заввишки, у Вижгороді 17 м., в Крилосі доходить до 25 м.
Вала будували з такого матеріалу, який можна було найти на місці, — з чорної землі, з глини, каміння. Там, де була потрібна особливо тривка будова, зміцнювали вал кам’яною підбудовою або дерев’яною конструкцією. Таку дерев’яну підбудову відкрили археологи у валах городища в Білгороді під Києвом. Здовж цілого валу тягнеться стіна, на 4 м. заввишки, складена з дубових брусів. З нею були сполучені поперечні стіни, на 4 м., завдовжки, а в порожньому місці, в цих клітках, — сильно вбита глина. В деяких місцях ця дерев’яна будова ще складніша: одна на другій побудовані по три клітки, на метр заввишки, скріплені різними сполуками, а порожні місця позаповнювані непаленою цеглою. Разом будова творить масивний мур у формі ступнів, долиною є ще сліди колів, посплетуваних хворостом. Така конструкція скріплювала вал і не дозволяла йому розсуватися.
Такий спосіб укріплювання описує один із північних літописів: був остріг утверджений довкола города, сильний тин дубовий, а за ним два оплоти і між ними насипаний вал. Поверх ці дерев’яні зруби або плоти засипували землею й покривали дерниною.
Забри і ворота
На хребтах валів бували дерев’яні заборола або стіни. Були вони різного вигляду. Довкільний город мав укріплення несильні, звичайну огорожу з загострених палів, повбиваних у землю густо, один біля одного. Таке укріплення звалося о с т р і г, пізніше — ч а с т о к і л. Такі частоколи не були високі, їх можна було перелізти. Коли під галицький Звенигород прийшов був князь Іван Ростиславич і почав облягати город, селяни скакали через заборола до Івана, й перебігло їх триста.
Внутрішній город мав сильніші укріплення. Тут не досить було звичайної низки частоколів. Стіну творили різнородні в’язання і зруби, подібні до тих, з яких була дерев’яна основа валу. Вони скидалися на вежі, чи башти, як бачимо на деяких малюнках у літописі. Назва їх була: городні або городниці. Вони виставили понад вал, на них ставала залога, що боронила валів, — мужі стояли на заборолах города (1229., 1261. p.). Ці городниці не все були сильно побудовані, і літопис оповідає про нещастя, що сталось в городі Римові 1185. p.: Римовичі позамикалися в городі й повилізали на заборола, і так за божою волею полетіли дві городниці з людьми до ворогів.
Дерев’яні заборола були побудовані так, що можна було їх розметати, — розкинути. Таким способом татари 1240. р. понищили багато українських городів.
По довкільній стороні валу йшов р і в, різної глибини, виповнений часом водою. Через рів був,перекинутий міст. У Овручі був через греблю міст до воріт города (976. p.). Міст був так зроблений, що в потребі його можна було легко розвинути. Літописець подає такий епізод із Білгороду 1150. p.: несподівано вороже військо появилося під городом, князь не сподівався нападу й забавлявся з дружиною — і якби митник був не добачив і не переметав був моста, його були б захопили. Як небезпека минулася, міщани знову мостили міст. Рідше бували зводні мости, які підносили з допомогою журавця. Літопис згадує такий возводний мост і жеравець, але — в польському Каліші (1229. p.).
До города вели оборонні ворота, тобто в’їздові брами, побудовані серед заборол. Були вони і в довкільному острозі (т. зв. о - с т р о ж н і ворота) й у внутрішньому дитинці. Число воріт залежало від величини города. В Києві були Золоті ворота, Жидівські, Лядські й Угорські; у Треполі (Трипіллі) — Водні; в Переяславі Княжі, Єпископські й Кузнечі (ковальські); в Новгороді сіверському — Чернігівські, Курські; у Володимирі на Волині — Київські і Гридшині; в Галичі — Німецькі. Без назв згадані ще ворота в Чернигові, Овручі та у Звенигороді галицькім. Назви воріт є різного походження: від народів, що жили коло воріт — німецькі, угорські, жидівські; від засновників, чи опікунів — княжі, єпископські, кузнечі (ковальські); від городів, до котрих вели шляхи через ворота — київські, чернігівські, курські.
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
