96159 (630831), страница 6
Текст из файла (страница 6)
32.Регіональні міжнародні конфлікти: причини та шляхи врегулювання.
Шляхи врегулювання:
-попередження
-трансформація;
-врегулювання (1. Інтервенціоністська. 2. Ліберальна);
-деескалація.
Коли мова йде про регіональний конфлікт, мається на увазі конфлікт між 2 або більше д-ми, що зачіпає обстановку в конкретному регіоні й найчастіше минаючий із прямою або непрямою участю великих держав, або із залученням військово-політичних об'єднань між.х-ру.
Іноді конфлікти перекидалися з континенту на континент, і на між.арені створювався цілий ланцюг конфліктних ланок, у яку була залучено велика кількість держав і зацікавлених сторін.
Регіональні конфлікти часів "холодної війни" багато в чому відрізнялися од від од по природі й типам, утримуванню й структурі, конкретному ходу й кінцевому результату розвитку.
Загальна основа: вони виникли як пряме або непряме вираження головного протиріччя біполярної моделі. Ці регіональні конфлікти у свою чергу відігравали істотну роль у сис.МВ, впливаючи на хід розвитку у відповідних регіонах і МВ у цілому. Рег.конф.може перетвор.в тривалий, що розвивається сягаючих небезпечних фаз розвитку. Він може привести до зростання масштабів застосування зброї, у тому числі зброї масового знищення, що здатно породжувати погрозу глобалізації конфлікту, втягування в нього ядерних держав. Регіональний конфлікт підсилює напруженість у міжнародних відносинах.
Причиною сучасних регіональних конфліктів нерідко стає розбіжність адміністративно-політичних границь із етнічними. Фактор територіальних домагань сьогодні ще досить сильний, хоча сучасне міжнародне право пропонує людству норму цивілізованих відносин: принцип непорушності границь і відмова від територіальних претензій.
33.Внутрішні конфлікти з міжнародними наслідками.
До внутрішного конфлікту міжнародними наслідками можуть належати міжетнічний конфлікт та внутрішньополітичний конфлікт.
Політичний конфлікт-зіткнення протилежних суспільних сил у звьзку з різними політичними цілями та інтересами, боротьба за політичний вплив у сусп.або на міжн.арені. Внцтршні конфлікти володіють значним кнфліктогенним потенціалом. Такі конфлікти можуть створювати регіональні загрози, що змушує інші країни втручатися, тобто гострота конфлікту породжує інтервенцію. Поділяються на 2 групи: внутрішньогрупові, міжгрупові. Існують різні підстави і переваг інтеренції у ці конфлікти, в залежності від бажаного результату існує вибір методів та засобів втручання. Втручання може бути оформлене у різних формах: союз із однією зі сторін конфлікту, оновні елементи: обрання сторони, географічне обмеженн регіонупідтримки, окупація території, обмін населнням, введення окупаційних військ. Можлива також гуманітарна інтрвенція, яка потребує досягнення високого рівня безпеки після її закінч. Ефективність інтервецнії може обмежуватись з бок інших держав або МО.
34.Міжнародний тероризм: поняття та основні тенденції розвитку.
Тероризм у будь-яких формах свого прояву перетворився в одну з небезпечних по своїх масштабах, непередбачуваності й наслідкам суспільно-політичних і моральних проблем, з якими людство входить в XXI сторіччя. Тероризм і екстремізм у будь-яких їхніх проявах усе більше загрожують безпеки багатьох країн і їхніх громадян, спричиняють величезні політичні, економічні й моральні втрати, роблять сильний психологічний тиск на більші маси людей, чим далі, тим більше несуть життів ні в чому не винних людей.
Конфликтог. потенціал тер. особливо виріс з 60-х років ХХ століття, коли цілі регіони світу були покриті зонами й вогнищами акт. різних по своїй орієнтації тер.орга.і груп. Сьогодні у світі налічується близько 500 нелегальних терористичних організацій. У суч.умовах спостерігається ескалація терористичної діяльності экстрем.настроєних осіб, груп і орг., ускладнюється її характер, зростають витонченість і антилюдяність терористичних актів. Тер. має міжнародний, глобальний характер. Цей феномен обумовлений розширенням і глобалізацією між. зв'язків і взаємодії в різних областях. Поряд з більшим числом тер. орг.і груп є не менше число підтримуючих їхніх різних структур, аж до цілих д-ав-спонсорів тероризму. сьогодні основна матер. підтримка тер.орг. надходить із арабських нафтовидобувних і розвинених західних держав. Так формується фінансова база міжнародного тероризму. Числен. жертв тер. і величезним мат. збиток від тер., завдяки розвитку новітніх технологій, що мають подвійне призначення, діяльності змі й глоб. комп. мереж, крайньої комерціалізації в сфері т.зв. мас культури, де культивуються насильство й жорстокість, у все більшого числа людей з'являється можливість одержати, а потім і використовувати інформацію про створення самих витончених коштів знищення й способах їхнього застосування. Не застраховані від спалахів тероризму ні високорозв., що ні відстають в економічному й соціальному розвитку країни з різними політичними режимами й державним устроєм.
Епіцентр терористичної активності протягом ряду років зміщався від країн Латинської Америки до Японії, ФРН, Туреччини, Іспанії, Італії. Одночасно з різним ступенем інтенсивності здійснювалися терористичні акції таких організацій, як ИРА в Англії й Північній Ірландії, ета в Іспанії. Акт. палестинські й ізраїльські терористи, терористичні організації в ряді країн Аф.й А., а також у США. В останні роки на Близькому Сході більшу активність розвили ісламські воєнізовані терористичні групи орієнтації "Хамас" і "Хезболлах" використовуючи тер.методи наркомафия, відвойовуючи в офіційної влади всі нові позиції.
35.Стратегії врегулювання внутрішніх конфліктів.
Керування конфліктом, урегулювання конфлікту, дозвіл конфлікту.Урегулювання конфлікту – зняття гостроти протиріч конфлікту.Дозвіл конфлікту – вичерпання предмета конфлікту; формування безконфліктних відносин, дозвіл конфлікту закінчується переговорами, зняттям образа ворога, орієнтацією на співробітництво.Регуляція конфлікту. По шкалі ліворуч праворуч: знищення супротивника; конфронтація (настоювання, відсутність поступок); компроміс (є поступки); сприяння; співробітництво).Керування конфліктом – урегулювання, дозвіл, придушення конфлікту в інтересах суспільства в цілому, або в інтересах його окремих індивідів.
2 способи керування конфліктом:- нормативно-правовий (у рамках закону);- примусово-переговірний (через переговори).Тактика (стратегія) може бути й силовий, і компромісної.Етапи керування конфліктом:
-институционализация (установлення юридичних норм і правил дозволу конфлікту);
-легітимність (легітимація) - добровільна готовність до дотримання норм);
-структурування конфліктуючих груп;
-редукція (відомість, переклад конфлікту з одного рівня на іншій і ослаблення за рахунок цього).Способи дозволу конфлікту:угода в результаті збігу думок;угода відповідно до законодавчої або моральної волі;керування конфліктом, мобілізація груп.Етапи, процедури при керуванні конфліктом:
*юридичні процедури:- парламентські процедури;- правосуддя (судові процедури);- судочинство;- арбітраж.
*не юридичні процедури:доброзичлива комунікація + наявність зворотного зв'язка;- медіація (посередництво);
- фасилитация (як краще все організувати).
Рефлексивне керування конфліктом – спроба впровадити у свідомість іншої людини інформацію, що змусить його діяти так, як вигідно тому, хто передав цю інформацію.
Процес виріш. К.: основні умови й методи:
теорія людських потреб (Бартон);
переклад масового конфлікту на міжособистісний рівень;
избегание конфлікту;
метод переговорів.
Вирішення к.:
повинен бути план дій;
забезпечити виконання цих дій.
Складання плану:
об'єктивний метод (пряме спостереження);
вивчення джерел інформації;
особисті бесіди;
виявлення інтересів сторін.
Правила проведення переговорів:
обмін інформацією;
визначається коло спірних питань і час для їхнього обговорення.
Правила роботи зі ЗМІ:
всі засідання - закриті;заяви для преси потрібно схвалювати;оголошення результатів не повинне перешкоджати подальшому ходу переговорів;висвітлювати потрібно не тільки свою позицію, але й протилежну;вироблення позитивної суспільної думки.
Заходу для зниження силового тиску:
закріплення в Конституції принципу ненасильницького здійснення влади;
законодавча заборона на використання армії при дозволі конфлікту;
законодавча заборона партій, рухів, ЗМІ ориентирующихся на силові методи.
Модель урегулювання конфліктів:
1.предконфликтна стадія (робиться прогноз імовірності конфліктів, діагностика конфліктів). Якщо цього не зробити, то:
2.властиво конфлікт;
3.вирішення конфлікту;
4.результати конфлікту.
Переговори - завершальний етап стадії дозволу конфлікту.
Переговори – пошук взаємних компромісів конфліктуючих сторін, що включає в себе певні процедури й правила.
Переговори припускають юридичне оформлення досягнутих домовленостей.
Основні етапи переговірного процесу:1.підготовчий етап - збір інформації про причини конфлікту й учасників конфлікту;2.початок переговорів (висловлення позицій, оцінка ситуацій). НАОС - Найкращі Альтернативи Обговорюваній Угоді;3.пошук прийнятного рішення, компромісні варіанти; шляхи досягнення консенсусу;4.завершення переговорів (уточнюються деталі й домовленості, строки виконання зобов'язань);
Позиції медіаторів у переговорах:- роз'єднувальна;- що зіштовхує;- що змішує.
Найважливіше правило – не допускати манипулятивные технології, тобто:
посилання на авторитет;виривання з контексту;натяки;не обговорення гострих проблем;образливі жарти;імітація;відтягування моменту ухвалення рішення;варіанти відповіді тільки «так» або «ні»;погрози, ультиматуми;блеф, помилкова демонстрація чинності;гра на жалість;шантаж (мол, «громадськість не схвалить...»)демагогія.
36.Інтервенція у внутрішні конфлікти.
Інтервенція (лат.interventio—втручання) — військове, політичне або економічне втручання одного або декількох государств у внутрішні справи іншої країни, що порушує її суверенитет.
Інтервенція може бути військової (одна з форм агресії), економічної, дипломатичної. Всі види інтервенції несумісні з Уставом ООН і заборонені международным правом.
З погляду міжнародного права дане поняття не може бути чітко визначено. Чи є надання «братской интернациональной помощи» при придушенні востаний у Берліні в 1953 р. Угорщини в 1956 р. Чехословаччини в 1968 р. «інтервенцією» чи ні існують різні думки.
Незважаючи на категоричну заборону И. сучасним міжнародним правом, імперіалістичні держави, і насамперед США, постійно втручаються у внутрішні справи інших держав і народів. Ці акти втручання носять характер відкритої збройної (наприклад, И. США в Индокитае) Індокитаїритої, замаскованої (нав'язування далекої політичної, економічної, соціальної й іншої системи, організація в цих цілях змов, переворотів і громадянської війни; засилання шпигунів, терористів і диверсантів; фінансування, озброєння й надання іншої допомоги підривним групам; демпінг, кабальні позики, дипломатичний тиск, використання печатки, радіо й телебачення для ведення ворожої пропаганди й т.д.). Найнебезпечнішою формою втручання є збройна інтервенція.
37.Вплив глобалізації на міжнародні конфлікти.
Глобалізація несе із собою не тільки переваги, вона чревата негативними наслідками або потенційними проблемами, у яких деякі її критики вбачають більшу небезпеку.
Одна з основних проблем пов'язана з питанням, хто виявляється у виграші від глобалізації. Фактично основну частину переваг одержують багаті країни або індивіди. Несправедливий розподіл благ від глобалізації породжує погрозу конфліктів на регіональному, національному й інтернаціональному рівнях. Деякі опоненти говорять про можливість глобальної конвергенції доходів, аргументуючи це тим, що економіка бідних д-ав розвивається більше високими темпами, чим багаті. У результаті відбувається не конвергенція або вирівнювання доходів, а скоріше їхня поляризація. У процесі її быстроразв. країни входять у коло багатих держав, а бідні країни усе більше відстають від них. Зростаючий розрив у доходах викликає невдоволення з їх боку, наслідок: між. конфл., оскільки д-ви прагнуть приєднатися до клубу багатих країн і готові боротися з ними за свою частку у світовому виробництві.
2 проблема пов'язана з потенційною регіон.або глоб. нестабільністю через взаємозалежність нац. економік на світовому рівні. Локальні ек. коливання або кризи в 1 країні можуть мати рег. або глоб.наслідки- свідчить про велику уразливість взаємозалежних економік. Результатом може стати економічний конфлікт із погрозою перетворення в економічну війну або навіть військове зіткнення.
3 коло породжуваних глоб. проблем викликаний побоюванням, що контроль над економікою окремих країн може перейти від сувер.урядів в інші руки- деякі вбачають у глоб. спробу підриву національного суверенітету. З даної причини глобалізація може викликати в національних лідерів почуття безпорадності перед її чинностями, а в електорату - антипатію до неї. Такі настрої можуть легко перейти в крайній націоналізм і ксенофобію із закликами до протекціонізму, спричинити ріст екстремістських політичних рухів, що потенційно чревате серйозними конфліктами.
38.Теорія комплексної взаємозалежності.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
