59738 (611130), страница 11

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 11)

Щодо жіночої вищої освіти можна вказати, що урядом відкриті такі Виші жіночі курси:

1) р. 1946 в Києві – з відділами історично-філософічним та фізико-математичним, а згодом правничим, медичним і економічно-комерційним. 1911/12 ак. р. налічувалося 2450 студенток;

2) восени 1906 р. в Одесі – з відділами історично-філологічним і фізико-математичним, правничим (від 1908 р.) та медичним (від 1910 р.). На 1 січня 1912 р. налічувалося всього 685 студенток;

3) р. 1907 в Харкові в складі трьох відділів: правничого, історично-філологічного та фізико-математичного. Кількість студенток в 1912 р. доходила до 800. Крім того, були ще приватні вищі жіночі школи, як, напр., Вищі жіночі курси Аденаїди Жекуліної в Києві, відкрито їх р. 1905 як однорічні курси, а р. 1907 перетворено їх на 4-річні. Р. 1911–1912 було 92 студентки. Як уже згадувалося, и Одесі були Вищі жіночі історично-філологічні курси Товариства професорів Новоросійського університету.2.15; 448

Необхідність створення вищого навчального закладу для жінок в Одесі неодноразово підкреслювалася попечителем Одеського навчального округу X. П. Сольським у його клопотаннях у Міністерство народної освіти (1805, 1900 р.). Однак лише восени 1902 р. на розгляд міністерства був поданий проект організації одеських жіночих педагогічних курсів, підготовлений проф. Н.Н. Ланге, що був затверджений 12 липня 1903 р. Курси були відкриті терміном на 6 років у вигляді оплати, на місцеві кошти, із трирічним терміном навчання, для педагогічної підготовки вчительок гімназій. Урочисте відкриття курсів відбулося в приміщенні гімназії Е.С. Пашковской 21 вересня 1903 р. Директором курсів був призначений проф. II. Н. Лапге, інспектором курсів – Е.С. Пашковська. Питання, що стосуються навчальної частини, вирішувалися Радою курсів в складі директори, інспектори, викладачів. Пристрій і завідування курсами в господарському відношенні покладалося на особливий попечительський комітет, що складається з директора, трьох членів ради (на вибір) і інспектори. Кошти на зміст курсів були утворені з плати за навчання (150 руб. у рік). Колишнім професором Новоросійського університету А.С. Трачевським була пожертвувана сума в 6059 руб. 50 коп. (номінальної вартості в паперах).

Учні на курсах розділялися на слухачок і вільнослухачок. У слухачки допускалися особи, що досягли 17 років і мають атестат або свідчення про закінчення курсу в гімназії. Вільнослухачками могли бути особи, які мають атестати, так і не одержали систематичну освіту, но ті, хто займалися педагогічною діяльністю (з дозволу попечителя).

З осіб, що подала заяви (450), Рада курсів прийняв 300, кращих по оцінках атестатів. До 1 січня 1904 р. залишилося 237 слухачок і 59 вільнослухачок (усього – 296). Вони розподілялися по відділеннях у такий спосіб: історичне відділення –128, російського мови і словесності – 71, математичне – 50, французької мови і словесності – 32, німецької мови – 15. З осені 1904 р. курси перейшли в знову побудоване велике приміщення. Значно розвивалися допоміжні установи курсів – бібліотека, фізичний кабінет.2.10; 9

У 1906 р. по клопотанню Ради педагогічних курсів і відповідно до пропозиції міністра народної освіти від 27 травня 1906 р., замість педагогічних курсів були відкриті Одеські вищі жіночі курси в складі двох факультетів: історико-філологічного з історичним і філологічним відділеннями (декан – проф. А.П. Казанський) і фізико-математичного з математичним і природним відділеннями (декан – проф. П.Г. Меліков). На початку 1908–1909 уч. року директором курсів був обраний проф. Э.Р. фон-Штерн, що відкрив на курсах юридичний факультет. З 1910 р. починається зниження чисельності учнів (1909 р. що надійшли 430, 1910 – 251), зв'язане з відсутністю юридичних прав вищих навчальних закладів у ВЖК. Лише закон від 19 грудня 1911 р. про іспити осіб жіночої статі, що закінчили ВЖК, в університетських комісіях дозволив здавати іспити на університетський диплом. У 1912 р. піддалися випробуванням у комісіях Новоросійського університету і визнані гідними дипломи були всього 4 слухачки курсів.

Від 1910 р. Академія підпорядковувалася новому статуту духовних академій, що був затверджений царем 2 квітня 1910 р. Деякі зміни до того статуту внесемо урядом 21 серпня 1911 р. 27 квітня 1912 р. Рада Академії заслухала наказ Св. Синоду про звільнення надзвичайного проф. Василя Екземплярського зі служби в Академії за те, що в засіданні Київського релігійно-філософського товариства виголосив реферат на тему «Гр. Л. Толстой і св. Златоуст в їхніх поглядах на життьове значення заповідей Христових» та насмілився зіставляти св. І. Златоуста з особою, відлученою від церкви. Київський митрополит Флавіни Городецький зі свого боку наказав ректорові Академії подати до відома тих службовців Академії, що є членами вищезгаданого товариства, щоб негайно виступили зі складу того товариства. Р. 1913 Св. Синод дозволяє Раді Академії занести студіювання жидівської мови як обов'язковий предмет для студентів першого курсу. 21 лютого 1913 р. вийшов царський наказ про дарування духовним академіям найменування «Імператорська» з нагоди 300-ліття царського дому Романових. Внаслідок того наказу «Труды Киевской Духовной Академии» прийняли до тої назви додаток «Императорской», але той додаток відпав, як і саме нове найменування Академії від лютого 1917 р. 15 жовтня 1915 р. відбулося скромне святкування 300-ліття Академії в помешканні ректора, канівського єпископа Інокентія, а урочисте святкування ювілею відкладено до кінця світової війни.2.15; 449

Деякі відомості про установи при Київській Духовній Академії. Так, Церковно-історичне і археологічне товариство (засн. 1872 р.) налічувало в 1914/15 ак. р. 174 членів. У кінці того року в касі було 19 976 крб. 37 коп. Товариство, м. ін., видало 5 випусків «Альбома достопримичательностей Музея», що їх склав проф. М. Петров. Богоявленське братство (засн. 1872 р.) спочатку мало своїм завданням давати матеріальну допомогу студентам Академії, а від 1900 р. – також і службовцям при Академії. На 1 січня 1915 р. налічувало те товариство 217 членів; в касі було 86 928 крб. 70 коп. Фундаментальна бібліотека налічувала в 1914/15 ак. р. 98 070 томів, 953 рукописів і 863 періодичних видань.

Висновки

Отже, студентство – це молодь, що студіює у високих школах і становить базу кваліфікованих кадрів країни. Студентство було співтворцем політичних формацій і речником передових ідей.

З відкриттям університетів у Харкові (1805) та Безбородківського ліцею у Ніжині (з 1820) загал українського студентства здобував вищу освіту в Україні. У ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. відкрито в Україні ряд високих фахових інститутів: ветеринарні, комерційні, сільськогосподарські, політехнічні консерваторії, а з 1905–1906 рр. низку високих професійних жіночих шкіл. У 1914–1916 рр. на Наддніпрянщині було 24 вищі школи з 26700 студентами (у тому числі в університетах близько 10000, на жіночих курсах близько 4000 і в 17 професійних інститутах близько 13000).

Українські студенти навчалися також за межами України, головно в Москві й Петербурзі, а з 1896 р. також у Варшаві, Дорпаті і Томську, коли Міністерство освіти дало дозвіл випускникам духовних семінарій вступати до цих університетів.

У січні 1917 р. у Росії нараховувалося 124 вищі навчальні заклади (65 урядових і 59 суспільних і приватних): 11 університетів і 40 шкіл університетського типу, включаючи юридичні, медичні, історичні, «академічні відділення» народних університетів; 9 педагогічних інститутів і курсів; 9 навчальних закладів музично – театрального й образотворчого мистецтва; 7 духовних академій, 19 інженерних, 15 сільськогосподарських, 6 комерційних інститутів; 8 військових і військово-морських академій і вищих училищ. У 1913 р. у них працювали близько 4,5 тис. професорів і викладачів; навчалося більш 123 тис. студентів; у 1898–1917 р. ними було підготовлено більш 150 тис. фахівців.

Якщо наприкінці XIX ст. у Росії нараховувалося 52 вузу, в яких вчилося 25 тис. студентів, то до початку 1914/15 н.р. у 105 вузах навчалося 127 433 чоловік.

Державна вища школа Росії в основному формувалася в XIX ст. У 1892 р. в країні діяло 48 вищих навчальних закладів, у 1899 р. – 56, у 1917 р. – 65. Таким чином, 86% їх виникло в минулому сторіччі і тільки 14% – на початку XX ст.

Недержавні («вільні») вищі навчальні заклади по своєму статусі були суспільними і приватними установами (курси, інститути, університети).У 1900–1917 р. у Росії нараховувалося більш 80 суспільних і приватних вищих навчальних закладів, склад яких постійно мінявся, до лютого 1917 р. скоротивши до 59. Основний їхній масив складали 29 навчальних закладів університетського типу. За малим виключенням вони мали ту ж, що і державні університети, професійну структуру.

В 60-і рр. XIX ст. порівняно широке поширення одержала передова ідея про залучення жінок до педагогічної праці в народних школах. У Петербурзі і Москві виникли суспільства виховательок і вчительок.

Наприкінці XIX – початку XX в. російська «вільна» вища школа сформувалася в професіонально – диференційовану, динамічну систему, яка по темпах розвитку обігнала державну.

Список використаних джерел і літератури

1. Джерела:

1.1 Из истории Киевского политехнического института: Сб. док. и материалов. – (1898–1917 гг.). – К.: Издательство Киевского университета, 1961.

1.2 Киевский университет: Документы и материалы, 1834–1984. – К.: Вища шк., 1984.

1.3 Одесі – 200. Тези доповідей Міжнародної науково – теоретичної конференції. 6 – 8 вер. 1994. – ч. 2.

1.4 Харьков и Харьковская губерния в Великой Октябрьской социалистической революции: Сб. док. и материалов. – Харьков, 1977.

2.Література:

2.1 Бортник Л.А. Сторінки історії Харківського університету: статут 1884 р. та його наслідки // Вісник Харківського університету ім. В.Н. Каразіна. – №603. – 2003.

2.2 Дмитрієв С.С. З історії Московського університету // Вісник Московського університету. Сер. 8. Історія. – 1995. – №6.

2.3 Днєпров Е. Д Нариси історії школи і педагогічної думки народів СРСР к. ХІХ – н. ХХ ст. – М., 1991.

2.4 Дьомін О. «Забутий рік» Є. В. Тарле в Одесі: навчання в Новоросійському університеті // Історичний журнал. – №4. – 2004.

2.5 Касьянов Г.В. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ – ХХ ст.: соціально – політичний портрет. – К., 1993.

2.6 Кубійович В. Енциклопедія українознавства. В 10 т. словникова частина. – Париж – Нью – Йорк: Молоде життя, 1976. – Т. 8.

2.7 Марголіс Ю.Д. Вітчизні на користь, а росіянам во славу: З історії університетської освіти в Петербурзі в ХУІІІ – ХІХ ст. – Л., 1988.

2.8 Нариси історії української інтелігенції (І пол. ХХ ст.). У 3 кн. – Кн. 1. – К., 1994.

2.9 Нечаєв Н. Реформи та контрреформи: з історії Російських університетів // Народна освіта. – 1991. – №3.

2.10 Паначин Ф.Г. Педагогічна освіта в Росії (історично – педагогічні нариси): М., 1979.

2.11 Полонська – Василенко Н. Історія України: У 2 т. – т. 2 від сер. ХУІІ до 1923 р. – К., 1993.

2.12 Потапенко К.К. Вища педагогічна школа України: практика перебудови // Вища і середня педагогічна школа. – Випуск 15. – К., 1991.

2.13 Різун В.В. Нариси історії Київського національного університету імені Т. Шевченка. – К., 2004.

2.14 Сарбей В.Г. Націонадьне відродження України. – Сер. Україна крізь віки. – У 15 т.т. – Т. 9. – К., 1999 р.

2.15 Сірополко С. Історія освіти в Україні. – К, 2001.

2.16 Струкова Г.О. Склад студентства Харківського університету напр. ХІХ – на поч. ХХ ст. // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – №556, 2002.

2.17 Федоров В.А. Історія Росії ХІХ – п. ХХ ст. – М., 1998.

Характеристики

Список файлов курсовой работы