96159 (630831), страница 8
Текст из файла (страница 8)
45.Превентивна дипломатія як засіб управління конфліктом.
Превентивна дипломатія (англ. preventive diplomacy) — міри, спрямовані на попередження розбіжностей між сторонами, недопущення переростання споровши у військові конфлікти й обмеження масштабів останніх, якщо вони все-таки виникли. У її рамках передбачається більше широке використання мер по зміцненню довіри, створення місій по зборі фактів і систем раннього попередження про погрози миру, використання демілітаризованих зон як превентивної міри й т.п.
По існуючим нині поглядах складеним елементом превентивної дипломатії є превентивне розгортання військ (чинностей) (англ. preventive deployment) - розгортання військ по підтримці миру або миротворчих чинностей (ООН або регіональних організацій і угод безпеки) у зоні потенційного конфлікту.
Превентивна дипломатія-дипл.дії, спрям. на запобігання виникнення розбіжностей між сторонами, на запобігання розвитку вже існуючих розбіжностей у к., а також на обмеження поширення вже існуючого конфлікту.По завер.“холодної війни” виникла потреба концептуального переосмислення ролі ООН. Превентивна дипломатія - дії спрямовані на ті щоб не допустити перехід існуючих суперечок у конфлікт та обмеження масштабів конфліктів після їх виникнення.
Превентивна дипломатія включає:
1. заходи по зміцненню довіри (обмін військовими місіями; створення регіональних та субрегіональних центрів контролі за угодами сфери озброєння, проведення консультацій під егідою генсека)
2. виявлення фактів (збір та аналіз інформації щодо територій, конфліктогенних за своїм характером)
3. раннє попередження (синтез політичних показників з інформацією системи раннього попередження екологічних та стихійних лихий, зазагрожуй голоду тощо)
4. превентивне розгортання (заходь по розміщенню збройних контингентів під командуванням ООН у проміжок годині, що передує качану конфлікту)
5. демілітаризовані зони
Превентивне розгортання проводитися:
- в умовах національної кризи в межах окремої країни-члена ООН
- в умовах виникнення міждержавних суперечок
- в умовах, коли один з членів ООН вважає загрозливою ситуацію на його кордонах і звертається з проханням розмістити збройні контингенти ООН з свого боку кордону
46.Гуманітарна інтервенція: правові підстави та політичні наслідки.
Людству знадобилося пройти через 2 світові війни, колосальні людські втрати й незлічимі страждання, перш ніж заснов. ООН установили непохит. принц. незастосув. сили або загрози сили в МВ, поставили поза законом дозвіл між. суперечок немир.зас.: сила поступилася місцем праву. Але заборона на застосування сили, що стала обов'язковою нормою, мала серй. стримуючий вплив на потенційних порушників. Із завершенням холодної війни, здавалося, створилися всі сили. Ключова із цих передумов - можливість на повну міць задіяти потенціал ООН, прерогативи її Ради Безпеки. Однак, на великий жаль, не все виявилися готові до того, щоб скористатися цим історичним шансом. Вплив концепції "гуманітарної інтервенції" на систему МВ може бути воістину руйнівним. Деякі провідні країни намагаються "доповнити" нею загальновизнані між.-пр.принципи, розхитавши тим самим їхню струнку систему й підмінивши в підсумку силу права в між. житті правом сили на основі однополярної, а точніше, натоцентристской моделі світоустрою. Спроби підриву підвалин між.правопорядку обґрунтовуються якимсь "недосконалістю" суч. між. права, що не дозволяє застосовувати силу в обхід Уставу ООН і повноважень СБ. Відповідні правові норми не факультативні й не дозволяють вибирати з них ті, які комусь подобаються, і відкидати що не влаштовують. Ієрархії принципів між.права не існує: всі вони взаємозалежні й підкріплюють один одного. Цілісне застосування між.пр.сист. покликано виключити як "гуманітарні катастрофи", "етнічні чищення", так і акти агресії. Можливість застос. сили тільки у 2 випадках. 1- індивідуальна або колективна самооборона у відповідь на збройний напад на члена ООН. 2- із санкції Ради Безпеки при погрозі між. миру й безпеці. Протягом напівстоліття Устав ООН залишався оснвою всієї сист. МВ, забезпечуючи стабільність і порядок у світі. Спроби під яким би те не було приводом (у тому числі й захисту прав людини) уживати однобічні або групові акції в порушення Уставу й без санкції Ради Безпеки чреваті справжнім хаосом у МВ, тим більше що ніякої розумної альтернативи існуючій системі не пропонується.
47.Посередництво в міжнародних конфліктах.
Посередництво-це сприяння процесові домовленості між сторонами, яку здійснюється третьою, нейтральною стороною. Незалежний посередник – є визначеною за спільним вибором сторін особою, яка сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, досягненню взаємоприйнятного рішення. Посередник сприяє обговоренню спірних питань, сприяє взаєморозумінню сторін шляхом впровадженням процедурних правил, впливає на психологічну атмосферу, у якій відбуваються переговори. Основа діяльності посередника - правильно вибрана тактика дій, яка адекватна:
-специфіці конфлікту
-стилям повед. в к. та на переговорах
-діяльність пос. має відповідати цілям посередництва.
Він пов.намагатися врегулювати спірні питання. Досягнення згоди в к.- це процес зумовлений взаємозалежністю інтересів сторін, готовністю до спільного пошуку збалансованого рішення спірних питань.Пос. має право допустити тимчасову ескалацію конфлікту, щоб показати сторонам неефективність їхньої тактики, що була обрана в процесі переговорів.
Форми участі посередника:
1) процедурна влада пос.- здатність організувати процес обговорення, який спрямований на розв'язання будь-яких суперечностей.
2) влада особистості -здатність спливати на рішення та поведінку суб'єкта через логіку розуміння, наполегливість, довіру, дружбу, використовуючи особисті стосунки.
3) референціальна- референдум, петиції, маніфестації (звертається до прецедентів, громадської думки тощо).
4) експертна влада- це здатність використовувати знання й досвід людей з певного питання для впливу на прийняття рішень.
5) влада використовувати резерви- матеріальні ресурси, година, призначених для прийняття потрібного рішення.
6) влада обміну- здатність обмінювати одне рішення на інше.
7) влада винагородження- надання певних економічних пільг стороні, що пішла на вчинки.
8) ієрархічна влада- це здатність використовувати службове становище для впливу.
9) влада покарань- здатність позбавити підтримки, погрожувати покаранням, ескалацією, чи публічним розголошенням стану справ.
48.Теоретичні основи та сучасна практика миротворчої діяльності ООН та регіональних міжнародних організацій.
Складна й небезпечна проблема виникла у світі з появою суперечності в реалізації двох принципів: принципу суверенітету й територіальної цілісності держав і принципу самовизначення народів. ООН незмінно підтримує обидва принципи, алі життя вимагає вдумливого, зваженого ставлення щодо їх здійснення. "якщо кожна етнічна, релігійна або мовна група буде претендувати на державність, то "не буде межі дробленню, а загальний мир, безпеку, економічний добробут стануть ще більш важко досяжною метою". Курс ООН полягає в тому, щоб всебічно поліпшувати становище національних меншин, не порушуючи територіальної цілісності демократичних держав. Кордони не можна переглядати силою. Стосовно до загальних тенденцій світового розвитку й конкретно-історичної ситуації ООН розробляє оптимальні варіанти заходів із збереження, відновлення та зміцнення миру й міжнародної безпеки. Ці зусилля нині здійснюються в 4 осн. напрямах: превентивна дипломатія, миротворчість, підтримання миру й миробуд. в постконфліктний період. Превент.д-тія - це дії щодо запобігання виникненню спорів, їх переростанню в конфлікти й локалізації конфліктів у разі їх виникнення. Миротворчість - це дії, спрямовані на досягнення догоди між конфліктуючими сторонами головним чином за допомогою мирних засобів.2 поняття для дій ООН щодо врегулювання конфліктів: "підтримання миру" і "зміцнення миру". підтримання миру - це дії, пов'язані з розгортанням у районі конфлікту груп спостерігачів, військових контингентів і/або поліцейського, а часто й цивільного персоналу ООН з метою сприяння додержанню досягнутих угод про припинення вогню для прип. кровопролиття, роз'єднати конфліктуючі сторони. Зміцнення миру спрямоване на остаточне врегулювання конфлікту політичними методами, шляхом переговорів та укладення відповідних угод. Миробудівництво в постконфліктний період - це дії на підтримку владних структур у їх зусиллях, спрямованих на недопущення повторних вибухів конфлікту.
У світлі існуючого права й у рамках Уставу ООН можна представити 2 теорет. ситуації, у яких застосовна гуманітарна інтервенція. 1 містить у собі використання збройної сили в ситуаціях, коли уряд систематично й крупномасштабно порушує права людини.2 може бути описана як ситуація, при якій населення зіштовхується з потерпілий крах урядом, тотальним хаосом і анархією, що випливають із даної ситуації й ведучими до етнічним, релігійним або/і цивільних хвилювань внаслідок порушення прав якої-небудь частини громадян.
49.Тенденції розвитку сучасних міжнародних конфліктів.
Скл.структура сьогоднішньої постбіполярної системи, у якій співіснують різним чином організовані ієрархічні рівні, визначає існування різних типів і форм між. к.
Посилилась тенденція щодо активіз. сепаратистських рухів у Пд.Азії й Африці, загострення міжетнічних конфліктів у Югославії, у Закавказзі, на Кіпрі, численні громадянські Структура міжн. системи визначається її полярністю, ієрархічністю, гомогенністю і основними структурними принципами взаємодії. Існує також тенденція до збільшння д-ви системи своєї безпеки, що є наслідком також посиленн теторизму в МВ.,а найкращим засобом її досягнення є зменшення потенціалу інших д. Д-ви знаходять і інші засоби збільшити власну безп.:побудова альянсів і створення міжнародних режимів. постбіполярна система в виглядає як монополярна система, у якій функцію т. зв. “колективного гегемона” виконує група держав, об'єднана ліберальною ідеологією і принципами вільної торгівлі. При подальшому аналізі можна охарактеризувати структуру відносин всередині цього “колективного гегемона” як мультиполярну. Відносини між “колективним гегемоном” та його середовищем можуть визначатися, наприклад, прагненням першого зміцнювати гегемонію, аж до моменту досягнення повного контролю над абсолютною більшістю ресурсів міжнародної системи. У цій ситуації всі інші д-ви можуть керуватися двома стратегіями: 1) вичікування (до того моменту, поки гегемон не досягне контролю над більшістю ресурсів, після чого всі прагнутимуть його врівноважити); 2) балансування (прагнення створити таку ситуацію, у якій зникне сама можливість досягнення одним полюсом контролю над більше ніж половиною ресурсів системи). Складність постбіполярної структури в цій ситуації проявляється в тому, що “колективний гегемон” не є унітарним утворенням, і тому змушений постійно розподіляти ресурси. Дж. к. в цій ситуації є як непевність гегемона у власній безпеці, так і впевненість середовищі у власній небезпеці.
50.Миротворча діяльність України.
З 1992 р. У.має досвід участі у врегулюванні збр.етнополітичних конфліктів (Ангола, Боснія і Герцеговина, Абхазія і Південна Осетія, Демократична Республіка Конго, Македонія, Таджикистан, Косово, Нагірний Карабах, Хорватія, Східна Славонія, Східний Тімор, Південний Ліван, Афганістан та ін.), що включає посередництво; направлення до зони к.миротворчих контингентів збройних чинностей для підтримання миру та спостерігачів у межах між.місій за роззброєнням, дотриманням режиму припинення вогню і забезпечення прав людини; надання мат-тех ресурсів та послуг. Мир.діяль.У. відбувається під егідою таких структур безпеки, як ООН, НАТО, ОБСЄ. Взаємод. У. з НАТО та країнами ЄС у сфері врегул.к. є вагомим кроком до реалізації укр. євроінтеграційних прагнень і залучення У. до спільної євр. політики безпеки і оборони. Спільна з кр. НАТО мир.д-ть-вагомий чинник поєднання, адаптації й удосконалення систем управління і зв'язку, тилового забезпечення, взаємодії в проведенні розвідувальних та інших бойових операцій. Важливим для У. є досвід інших країн у сфері об. планування та реформування збройних сил, вдосконалення і запровадження нових видів зброї і бойової техніки, способів їх застосування. У процесі інтеграції до євроатлантичної системи кол.безпеки необхідно врахувати досвід примусу до миру (гуманітарна інтервенція в косовський конфлікт). Загалом миротворча діяльність У. сприяє підвищенню її міжн. авторитету, проте деякі правопорушення з боку військовослужбовців укр.миротворчих контингентів негативно позначаються на міжн. позиціях д-ви. Отже, миротворча діяльність укр. збр. сил у конфліктогенних зонах потребує удосконалення процесу відбору миротворців, посилення контролю за їх морально-психологічним станом, вжиття заходів з їх безпеки та запобігання правопорушень.
За весь період участі України в миротворчій діяльності понад 15.000 військовослужбовців. Збройні Сили У. бруть участь в 10 миротворчих місіях на чотирьох континентах світу.
ООН: Місія ООН у Лівані,Сьєрра-Леоне, Ефіопії та Еритреї,у Грузії,у Косово, Хорватії, в Придністровському регіоні Республіки Молдова,Анголі (січень 1996 р. - лютий 1999 р.),Таджикистані