57725 (630536), страница 18
Текст из файла (страница 18)
Парижзкий мирний договір: Умови його були досить м'якими. Австрія передавала Пруссії Гольштейн, захоплений у Данії в 1864 році в ході австро-пруссько-датської війни (Пруссії тоді дістався Шлезвиг), і виходила з Германського союзу. Італії дісталася Венеціанська область. Політичним результатом війни 1866 року стала остаточна відмова Австрії від об'єднання германських держав під своїм початком і остаточний перехід гегемонії в Німеччині до Пруссії, що очолила Северогерманский союз. Прусская армія нараховувала 437 тисяч чоловік, з яких 3473 загинули в бої або вмерли від ран, головним чином у бої при Садової, 8 459 пропали без звістки. Крім того, 12 675 пруссаків було поранено. Втрати Італії були ще менше. З армії в 200 тисяч чоловік було вбито й уміло від ран 1633 італійця. Австрійська армія нараховувала 407 тисяч чоловік. Її втрати у війні проти Пруссії склали 7631 убитих і померлих від ран, а у воїні проти Італії - 1492 чоловік. Загальні втрати германських союзників Австрії досягали 1147 убитими й померлими від ран, у тому числі саксонців - 660, а сукупна чисельність їхніх армій не перевищувала 120 тисяч чоловік. Число поранених в австрійській і саксонській арміях склало 30418 чоловік, що пропали без звістки (в основному- дезертирами) - 12494чоловік, а полоненими- 22040чоловік. Крім того, у прусской армії від хвороб умерло 5219 чоловік, в австрійської- 10079 чоловік і в саксонської - 126 чоловік. Співвідношення втрат виявляє гнітючу якісну перевагу прусской армії над своїм супротивником.
80. Друга опіумна війна
У 1856 році почалася друга опіумна війна. В жовтні 1856 р. Кантон був підданий обстрілу з боку англійців, в якості приводу був використаний арешт китайською владою команди китайського піратського судна “Ерроу” (Стріла), яке ходило під англійським прапором і під командою ірландця Томаса Кеннеді. Консул Гаррі Паркс одразу ж заявив протест імператорському комісару Е. Останній приніс свої вибачення, заявивши, що один з матросів був батьком відомого пірата. Але потім, зважаючи на те, що хоча судно і було записано в Гонконзі, куди воно і повинно було прибути саме в день захоплення екіпажу, термін його свідоцтва вже збіг і воно не мало права ходити під англійським прапором відмовив консулу у будь-якому задоволенні його вимог.
12 грудня 1857 року комісару Е був поданий ультиматум, а 15 англійськими військами взятий Хайнань. 25 грудня Е відмовився евакуювати місто Кантон. 29 грудня сухопутні і морські сили під командуванням контрадміралів Майкла Сеймура і Ріго де Женуль’ї бомбардували Кантон і захопили його. 5 січня 1858 року були взяті в полон генерал-губернатор Е, губернатор провінції Бо Гуй і один маньчжурський генерал. Е був в якості полоненого відісланий до Калькутти, а управління містом віддано Бо Гуй’ю під контролем трьох іноземних комісарів.
Під час цих подій китайцями був вбитий французький священик-місіонер. Це дало формальний привід для втручання Франції у другу опіумну війну. Війна велася у 1856-1858 рр. з метою завоювання нових привілеїв для західних країн і подальшого поневолення Китаю.
Друга опіумна війна також завершилася поразкою Китаю і підписанням в Тяньцзіні в червні 1858 р. Англією, Францією, Росією і США ряду нерівноправних договорів, котрі відкрили для імпортної торгівлі нові порти на річці Янці, в Маньчжурії, а також на островах Тайвань і Хайнань. В Пекін допускались постійні дипломатичні представники, іноземцям надавалося право вільного пересування по країні і плавання по внутрішнім водам, гарантувався захист місіонерів.
81. Питання «святих місць» в російській політиці в 50 роках 19 ст.
Блискуча дипломатія Англії й поступливість Росії привели до висновку лондонських конвенцій 1840 і 1841 р., які позбавили Росію багатьох політичних і економічних прав у близькосхідному регіоні. Але російський уряд не хотіло із цим миритися й вихід з положення, що створилося, воно побачило в посиленні позицій Російської Православної Церкви на Сході, права який були обмежені, але все-таки залишали деякі можливості для підтримки Православ'я в Палестині. Лондонські трактати радикально змінили умови життя Палестини, на якій тепер була зосереджена особлива увага західних держав.
У міру посилення позицій Англії й Пруссії в питанні про захист протестантів на Сході. Франції - католиків, права православних залишаються самими незахищеними, позиції Російської Православної Церкви досить хибкими. Наступив момент, коли релігійний^-релігійний-політико-релігійний фактор став вирішальної в загостренні межимпериалистических протиріч на Близькому Сході за володіння й заступництво ієрусалимськими святинями.
Суперечка про Святі Місця, у якому чільна роль споконвічно приділялася релігійному фактору - захисту пригноблених християн - переріс спочатку в дипломатичний скандал, а потім у міжнародну військово-політичну затяжну кризу, основою якого, стало питання про політичну перевагу Росії на Сході, із чим природно не могли погодитися західні держави.
Кримська (Східна) війна ( 1853-1856гг.) з'явилася переломним моментом у взаєминах європейських держав стосовно близькосхідного регіону.
Отже, за один рік, політичне положення Європи піддалося корінній зміні. Росія побачила спрямованим проти себе одностайний опір всіх провідних держав миру й одностайне, з боку кожної з них, осудження її дій. Тримаючись початків "Священного Союзу", імператор Микола 1 витратив більшу частину свого царювання щирому служінню інтересам Європи, завдяки чому не мав часу зайнятися внутрішніми реформами державного устрою Росії й тільки невдала боротьба з половиною Європи змусила його побачити недоліки своєї внутрішньої політики. Але він не встиг здійснити перетворення в сфері державної діяльності Росії. Ці завдання виявилися покладеними на Олександра II, роки правління якого ( 1855-1881 гг.), відкрили нову еру в російської історії.
Поряд із внутрішніми реформами Олександр II продовжував і східну політику, де на першому плані, на його думку, як і раніше, залишалися релігійно-національні й матеріальні інтереси Росії на Сході в цілому. Східна політика Олександра II містила в собі 2 етапи: - період збирання сил був спрямований на ліквідацію принизливого й обмежувального Паризького миру; - період відновлення російського впливу на Сході. Скасування нейтралізації Чорного моря Росія домоглося в 1871р. на Лондонській конференції. Другий період закінчився перемогою Росії в російсько-турецькій війні й підписанням Адрианопольского миру 31 січня 1878г" а 14 лютого того ж року почалися остаточні переговори в Сан-Стефано. "Легко зрозуміти. - пише в цьому зв'язку відомий дослідник Східного питання Ф.И. Успенський, - що виконання Сан-Стефанского договору наносило Туреччини удар, від якого вона ніколи не могла оправитися, і передавало весь вплив на Близькому Сході Росії". Це була безсумнівна заслуга царського уряду в забезпеченні прав і привілеїв християнського населення Османської імперії. Своєрідність позиції російської держави на Близькому Сході полягало в тім, що воно, будучи захисником пригноблених християн Османської імперії, ставило в основу своєї політики безпосередню підтримку російського православ'я в Палестині.
82. Британська колоніальна політика Індії в перщій половині 19 ст.
Всупереч поширеній думці, Британська імперія виникла порівняно недавно: в самому кінці XVIII і початку XIX вв. До кінця XVIII в. володіння Англії обмежувалися майже винятково західною півкулею, а в них найважливіше місце займали континентальні володіння.
Англійці почали створювати другу імперію ще до втрати Америки, але особливо енергійно наприкінці XVIII в. Зоною захоплень з'явився й азіатський континент. Це була, насамперед, Індія, що англійці почали завойовувати із середини XVIII в.
Англійське завоювання
У середині XVIII в. із всіх європейців найбільш сильні позиції мали в Індії французької й англійська Ост-Індійської компанії. Ряд завойовницький воєн, які англійська Ост-Індійська компанія вела в Індії метою захоплення й колоніального поневолення ряду індійських територій, а також з метою розгромлення свого головного колоніального суперника французької Ост-Індійської компанії. Між обома компаніями йшла збройна боротьба.
У січні 1761 р. англійська Ост-Індійська компанія здобула повну перемогу вигнала французів з їхнього головного володіння Пондишери. Її результати були закріплені в Паризькому договорі 1763 р., що завершив семирічну війну в Європі.
Війна в Карнатиці (князівство в південно-східній частині Індії) тривала з перервами з 1746 по 1763 р. Обидві воюючі сторони англійські й французькі колонізатори вели боротьбу за підпорядкування Карнатика під видом підтримки різних місцевих претендентів за владу в цьому князівстві. Перемогу в остаточному підсумку одержали англійці, що опанували ще в січні 1761 р. головним опорним французьким пунктом на півдні Індії Пондишери. Важливе значення в історії Індії мало завоювання Бенгалії.
В 1756 р. в Бенгалії, прагнучи запобігти вторгненню в його володіння англійців, почав проти них війну, захопивши їхню опорну базу в північно-східній частині Індії Калькутту. Однак, війська англійської Ост-Індійської компанії під командуванням Клайва, незабаром знову опанували Калькуттою, розгромили розташовані в Бенгалії зміцнення французів, що підтримують наваба, і нанесли 23 червня
1757 р. його силам поразка при Плесси. В 1763 р. у Бенгалії, перетвореної у вассальское володіння Компанії, спалахнуло повстання, подавлене англійськими колонізаторами. Разом з Бенгалією англійці завоювали ще одну область на середньому плині Гангу, що входила до складу бенгальського навабства. В 1803 р. було завершене завоювання розташованої до півдня від Бенгалії Ориссы, на території якої перебувало кілька феодальних князівств, що потрапили в підпорядкування Компанії. Індію широко експлуатували методами первісного капіталу. Ненависть народних мас до завойовників приводила до стихійних вибухів гніву.
В 1773 р. англійський парламент прийняв так званий регулюючий акт. Акт поклав кінець так званому двоїстому керуванню Бенгалією. Були ліквідовані номінально існуючі бенгальські органи адміністративного керування, і вся влада офіційно зосередилася в руках Ост-Індійської компанії.
В 1775 р. Ост-Индская компанія почала війну проти маратхов. В 1778 р. англійські війська понесли важку поразку. У цей час був організований військовий союз із метою вигнання англійців з Індії. У нього ввійшли, крім маратхов, Хайдарабад, правителі якого були роздратовані зазіханням своїх англійських заступників на їхні володіння. Головною силою в цьому союзі був Майсур. В 70-е рр. він став найбільшою феодальною державою Південної Індії.
Перша англо-майсурская війна ( 1767-1769 гг.) завершилася поразкою Ост-Индской компанії, на початку другий англо-майсурской війни англійці понесли серйозні поразки й компанія виявилася в загрозливому становищі.
Після втрати північноамериканських колоній правлячі кола Англії стали проявляти все більшу зацікавленість у розширенні володінь в Індії. В 1783 р. закінчилася англо-французька війна й Франція зобов'язалася припинити військову допомогу Майсуру. У самій Індії сили здатні боротися не минулого об'єднані. У стані союзників взяли гору узкоклассовые й династичные інтереси, і коаліція розпалася. Це досить полегшило колонізаторам здійснення їхні політики "розділяй і пануй".В 1790-1792 і 1799 рр. Англія вела війни з незалежною феодальною державою Майсур, глава якого був непримиренним супротивником англійських колонізаторів. У результаті воєн Майсур втратив половину своєї території, а потім і свою незалежність, ставши вассальским князівством.
З падінням Майсура південна Індія втратилася справжнього центра опору англійським колонізаторам.
Тепер колонізаторам протистояли Сикхское держава й маратхские князівства. Сикхи відхилили пропозицію маратхов про союз проти англійців і уклали в 1806 р. угода з Компанією про світ. Компанія обіцяла не вживати зусиль до захоплення сикхской території, якщо уряд Пенджабу у свою чергу не буде робити антианглійських актів або містити союзи із супротивниками компанії. Це була держава з міцною економікою, центральною владою й потужної
армією.
Колонізатори тверезо оцінювали силу молодої держави. Вони воліли не вступати в збройне зіткнення й не ставили перед собою безпосереднього завдання негайного завоювання Пенджабу. Незважаючи на занепад в економіці й політичній роздробленості конфедерації маратхских князівств вони представляли серйозну перешкоду для зміцнення англійської влади в Індії.На початку XIX в. загарбницька політика Ост-Индской компанії різко активізувалася. Одним зі знарядь підпорядкування феодальних князівств з'явилася так звана субсидіарна система.
Компанія примусила феодальних князів укласти ряд договорів. По них створювали на території князівств і за їхній рахунок військові загони під командуванням англійських офіцерів. Феодальні князівства втратилися права зовнішніх угод і перетворювалися у васалів Ост-Индской компанії. Такий характер носили договори з Хайдарабадом (1800 р.), Аудом (1801 р.) і рядом інших князівств.
Почалася смуга довгих воєн з маратхами. У другий англо-маратхской війні 1802-1805 гг. англійським військам удалося розгромити маратхских князів по одинаку. Для додання видимої законності політичному пануванню компанії англійці фіктивно зберегли династію Великих Моголів і оголосили, що компанія править країною від її ім'я.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
