70407 (630584), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Спробуємо класифікувати ці визначення культури, адже філософія шукає шляхи до загального, всеохоплюючого розуміння культури. Серед визначень культури досить чітко проглядаються три основних підходи.

У вужчому розумінні культура – це сфера духовного життя суспільства. Вона охоплює собою систему освіти, виховання, духовної творчості, включає в себе ті установи й організації, які забезпечують означені процеси: школи, вузи, музеї, театри, бібліотеки, інші культурні заклади, а також творчі спілки тощо.

Важливим і принциповим питанням дослідження культури є осягнення сутності всього феномена суспільного життя, осягнення джерела походження культури – суспільної праці, засобами якої людина перетворює природу і саму себе, створює свій власний, відмінний від природи духовно-предметний світ, розгортає у ньому всі свої життєві процеси. Культурою у цьому розумінні вважається все, що створене творчою людською діяльністю людини для людини, для її розвитку, все, що ввійшло у практику як загальнолюдське надбання, що сприяє утвердженню і вияву людського в людині і суспільстві. Культура є, таким чином, штучно створеною людиною другою природою, надбудовою над першою, “живою природою”, створеним людиною світом.

Таким чином, культура – це художні полотна і архітектурні споруди, наукові досягнення та освіта, результати матеріального виробництва і мораль, поетична творчість і вихованість людини. Це також спосіб і результат самоствердження людини у всіх сферах суспільного життя.

6.Поняття мови і класифікація мов культури

Мовою культури в широкому змісті цього поняття ми називаємо ті засоби, знаки, форми, символи, тексти, що дозволяють людям вступати в комунікативні зв'язки один з одним, орієнтуватися в просторі культури. Мова культури - це універсальна форма осмислення реальності, у яку «організуються всі знову виникаючі чи вже існуючі представлення, поняття, образи й інші подібного роду значеннєві конструкції (носії змісту)».

Глибинні зміни, що відбуваються в суспільстві, загострення геополітичної і суспільно-політичної ситуації, протиріччя, що пронизують нашу епоху, ведуть, по суті, до зміни типу культури. У періоди, коли «розпадається зв'язок часів», завжди актуалізується проблема розуміння. Як відзначав Г.-Г. Гадамер, «вона устає всякий раз, коли терплять крах спроби установити взаєморозуміння між регіонами, націями, блоками і поколіннями, коли виявляється відсутність загальної мови і ключові поняття, що ввійшли в звичку, починають діяти як подразники, що лише зміцнюють і підсилюють протилежності і напруги».

Прискорення історії до кінця XX століття, а отже, і більш швидке відновлення мови також вносять перешкоди у взаєморозуміння поколінь.

Термін «розуміння» використовується в двох змістах: як фактор інтелектуальний, пізнавальний, але і як співпереживання, вчувствование. Складність розуміння обумовлена тим, що сприйняття і поводження детерминированы стереотипами - ідеологічними, національними, становими, половими, сформованими в людини з дитинства. Розуміння апперцептивно, тобто нова інформація асимілюється шляхом співвіднесення з тим, що уже відомо, нове знання і новий досвід включаються в систему знання, уже наявного, на цій основі відбувається добір, збагачення і класифікація матеріалу.

Отже, проблема мови культури - це проблема розуміння, проблема ефективності культурного діалогу як «по вертикалі», тобто діалогу між культурами різних епох, так і «по горизонталі», тобто діалогу різних культур, що існують одночасно, між собою.

Самі серйозні труднощі укладені в перекладі змістів з однієї мови на інший, кожен з який має безліч семантичних і граматичних особливостей. Не випадково в науці сформувалася крайня точка зору, відповідно до якої змісти настільки специфічні для кожної культури, що взагалі не можуть бути адекватно переведені з мови на мову. Погоджуючись з тим, що іноді дійсно важко передати зміст, особливо якщо мова йде про унікальні добутки культури (багато хто з нас зіштовхувалися з подивом із приводу, наприклад, геніальності А.С.Пушкіна, висловлюваними іноземцями, що читали його тільки в перекладах), помітимо, що не настільки вуж безрезультатні спроби виявити універсальні людські концепти, що представляють собою психічні феномени внутрішнього світу людської думки. Ці спроби починалися ще великими філософами-раціоналістами XIX століття - Р.Декартом, Б.Паскалем, Г.Лейбницем, що называли елементарні змісти, що генетично передаються від покоління до покоління, «алфавітом людських думок». Опис значень, закодованих у мові, систематизація, аналіз цього «алфавіту» - одна з головних задач культурологии.

Ми думаємо, що проблему мови культури можна віднести до фундаментальних, принаймні, по трьох підставах.

По-перше, проблема мови культури - це проблема її змісту. У XVII - XVIII століттях відбулося разбожествление культури і крапкою відліку для осмислення буття став розум. Але розум і раціональний початок, організувати і структурируя життя людини і людства, не дають розуміння її змісту. Криза просвещенческой ідеї прогресу змусив шукати нові змісти. Ці пошуки привели до культури, її цінностям, освоїти які неможливо, не володіючи системою її мов.

В- других, мова культури синтезує різні аспекти життя людини - соціальні, культурно-історичні, психологічні, эстетические й ін. Але щоб подія життя сталася явищем культури, вона повинно бути переведене в текст. Отже, мова - це ядро системи культури. Саме через мову людин засвоює представлення, оцінки, цінності - усі те, що визначає його картину світу. Таким чином, мова культури - це спосіб її збереження і передачі від покоління до покоління.

По-третє, розуміння мови культури й оволодіння їм дає людині волю, додає здатність до оцінки і самооцінки, до вибору, відкриває шляхи включення людини в культурний контекст, допомагає усвідомити своє місце в культурі, орієнтуватися в складній і динамічній соціальній структурах. Фундаментальний зміст мови культури в тім, що розуміння світу, що ми можемо досягти, залежить від діапазону чи знань мов, що дозволяють нам цей світ сприймати. Тому проблема мови культури - це фундаментальна проблема не тільки науки, але і людського буття. Тому що «мови - це ієрогліфи, у які людина укладає світ і своя уява, - затверджував великий філософ В. фон Гумбольдт. - ...Через різноманіття мов для нас відкривається багатство світу і різноманіття того, що ми пізнаємо в ньому, і людське буття стає для нас ширше, оскільки мови у виразних і діючих рисах дають нам різні способи мислення і сприйняття».

Таким чином, мова - це продукт культури, мова - це структурний елемент культури, мова - це умова культури. Фундаментальний зміст його в тім. Що мова концентрує і втілює в єдності всі підстави людського життя.

К.Леви-Строс вважав, що тотемізм з'явився одним з перших видів символічної класифікації, коли зображення тварин, рослин і т.п. використовувалися як священні знаки племені. Розходження між тваринами в рамках тотемізму складали природну модель для диференціацій і класифікацій різноманітних явищ як природного, так і соціального світу.

До дійсного часу склалася наступна загальноприйнята класифікація мов:

- природні мови, як основне й історично первинний засіб пізнання і комунікації (російський, французький, естонський, чеський і т.п.). Природні мови не мають автора, вони, як помітив В.Я.Пропп, «виникають і змінюються зовсім закономірно і незалежно від волі людей, скрізь там, де для цього в історичному розвитку народів створилися відповідні умови».

Для них характерний безупинний процес зміни, асиміляції і відмирання. Зміна змісту слів і понять може бути зв'язане з різноманітними факторами, у тому числі і соціально-політичними. Франко-швейцарський лінгвіст і культуролог Патрик Серио в роботі «Аналіз радянський політичний диск4урса» переконливо показав, яке вплив зробив на російську мову «радянський спосіб» оперирования з ним протягом десятиліть. Особливе використання мови волоче активізацію деяких його рис, створюючи особливий «ментальний світ»; наприклад, мова ідеології хрущовської і брежнєвської пори одержав найменування дерев'яної мови».

Словниковий запас людини в середньому 10-15 тисяч слів, частина з них - активні, котрі людина використовує, інша частина - пасивні, значення яких він розуміє, але не використовує сам;

- штучні мови - це мови науки, де значення фіксоване й існують строгі рамки використання. Зрозуміло, для чого це необхідно: повсякденна мова багатозначна, що неприпустимо в науці, де необхідна гранична адекватність сприйняття. Наукове знання прагне уникнути невизначеності інформації, що може привести до неточностей і навіть помилок.

Крім того, повсякденна лексика громіздка. Наприклад, формула (a + b) = (a2 + 2ab + b2) повинна бути викладена в такий спосіб: квадрат суми двох чисел дорівнює квадрату першого числа плюс подвоєний добуток першого на друге і т.д. А викладена математично вона виглядає лаконічно і ясно.

До штучних мов відносяться і мови умовних сигналів, наприклад, абетка Морзе, дорожні знаки;

- вторинні мови (вторинні моделюючі системи) - це комунікаційні структури, що надбудовуються над природно-мовним рівнем (міф, релігія, мистецтво).

Оскільки свідомість людини є свідомість мовне, усі види надстроєних над свідомістю моделей можуть бути визначені як вторинні моделюючі системи.

Розглядаючи їхню природу, можна помітити, що складність структур прямо залежить від складності переданої в них інформації. Так, наприклад, поетична мова - структура великої складності в порівнянні з природною мовою. І якби обсяг інформації, що міститься в поетичній мові і звичайної, був однаковим, художня мова втратила би право на існування.

Але художня структура дозволяє передавати такий обсяг інформації, що зовсім недоступний для передачі засобами елементарної мови. Переказуючи зміст вірша звичайною мовою, ми руйнуємо структуру і, отже, доносимо зовсім не той обсяг і якість інформації.

7.Семіотика та герменевтика – науки що вивчають мови

У сучасній науці проблема мови формується як проблема міждисциплінарна. Важко уявити собі її аналіз без залучення даних логіки, філософії, антропології, герменевтики, лінгвістики, феноменології, семіотики, інших наукових дисциплін, на які спирається культурология. Мовний аспект мови зв'язаний з фізіологією, звук - з розділом фізики - акустикою, роботу мозку при цьому досліджує нейрофізіологія. Сучасна аналітична робота про мову майже неможлива без залучення теорії несвідомого. Звідси - особлива роль прикладної психології.

Однак серед наук, що вивчають цікавлячу нас проблему, виділимо особливо семіотику і герменевтику.

Семіотика (гречок. - знак) - наука про знакові чи системи семиозисе культури. Це відносно сучасна наука, що претендує на створення метаязыка. У джерел семіотики - дві наукові традиції, одна з яких восходит до Ч.Моррису (1834 -1896), американському філософу і соціальному психологу, інша - до Ф.де Соссюра (1857 - 1913) і Паризькій школі. Ч.Моррис думав, що поняття знака може виявитися настільки ж фундаментальним для наук про людину, як поняття атома для фізики і клітки для біології. Ф. Де Соссюр вважав семіологію частиною соціальної психології, аргументуючи можливість вивчення культури суспільства через мову як найважливішу зі знакових систем. Французький структураліст К. Леви-Строс припускав, що явища соціального життя, мистецтво, релігія й інші мають природу, аналогічну природі мови, а отже, вони можуть вивчатися тими ж методами.

Російська галузь семіотики восходит до праць А. Потебні, Г. Шпе-та, Ю. Лотмана і тартуской школи. А. Потебня і Г. Шпет розглядали семіотику як сферу етнічної психології, одними з перших виділяючи її особливу роль для гуманітарних наук. За аналогією з ноосферою Ю. Лотман увів поняття семиосферы - універсального семиотического простору, що існує по визначених закономірностях.

Герменевтика - одна з древніх наук, вона з'явилася в раннім християнстві і займалася тоді трактуванням релігійних текстів. Сучасна філософська герменевтика, засновником якої вважається Г.-Г. Гадамер, займається інтерпретацією тексту, не тільки реконструюючи, але і конструюючи зміст.

8.Основні функції культури

Функціонування культури

Реалізація багатств культури припускає їхнє освоєння, тобто перетворення в духовне і практичне надбання особистості і суспільства. Тому найважливішим компонентом культури є діяльність по трансляції, сприйняттю, осмисленню названої вище предметності. Будь-який предмет культури нагадує текст, що необхідно комусь прочитати, що б він став думкою, а не випадковим і безглуздим набором знаків. Взаємообмін знаннями, досвідом, оцінками - необхідна умова буття культури. При свідомості культурної предметності людина “опредмечує”, “перетворює в предмет” свої духовні сили і спроможності. А при освоєнні культурного багатства людина “розпредмечує”, виявляє духовний зміст культурної предметності і перетворює його у власне надбання. Тому буття культури можливо лише в діалозі тих, хто створив, і тих , хто сприймає явище культури. Смислове значення предмета культури мертве, якщо воно ізольоване від суспільства, а народ відчужений від культури. Діалог культур є формою взаємодії, розуміння й оцінки культурної предметності і знаходиться в центрі культурного процесу.

Поняття діалогу в культурному процесі має широкий зміст. Це діалог творця і споживача культурних цінностей, це і діалог поколінь, і діалог культур, як форми взаємодії і порозуміння народів. Культурні розходження - закономірний наслідок неповторної історії народів світу, джерело різноманіття історичного процесу. В міру розвитку торгівлі, добросусідства, міграції населення взаємодія культур неминуче розширюється. Вона служить джерелом їхнього взаємозбагачення і розвитку. При цьому істотне значення має відповідь на питання, яка форма взаємодії культур, його спрямованість. Найбільш продуктивною і безболісною є взаємодія культур, що існують у рамках спільної для них цивілізації. А взаємодія культур, що належать різним цивілізаціям, не завжди є благом. Наприклад, взаємодія європейських і неєвропейських культур, культур Сходу і Заходу може здійснюватися відповідно до різних сценаріїв: поглинання західною цивілізацією східних, проникнення західної цивілізації в східні, співіснування обох цивілізацій (Японія).

Бурхливий розвиток науки і техніки європейських країн, потреба в забезпеченні нормальних умов життя для населення земної кулі поставили з усією гостротою проблему модернізації традиційних цивілізацій. Проте спроби модернізації для багатьох країн закінчилися невдачею. Особливо катастрофічними були наслідки модернізації традиційних ісламських культур. Нав'язування чужорідних принципів, руйнація традиційного побуту життя, урбанізація, несумісність культурних орієнтацій із “меркантильною” економікою Заходу викликали психологічну напруженість у населення.

Це не означає, що діалог культур у принципі не можливий або що модернізація традиційних цивілізацій несе населенню тільки ціннісну дезорієнтацію і тотальну кризу світогляду. Необхідно відмовитися від уявлення, ніби європейська цивілізація покликана бути стандартом для світового культурного процесу, і риси інших культур, що не укладаються в європейську модель, є помилковими або випадковими. Але не повинна абсолютизуватись і специфіка різноманітних культур. Зберігаючи своє культурне ядро, кожна культура постійно піддається зовнішнім впливам, по-різному їх адаптує. Захист прав людини, поширення передових технологій, що забезпечують людей необхідними матеріальними благами, поширення медичного обслуговування, розвиток інститутів освіти і культури, інтенсивний культурний обмін - усе це - свідчення зближення різноманітних цивілізацій.

Будь-яке явище культури осмислюється людьми в контексті сучасного стану суспільства, що може сильно змінити його зміст. Культура зберігає незміною лише свою зовнішню сторону, у той час як її духовне багатство містить можливість безкінечного розвитку. Ця можливість реалізується діяльністю людини, здатною збагачувати й актуалізувати ті неповторні змісти, що вона виявляє в явищах культури.

Культуру відрізняє цілісність усіх її структурних елементів, що забезпечується її системністю, наявністю ієрархії, ранжування, субординації цінностей. Найважливішим інтеграційним механізмом культури є традиція. Саме поняття культури припускає наявність традиції як “пам'яті”, утрата якої рівносильна загибелі суспільства. Поняття традиції включає такі прояви культури, як культурне ядро, ендогенність, самобутність, специфіка, культурна спадщина, культурна динаміка. Ядро культури - система принципів, що гарантують її відносну стабільність. Воно формується сторіччями і забезпечує адаптаційні механізми до змін умов буття суспільства. Ендогенність означає, що сутність культури, її системна єдність задані зчепленням внутрішніх принципів. Самобутність - своєрідність, унікальність, обумовлена відносною самостійністю і відособленістю розвитку культури. Специфіка - наявність властивостей, притаманних культурі як особливому явищу громадського життя. Культурна спадщина - сукупність цінностей, створених попередніми поколіннями і включених у соціокультурний процес кожного суспільства. На Всесвітній конференції з питань культури (Мехіко, 1983) традиція визнана в якості одного з рушійних принципів історії.

Функції культури

Як суспільне явище культура виконує численні функції. Вона містить у собі пізнавальну діяльність людини, виконує інформативну функцію, являючись засобом передачі соціального досвіду й освоєння культури інших народів. Розвиток культури з необхідністю обумовлений її комунікацією з іншими культурами. Культура виконує також нормативну функцію: вона реалізує норми, сформовані в конкретній цивілізації, а також створює власні норми і цінності, розповсюджуючи їхній вплив на всі сфери життя і діяльності людини. У соціокультурному процесі суттєве значення мають цінності державного життя: ідеократична, теократична або політична держава спираються на істотно різноманітні культурні орієнтири. Держава забезпечує домінування тих норм, що зміцнюють її основи і витісняють усе, що несе їй потенційну загрозу. У свою чергу, і культура здійснює відбір, селекцію суспільного досвіду, закріплення його в знакових системах.

Найважливіша функція культури - людинотворча: індивід стає особистістю в процесі оволодіння культурою. Оскільки культура - нормативно регульована діяльність, вона предстає як сфера виробництва цінностей. Явища культури керують соціальними змінами, направляючи їх до реалізації соціально значимих цілей. Цінності культури виконують функцію соціальної орієнтації і регулювання в даному конкретному суспільстві. Культура обслуговує систему соціальних відносин, опосередковує і підготовлює зміни, що тут відбуваються, і зрушення, створюючи специфічні механізми, що забезпечують регуляцію поведінки людини. Це може бути пряме, безпосереднє регулювання (право, мораль, табу). Це може бути і непряме регулювання, здійснюване за допомогою розпорядження до здійснення деяких дій, що символізують ті або інші цінності і вимоги суспільства. Так, етикет замінює пряму інформацію про ставлення людини до іншої людини нейтральними формами ввічливості, що приховують їхнє правдивий зміст. Культура створює розгалужену систему символів, що свідчать про місце людини в суспільстві (одяг, побут, прикраси), а його релігійної приналежності або прихильності до політичних поглядів і організацій. Найчастіше безпосередня приналежність до названих груп або цінностей замінюється символікою: індивід не шукає в релігійному ритуалі духовної розради, але демонструє свою релігійність; він не прагне до досягнення конкретних політичних цілей, але заявляє про свої наміри і т.д. Проте і ритуальна практика, і пряме виконання суспільних вимог забезпечують цілісність етносу, його соціального, економічного, політичного і культурного життя. Найважливіші функції культури - адаптаційна і негентропійна. Як галузь творчого пошуку вона знаходить нові можливості відповіді на “виклик” історії і природи, для рішення назрілих у суспільстві проблем. Культура забезпечує адаптацію суспільства до змін і взаємодії з іншими цивілізаціями. Негентропійна функція полягає в збереженні суспільства як якісно своєрідного феномена. Культура протистоїть руйнівним тенденціям, оскільки містить механізми селекції цінностей, у результаті чого одні феномени цивілізації, що мають обмежене історичне значення, ідуть у небуття, інші включаються в скарбницю загальнолюдського надбання. На відміну від цивілізації, що вміщає в себе як утворювальні, так і руйнівні явища, культура гуманістична, позитивна, вона носій творчого начала людської діяльності.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)