96159 (630831), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

13.Теологічні концепції міжнародних конфліктів.

Якщо подивитися на питання про світ без воєн з погляду християнської церкви, то тут можна бачити деяку подвійність. З одного боку, основна заповідь "Не убий" повідомляла найважчим гріхом позбавлення людини життя. Церква припиняла міжусобні війни періоду середньовіччя. Християнство було ініціатором установлення так званого Миру Божого- днів, коли припинялися міжусобиці. Порушення Миру Божого карало штрафами, що доходили до конфіскації майна, відлученням від церкви й навіть тілесних покарань. Під охорону Миру Божого в першу чергу попадали церкви, монастирі, капели, мандрівники, жінки, а також предмети, необхідні для землеробства. У теж час проповідь загального миру не заважала християнській церкві освячувати численні завойовницькі війни, хрестові походи проти "невірних", придушення селянських рухів. Таким чином, критика війни в той час обмежувалася етичними поданнями християнського віровчення, а ідеалом загального миру залишався мир серед християнських народів Європи. Основними положеннями Августина стосовно війни є наступні: -війна виникає внаслідок гріхів і пороків; -війна є засобом вирішення земних завдань, справ;

-несправедлива перемога примножує нещастя, у тої годину як справедливий перемога - дарунок Божий і благо; -справ. є подоланням пороків суспільного буття; -війна, таким чином, сприяє “очищенню” людської історії. Фома з Аквіна в другій частині “Суми теології” розглядає три головні передумови війни:

-війну має оголошувати керівництво держави;

-для оголошення війни винна існувати справедлива причина (iusta causa);

-метою війни винний бути справедливий намір (recta intentio).

14.Теорія структурного насильства Й. Галтунга.

Й. Галтунг уважає, що основною причиною соціальних конфліктів є насильство, що проявляється соц.сист.- культурне, структурне й пряме (особисте). При цьому культурне насильство створює умови для прояву структурного, а структурне насильство- для прямого. Пряме насильство виражається в діях осн.потреб людини- у виживанні, благополуччі, ідентичності й волі. Насильство-це вбивства, тілесні ушкодження, блокада, санкції, убогість, нав'язування стандартів іншої культури, репресії, незаконні репресії, затримки, вигнання, і все це є шкодою основним людським потребам або життю. Структурне насильство-це система експлуатації - одержання «вищестоящими» значно більшого блага в порівнянні з «нижчестоящими», включає смерть від голоду й хвороб, маніпуляцію свідомістю громадян, обмеження інформації, соціальну несправедливість у розподілі ресурсів, забруднення навколишнього середовища. Структурне насильство відрізняється від прямого тим, що діє побічно, через суспільні інститути і не усвідомлюється індивідами й соц.групами. Структурне насильство статичне й стабільне.

Культурне насильство включає «ті аспекти культури, символічної сфери нашого існування, представленою релігією й ідеологією, мовою й мистецтвом, емпіричною й формальною наукою (логікою й математикою), які можуть використовуватися для виправдання й легітимізації прямого й структурного насильства». Найбільш ефективним способом рішення структурних конфліктів, на його думку, є регулярна зміна мережі взаємодій у соціальній структурі.Звідси вчений робить висновок, що військовий конфлікт і міжнародний конфлікт - це щось більше, ніж просто пряме насильство. Конфлікти обумовлені серйозними структурними змінами, які є в наявності у воюючих сторін. Щоб зупинити війну, на його думку, необхідно докорінно трансформувати внутрішні структури ворогуючих сторін, а не просто внести зміни в їхні взаємини. Галтунг уважає, що сторони, що ворогували, можуть досягати "негативного миру" або "позитивного миру". Нег. мир-це ситуація, коли сторони припиняють воювати, що, однак, не виключає повторення конфлікту в майбутньому або його прояву в новому.

15.Теорія „справедливої війни”.

Набір умов, при яких ведення війни є морально виправданим (jus ad bellum); а також етичні правила ведення війни (jus in bello). Умови справедливої війни: її причини повинні бути справедливими (нап.самозахист при нападі або при погрозі неминучого нападу), влади, що прибігають до війни, точно знають, що вичерпано всі мирні альтернативи, і що існують розумні надії на успіх війни. Дві найважливіших умови для ведення справедливої війни укладаються в тому, що застосування чинності повинне бути «пропорційним» тій справедливій причині, по якій розп.війна (у тому розумінні, що зло, породжене війною, не повинне перевищувати благо, що представляється справедливою причиною), і що варто проводити розходження між військовими й невинними, які не повинні бути вбиті. Поняття справедливої війни було розроблено в ранньохристиянській церкві; в 4 ст. над ним міркував св. Августин; в 17 в. його розділяв Гуго Гроций. У наступний час інтерес до цієї концепції зменшувався. Він знову зріс в 20 в. у зв'язку з розвитком ядерної зброї (використання якого, відповідно до деяких дослідників, могло б порушити умови пропорційності й диференціації), а також у зв'язку з появою «гуманітарних втручань», спрямованих на те, щоб покласти кінець геноциду й іншим злочинам, чиненим у границях окремої держави. конецформыначалоформыПротягом років найпоширеніша версія цієї теорії була звернена на ситуації, у яких дві д-ви загрожували од-од. війною. Спочатку теорія являла собою конструкцію "держава-проти-держави". Ця теорія також підрозділяється на дві частини, одна йз яких має справу зі справедливістю війни (jus ad bellum), інша – зі справедливістю в ході війни (jus in bello), тобто зі справедливістю вступу у війну й зі справедливістю ведення війни. Підстава для такого розрізнення безпосередньо пов'язане із природою війни. Війни - це скоріше стану, ніж дії або події. Ми говоримо, що перебуваємо в стані війни.

16.Моральні норми у світовій політиці: огляд основних підходів.

Мораль є спільними цінностями або традиціями. Мораль у світовій політиці є оцінкою певний дій на світовій арені, яка може бути гарною чи поганою. В політиці питання моралі виникало завжди, як виникає і сьогодні: іноді мораль ототожнювали з силою. Існує проблема моралі в світовій політиці. Існує 2 підходи до моральних норм:

*Перший виходить із неможливості сформулювати спільні доля всього людства моральні принципи (Віотті, Карупі). Його називають релятивіським підходом. За ним моральні оцінки тих чи інших дій в цьому випадку можуть бути застосовані лише в контексті певної культури. Універсальних загальнолюдських норм не існує, а самі моральні принципи обумовлені культурою та історією. Але цілі та засоби,які використовуються на міжнародній арені мають бути моральними, хоча траплялось так що дії на міжнародній арені траплялись і аморальні, в цьому випадку з використанням не зовсім моральних засобів приходилось миритись..

*Другий підхід має протилежну думку- тобто існують спільні загальнолюдські моральні норми (Амстуц),які є спільними для сіх народів та базуються на спільних моральних принципах. Зов.пол.має рахоувати цілі та засоби в результаті засобів які застосовує. Амстуц виділяє 3 основні моральні традиції в мв та світовій політиці:

1. скептицизм по відношенню до моралі- в основі етика відповідальності, не заперечує моральних цінностй, але єдиних стандартів моралі не існує, а держави мають керуватися своїми націонаьними інтересами, виходчи заціональних принципів.

2.комополітизм- в основі етика переконання-єдина мораль (права людини) все ж таки існує., при чому їй в світовій політиці мають надавати велике значення.

3.коммунітаризм- в основі єдині моральні норми, а також рівність, економіче процвітання, в політиці потрібно керуватися як мораллю, так і національними інтересами.

Існує також рух,який відстоює заперечення любої війни- називаєтья пацифізм, він заперечує використання та застосування любих насильницьких методів. Існє протилежна точка зору, про те що всі воєнні дії держави можуть бути виправдані. Але існє і компромісна між цими двума рухами течі- застосування зброї є морально допусимим, і алежить від причини його використання, тобто на аналізі самого конфлікту: чи страждає мирне населення, яку зброю застос.к. і т.д.

17.Шляхи попередження війн у теорії політичного ідеалізму.

1. Мв, як і будь-які сусп. відно­сини, випливають із характеру та прагнень людини, і тому їх слід розглядати й пояснювати крізь призму її поведін­ки. Людина, як і будь-який створений нею колектив, заці­кавлена у гармонійних та безконфліктних стосунках, ос­кільки вони гарантують розвиток і процвітання.

2. Держави є макроявищем будь-якої людської спільно­ти, і їхню зовнішню політику можна порівняти з людсь­кою поведінкою, тобто вона може бути моральною чи аморальною, доброю чи злою. Критерієм моральності є універсальні людські норми поведінки, що матеріалізу­
   ються у сфері міжнародних відносин як гармонійність та безконфліктність. Держава, що є ініціатором конфлікту, діє аморально та заслуговує на застосування до неї адек­ватних заходів з боку міжнародної спільноти. Р.Касте назвав ініціатора конфронтації "природним агресором,
   заколотником проти миру".Інструментами підтримання стабільності є МО, міжнародне право та світова гром. дум­ка. МО- регулятор взаємовідносин між д-ми, виконуючи роль арбітрів та скеровуючи їх у русло гармонійності.

1. Нац. інтерес псих. виражає суб'єк­тивне розуміння потреб суспільства, яке завжди відмінне від реальності. У МВ наявна гармо­нія інтересів їхніх учасників, а розбіжності їхніх поглядів та суперечності не мають істотного характеру, оскільки гармонізуються "невидимою рукою" (Бога, розуму тощо), що запозичено з економічної теорії А.Сміта.

2. К.на об'єктивній основі не можуть виника­ти, тому що будь-які суперечності, без об'єктивної основи, можна врегулювати за допомогою переговорів. МВ,і особливо зов.політика, мають здійснюватися за універсальними нормами моралі та міжнародним правом, як запорука стабільності, а їх порушення призводить до суперечностей і конфліктів, які є анормальним явищем.

18.Погляди політичного реалізму на причини міжнародних конфліктів.

Реалізм - один з найстарших теориетических підходів у міжнародних дослідженнях, що вимагає максимально точно й «реалістично» описувати МВ, тобто досліджувати те, що є, а то, що переважно або можливо з'явиться в майбутньому. Виник на початку 20 ст. як критика моралістичного й утопічного підходу в політику, що ігнорує реалії силових відносин на міжнародній арені. Він виходить із егоїстичної природи людини, що, відповідно до подань працюючих у цій парадигмі - хаотична взаємодія держав на світовій арені, що виступає у вигляді «поля» гострого протиборства- держави, взаємодіючи, зіштовхуються, подібно більярдним кулям. У цьому змісті МВ являють собою, по вираженню Т. Гоббса, «війну всіх проти всіх». Звідси ці відносини описуються реалістами як анархічні. Хаотична взаємодія регулюється різними договірними відносинами. Проте самі д-ви, відповідно до реалістів, діють на світовій арені, виходячи із 3 мотивів: досягнення й забезпечення безпеки держави; задоволення економічних вимог політично значимих верств населення; підвищення престижу д-ви.Існування д-ав і самої системи МВ залежить від чіткого проходження національним інтересам: це є одним із ключових понять у теорії реалізму. Національні інтереси мають об'єктивний характер, оскільки визначаються такими об'єктивними факторами, як традиції, незмінна природа людини, географічні умови й т.п. Основні положення:

- МВ являють собою взаємодію д-ав, які однорідні по своїй суті, є унітарними учасниками й, як люди, егоїстичні у своїх устремліннях.

- взаємодія держав здійснюється хаотично, тому що не існує «наддержавного владного центра». У результаті МВ є «анархічними».

- прагнення до могутності, зокрема до військової переваги, що гарантує безпека д-ав, - головний мотив їхньої діяльності.

- д-ва насамперед виходить зі своїх інтересів. При цьому вони можуть ураховувати моральні міркування, однак жодне з них не має право на визначення того, «що таке добре й що таке погано». Саме категорія «інтересу» охороняє від зловживань спекуляціями на моралі.

- політична реальність відрізняється від економічної: для політики головне - влада, для економіки - багатство.

- у світі МВ, де домінує силовий фактор, д-ви завжди повинні бути в повній готовності.

19.Неолібералізм і концепція „демократичного миру” у конфліктології.

Неолиберализм заперечує держ. регулювання економіки, розглядає вільний ринок і необмежену конкуренцію як основні засоби забезпечення прогресу й досягнення соц.справедливості, можливих насамперед на основі ек.росту, що виміряється ввп. Неолиберализм сформувалася як опозиція трансформації ліберальніх дей у сер.ХХ ст. Д-ви в неоліберальному підході хоча й розглядаються як головні учасники (акторы) на світовій арені, але далеко не єдині. Відзначається, що поряд з ними в сучасному світі діють міжурядові організації: універсальні (ООН), регіональні (зокрема, ОБСЄ), що спеціалізуються по сферах діяльності (у торгівлі, наприклад, Генеральна угода по торгівлі й тарифам — ГАТТ, перетворене потім у Всесвітню торговельну організацію — ВТО), а також неурядові, насамперед міжнародні — правозахисні, екологічні, феміністські й ін., не приналежній державі й не орієнтовані на прибуток. Крім того, активними учасниками міжнародної взаємодії є транснаціональні корпорації (ТНК) і внутрішньодержавні регіони різних країн.

Має й іншу назву— плюралізм. Активне підключення нових (нетрадиційних) акторов до МВ має, безліч наслідків. Д-ви «діляться» частиною своїх владних повноважень, «передаючи» їхнім іншим учасникам. У той же час вони можуть здобувати й нові функції, наприклад, пов'язані з координацією зусиль на світовій арені. Стирається грань між зов.й вн. політикою. Світ стає усе більше складним.

Має безліч форм і напрямків вони і перетинаються, і розглядаються як самостійні теоретичні школи. До їхнього числа ставиться концепція транснаціональних, відносин або «транснационализм», теорії комплексної взаємозалежності, теорієя міжнародних режимів та Теорія демократичного миру- (Майкл У. Дойль Брюс Рассетт) Сучасні ліб.-дем.д-ви не схильні вступати у війну один з одним для досягнення своїх цілей і вибирають мирні засоби для вирішення протиріч. Представники демократичного миру орієнтовані на державно-центристську модель миру, оскільки розглядають зов.пол. д-в.

20.Міжнародний конфлікт у теорії неореалізму. Аналіз робіт К. Уольтца та Р. Джилпіна.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)