60577 (673822), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Літописи не подають ніяких подробиць про вигляд та укріплення воріт. Єдині ворота, про які можна докладніше сказати, це — 3олоті Ворота в Києві. Побудував їх 1037 р. Ярослав Мудрий тоді, як заснував Новий Город. Ворота були високі на два поверхи, на горі мали церкву Благовіщення, в долині — різні схови чи комори. Муровані були з цегли й дикого каміння. Приступу до них боронили бічні вежі, що виступали трохи перед ворота.
Внутрішні укріплення. Вежі
Внутрішні укріплення в самому городі літописи згадують рідко. Залога містилася у звичайних будинках, окремих касарень не було. Княжі двори були деколи сильніше будовані так, що можна було в них знайти деякий захист. Так підчас народних заворушень у Києві 1068. р. князь Ізяслав зі своїми дорадниками замкнувся на поверсі свого двора, на сінях, і звідтіль через віконце перемовлявся з юрбою. Але, не бачив можливості боронитись, тож скоро залишив двір. Деколи охорону давали сильно побудовані церкви. Так у Галичі 1229. р. угорський королевич Коломан побудував город на церкві Пречистої Богородиці. Так само підчас облоги Києва 1240 р., коли татари добули мури города, міщани збудували другий город біля святої Богородиці; коли ж татари почали наступати, люди повибігали на церкву й на хори церковні зі своїм достатком, — від тягара повалилися з ними стіни церковні...
Пізніше, в XIII ст., в галицько-володимирській державі посередині городів будують оборонні вежі. Літопис дає опис такої вежі в Холмі: Вежа посеред города висока, що можна було бити з неї доохрест города, підбудована каменем на 15 ліктів заввишки, сама ж будована з тесаного дерева й побілена, як сир, світилася на всі сторони. Ця вежа згоріла в пожежі Холму 1259 р. і, хоч Данило відбудував город, але вежі такої не зміг збудувати, бо ставив інші городи проти безбожних татар. При цій нагоді треба згадати, що князь подбав і про це, щоб город мав воду на випадок облоги, — наказав викопати біля вежі студенець, тобто колодязь, що мав 35 сажнів.
Оборонні вежі побудували також у найближчій околиці Холму, здається, як сторожівні для залог на дорогах до города. Називали їх стовпами. Галицький літопис згадує одну таку вежу: стоїть також стовп поприще (200 метрів) від города, кам’яний, а на ньому вирізьблений кам’яний орел; висота каменя 10 ліктів, а з головами й підніжками 12 ліктів.
До наших часів збереглися під Холмом два такі стовпи в селах Білавині та Столпю. Перша башта стоїть пів милі від міста, над річкою Угорцем на острівці, який довкола обливала вода; залишилася з неї одна стіна, на яких 20 метрів заввишки й коло 9 м. завширшки. Мур грубий на метр, з білого і синявого каменю, споєного цементом. Видко також сліди склепінь. Друга вежа є на північний захід від Холму, півтора милі від міста, — на дорозі в Польщу, до Любліна. Вона чотирикутна, стіни тепер на 14 метрів заввишки, на 5 м. завширшки, збереглися досить добре. Коло вежі є фундаменти якоїсь іншої кам’яної будови. Третя кам’яна вежа збереглася в Камянці Литовському (тепер берестейський повіт). Город заснував тут князь Володимир Василькович 1276. р. Літопис описує вежу так: збудував у ньому (городі) стовп кам’яний, 17 сажнів заввишки, подиву гідний для всіх, що дивилися на нього. Ця вежа побудована у плані кола — з проміром 13 метрів; мур з цегли, яких 27 метрів заввишки. Вежа мала три поверхи.
Облога й воєнні машини
Город був місцем захисту і самого місцевого населення й цілої околиці. Коли ворог появився, город міг закритись, тобто замкнути ворота й мешканці боронилися з-поза заборол. Способи оборони були мало вироблені. Найчастіше оборонці стріляли на ворога з луків, або кидали каміння. Коли була сильніша залога — засада, засадники, то могла виді з а т и з города і пробувати відігнати тих, що облягали — обложників. Але переважно город обмежувався пасивною обороною.
На означення облоги були різні вислови: город оступити, обстояти, осісти, об лежати.
Обложники старалися насамперед із усіх сторін обступити город, щоб населення не мало куди вийти з міста. А то бувало, що обложенці перекрадалися з міста, особливо, щоб добути харчів або води. Коли попри город перепливала ріка, ворог старався воду перейняти, щоб таким чином присилувати населення піддатися. Коли ж ці засоби не помагали, треба було приступати до города. Тоді або робили приступ із усіх сторін рівночасно, або вдаряли в найслабші ворота, силкувалися переламати їх і дібратися досередини.
Як військо, що наступало, ^хоронилося від каміння, яке летіло з города, докладніше не знаємо. Раз тільки літопис і згадує, що обложники підступили під город під вежами (1097 р.) — це були якісь рухомі піддашшя, що скидалися виглядом на вежі.
Коли повелося добути довкільний, окольний, город, часто підпалювали його, щоб присилувати оборонців здати і внутрішній город — дитинець,
Захопити город у наступі звалося — взяти копям. Тоді мешканці не могли сподіватися пощади: князі взяли Мінськ, мужів порубали, а жінки і діти віддали на щит (у неволю).
Але не раз городяни, потомлені голодом і спрагою, або не діждавшись підмоги передавалися добровільно і отворяли город.. Звичайно перед тим ішли переговори й обложник обіцював омирити мешканців, не карати їх. Знаємо один випадок, що князь обложенець домагався, щоб дозволили йому вільно вийти з города, — просив дороги, і обложник пристав на це, дав йому дорогу (1207 p.).
Тодішні городи давали сильну забезпеку; ми знаємо ледве кілька випадків, коли город добули приступом. Мешканці або самі згодилися передатися, або ворог знеохочений сам відходив. Рідко коли облоги тривали довше, ніж один місяць. Найдовша облога, записана в літописах, була біля Турова 1158 р. — десять тижнів.
Город тяжко було ще й тим добути, що за слабі були ратні сосуди, тобто воєнні машини. Нам відомі такі машини:
Самостріл — щось, наче великий лук; під 1184. р. літописець згадує, що у половецького хана Кончака були луки тугі самострільні, щойно 50 людей могло їх ледви напрягати.
Праща — це катапульта, що викидала каміння. Данило при облозі Любліна наказав приспособити (пристроїти) пращі й інші сосуди, щоб добути город; і пращі метали, а стріли йшли як дощ.
Порок — це щось наче таран розбивати мури. Стрічаємо їх насамперед у татар при облозі сильних городів. Так під Києвом 1240. р. Батий поставив пороки біля Лядських воріт, — пороки без угаву били день і ніч, і повибивали стіни. Так само під Володимиром на Волині поставив дванадцять пороків, і не міг розбити стін. Але на іншому місці порок це прилад, що кидає каміння; коли татари 1259 р. облягали Луцьк, сталося чудо, оповідає літопис, був такий вітер, що коли пороки кинули, вітер обертав каміння на них; а як почали сильно кидати, зломився. Пороки бували великих розмірів і, щоб устроїти сосуди порочні, треба було будувати якусь сильну конструкцію — цілий город. Про це читаємо в галицькому літописі при описах облоги Ярослава 1249.- р. та Любліна 1261 р.
Таран згадується тільки один раз при облозі Чернігова 1234. р.: круто було під Черніговом, аж і таран на-нього поставили, бо кидали камінням півтора перестріла, а камінь такий, що його могли чотири сильні мужі піднести. Виходило б, що таран це теж якийсь рід катапульти. Але може тут щось переплутано, бо пізніше таран це була окована залізом балка до розбивання мурів.
Всі ті воєнні машини появилися в нас пізно, літописи згадують їх аж у середині XIII. в. (з винятком самострільного лука з 1184. р.). Може вони приходили до нас із заходу, а може деякі поширилися від татар, У давніших часах цих приладів, мабуть, не було й обложник не мав до облоги інших воєнних засобів, як тільки стріли з луків, копя, сокири чи топори; тим то й облога йшла дуже довго. Але й пізніш, коли появилися воєнні машини, обложенець мав таки перевагу, бо добув ті самі знаряддя, що їх мав обложник. Так татари нічого не могли зробити Володимирові 1240 р., бо їх пороки виявилися за слабі. Так само 1261 р. татарський хан не відважився добувати Холму, бо город був кріпко утверджений пороками та самострілами.
На цьому місці треба згадати, що був час, коли в наших руках був винахід стрільного пороху. Не тільки візантійці обстрілювали наші кораблі ясним вогнем, але пороху вживали й половці. Літопис оповідає під 1184. р., що половецький хан Кончай пішов походом на Україну і хотів добути і спалити всі городи, а тож він вишукав такого чоловіка, що стріляв живим вогнем. У бою наше військо взяло того в полон, його привели до князя Святослава Всеволодовича з устроєним огнем. Яка шкода, що цей винахід не знайшов тоді зрозуміння, — як же інакше виглядало б згоді наше військо. А так довелося чекати поширення стрільного походу ще поверх два століття.
Пограничні вали
Укріплення за княжих часів не обмежувалися самими відокремленими городами. На границі від степу були фортифікації, закладені на далеко ширшу міру, — довгі лінії валів, з частоколами й іншими оборонними засобами, що сполучували пограничні городи в одну монументальну оборонну систему. Ці великі вали почав будувати Володимир Великий, коли закладав городи в околиці Києва. Про такі укріплення оповідає німецький місіонер Бруно, що вибрався навертати на християнство печенігів і пробував у Володимира гостем коло 1008. р. Він каже:
Князь русів із військом проводжав мене два дні до останньої гряниці своєї держави, яку він перед ворожими нападами окружив звідусіль дуже міцною й довгою огорожею. Він зіскочив із коня на землю, я з товаришами йшов попереду, він із своєю старшиною йшов за нами, і так вийшли ми за ворота. Він станув на одному горбі, я — на другому... Отже були там якісь насипи (горби), огорожа, що тяглася на велику віддаль, укріплення, замкнені воротами. Пізніше Ярослав Мудрий побудував нові вали.
Археологи описали докладно цю систему пограничних валів. По правому боці Дніпра вони були у двох місцях — над ріками Стугною і Россю; на Лівобережжі — над Трубежем, Сеймом і Сулою, Вали над Стугною тягнуться в найближчій околиці Києва, на 20—30 км. від города. їх мета була — забезпечити княжу столицю. Будував їх Володимир, коли дав укріплення Білгородові й заснував Василів. Вали йдуть трьома лініями. Перша тягнеться від Трипілля, здовж Стугни й перетинає річки Ірпень і Здвиж; друга йде по правому боці Стугни до річки Унави; третя найдалі на півдні -— над річкою Красною. У найбільшій розтяжності вали, ці мають до 130 км. довжини. Вали над Стугною біля Трипілля згадуються при поході на половців 1093 р. і вони правили за заслону для війська, що порядкувалося проти ворога.
Друга лінія валів була над рікою Россю. Тут у X. віці був город Родня, але його пізніше знищили печеніги. Ярослав, користаючи з занепаду печенігів, почав цю околицю укріплювати, побудував город Юріїв, ужив для колонізації воєнних бранців, поляків..Пізніше поселилися тут останки печенігів і торків, славні чорні клобуки, тут і повиростали городи, як Торчеськ, Богуславль, Корсунь, Товарів, Канів і багато менших. Коло 1095. р. під натиском половців, населення почало меншати, — люди не могли витримати частих нападів орди, городи запустіли. Але, коли князі успішними походами знову приборкали подовців, Поросся ожило, і навіть колонізація почала переходити на південь за Рось. Тутешні городи були сполучені між собою оборонними валами. Головний вал. ішов лівим берегом Росі, від Канева поза Корсунь, та від Богуславля до Раставиці; по правому боці ріки були менші вали. Можемо здогадуватися, що цю фортифікаційну лінію почав Ярослав Мудрий, а пізніші князі її викінчили. Лінія валів доходить тут до 150 км. довжини.
Вали над Россю лучилися з валами на Лівобережжі над рікою Трубежем. Ці. околиці були виставлені на ще нагальніші напади степових орд, ніж Київщина і без сильних укріплень населення не могло тут утриматися. Володимир по перемозі над печенігами обновив стародавній. Переяслав, тоді мабуть почав він і сипати вали. Переяславські вали йдуть двома лініями, по лівому боці Трубежа й доходять аж до Дніпра. Найбільша їх довжина до 50 км.
Довший вал був над рікою Сулою, по правому її березі, від від Лубень до Дніпра — він лучив городи: Лубни, Лукомль, Горошин, Жолни (теп. Жолнин), Воїнь. Довжина його доходить до 90 км. Цей вал лучився з валом, що йшов здовж лівого берега Дніпра, більш-менш від устя Тясмина до устя Золотоноші, на просторі яких 100 км.
На галицькому Поділлі, здовж долішнього Збруча тягнуться теж вали, досить довгі й високі. Починаються вони в селі Єрмаківці і протягаються до Збруча, далі прориваються, йдуть від Залісся до Млинівки на просторі 4 км., знову зникають, але ж появляються знову біля Кудринців та йдуть до Завалля, на просторі Ц/г км. В околиці Панівців є дві дуже короткі відноги, потім знову виринають у Боришківцях і тягнуться до Білівців, майже до самого Дністра. Довжина цієї частини має 1800 м. і тут вал зберігся найкраще.
Довжина цілого валу, коли б він не проривався, могла доходити до 26 км., але збережені частини мають тільки понад 12 км. Вал у місцях, де добре зберігся, має 6 м. висоти, в підставі 20 м. завширшки, угорі до 2 м. З перекопування його виявилось, що вал був насипаний з чорної землі та білявої глинки, місцями попересипуваних дрібними камінцями. Давні археологи назвали ці укріплення валами Траяна й відносили їх до римських часів. Але наука досі не розслідила їх докладніше і це не виключене, що вони походять із княжих часів. Галицькі князі, як Василько, Володимирко, Ярослав Осмомисл, Данило звертали пильну увагу на Пониззя, (так звалося годі Поділля), на яке нераз нападали степовики, старалися збільшити тут колонізацію, дбали про укріплення городів, — можна припускати, що це вони забезпечили валами це погряничча.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
