118573 (618171), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Все частіше спалахували голодні бунти, хвилювання і протести населення. У травні 1999 президент Менем вимушений був після бурхливих демонстрацій студентів узяти назад вирішення об скорочення витрат на освіту на 10%.

У спробі справитися з катастрофічною соціальною спадщиною правління пероністов уряд президента-радикала Фернандо де ла Руа (1999-2001) зробило ряд екстрених мерів. Воно істотно підвищило податок на доходи, заохочувало створення робочих місць за погіршених умов праці і пониженої зарплати, отримало від МВФ новий кредит розмірів в 7,4 млрд. дол. У обмін на засоби від міжнародних фінансових інстанцій уряд зобов'язався проводити ліберальну соціально-економічну політику. Конгрес країни прийняв закон про «нульовий дефіцит»: держава зобов'язувалася скоротити свої витрати так, щоб вони не перевищували доходів. Пріоритет віддавався сплаті відсотків по зовнішній заборгованості. Уряд скоротив зарплату працівникам бюджетної сфери і пенсії на 13% [31].

За період свого перебування у влади адміністрація де ла Руа так і не змогла справитися з економічним спадом. ВВП продовжував падати. Соціальні наслідки неоліберальних реформ виявлялися все більш катастрофічними. У 2001 число офіційних безробітних перевищило 16,4% (неофіційно - 22%), ще 15% робочої сили страждали від неповної зайнятості. Майже 40% населення жили в бідності, а 7% з них - в крайній потребі. Щоденні більше 55 дітей вмирали з голоду і пов'язаних з цим хвороб.

У 2002 ВВП склав 10,9%. ВВП по секторах: сільське господарство - 5%, індустрія - 28%, служби - 66%.А рівень інфляції піднявся до відмітки в 41%. Профспілки Аргентини проводили майже безперервні загальні страйки проти економічної політики уряду. Розповсюдилися випадки голодних бунтів. Почав оформлятися рух безробітних: вони створювали групи, які виставляли пікети на дорогах і вимагали їжі і роботи. Відбувалися зіткнення між «пікетниками» і військами [31].

У грудні 2001 в Аргентині вибухнула фінансова криза. У спробі припинити витік грошових коштів і врятувати банківську систему уряд заборонив знімати з рахунків суми, що перевищують 250 песо. Цей захід, що боляче ударив по широких верствах населення, привів до вибуху народного протесту. Демонстрації переросли у вуличні зіткнення з поліцією, і президент де ла Руа вимушений був подати у відставку.

Тимчасовий уряд пероністського президента Дуальде відмовився від крайнього неолібералізма своїх попередників. Воно здійснило девальвацію національної валюти, але одночасно встановило контроль над цінами, обмежило свободу звільнень, ввело систему допомоги і соціальних виплат. Що переміг на президентських виборах 2003 Нестор Кирхнер обіцяв проводити неокейнсианськую політику заохочення попиту і посилення державного регулювання економіки [29].

Розділ 3. Політичний режим Аргентини

1. Аналіз основних складових політичного режиму Аргентини

Аргентина є демократичною державою, яка швидко подолала трансформаційний перехід до демократії, в ній активно розвивається громадянське суспільство, в Аргентині існує багатопартійна система, основні політичні гравці це представники лівої та ліво-центриської ідеології(соціал-демократи).

Відповідно до конституції Аргентини, у країні встановлена республіканська форма правління й представницька політична система, при помірній ролі федерального уряду (приблизно такої ж, як у США, які багато в чому послужили зразком для Аргентини). Однак, на відміну від США, в Аргентині провінції не беруть участь у прийнятті виправлень до конституції. Більше того, у конституції передбачена можливість втручання федерального уряду в справи провінцій для запобігання порушень республіканської форми правління; внаслідок цього глави провінцій часто виконують роль простих провідників політики президента.

Конституція гарантує громадянам свободу віросповідання, однак Римсько-католицька церква здавна займає привілейоване положення в країні. Конституційна реформа 1994 р. знищила багато форм, державної опіки над церквою, а також скасувала вимогу про обов'язкову приналежність президента й віце-президента до католицької церкви; однак і після цього в конституції збереглося положення, що зобов'язує федеральний уряд «підтримувати римську католицьку апостольську віру».

а) Виконавча влада

До конституційної реформи 1994 р. президент і віце-президент обиралися на шестирічний строк (обрання на другий строк відразу по закінченні першого не дозволялося) колегією вибірників, члени якої обиралися загальним голосуванням. Відповідно до виправлень 1994 р., були введені прямі вибори президента й віце-президента загальним таємним голосуванням на чотирирічний строк, по закінченні якого вони можуть бути відразу ж обрані вдруге, але не більше ніж на один строк. Пости президента й віце-президента можуть займати особи не моложе 30 років, уродженці Аргентини або прямі нащадки корінних аргентинців. Якщо з якоїсь причини президент не може виконувати свої обов'язки, його місце займає віце-президент до закінчення строку президентського правління.

Президент є главою виконавчої влади в країні й головнокомандуючим збройними силами, призначає уряд (кабінет міністрів) і визначає його функції; призначає керівників підприємств, які є державною власністю, а також суддів і послів, з наступним їх затвердженням сенатом; визначає зовнішню політику; має право вето в питаннях законодавства; у випадку погрози військового нападу, може оголосити (зі схвалення сенату) воєнний стан, що тимчасово обмежує деякі цивільні свободи. У випадку внутрішніх заворушень, що відбуваються під час парламентських канікул, президент має право одноосібно оголосити воєнний стан або втрутитися в справи якоїсь провінції, змінивши її керівництво. Однак ці міри повинні одержати схвалення Національного конгресу після того, як він відновить свою роботу. Конституційна реформа 1994 р. передбачає міри, спрямовані на розширення прав парламенту й судової влади й деяке обмеження повноважень президента й виконавчої влади; наприклад, вводиться підзвітність глави кабінету міністрів парламенту, обмежується право президента видавати законодавчі постанови, розширюються права суддів [2, 37].

Законотворча діяльність президента зводиться до видання інструкцій і розпоряджень, необхідних для виконання законів, а також до участі в розробці законів. Він не має права брати на себе законодавчі функції. Президент здійснює виконавчу владу разом із призначуваним ним кабінетом міністрів, який складають зі членів кабінету, генерального секретаря й прем'єр-міністра. Останній став главою кабінету замість президента.Змістити прем'єр-міністра можна більшістю голосів обох палат конгресу.

Із травня 2003 р. пост президента Аргентини займав Нестір Карлос Киршнер Остоич, представник Хустисиалистской партії, кандидат Фронту за перемогу. Киршнер народився в 1950 р. у Рио-Гальегос і почав свою політичну діяльність у молодіжному перонистському русі на початку 1970-х, вивчаючи право в університеті Ла-Платі. В 1987-1991 рр. займав пост інтенданта столиці провінції Санта-Крус, з 1991 р. - губернатора провінції. Примикав до «лівої» течії перонізму. З жовтня 2007 р. президентом Аргентини стала Крістіна Фернандес де Кіршнер. Крістіна Фернандес народилася в м. Ла-Плата, провінції Буенос-Айрес. Після закінчення школи навчалась на юридичному факультеті Національного Університету Ла-Плата. Закінчила університет у 1979 р. Свою політичну діяльність почала в одній з пероністських партій в 1970-их роках. Під час військової диктатури займалась приватною практикою, працювала адвокатом. У 1989 р. обрана до законодавчих зборів провінції Санта-Крус. Після двох термінів на посаді від цієї ж провінції була обрана до сенату країни, а пізніше і до Палати Депутатів. Переобиралася на посаду у 2001 р. У 2003 р. відіграла важливу роль у президентських перегонах її чоловіка Нестора Кіршнера, котрий переміг у виборах 27 квітня 2003 р [2, 41].

23 жовтня 2005 р. перемогла у виборах на місце в сенаті країни від провінції Буенос-Айрес. З наближенням кінця терміну президентства чоловіка, вирішила балотуватися на президентську посаду сама. Отримала впевнену перемогу над конкурентами і в першому турі з 45 % голосів була обрана президентом Аргентини. Чотирьохрічний термін почався 10 грудня 2007 року.

б) Законодавча влада

Законодавча влада в Аргентині належить Національному конгресу, який складається з Палати депутатів (257 членів) і Сенату (72 члена). Депутати Палати обираються прямим загальним голосуванням на чотири роки, причому склад її обновляється наполовину кожні два роки. Вибори проходять по 24 виборчих округах (по числу провінцій плюс столичний Федеральний округ) відповідно до пропорційної виборчої системи. Сенат обирається на шість років і кожні два роки обирається на одну третину. Раніше члени сенату вибиралися провінційними легіслатурами, але з 2001 р. введені прямі вибори сенаторів від провінцій голосуванням по мажоритарній системі. Кожен суб'єкт федерації представлений у сенаті трьома членами: два сенатори – від політичної партії, що набрала найбільше число голосів, і один – від наступної по числу голосів партії.

Аргентинський конгрес має широкі повноваження в області фінансів, бюджету й торгівлі. У його компетенцію входять встановлення прямих і непрямих податків, затвердження щорічного національного бюджету, виділення коштів на фінансування національної адміністрації (відповідно до урядової програми), надання субсидій провінціям, регулювання погашення внутрішнього й зовнішнього державного боргу, встановлення федерального банку й регламентування його роботи, митне й зовнішньоторговельне законодавство. Вищий законодавчий орган країни приймає цивільні, карні, трудові, гірничорудний кодекси, кодекс суспільної безпеки, розглядає питання державних і провінційних границь, вирішує проблеми, пов'язані з освітою, промисловим розвитком, імміграцією, заселенням земель й іноземних капіталовкладень, приймає закони соціального характеру. Законодавці засновують суди, оголошують загальну амністію, приймають остаточне рішення про відставку президента або віце-президента й про проведення нових виборів. Конгрес схвалює або відхиляє міжнародні договори й угоди, дає доручення оголосити про початок війни або укладення миру, дозволяє введення іноземних військ або командирування аргентинських військ за кордон. Він має також право контролю над виконавчою владою [2, 43].

Для скасування президентського вето необхідні дві третини голосів в обох палатах. Законопроект, що не був повернутий виконавчою владою в Конгрес протягом 10 робочих днів, стає законом, хоча зазвичай протягом цих десяти днів виходить президентський декрет, який легітимізує цей закон.

Обидві палати конгресу мало відрізняються один від одного за своїми правами і повноваженнями. Однак саме Палаті депутатів належить виключне право законодавчої ініціативи в області податків і призову в армію; вона висуває перед Сенатом обвинувачення на адресу президента, віце-президента, міністрів і членів Верховного суду (для цього необхідна більшість у дві третини голосів). Сенат виносить остаточне рішення по цих обвинуваченнях. Він дає також дозвіл президентові на введення надзвичайного стану.

в) Судова система

Традиційно судова система – найбільш слабка із трьох галузей влади. Главою судової системи в Аргентині є Верховний суд з 9 суддів, що перебуває в Буенос-Айресі. Члени Верховного суду й інших федеральних суддів призначаються довічно й можуть бути зміщені тільки в результаті імпічменту в парламенті. Федеральні суди мають право здійснювати судовий нагляд, контролюючи конституційність розглянутих справ. Однак рішення про неконституційність виносяться вкрай рідко; зазвичай суди воліють уникати спірних справ, щоб не вступати в конфлікт із іншими галузями влади, і відхиляють їх, як такі, що перебувають за межами своєї юрисдикції.

Судова система в Аргентині була істотно ослаблена в перший період перебування у влади Перона (1943-1955 рр.) і доведена до повного безсилля під владою військової хунти (1976-1983 рр.). Останній період відрізнявся тим, що військова й поліцейська влада майже ніколи не відкривали судових справ проти людей, оголошених терористами й підривними елементами. Замість цього їх викрадали, ув`язнювали, піддавали катуванням і потім найчастіше вбивали. Число таких жертв оцінюється приблизно в 30 тисяч чоловік. Друзі й родичі загиблих не могли звернутися в суд, не маючи у своєму розпорядженні ніяких офіційних документів. Після відновлення конституційного режиму в 1983 р. уряд почав спроби відродити судову систему й відкрити кримінальні справи принаймні проти деяких вбивць і катів [2, 47].

За конституційнійною реформою 1994 р. передбачаються деякі нововведення в судовій системі, що мають метою зробити її більше доступною для громадян і зміцнити незалежність суддів [2, 39-42].

1. Історія політичних режимів Аргентинської республіки в ХХ ст.

Історія Арентини у ХХ столітті вражає волаючою невідповідністю величезного потенціалу – природного і людського – більш ніж скромним досягненням у соціально-економічному й особливо політичному розвитку.

Аргентина заселялася як іммігрантська країна по типу більше подібному з США, ніж з будь-якою іншою латиноамериканською країною. Сполучення двох факторів – унікальних природних умов й унікальної по динамізму й рівню кваліфікації робочої сили – на рубежі ХIХ--ХХ століть перетворило Аргентину в одну із самих багатих і процвітаючих країн світу. Цей період у багатьох відносинах залишається еталонним для аргентинців дотепер.

Характеристики

Список файлов курсовой работы