57796 (672121)
Текст из файла
Реферат
з курсу «Історія України»
на тему
«Київська Русь та її місце
в історичній долі українського народу»
План
1. Концепції походження держави Київська Русь та її назви.
2. Перші князі, їх зовнішня та внутрішня політика.
3. Розквіт Київської держави. Ярослав Мудрий. Державний лад, господарство, торгівля.
4. Початки політичного розпаду держави. Володимир Мономах.
5. Авторський погляд.
1. Концепції походження держави Київська Русь та її назви
Проблема походження Київської Русі вже давно цікавить дослідників. Вчені не можуть дійти одностайної думки щодо цього питання, тому й виник ряд концепцій, присвячених йому. Широкого розповсюдження набула норманська теорія, за якою скандинавам належала визначальна роль у творенні Київської держави, та антинорманська, за якою цю роль відповідно відіграли слов’янські чи наближені до них народи. Існує ще хозарська теорія, однак вона не настільки актуальна. Прихильники цих теорій і донині полемізують між собою, постійно знаходячи нові аргументи на підтримку своєї версії.
Ще професор Санки-Петербурзької академії наук Т.З. Байер в 1735 році у своєму трактаті висловив думку, що давньоруське слово з літописів – «варяги» – це назва скандинавів, які запровадили державність Русі1. Шукаючи відповідний термін в північним мовах, однак, Байер знайшов тільки єдине приблизно схоже слово – «верінг’яр». Це слово згадується в давньоскандинавських джерелах для позначення «найманих охоронців візантійських імператорів», які, як правило, називали себе «русами» за походженням, а не «норманами» чи «свеями», тобто прямо ніяк не засвідчували свою причетність до Скандинавії.
Тим не менше, саме Байер започаткував норманську теорія походження державності на Русі2. І в XVIII, і в наступні століття його гіпотеза знайшла підтримку в ерудитів як з числа німецькомовних вчених в Росії та за кордоном (Г.Ф. Міллер, А.Л. Шльоцер, І.Е. Тунман, Х.Ф. Хольманн, К.Ф. Рафн та інші), так і серед російськомовних (Н.М. Карамзін, В.О. Ключевський, М.Н. Погодін, А.А. Шахматов, В.А. Брим тощо).
В результаті обговорення цієї теорії сформувалися дві школи, що схилялися до полярних точок зору: норманська та антинорманська. При цьому серед антинорманістів є вчені, які погоджуються з тим, що варяги – це скандинави, і одночасно стверджують, що вони не принесли державність Русь, а лише мали деяку політичну роль як найманці при князівських дворах і були асимільовані слов’янами3.
А.І. Попов, розкритикувавши ці тези, назвав «безплідними» суперечки норманістів і антинорманістів. Не даючи нових аргументів, він стверджує, що слово варяг має скандинавське походження саме через те, що варяги приходили на Русь з північногерманських земель і ставали тут найманими воїнами4.
І норманісти, і антинорманісти посилаються на Лаврентіївський літописний список5. При цьому більшість антинорманістів, як і всі норманісти, погоджуються на тому, що варяги і руси – скандинави.
Байер і його послідовники трактують події з Лаврентіївського літопису таким чином, що слов’янські та фіно-угорські племена Приільменья, не зумівши досягнути порядку своїми силами, призвали з-за Балтійського моря найманих скандинавських князів з дружиною6.
Збережену давніми літописами оповідь про призвання союзом північно-західних племен варязького конунга Рюрика з братами залишається ще багато в чому загадковою для дослідників. Російські вчені XVIII та XIX ст. ставилися до цієї оповіді з повною довірою7. Вони дискутували лише стосовно питання етнічної приналежності прибульців, не сумніваючись у достовірності самих подій, про які літопис розповідав під 862 роком. Поступово, однак, складалася думка, що в оповіді про призвання відбито й багато реалій початку ХІІ ст., коли складався літопис. А. Шахматов, до якого приєднується і Б. Рибаков, написав ряд робіт, у яких доводив, що оповідь про призвання варягів – це пізня вставка, скомбінована шляхом штучного поєднання кількох північноруських переказів, що підлягали глибокій переробці літописців8.
Прихильник слов’янської концепції Б. Рибаков стверджує, що фраза з Сильвестрової редакції «Повісті временних літ» (1116 р.) про призвання варягів на Русь («І від тих варяг прозвалася Руська земля Новгород…») не є достатньою підставою для ототожнення варягів з Руссю9. Він вважає, що іноземці-варяги асоціювали Новгород з Руською землею, а самі новгородці завжди називали Руссю тільки Київ і Київщину.
Про третю редакцію цього літопису Рибаков пише, що вона єдина містить явні проварязькі вставки, але він пояснює це тим, що літописець помилився, зрозумівши фризів на Північному морі як Русь, і тим, що людина, яка здійснювала редакторську роботу над літописом, була пов’язана родинними узами з рядом королівських домів Північної Європи, у тому числі з варязьким (шведським)10. Вчений стверджує, що тенденційність невдало вставлених пасажів, створених у 1118 р., з приводу подій майже трьохсотрічної давності, не дозволяє вважати їх підставою для побудови наукової гіпотези. Скандинавських джерел, що дозволили б ототожнити варягів з Руссю, за словами Рибакова, немає. У вирішенні питання про походження Русі він вважає головним географічний принцип. Ця думка перекликається з думкою Г. Анохіна, котрий стверджує, що при розгляді версії про призвання варягів, яких призвали саме в Новгород, має сенс проаналізувати дані про екологічні особливості новгородським земель11. Крім екології, дослідник покладається також на дані ряду інших наук, зокрема археології та ономастики.
За словами Г. Анохіна, вивчення відповідної антропонімічної літератури дозволяє зробити висновок, що імен Синеус и Трувор (Трувол), якими в літописі називаються брати Рюрика, у скандинавів не було. Тому деякі норманісти так тлумачать текст літопису: Рюрик прийшов з «синехюс» і «тру вор» (скандинавські слова – «свій рід» і «вірна дружина»). Але й ім’я «Рюрик» зустрічається у скандинавських іменниках настільки рідко, що сучасні антропонімічні довідники відсилають нас до цього ж «Рюрика легендарного в Новгороді», нічого не знаючи про нього зі скандинавських джерел, а при згадці про саме призвання його до Новгороду посилаються на літопис Нестора12.
М. Брайчевський також піддає сумнівам етнічну належність Рюрика і його роль у давньоруській історії13. За його словами, деякі дослідники вважають Рюрика вихідцем з Данії, але вчений не виключає, що він міг походити з венедських ободритів, – в їхніх землях відоме торговельне місто Рерик, і в хроніці ХІ ст. німця Адама Бременського ім’я Рерик виступає як друга назва поморських слов’ян-ободритів.
За хозарською теорією, Руська земля розвивалася і міцніла під патронатом Хозарії, а поляни були не слов’янами, а різновидом хозар14. Київська же їх гілка була спадкоємницею роду легендарного полянського князя Кия, який заснував Київ у VIIIст. Проте ця теорія не підтверджується археологічними даними і вона має зовсім небагато прихильників порівняно з норманською.
Довгий час протистояння норманської і антинорманської шкіл були деякою мірою зумовлені національною приналежністю їх прибічників та мало дещо заангажований характер. Впродовж ХІХ – першої половини ХХ ст. дискусії послідовників скандинавської і автохтонної концепцій походження Давньоруської держави втратили патріотичний підтекст, перемістившись у наукову площину15. Проте з 40-х років ХХ століття у Радянському Союзі «варязька проблема» знову набула ідеологічного забарвлення, але це тривало тільки півсторіччя.
Нині норманістами (в сенсі визнання скандинавського походження і слова Русь, і династії київських князів роду Рюриковичів) є більшість фахівців, тож з їхніх гіпотез про коріння етноніма «руси» варто розпочати побіжний огляд точок зору на це питання. Слово Русь, згідно з такою версією, пов’язується з давньоскандинавським коренем roð, засвідченим у давньошведських поняттях roðer – гребля, судноплавання, roðslaghin – округ, що поставляє в ополчення одне весельне судно, ruðі – морських похід на весельних суднах тощо16. Імовірно, що першим передавачем самоназви скандинавських мореплавців стала людність узбереж сучасної Фінляндії та Естонії, де шведів, котрі почали з’являтися тут з середини першого тисячоліття, називали по-естонському Rootsi, по-фінському Ruotsi. Інше коріння слова Русь бачить відомий орієнталіст і історик Омелян Пріцак, виводячи його від кельтського етноніма Rut(h)eni, який у німецьких діалектах поступово трансформувався. Історичними носіями назви Ruzzi, за Пріцаком, були фризькі кіпці, що вели трансєвропейську торгівлю і, змішавшись зі скандинавами, утворили на Волзі політичне об’єднання, котре згодом слов’янізувалося і розвинулося в Державу Русів17.
На противагу германській (скандинавській) етимології існує припущення про зв’язок слова Русь з іракомовними мешканцями одного з регіонів Середнього Подніпров’я, присутність яких засвідчена у місцевих гідронімах Рось, Роська, Росава тощо, гіпотетично похідних від іранського ruxs/roxs – світлий18. Носієм етноніма рос [рус, русь] могла виступати котрась із сарматсько-аланських, згодом слов’янізованих, племінних груп, що входила до антського союзу племен. З іншого боку, російський мовознавець Олег Труба сов припускає, що слово Русь відображало ще дослав’янську і до тюркську регіональну традицію називати Північне Причорномор’я «білою, світлою стороною», чому відповідав би індоарійський корінь russ.
Врешті, є прибічники слов’янської етимології слова Русь, прив’язаної до праслов’янського кореня rud/rus із значенням світлий, русий19. На можливість творення етноніма від такої основи, як вважають, вказує назва річки Русса, що впадає в озеро Ільмень. За гіпотезою Бориса Рибакова, який археологічні знахідки антських скарбів у Подніпров’ї ідентифікував як «старожитності русів», східнослов’янське плем’я з такою назвою мешкало на цих теренах уже в VI–VIII ст., доказом чого може служити згадка народу Hros сирійським письменником VI ст. Захарією Ритором. Однак більшість вчених вважає, що «народ Hros» був навіяний есхатологічним сюжетом з «Книги пророка Єзекіїля» про народи-чудовиська, які виступлять під берлом антихриста. Крім того, за ще одним варіантом слов’янської версії, носіями назви Русь могли бути ругії (Rugi) – слов’янське населення о. Рюген на Балтиці, чиїх ватажків нібито запрошували для оборони міста мешканці торгового Новгорода.
Важко сказати, яка з теорій походження Київської Русі та її назви є найбільш вірогідною, адже всі вони супроводжуються досить вагомими, на мій погляд, аргументами. Оскільки більшість дослідників спираються на літописи й ономастичний (топонімічний, гідронімічний, антропонімічний тощо) аналіз, вони ризикують хибно інтерпретувати ці джерела, адже, по-перше, кожний сприймає їх по-своєму, а по-друге, документальні джерела далеко не завжди рефлектують дійсність. Складність тлумачення стосується також археологічних джерел, хоча самі вони, на мій погляд, є більш об’єктивними. Однак вивчати будь-яке історичне питання, зокрема питання про походження Руської держави, ватро та основі обох груп джерел. Все одно, навряд чи дослідники коли-небудь дійдуть згоди в цьому питанні, якщо вони настільки по-різному можуть тлумачити одне й те саме джерело.
2. Перші князі, їх зовнішня та внутрішня політика
Найпершими князями Київської Русі вважаються Аскольд і Дір. Однак щодо ідентифікації цих персонажів існує величезний різнобій думок. Спираючись на свідчення різноманітних джерел, історики дебатують кілька гіпотез. Перша – що варяги Аскольд і Дір жили в різний час: Дір, котрий власне і був хаканом русів, згаданим у «Бертинських анналах», – умовно між 838-859 роками, а Аскольд – між 860-883 роками. Друга – що «Русь Діра», якого арабський географ Масуді називає «першим серед царів слов’ян», сформувалася у першій третині ІХ ст. на базі полянського союзу племен, а сам Дір, імовірно, був останнім племінним князем з династії Києвичів, що утрималася, аж доки не була витіснена варягом Аскольдом (за іншим варіантом цієї ж гіпотези, Аскольд теж іще не був варягом). Природно, що першої теорії дотримувалися норманісти, а другої – антинорманісти, оскільки питання про походження перших київських князів безпосередньо пов’язане з питанням про походження самої Русі. Врешті, третя – що Аскольд і дір були сучасниками і співправителями, аналогом чого є побутування схожої моделі влади у тодішніх південних сусідів Русі мадяр, а також в Хозарії, де водночас правили два царі – «найбільший», тобто власне цар по крові, та його «заступник». Згідно з цією гіпотезою Дір міг бути «найбільшим царем», а Аскольд – його «заступником» 20.
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
