70407 (630584), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Реалізуючи важливі аналітичні функції, культурологічні вміння можуть мати розпізнавальний, оцінний, перетворювальний, контрольно-коректуючий характер, забезпечуючи у своїй сукупності можливість культурологічного аналізу об’єктів оточуючої дійсності.

Розпізнавальні вміння спрямовані на виділення, відтворення і осмислення фактів і явищ у контексті культури; визначення морфологічних, структурних і функціональних властивостей і ознак соціокультурних об’єктів і процесів.

Оцінні вміння відбивають характер вимог до об’єктів і процесів культури з позицій їх відповідності визначеній меті і заданим нормативам, а також інтересам, потребам, намірам особистості. Вони пов’язані з визначенням нормативних шкал, вибором культуровідповідних критеріїв і показників, за допомогою яких оцінюються різноманітні аспекти культурних об’єктів і явищ, їх ціннісна значущість.

Перетворювальні вміння забезпечують пошук і реконструкцію різнопредметної інформації для вирішення завдань і проблем культуротворчого характеру, передбачають за допомогою мисленнєвої діяльності зміну змісту або параметрів об’єктів і явищ з метою прогнозування культуротворчих процесів, вибір і побудову алгоритмів і способів культурологічного аналізу.

Контрольно-коректуючі вміння застосовуються в аналізі культуровідповідної діяльності з метою отримання інформації, необхідної для коректування даної діяльності, для визначення оперативної чи перспективної програми дій. Ці вміння пов’язані з використанням культуровідповідних критеріїв і показників, з оцінкою продуктивності культуротворчої діяльності.

Виокремлена класифікація культурологічних умінь свідчить про те, що вони астрополюються у будь-які спеціальності, мають широке поле застосування. Їх головною особливістю є “міжпредметність, можливість використання практично без змін у різноманітних галузях знань”

2. Предмет культурології

Інтерес до культури супроводжує всю історію людства. Але ніколи ще вона не викликала такої пильної уваги, як в наші дні. Тому не випадково і поява особливої галузі людського знання, що вивчає культуру, і культурології, відповідної учбової дисципліни.

Культурологія - вивчає суспільство і людину, але узятих в їх "культурному" бутті, їх відносинах з приводу культури, її виникнення, розвитку і зміни в майбутньому.

Культурологія - це перш за все наука про культуру. Частина слова "-логия" застосовується для характеристики наукового знання, науки, такого типу знання, яке дозволяє на підставі вже наявних даних і логічної структури даного знання робити дедуктивні висновки. Культурологія - це наука, що вивчає культуру. Це її специфічний предмет, що відрізняє її від інших соціальних, гуманітарних дисциплін, робить необхідним її існування як особливій галузі знання.

Оскільки у соціальних і гуманітарних наук є один, єдиний, об'єкт дослідження, вивчення, то всі ці науки тісно взаємодіють один з одним у вивченні цього об'єкту. Це зумовлює ту обставину, що культурологія має тісні зв'язки з іншими науками: філософією, історією, літературознавством, мистецтвознавством і т.д. Всі ці науки обмінюються один з одним знанням, методиками, взаємно збагачуючи, доповнюючи один одного, затверджуючи в пізнанні людини картину миру і суспільства, найбільш відповідну реальним процесам, що характеризують людські співтовариства в їх функціонуванні і розвитку.

Факт єдності, взаємодії різноманітних наук про суспільство і людину в нім не повинен закривати від нас і відмінності, що зберігаються, в предметах цих наук, а значить, і специфіку тих рекомендацій, які вони виробляють для практики, плотської діяльності людини. Всі yoe науки мають свій єдиний об'єкт, але розглядають його під своєю точкою зору, або виділяють в нім відносно області людського суспільного буття або свідомості, що відокремилися. У цьому плані вони розглядають суспільство як така освіта, яка протистоїть природі, відрізняється від природи; вивчають суспільство як особливу, соціальну форму матерії і свідомості. Відповідно, і людину вони вивчають в його соціальній якості, відносно незалежній від його природних, фізичних, хімічних, біологічних характеристик.

Культурологія вивчає культуру суспільства, людину. Історично культура і суспільство предстають як відособлені щодо один одного утворення. У культурології суспільство предстає як діалектична єдність культурних і некультурних форм, утворень, явищ. Це відмінність культури і "не культури" суспільства і людини історично рухомо, мінливо, суперечливо, відносно. Те, що в одному суспільстві, народі, нації, за певних умов, на певному етапі може виступати як культура, для іншого суспільства, народу і т.д. може визначати себе як найяскравіший прояв "не культури".

Пригадаємо, як довго європейці сперечалися про "культурні" і "некультурні" народи. Свого часу, зіткнувшись з своєрідністю культури так званих "диких" народів, європейці, через певні політичні, економічні, ідеологічні інтереси стали відмовляти їм в праві на володіння своїй, хай і своєрідною культурою. Публікація роботи Тейлора "Первісна культура", крім усього іншого, самим своєю назвою пробила пролом в поглядах европоцентризма на культуру примітивних народів.

Але культура - не є щось тільки відносне, релятивне, скороминуще. Сама ця відносність культури - відносна, скороминуща, тимчасова, а значить - абсолютна. Культура носить абсолютний характер, забезпечуючи суспільству і людині переваги в їх існуванні, комунікаціях, контактах один з одним, у взаєминах з природою, що оточує людину.

Ні література, ні мистецтво, ні історія, ні інші науки не вирішують питання про приналежність тих або інших суспільних явищ, подій, вчинків, персонажів до світу культури. Але ніхто не сумнівається, що вони - продукт суспільства, людину. Які спори виникають з приводу тієї або іншої знахідки археологів - до якого типу культури чи належать ті або інші артефакти, яке їх призначення, цінність для суспільства, які функції вони виконували в своєму часі і т.д. Але і сучасна література повна такого ж роду суперечок, з приводу інтерпретацій сенсу, значення вчинків, дій тих або інших персонажів, їх "типовості" для сучасності, їх здатності виступати як "герой" нашого часу і т.д. Таким чином, виникає необхідність їх співвідношення з культурою суспільства, а не з самим суспільством, неминучість їх "культурного" прочитання, осмислення.

Історична "нарізність" суспільства і його культури викликає необхідність конструювання і особливої галузі знання, науки, яка вивчала б суспільство, людину як культурні (або некультурні) утворення. І цю задачу вирішує культурологія.

3. Категорії культурології

Категорії культурології (К.к) - найбільш фундаментальні, субстанціальні і субстрактні поняття про культурні закономірності, явища, процеси і зв'язки, сутнісні властивості культури, що виділяються дослідниками, на підставі яких здійснюється систематизація культурних феноменів, що вивчаються, і розробляються методології і методи їх пізнання. У культурологія, науках до цих пір не розроблений і не систематизований який-небудь цілісний категоріальний апарат, тому формування корпусу К.к. відбувається в основному стихійно, шляхом запозичень з філософії, соціології, психології, лінгвістики і ін. областей пізнання, що по міру необхідності модернізуються відповідно до аналітичних потреб культурології. Разом з тим чимала частина базових К.к. не має прямих аналогів в інших науках (або такого роду аналоги не релевантні цілям культурологічного пізнання; наприклад: категорії художньої форми і культурної форми відзначають набори ознак, що вельми різняться) і потребує самостійної розробки і обгрунтування.

Представники різних напрямів і шкіл пізнання культури використовували і розробляли свої спеціалізовані комплекси К.к., що найбільш відповідають орієнтованості дослідницьких інтересів відповідних шкіл.

Корифеї філософської, суспільної та художньої думки в своїх роздумах про культуру, як правило, використовували загальнофілософські і загальногуманітарні категорії, що акцентують, головним чином, «позитивні» і якісні сторони цього явища (духовність, гуманізм, обізнаність, прогресивність, цивілізованість, високу моральність, креативність, творчість, творчу орієнтованість і т.п.), що протиставляються дикості, варварству, аморалізму і ін.

Антропологи-еволюціоністи оперували в основному категоріями, що відносяться до історичної макродинаміці культури (прогрес, еволюція, адаптація, ускладнення, універсалії, соціальний організм, розподіл праці, спеціалізація функцій, соціальний контроль і ін.).

Представники циклічних (цивілізаційних) напрямів активно формували К.к., аспекти локальності і самодостатності культурних явищ і процесів, що відображають культурно-історичний тип (цивілізація, етнічність, «культурна монада», самобутність, самоцінність, пасіонарність, циклічність, ритм, фази існування, «розквіт», «надлом» і «захід» цивілізацій, культурний релятивізм і ін.).

Структурні функціоналісти використовували категоріальний апарат, що характеризує переважно соціально-мікродинамічні і організаційно-регулятивний аспекти культури (інтереси і потреби, соціальні дії, інститути і системи, ієрархія, функції, управління, взаємодія, диференціація, функціональна взаємозалежність, норми, цілі і цінності, відтворення структури, зняття напруги і т.п.).

Структуралісти виділяли К.к., у найбільшій мірі що тяжіли до семантико-семіотичного аналізу культури і аналогіям із структурною лінгвістикою (знаки, символи, символічні системи, структури свідомості і віддзеркалення, комунікації, текстуальність і кодифікованість культури, символічний обмін, структурне моделювання культури як мови, впорядкованість, бінарні смислові опозиції, ментальності, соціальні стереотипи і ін.).

Представники різних психологічних шкіл вивчення культури користувалися К.к., що відносяться до сфери мотивації культурно обумовленої поведінки (мораль, заборони, санкції, заохочення, конфлікт, агресія, страх, ваблення, інстинкти, свідоме і несвідоме, архетипи свідомості, структура особи, лідерство, влада, референтні групи, нарцисізм і т.п.). Існує і безліч інших культурологічних шкіл і підходів з своїми специфічними К.к. Зрозуміло, приведене розділення К.к. за окремими напрямами і школами є порівняно умовним. На практиці відбувається постійний обмін окремими К.к. між різними методологічними напрямами вивчення культури, що веде до поступового формування більш менш стійкого ядра категоріального апарату, використовуваного культурологічними науками в цілому.

У числі найбільш поширених К.к, що вживаються. можуть бути названі: культурні об'єкти (культурні риси, артефакти, форми в їх речовому і символічному виразі, культурні композиції, конфігурації і системи і, нарешті, панкультура в цілому);

культурні процеси (генезис, формування, функціонування, розповсюдження, мінливість, відтворення культури і т.п.);

культурні властивості (функціональність, семантичніть, утилітарність, комунікативність, цінність, технологічність, універсальність, локальність, унікальність, типовість і ін.);

культурні функції (соціокультурна організація і регуляція, пізнання навколишнього світу, акумуляція, селекція і трансляція соціального досвіду, обмін інформацією і т.п.);

культурні модальності (еволюція, модернізація, прогрес, деградація, деструкція, циклізм та ін.);

культурні значення (культурні сенси явищ, оцінки і оцінні критерії, герменевтика культури);

культурні позначення (знаки, символи, образи, маркери, атрибути, імідж, семантичні конструкти, культурні тексти і коди, культурна семантика в цілому);

культурні цінності (вітальні, матеріальні, меморіальні, художні, ідеологічні, моральні, релігійні, соціальні блага, екзистенціальні орієнтації і ін.);

культурні норми (зразки, правила, стандарти, канони, традиції, мораль, етика, естетика, стиль, мода, нормативність функціональних проявів: культура праці і споживання, побуту і дозвілля, спілкування і взаємодії і т.п.);

культурне середовище (штучне предметно-просторове середовище життєдіяльності — окультурені території, населені пункти, споруди, споруди, приміщення, речі і інші матеріальні продукти діяльності, а також соціально-інформаційне середовище взаємодії в буденному житті і спеціалізованих областях діяльності людей);

суб'єкти культури і їх стійкі колективи (особи, сім'ї, родові клани, соціально-функціональні групи і колективи, класи, касти, стани, соціуми, суспільства, соціальні організми, етноси, нації, людство);

процеси і результати засвоєння культури індивідами (соціалізація і інкультурація, культурна асиміляція і аккультурація, виховання і навчання, соціокультурна адекватність і девіантність та ін.);

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)