57725 (630536), страница 17

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 17)

У цей момент обидві великі німецькі держави йшли рука об руку. Не побоюючись ніякого серйозного опору, вони зажадали наприкінці лютого, щоб сейм дозволив їм здійснювати повноту цивільної й військової влади не тільки в Шлезвиге, але також у Гольштейне й Лауенбурге. Союз злякався; він поступився самим жалюгідним образом (3 березня) і в такий спосіб виявився зовсім витиснутим з тих самих герцогств.

Тим часом Джон Рэссель продовжував становити об'ємисті депеші й марне намагався зворушити Європу долею нещасного Християна IX. Іноді Пальмерстон, згадуючи про свій колишній войовничий запал, заговорював про посилку британської ескадри на допомогу цьому монархові. Але королева Вікторія, що перебувала під необмеженим впливом берлінського двору, загрожувала скоріше відректися, чим погодитися на це. Британський уряд не могло, однак, дати загинути Данії, що воно так довго заохочувало в її опорі Німеччини, не зробивши їй, принаймні, дипломатичній допомозі. На початку лютого Рэссель благав Пруссію й Австрію погодитися на перемир'я. Але ці держави прикинулися глухими. Тоді він запропонував їм скликання конференції, на якій держави, що підписали договір 1852 р., разом з Германським союзом обговорили б питання про герцогства. Австрія й Пруссія не дали прямої негативної відповіді, але заявили, що поки будуть продовжувати розвивати свої військові успіхи й що їхнього війська готуються вступити в Ютландію (8 березня). Після переговорів, що тривали місяць, було, нарешті, вирішено, що конференція збереться в Лондоні й відкриється 12 квітня. Але її початок був затриманий повільністю сейму, що призначив свого вповноваженого (Бейста) лише 17 квітня, і злою волею Австрії й Пруссії, що бажали насамперед взяти Дюппель. Після того як ця міцність, останній оплот Шлезвига, була ними взята, змогли початися (25 квітня) дебати конференції. Але коли, втративши 15 днів на обговорення умов короткого перемир'я, ті, що зібралися в Лондоні дипломати приступилися до обговорення питання по суті, вони не змогли домовитися. Австрія й Пруссія, посилаючись на право війни, заявляли, що не визнають більше договори 1852 р. як основу майбутньої угоди (13 травня). Бейст зажадав, щоб три герцогства були зовсім відірвані від Данії. На короткий момент Пруссія й Австрія доставили йому задоволення, запропонувавши визнати права Аугустенбурга (28 травня). Втім, Бісмарк, за секретною згодою з Росією, маневрував таким чином, щоб і інших претендентах, як великий герцог Ольденбургский і принц Фрідріх Гессенський, також виявилися в числі здобувачів (2-18 червня). Він підготовляв у такий спосіб нові причіпки; трохи пізніше Пруссія чудово скористалася ними. Через той оборот, що приймали справи, Англія визнала за необхідне знову просити сприяння Франції в морській демонстрації. Але вона не бажала, як і в січні, доводити до війни свій опір німецьким державам, а тюильрийский кабінет зі своєї сторони відновив висунуті їм раніше вимоги, і тому переговори зайвий раз закінчилися невдачею. Глава Форейн офіс, знову переніс свою увагу на конференцію, затратив кілька тижнів на жалюгідні й дріб'язкові суперечки щодо того, що буде й що не буде відняте в Данії. Він погоджувався, щоб у Християна IX забрали Лауенбург, Гольштейн і навіть південну частину Шлезвига, де населення було німецьким. Але він доводив, що вся інша частина цієї провінції є датською. Німці це заперечували. Французький уповноважений рекомендував покластися на голосування жителів. Але цей заклик до загального голосування довівся не за смаком представникам старих монархій. Нарешті, Рэссель, вичерпавши всі засоби, запропонував передати суперечка на арбітраж Наполеона III. Але Пруссія й Австрія дали йому сміховинна відповідь. Вони погоджувалися, але при подвійній умові:

1. що їм надається воля не підкоритися рішенням арбітра;

2. що попередно перемир'я буде продовжено до зими (тобто доти, коли, внаслідок неможливості морських операцій на Балтійськом море, Данія буде наведена до майже повної безпорадності).

Нарешті, 25 червня конференція була перервана, причому не було прийнято ніякого рішення, і наступного дня воєнні дії на півночі відновили.

Тоді Наполеон III, настільки байдужий доти до Данії, здавалося, готовий був одуматися. Явна згода, що існувала між берлінським, віденським і санкт-петербурзьким дворами, починало вселяти йому занепокоєння. З 9 по 23 червня між царем, прусским королем і австрійським імператором відбувся ряд зустрічей у Берліні, у Киссенгене й у Карлсбаде. Циркулював слух, що метою цих побачень було не тільки зміцнення їхньої старої згоди із приводу Польщі, але також відновлення Священного союзу й прийняття загрозливих для Франції рішень. Тюильрийский кабінет дав зрозуміти британському міністерству, що був би розташований вступити з ним у союз для захисту Данії, навіть силою зброї. Але переговори не дали результату.

Нещасний Християн IX, на короткий строк заохочений до опору позицією Наполеона III, був, таким чином, зовсім покинуть напризволяще. Придушується перевагою об'єднаних сил двох великих європейських держав, вона славно боровся. Честь була врятована. Йому залишалося лише підкоритися торжествуючій силі. Він склав зброю й підписав 1 серпня 1864 р. попередні умови миру, що послужили основою для договору, ув'язненого, у Відні 30 жовтня того ж року. У силу цієї угоди датський король відмовлявся від всіх своїх прав на три герцогства на користь прусского короля й австрійського імператора. Йому не залишили навіть північної, чисто скандинавської частини Шлезвига. Так дотримувався принцип національностей, принцип, що служив колись для німців зброєю проти датської монархії. Червень 1865 -конвенцыя про розподыл Шлезвиг, Лаунберг(Пруссія) Гольштей(Австрія)

Тільки що викладеним подіям призначено було мати самі серйозні наслідки. Вони відзначають в історії початок революції, що довела до апогею прусское могутність. Англія по своїй невиліковній недовірі до Франції допустила падіння Польщі й Данії. Сприяючи політиці пануючи в першій із цих двох країн, берлінський двір застрахував себе від якого б те не було протидії з боку Росії здійсненню його проектів проти другої країни. Король Вільгельм мав підстави тим твердіше покладатися на вдячність і добрі послуги Олександра II, чим більше той харчував злості до Францу-Йосипа й Наполеона III. Піддаючись погрозі з боку Пруссії, Австрія й Франція не могли в жодному разі розраховувати на добрі послуги пануючи. Другорядні германські держави, призвідники війни проти герцогств, були обдурені Бісмарком і повинні були незабаром стати його жертвами. Непередбачливий Рехберг дозволив прусскому міністрові захопити себе в безславне підприємство з настільки гіркими для австрійського імператора плодами. Він сам постачив Бісмарка зброєю, якою той згодом убили Австрію. Що стосується Наполеона III і Друэн де Люиса, те їхня провина полягала в тім, що перетерпівши знущання Англії в 1863 р., вони занадто довго зберігали в душі почуття образи й виявили себе надто вимогливими до цієї держави в 1864 р. Для них було б краще врятувати Данію, не вимагаючи за це ніякої плати, чим, керуючись почуттям досади, сприяти посиленню держави, який стояло в один ясний день відняти у Франції Ельзас і Лотарингію.

78. Проект Пальмерстона щодо Росії та Кримська війна.

Проект ослаблення й розчленовування Росії висунутий Палъмерстоном

Від формального обьявления війни Росії Англією й Францією 27 і 2б березня 1854 р. і до листопада й грудня 1855 р., коли відновили негласні зносини

між російськими й французькими дипломатами, дипломатична діяльність великих держав зосереджувала свій інтерес головним чином на Відні. Зусилля Англії й Франції були спрямовані на те, щоб змусити Австрію будь-що-будь виступити проти Росії. Дії австрійської дипломатії мали на увазі дозвіл дуже важкого завдання: не повідомляючи формально війни Росії, змусити Миколу забрати війська з Молдавії й Валахії й улаштувати це так, щоб не розсердити Наполеона, але й не рассориться із царем. Що стосується дипломатичних відносин між самими союзниками, те спочатку ще не виявлялася корінна розбіжність між цілями Англії й Франції. Однак зараз же після падіння Севастополя воно виявилося зі зробленою ясністю. Пальмерстон, душу кабінету лорда Эб^рдина, уважав, що війна може ґрунтовно послабити Росію. В Англії є такий союзник, як Французька імперія; у перспективі можна, обіцяючи компенсації за рахунок Росії, роздобути ще трьох союзників: Австрію, Пруссію й Швецію. Ніколи вже не повториться більше сприятлива комбінація. Ні країни на світі, що так мало програвала б від воєн, як Англія! - захоплювався Пальмерстон, наполегливо повторюючи цю фразу.

Власні цілі британської політики неодноразово з'ясовувалися в англійській пресі, але точка зору самого Пальмер-Стогону, найбільше повно викладена їм лордові Джонові Росселю, зводилася до наступного: Аландські острови й Фінляндія вертаються Швеції; Прибалтійський край відходить до Пруссії; Королівство Польське повинне бути відновлене як бар'єр між Росією й Німеччиною (не Пруссією, а Німеччиною}; Молдавія й Валахія й усе устя Дунаю відходять до Австрії, а Ломбардія й Венеція — від Австрії до Сардинскому королівству (П'ємонту); Крим і Кавказ відбираються в Росії й відходять до Туреччини, причому частина Кавказу, іменована в Пальмерстона «Черкеосией», утворить окрему державу, що перебуває у васальних відносинах до турецького султана. Підголосок Пальмерстона, статс-секретар по іноземних справах лорд Кларендон, нітрохи не заперечуючи проти цієї програми, постарався у своїй великій парламентській мові 31 березня 1854 р. підкреслити «помірність» і «безкорисливість» Англії, що нібито зовсім не боїться за Індію, не має потреби ні в чому для своєї торгівлі, а лише шляхетно й высокопринципиально веде «битву цивілізації проти варварства».

До пори до часу Наполеон III, із самого початку не співчував пальмерстоновской фантастичній ідеї роздягнула Росії, зі зрозумілої причини втримувався від заперечень: програма Пальмерстона була складена так, щоб придбати нових союзників. Залучалися таким шляхом і Швеція, і Австрія, і Пруссія, заохочувалася до повстання російська Польща, підтримувалася війна Шаміля на Кавказі, забезпечувався також виступ проти Росії Сардинского королівства. А нові союзники були Франції й Англії дуже потрібні; чим більше розпачливої робилася героїчна оборона Севастополя, тим вони ставали необхідніше. Але насправді Наполеонові III аж ніяк не хотілося ні занадто підсилювати Англію, ні надміру послабляти Росію. Тому, як тільки перемога була союзниками здобутий, зараз же Наполеон III почав підкопуватися під програму Пальмерстона й швидко звів її до нуля.

Але спочатку між Англією й Францією не було ні найменших розбіжностей. У Відні союзниками був даний дипломатичний бій Миколі, і цей бій був царем програний.

79.Австро-пруська війна 1866 та її міжнародне значення.

Війна між Пруссією й Австрійською імперією за гегемонію в Німеччині. Союзником Пруссії виступала Італія, стремившаяся відвоювати североитальянские землі. На стороні Австрії боролися війська ряду германських держав - Баварії, Бадена,Саксонії, Ганноверу, Гессену й Вюртемберга. Вирішальна битва відбулася в села Садова (Кениггрец) у Чехії.

Прусскі війська під командуванням генерала фон Мольтке закінчили зосередження й вторглись у Богемію 15 червня відразу ж з оголошенням війни. Австрійський головнокомандуючий генерал Бенедек запізнився з розгортанням своїх сил і змушений був доганяти ворога. Після декількох приватних зіткнень, що не дали вирішального успіху ні однієї зі сторін, дві армії 3 липня зійшлися в Кениггреца. Перед цим, 27-29 червня при Лангензальце пруссакам удалося розбити союзну австрійцям ганноверскую армію. Бенедек не організував розвідки місцевості й не зміг налагодити взаємодія своїх корпусів. Позначилася й перевага пруссаків в артилерії. До того ж у багатонаціональній австрійській армії багато народів не палко бажали воювати за Габсбургов. Розстроєна австрійська армія не витримала прусских атак і безладно відступила, втративши, разом із союзними саксонськими військами, 23 тисячі вбитими й пораненими й 21 тисячу полоненими й дезертирами, а також 187 знарядь.

Втрати пруссаків не перевищували 9 тисяч чоловік. Від повного знищення австрійців урятували контратаки їхньої кавалерії й потужний загороджувальний вогонь 700 знарядь, що дозволили напівоточеної армії відійти за Ельбу.

З політичних причин прусскі війська не стали переслідувати супротивника і йти на Відень. Італійські союзники пруссаків потерпіли важку поразку в битві в Кустоццы, а італійський флот був майже повністю знищений у морському бої при Лиссе в Адріатичне море 20 липня. Австрійський уряд передало під контроль Франції Венеціанську область і перекидало армію з італійського театру в Богемію, коли було досягнуте перемир'я із пруссаками.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)