59738 (611130), страница 10
Текст из файла (страница 10)
Матеріальне становище студентства університету було несприятливе: «Умови життя студента важкі і уроків дістати важко, а якщо вже і дістанеш, то грошові, приходиться бігати кожен день далеко від своєї квартири, займатися і.учнями по годині, по півтори, отримуючи за цю важку працю 8–10 карбованців, за місяць. 15 карбованців за урок – це свого роду щастя для студента». Студенти університету переважно наймали квартиру (86,7%). Більшість таких приміщень не відповідала елементарним санітарно – гігієнічним умовам (3/4 квартир недостатньо вентилювались, освітлювались гасницями (94,1%), були холодними чи сирими, становили темні чи прохідні кімнати, мали тонкі, перебірки). Більшість студентів жили в одній кімнаті (81–91%), переважно у двох. Середня плата за кімнату на 1909 р. складала 15 крб. 70 к., на одну особу – 9 крб. 51 к. Тому коли при університеті 23 листопада 1903 р. було відкрито студентський гуртожиток, розцінки в ньому здались чималими (від 26 до 19 крб.). Однак якщо, додати до платні за приміщення в Харкові середню ціну обіду студента (8 р. 83 к.), плату служниці, за освітлення, опалення та ін., вийде не набагато більше, ніж плата за життя в гуртожитку Харківського університету. Тому, мабуть, студентство Харківського університету було набагато біднішим, ніж це подається за переписом студентства Харкова 1909 р.
45,5% студентів столувалася за місцем проживання. Інші обідали або в студентській (25,5%), або в приватних їдальнях (24,8%). Майже половина студентів (49%) витрачала кожен місяць від 7 крб. 50 к. до 10 крб. 50 к. на обіди, а за окремий обід від 15 до 25 коп. Самі студенти зазначали: «Наше студентство настільки бідне, що… два карбованці це, якщо перевести на студентський бюджет, часто десятиденний обід». Керівництво Харківського університету 1903 р. дозволило відкрити буфет для студентів, в якому були чай (4 коп.), молоко (4 коп. за стакан), сосиски (порція з 3-х штук коштувала 10 коп.), котлети (по 5 коп.), пиріжки (по 3 коп.). Хоча і зазначали, що ціни в буфеті були недорогі порівняно з цінами міста, але для 29,1% студентів університету, що могли витратити на обід лише 10-І5 коп., та і для студентів, що витрачали від 15 до 25 коп. (49%) такі ціни були надто високі для отримання повноцінної їжі.2.16; 90
Щоб запобігти захворюванням, пов'язаними з незадовільним харчуванням студентів, правління університету затвердило в 1910 р. правила для студентських буфетів, які побічно свідчать про неправильну постановку харчування в університеті в цілому. За правилами заборонявся продаж фруктів, штучних мінеральних вод, масла, не кип'яченого та холодного молока. Ці заходи не вплинули на загальний стан здоров'я студентів. Так, за 1896/97 рр. захворюваність серед студентів університету становила 63,1%. Хворіли на грип, туберкульоз (6 з 30 померло), запалення легенів. Спостерігались хвороби органів кровообігу, нервової системи та ін. У значної частини студентів університету спостерігався розлад органів травлення. Не допомагала дешева студентська їдальня, яка мала б знищити «крокодильський» спосіб харчування, за висловленням університетського лікаря. Навпаки, серед тих, хто обідав в ній, спостерігався найвищий відсоток цього виду захворювань (40,1%). Однак і самі студенти зазначали, що якби студентство, «через співчуття до хворих товаришів, а також виконуючи неодноразову постанову загальностудентської сходки перестало курити в корпусі біля аудиторій і в самих аудиторіях, то і цим з свого боку було б багато зроблено для хворих товаришів».
Студентство Харківського університету поділялося на дворянсько-чиновницьку та різночинську категорії в майже рівному співвідношенні. З часом, деяка частина студентів, що походила з дворянсько-чиновницького стану зливалися з різночинним елементом студентства університету через втрату матеріального забезпечення. Про це також свідчить те, що 75% студентів Харківського університету перебували у важкому матеріальному становищі.
Кількість вступників на окремі факультети, становий, національний розподіл студентів в Харківському університеті залежав не тільки від політики уряду і не тільки від зацікавленості майбутніх студентів або в отриманні знань, або диплому з правами по державній службі. Особливе значення в справі формування складу студентства мала адміністрація університету. Причому ступінь ефективності запровадження постанов міністерства освіти залежав від керівництва університету, і не тільки тоді, коли повноваження колегії розширювались.2.16; 91
На момент запровадження Статуту 1884 р. Імператорський Харківський університет складався з чотирьох факультетів: історико-філологічного, фізико-математичного, юридичного та медичного. Викладацький персонал університету нараховував 40 ординарних і 10 екстраординарних професорів, 22 штатних доцентів, декількох приват-доцентів, 3-х лекторів. Згідно зі статутом число професорів збільшувалося. Так, через 10 років, наприкінці 1894 р., ординарних професорів було 59 (з них 15 вийшли зі штату), екстраординарних – 7, виконуючих посаду екстраординарного професора – 9, приват-доцентів – 50, лекторів – 4. 2.1; 19
Протиставлення бюрократії професорським колегіям було покладено в основу Статуту 1884 р., але на практиці уряд, знищивши зовнішню форму самостійності рад, не відразу розпочав зміну ректорів і деканів. У 1884 році майже всі колишні виборні ректори залишились на своїх місцях. Лише ректор Харківського університету Г.М. Цехановецький змушений був залишити свою посаду. Ректором і головою Вченої ради було призначено колишнього проректора проф. Щелкова І. П. Статутом 1884 р. сфера компетенції та діяльності Ради університету була суттєво обмежена. Із факультетів до Ради передавалась значна кількість навчальних питань, також клопотання про призначення студентам стипендій і допомоги. І Рада, по-суті, перетворилась на передаточну інстанцію з навчальних справ між факультетом та попечителем. А призначення ректора попечителем ще більше підкреслювало підпорядкування університетських колегій міністерському впливу.
«Свобода викладання», декларативно оголошена в Статуті 1884 р., зводилась до можливості оголосити паралельний курс на противагу курсу професора. У Харківському університеті ідея конкуренції між викладачами не була втілена в життя із-за ряду причин (малочисельності слухачів, недостатньої кількості викладачів, небажання вести конкуренту боротьбу).
Згідно зі Статутом 1884 р. вводилась нова екзаменаційна система, метою якої було усунення рад і факультетів від контролю за заняттями студентів. Курсові екзамени замінювались заліками, курси поділялися на семестри. Залік, як одне із позитивних нововведень статуту, в дійсності був зведений до бюрократичної формальності. Правила пропонували процесору «учитывать прежде всего прилежание и даже доверчивую откровенность в ответах на вопросм по предметам преподавания». 2.1; 21 Тому залік у такому вигляді проіснував недовго і був скасований: 1889 р. були відновлені обов'язкові напівкурсові іспити на всіх факультетах університету.
Разом із тим, новий статут істотно вплинув на розвиток практичних занять студентів, які стали одним із головних засобів засвоєння предметів, що вивчались, і знайомства з методами та прийомами дослідження.
У житті Харківського університету можна позначити такі факти: р. 1901 відкрито при університеті Правниче товариство; 1902 р. відбувся перший в Харкові науковий з'їзд, а саме XII Археологічний з'їзд, в організації та праці того з'їзду брало участь декілька професорів Харківського університету. Чимало професорів брало діяльну участь в різних культурно-освітніх організаціях м. Харкова. Так, напр., лекторами на курсах для робітників виступали переважно професори і доценти університету. Але не можна замовчати і того факту, що в організації та діяльності місцевого відділу чорносотенного товариства «Русское Собраніе» та у виданні реакційного часопису «Мирний Трудъ» іініціаторами та головними діячами були також деякі професори університету (Вязігін, Дєпісов, Буцинський та інші).2.15; 445
1 січня 1915 р. в Харківському університеті налічувалося 56 звичайних професорів, 2 – виконували обов'язки звичайного професора, 12 – надзвичайних професорів, 21 – виконували обов'язки надзвичайного професора, 63 – приват-доцентів. 4 – лекторів. Крім того, були ще лаборанти, асистенти, прозектори та ординатори.
Щодо студентства Харківського університету можна позначити такі моменти: в листопаді 1903 р. відкрито студентський інтернат як один із запобіжних засобів для усунення університетських законів. У перших роках XXст. існували при університеті такі студентські наукові гуртки: гурток для студіювання богословських наук (керівник проф. Т. Буткевич); гурток для студіювання економічних наук (керівник проф. В. Левитський); гурток для студіювання історії російської і західноєвропейської літератури (керівник проф. М. Халанський); гурток для студіювання психології мистецької творчості (керівник проф. Д. Овсяніко-Куліковський); гурток для студіювання державних наук (керівник приват-доцент А. Фатєєв).
Другим за чергою був Київський університет св. Володимира, заснований 1834 року на базі закритого Крем'янецького ліцею. Професори ліцею, бібліотеки, колекції – все було перенесене до Київського університету. Засновано цей університет для того, щоб створити фортецю проти впливу поляків після першого польського повстання. Університет мав спочатку два факультети: філософський та юридичний. Року 1841 відкрито медичний факультет, а року 1850 філософський факультет поділено на два: історико-філологічний та фізико-математичний. Першим ректором був М. Максимович, відомий енциклопедист, друг Гоголя та Шевченка, дослідник історії й археології України. 2.11; 380
Київський університет став одним із головних осередків українського руху, не виправдавши надій графа Уварова, що цей університет буде твердинею монархізму та русифікації. Серед професури були видатні українські вчені: так – доцентом був М. Костомаров; довгий час катедру історії посідав В. Антонович, видатний історик України, який протягом 1880–1890 років обсадив усі катедри історії в університетах України (Д. Багалій– в Харківському, П. Голубовський та М. Довнар-Запольський – у Київському, І. Линниченко – в Новоросійському, М. Грушевський – у Львівському, Б. Ляскоронський-в Ніжинському інституті) своїми учнями. Всі вони ширили так звану «Київську історичну школу» і передавали її своїм учням.
Так у галузі вивчення історії України Київський університет став осередком, з якого розходилися в усі міста історики. Тим, чим був В. Антонович на історичному факультеті, професор М. Владимирський-Буданов став для юридичного факультету. Професор М. Владимирський-Буданов – творець історії українського права; учні цього професора теж розсіялися по інших університетах.
Протягом XIX ст. в Київському університеті було багато видатних вчених у всіх галузях науки. Значно змінився контингент студентів. На початку це були переважно поляки-шляхтичі, далі – українські та російські шляхтичі, а в 1860-их роках переважала українська демократична молодь, серед якої ширилися революційні ідеї. У кінці XIX ст. в Київському університеті організуються студентські українські громади.
Третім університетом в Україні був Новоросійський (в Одесі), заснований 1864 року.
Список студентів історико-філологічного факультету першого семестру 1892/93 н. р. дає змогу з'ясувати соціальний, віковий і релігійний склад істориків-першокурсників. Група складалася з 14 чоловік; шестеро з них були дітьми військових, один – сином дворянина, троє – дітьми міщан, по одному – син духовних осіб і син потомственого почесного громадянина, нарешті двоє, були синами купців. 3 конфесійного погляду ситуація склалася рівномірніше: православних нараховувалось 11 чоловік, один був католиком, двоє – іудеями.
За національною ознакою переважали росіяни, яких нараховувалось 8 чоловік. Українців та євреїв було по двоє, німців і греків – по одному.2.4; 49
Одеський університет р. 1900 поповнився медичним факультетом.
На 1 січня 1915 р. в Одеськім університеті було 72 професорів і 52 приват-доцентів; студентів налічувалося 1796. Фундаментальна бібліотека мала 314 тисяч томів, а студентська – 24 тисячі томів. При університеті були такі товариства: медичне, правознавче та бібліографічне. В Одесі повстала українська студентська громада па початку XX ст. До громади входили як студенти університету, так і студенти Вищих жіночих курсів. Діяльність громади полягала головно в пропаганді українства серед інтелігенції, курсисток та студентів, а також в революційних виступах. 2.15; 446
З 1859 р. жінкам було дозволено на правах вільних слухачок відвідувати лекції в університетах. У 60–70-і рр. уже було відкрито вищі жіночі курси у Москві й Петербурзі. Першим вищим жіночим навчальним закладом в Україні стали вищі жіночі курси у Києві, які проіснували з 1878 р. до 1889 р. і поновили свою діяльність у 1908 р. Незважаючи на байдужість властей, спеціальна жіноча освіта набувала дедалі більшого поширення. В 1903 р. були відкриті вищі жіночі педагогічні курси в Одесі, 1907 р. – вищі жіночі курси у Харкові. 1910 р. почав працювати Харківський жіночий медичний інститут. Однак частка жінок у складі інтелігенції залишалася досить низькою. Так, за переписом 1897 р. вона становила близько 16%. Крім того, в рамках різних професій жіноча праця оплачувалася значно нижче від чоловічої. Учителями земських шкіл краще брали жінок тому, що на оплаті їх праці можна було заощаджувати кошти.2.8; 41
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
