POLNOSTU (639166), страница 18
Текст из файла (страница 18)
Таким чином, з одного боку, раціональне, логічно обгрунтоване, теоретично осмислене, систематизоване пізнання розмаїття людського буття, а з іншого – нераціональне, екзистенціальне, кордоцентричне, і навіть містичне осягнення буття, що стверджує причетність до особливої традиції «філософії серця» в класичній українській філософії, такі складники особливого гоголівського методу осмислення основних суперечностей людського існування.
2.1.2. Людина і світ абсурду. Раптове зміщення раціональної життєвої площини може бути здійснене різноманітними способами, і кожен великий письменник це робить по-своєму. У Гоголя – це була комбінація двох рухів: ривка та падіння. (В.Набоков). Але під «абсурдом» не слід розуміти ані химерне, ані комічне, бо у абсурдного стільки ж відтінків і ступенів, скільки й у трагічного, більше того, у гоголівській антропології воно межує з трагічним. Було б невірно стверджувати, ніби автор художнього твору ставить своїх персонажів в абсурдне становище. Неможливо поставити людину в абсурдний стан, якщо весь світ, в якому вона живе, абсурдний. Розуміючи становище, в якому знаходиться людина, та її прагнення, і найглибші страждання, М.Гоголь цю розбіжність розглядає як абсурдну. Саме за цим законом гоголівський абсурд різко відрізняється від абсурду інших майстрів цієї течії. Наприклад, Герман Гессе відриває своїх персонажів від дійсності і переселяє їх у вигадану країну. I тільки там ці інтелектуали, які прагнули зберегти в недоторканості і чистоті культуру, знання, духовні цінності, розуміють, що наука і мистецтво помруть в ізоляції від реального життя. Франс Кафка теж "замикає" своїх героїв у "Замку", відгороджує їх від реального життя, де панує війна. Вторгнення фантастики в кафківський художній світ сприймається як те, що не викликає ні у кого здивування і виникає в той момент, коли люди і речі вступають у взаємодію. Так у романі "Процес" Кафка розташовує суд на горищі поруч з білизною, яка висихає. Таким чином суд перетворюється в якийсь абсурд, в деяку загрозу, стає нав'язливим жахом. На відміну від Кафки i Гессе, М.Гоголь, який передбачив тенденції ірраціональності і абсурду в сучасному мистецтві, не відриває персонажів від реальної дійсності, для того, щоб показати абсурдність життя, йому не потрібне штучне буття протилежних речей. З позицій єдності раціонального та ірраціонального він показує, що інший світ існує при безперервній співучасті суб’єкта, який вірить у цей світ, відкритий саме цьому суб’єктові. Пізнання розмаїття можливого існування людини, людське буття розглядається через таку суттєву категорію як життя у важливіших його іпостасях, життя як співіснування світів життя-реальності, життя-гри, життя-фікції, життя-відчуженості, життя-мрії. Звертаючись до конкретно-образного пізнання людини, мислитель відмежовується у своїх уявленнях від завузьких форм суспільної згоди, закоснілої моралі, від поняттєвого знання, яке стає дедалі безпораднішим. Відкинувши претензії останнього на панування, на противагу цьому, мислитель обстоює ідею правомірності власної творчості, зануреної у саме осердя життя, розробляє своє вчення про людину на засадах своєрідної антропологічної «філософії серця», яка визнає за основу психічного життя людини не свідомість, не процеси мислення, а переживання, що мають надсвідомий характер.
Сутність гоголівської філософської антропології, крім іншого, полягає в антитезі двох начал – вічного і тимчасового, духовного і матеріального, та в доказах переваги першого над іншим. Як на аргумент мислитель вказує на те, що він сам завжди прагнув до справжнього, некорисливого життя, до збереження самого себе у цілості душевній через зв’язок із самим собою і зі світом, щоб краще виконати заповіт в любові до ближнього в шуканні слави Божої, а не слави людської. Ще в часи юності ніжинський ліцеїст пише матері: «Пробую свої сили для підняття праці важливої, благородної на користь вітчизни, для щастя громадян, для блага життя собі подібних, і, до того нерішучий, невпевнений в собі, я спалахую вогнем гордості самопізнання...» [48, С.65]. Таким Микола Гоголь бачив свій життєвий шлях. Це був шлях спроб і помилок, захоплень і розчарувань, злетів і падінь – екзистенціально означений процес пошуку «самого-себе-в-собі», обумовлений антитетикою власної душі. В процесі цієї роботи над собою, що мала на меті самоосмислення власної душі, шляхом творчої рефлексії над людською душею, М.Гоголь створив своєрідний екзистенціальний проект, в якому реалізував стани духовної еволюції не тільки власної, але й загальнолюдської, через змалювання різноманітних типів життя.
Перш ніж звертатись до дослідження типів життя, збудованих авторською уявою, треба з’ясувати, що містить у собі гоголівська категорія життя у загальному вигляді.
Життя, за Гоголем – це сукупність різноманітних сфер людського буття, яка надає сенсу і високого призначення людській діяльності. Життя – це категоріальна альтернатива, наповнена глибоким філософським змістом, яка водночас містить в собі предмет рефлексії, освоєний розумово-пізнавальним способом, та те, що ще не ввійшло до царини рефлексії, тобто ту сторону предмета, яка на цьому етапі пізнання залишається для того, хто пізнає, непроникливою, теоретично неусвідомленою. Мислитель припускає, що в основі життя лежить щось містичне, принципово незбагненне, не підвладне дії розуму і мислення, яке не можна висловити логічними поняттями. Дедалі більше зосереджуючись на проблемі буття, гоголівська думка ще рішуче спрямовується на буття в точному значенні цього терміну, на істинність буття (буття в природі, буття в Бозі тощо). Вже Паскаль зауважив, що неможливо дати визначення слову, яке містило б у собі дієслова «бути», незалежно від того, чи його називають прямо, чи мають на увазі. Отже, щоб визначити буття, треба сказати: «буття є ...». Так і Микола Гоголь фіксує увагу на тому, що життя – це «буття», воно є. Крім того, зосереджуючись на проблемі буття, письменник за допомогою творчості відбудовує свій особистий досвід світовідношення згідно з тим порядком, який відображає його якісні щаблі: «життя-реальність», «життя-гра», «життя-фікція», «життя-відчуженість», «життя-мрія».
2.1.2.1. Концепт «життя-реальність». Що для Гоголя є «життя-реальність »? Чи є воно дійсним істинним буттям, чи абсурдом? Чи має можливість гоголівська людина у реальному житті проявити себе як натуру творчу, спрямовану на самовдосконалення, чи вона знаходиться у зачарованім колі суперечливих стосунків і відносин, з якого немає виходу?
Суть ірраціонального в людстві виводиться із хаосу уявностей, які складають світ Гоголя. Акакій Акакійович («Шинель») абсурдний тому, що трагічний, тому, що він людина, а ще й тому, що він був породжений тими ж силами, котрі знаходяться в контрасті з його людяністю. Він не тільки людяний і трагічний. Він щось більше. Точно саме так, як тло його життя не просто безглузде. Десь за очевидним контрастом ховається тонка лінія спорідненості. В його персоні той же трепет і мерехтіння, що і в примарному світі, до якого він належить. Натяки на щось таємниче, незбагненне розумом так майстерно вкраплені в зовнішню тканину розповіді, виписані так, що сама пересічна фраза раптом вибухає страхітливим феєрверком, або ж період, який починається з якихось не пов’язаних з подальшим змістом вступних замальовок, раптом сходить з рейок і повертає до чогось ірраціонального, де йому і місце; або так само раптово розчиняються двері і вривається могутній вал поезії, щоб тут же піти на зниження і обернутись в самопародію, або прорватися фразою, подібною до скоромовки фокусника, яка так характерна для стилю Гоголя. Це створює відчуття чогось смішного: в той же час нетутешнього, що постійно ховається десь поруч, космічного.
Так що ж собою становить той абсурдний, страшний світ, відблиски якого ми ловимо у розривах незайманих на перший погляд фраз? Перед усе, страшний світ – це модель буття трагічного, яка водночас і відповідає реальному світові і відрізняється від нього, бо в цьому світі так тісно переплітається демонічне з соціальним і фантастичне з реальним, що розмежувати їх просто неможливо. В цьому світі «з’являється з одного боку безродний мономан Башмачкін, юний Чартков, божевільний Поприщин, опіоман Піскарьов; з іншого краю пронира та Пирогов); серед цієї компанії бродять відверто демонічні фігури: невблаганний лікар, та підозрілий лихвар» [22, С.285].
Все це здається просто абсурдом, але навіть серед цього абсурду є відблиски дійсного буття. Саме із цих відблисків і постає головний персонаж "Шинелі", несміливий маленький чиновник, він уособлює дух цього таємного, але справжнього світу, який проривається через стиль Гоголя. Він цей несміливий, маленький чиновник - привид, гість із якихось трагічних глибин, котрий обернувся на образ дрібного чиновника. Якщо читати побіжно, то в ньому можна побачити лише людину пригноблену і принижену, а повість в цілому сприйняти як соціальне викриття дійсності. Але твір набагато значніший за це. Провали і прогалини в тканині гоголівського стилю відповідають розривам в тканині самого життя. Щось дуже безглуздо влаштовано в світі, а люди - просто тихо-помішані, вони прямують до цілі, яка видається їм дуже важливою, в той час як абсурдно-логічна сила затримує їх за нікому непотрібними заняттями - така справжня "ідея" повісті. В світі покори і панування вищий щабель того, чого можуть досягти пристрасть, бажання, творчий імпульс, - це нова шинель, перед якою схиляють коліна і кравці, і замовники. Мова йде не про моральнісну позицію або моральнісне повчання. В такому світі не може бути моральнісного повчання, тому що там немає ні учнів, ні вчителів: цей світ є, і він включає все, що може його зруйнувати. Тому будь-яке удосконалення, будь-яка боротьба, моральна ціль або зусилля її досягти також немислимі, як немислима зміна зоряної орбіти. Це світ Гоголя, і як такий він цілковито відмінний від світу Шевченка, Франка, Толстого, Пушкіна та інших. Світ Гоголя подібний до таких концепцій у сучасній фізиці, як «Всесвітня гармоніка» або «Всесвіт–вибух»; він не схожий на спокійне обертання, годинника минулого віку. [205, С.127]
Гоголівський світ речей характеризується ускладненою онтологією. Спробуємо описати його через символічну репрезентацію шинелі. Що ж це за тип «шинелі», про яку Достоєвський писав: всі ми вийшли з гоголівської «Шинелі»? Шинель – бездушний, мертвий предмет, пристрасть, любов до якого може згубити, звабити у безодню людину, що пов’язала з ним своє буття. З точки зору онтологічної природи шинелі, Акакій Акакійович гине від «нічого». Його пристрасне захоплення спрямоване на мізерний, негідний об’єкт, і він не має іншого центру, спираючись на який, міг би протистояти світові, «подолати й самі страждання, і горе життя». З точки зору світогляду шинель – це мрія, яка є сенсом внутрішнього життя – вона центр. Втрата зв’язку з цим центром – втрата мети життя, і водночас – втрата себе самого, бо вся енергія людської душі перейшла до цієї речі – мрії, таким чином матеріальне як мрія перетікає у духовну сферу, і це не означає кінця буття.
Сюжет "Шинелі" дуже простий. Бідний маленький чиновник приймає важливе рішення і замовляє нову шинель. Поки її шиють, вона перетворюється в мрію його життя. В перший же вечір, коли він її надіває, шинель з нього знімають злодії на темній вулиці. Чиновник помирає з горя і його привид мандрує містом. Ось і вся фабула. Але, звичайно, справжній сюжет (як завжди у Гоголя) – у стилі, у внутрішній структурі цього трансцендентного анекдоту. Для того, щоб по-справжньому його оцінити, необхідно відкинути звичну шкалу літературних вартостей, піти за автором по шляху його надлюдського уявлення. Осягнення гоголівського магічного хаосу дасть можливість побачити в "Шинелі" тіні, які скріплюють нашу форму буття з іншими формами і станами, які ми ледве відчуваємо в момент надлюдського сприйняття. Мистецтво Гоголя, яке відкрилося нам в "Шинелі", показує, що паралельні лінії можуть не тільки зустрічатися, але можуть звиватися і переплутуватись найдивовижнішим чином. Абсурд, – скажете ви. Так, абсурд! А хіба не абсурдна Росія гоголівської доби. Світ, в якому маленька людина не знаходить допомоги в біді, світ, де панує байдужість і безсердечність, - мертвий, а люди в ньому ляльки, маріонетки, тіні, що, як привиди, мандрують по мертвій землі. Але, за Гоголем, "мертва Росія" це тіло, за "душу" якого треба боротися. Він вважав, що смерть тіла не означає вмирання душі. Ось чому душа Акакія Акакійовича, будучи мертвою за життя тіла, оживає з його смертю. Він під ударами долі проходить шлях від повної відсутності самосвідомості до її появи і утвердження. Цей процес протікає не наяву і має ірраціональний характер. Таким чином, Гоголь витягує свого персонажа з абсурдної реальності до істинного буття.
Уявлення М.Гоголя про істинність в сучасному суспільстві банальності життя і саме ірраціонального буття, органічно відповідає його концепції людини та людяності. Провідною думкою, як ми вже зауважували, є авторська впевненість в тому, що в найнікчемнішій душі живе поетичний вогонь, який прихований, і звичайно не виявляє себе. Переконаний в тому, що кожен із прогресивних сучасників по-своєму переживав романтичні сподівання щодо філософських проблем людини, сам М.Гоголь гостро відчував драматизм, властивий як людському існуванню, так і самій людській сутності. У мислителя це обернулося еволюцією від зацікавленості історичними етапами генези людської особистості (пригадаємо його історичні статті: «Про середні віки», «Ал-Мамун», «Про рух народів в кінці V ст.») – до спроб з’ясувати внутрішню суперечливість людини, зокрема – крізь призму ірраціонального пізнання. Чи не звідси ж – цікаві намагання застосувати діалектичний підхід до філософського осмислення проблем людини, її місця у світі, особливостей її складових, неоднозначності й суперечливості її сутнісних властивостей. Більш того, є сенс замислитися над тим, чи не висловлює М.Гоголь самої внутрішньої сутності європейської культури ХІХ століття через звернення до пізнання істинності буття шляхом дослідження амбівалентності поняття «життя-ральність ». Звернімо увагу хоча б на те, що, характеризуючи ХІХ століття, писав Д.Мережковський: «Вищий смисл життя, остання мета людини не визначена на землі. Кінець і початок світу недоступний для пізнання; тільки середина – світ явищ – доступна для пізнання, чуттєвого досвіду, а відтак і реальна. [190, с.572]. Але, як зазначає Д.Мережковський, герой наш (герой нашого часу, як і сам час) уже був середнього віку і обачливо розхолодженого характеру. Він задумувався «грунтовніше», отже «позитивніше».
Головна позитивна думка Чичикова – думка саме про те, як би відмовитись від всього того, що здається йому «химерою», оманним привидом, безкінцевого, безумовного, стати твердою ступнею на міцний підмурок умовного, кінцевого, завершеного, єдиного, нібито реального. «Як би не було, ціль людини ще не визначена, якщо вона не стала нарешті твердою ступнею на міцний підмурок, а не на яку-небудь вільнодумну химеру юності. – Тут він дуже доречно вилаяв за лібералізм, і було за що, всіх молодих людей. Але чудово, що в словах його була все якась нетвердість, бо тут же сказав він сам собі: «Ех, брат, брешеш ти, та ще й добряче!» [76; т.5, С.172]. Бажання Чичикова «стати твердою ступнею на міцний підмурок» – це саме те, що тепер пішло в хід – а тому, вульгарно, як, зрештою, і бажання Хлєстакова «взятися, нарешті, до чогось високого». Обидва вони лише говорять і думають «як усі», а насправді ні Чичикову немає ніякого діла до «міцних» основ, ні Хлєстакову – до гірських високостей буття. За консервативною розважливістю у одного приховується така ж «химера», порожнеча, ніщо, як за ліберальною «полегкістю думок» – у іншого. Це не два протилежні кінці і початки, не божевільні, а дві «безчесні, тому що занадто розсудливі» середини, дві однакові площини і вульгарності століття. Цей несвідомий, стихійний зойк Хлєстакова, «голос природи» – «так їсти хочеться, як іще ніколи не хотілось!» – перетворюється на свідому, громадсько-культурну думку у Чичикова , думку про надбання, про власність, про капітал. Сила грошей для Чичикова зовсім не груба, зовнішня, а внутрішня сила духу, думки, волі, своєрідного героїзму, самопожертви. Чи не висловлює тут вустами Чичикова уся європейська культура ХІХ століття свою внутрішню сутність?
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
