162999 (599113), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

в) єдиний кошторис доходів і витрат невиробничої сфери (освіта, охорона здоров’я та інше);

г) фінансові плани організацій, які займаються страхуванням;

ґ) Державний і місцеві бюджети.

За останні роки у складі доходів державного бюджету значне місце займають:

податкові доходи:

податок на додану вартість – 26 % (план 2005 р.); податок на прибуток – 22 % (план 2005 р.); акцизний збір – 11 % (план 2005 р.);

неподаткові надходження: 27 % (план 2005 р.);

плата за надання державних послуг (консульські збори, за на- дання ліцензій, патентів, інших державних дозволів);

адміністративні збори і платежі; податкові та адміністративні штрафи; надходження від операцій із клієнтами; бюджетні трансферти;

доходи державних цільових фондів;

інші доходи.

5.4 Методи мобілізації грошових коштів у бюджеті

Головне матеріальне джерело доходів бюджету – національний дохід. Основними методами, які використовуються органами влади для перерозподілу національного доходу та утворення бюджетних доходів, є податки, державний кредит та емісія грошей.

Частка податків у доходах центрального бюджету різних країн складає близько 9/10. Податкові надходження в доходах регіонів України і місцевих бюджетів значно менші.

Метод державних позик держава використовує при бюджетних

дефіцитах, які передбачаються при складанні бюджету на наступний рік.

Збільшення обсягів операцій держави веде до зростання державного боргу. Державний борг тісно пов’язаний з податками. Його погашення, виплата за ним відсотків здійснюються значною мірою за рахунок податкових платежів або нових кредитних операцій.

За надзвичайних обставин, коли одержання податкових платежів, державних позик є утрудненим, держава здійснює емісію грошей, що в більшості випадків призводить до інфляційного процесу.

5.5 Бюджетно-податкова політика держави в сучасних умовах

Бюджетно-податкова (фіскальна) політика – це заходи уряду щодо зміни державних витрат, оподаткування і стану державного бюджету, які направлені на забезпечення повної зайнятості й виробництво неінфляційного внутрішнього національного продукту. Розрізняють два напрями бюджетно-податкової політики – стимулюючу (фіскальну експансію) та стримуючу (фіскальну рестрикцію).

Стимулююча – у найближчій перспективі має на меті подолання циклічного спаду економіки і передбачає зростання державних витрат, зниження податків або комбінування цих заходів.

У довгостроковій перспективі політика зниження податків може

призвести до розширення передбачених чинників виробництва і зростання економічного потенціалу.

Мета стримуючої політики – обмеження циклічного зростання

економіки і зниження державних витрат, зростання податків або комбінування цих заходів.

У найближчій перспективі ці заходи дозволяють знизити інфляцію ціною безробіття та спаду виробництва. У більш тривалий період це може стати основою для спаду сукупної пропозиції механізму стагфляції.

Податкова політика має бути провідним стимулюючим чинником у стабілізації виробництва, забезпечити повне, якісне та своєчасне виконання доходів бюджетів всіх рівнів. Реалізація податкової політики здійснюється через систему законодавчих і нормативних актів.

До основних чинників, що впливають на формування доходів

Державного бюджету України, належать:

1) стан економічної кон’юнктури;

2) недосконалість податкового законодавства;

3) інституціоналізація тіньової економіки;

4) низька фінансова дисципліна усіх суб’єктів господарювання;

5) віртуальний перерозподіл власності;

6) наявність значних пільг в оподаткуванні;

7) криміналізація економічної діяльності;

8) низька конкурентоспроможність продукції;

9) нестабільність національної валюти;

10) інфляційні процеси.

6. ДЕРЖАВНІ ВИДАТКИ

6.1 Поняття та принципи організації державних видатків

Державні видатки визначаються соціально-економічною модел- лю, функціями та економічним станом держави. Державні видатки як економічна категорія – це грошові відносини щодо розподілу і ви- користання централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів держави для фінансування загальнодержавних потреб соціаль- но-економічного розвитку.

Бюджетний кодекс України у ст. 2 «Визначення основних термінів» дає розмежування понять «видатки бюджету» і «витрати бюджету».

Видатки бюджету – це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру оплачених до бюджету сум. Витрати бюджету – видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

Державні видатки – це грошові відносини, які виникають на кінцевій стадії розподільного процесу в зв’язку з використанням фондів фінансових ресурсів суб’єктів економічних відносин з метою фінансування основних витрат розширеного відтворення та задовільнення інших потреб.

Державні видатки здійснюються з різних фондів: як централізованих (бюджети різних рівнів, позабюджетні фонди), так і децентралізованих (фонди державних підприємств).

Видатки з фінансів підприємств мають два види: поточні, які забезпечують функціонування цих підприємств, та капітальні, тобто інвестиції, які йдуть на відновлення і розширення основного капіталу. Щодо економічних результатів, державні видатки поділяються на продуктивні та непродуктивні. За характером потреб видатки поділяються на звичайні та надзвичайні. Державні видатки можна поділити на дві великі групи: видатки, обумовлені внутрішніми потребами, та видатки, пов’язані зі зовнішніми функціями держави.

6.2 Види державних видатків

Видаткова частина Державного бюджету поділена на дві частини: видатки загального та спеціального фондів.

Фінансування державних видатків – це плановий, цільовий, безповоротний і безоплатний відпуск грошових коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій, утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов’язань держави, що здійснюється на основі режиму економії при постійному контролі.

Основними суб’єктами фінансування є державні органи, підприємства, установи та організації державної і комунальної сфери власності.

Видатки бюджетів усіх рівнів поділяють на поточні та розвитку, або капітальні. Поточні – це видатки бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій, які діють на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів соціального захисту населення.

Видатки розвитку – це видатки бюджетів на фінансування ін- вестиційної та інноваційної діяльності, зокрема, фінансування капі- тальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінан- сування структурної перебудови галузей економіки, субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.

Видатки на фінансування бюджетних інвестицій передбачаються відповідним бюджетом за умов включення їх до державної чи регіональної цільової програми або згідно з рішенням уряду чи органу ви- конавчої влади.

6.3 Класифікація видатків бюджету

Відповідно до нової бюджетної класифікації видаткова частина бюджету має таку класифікацію видатків:

функціональна; економічна; відомча; програмна.

Функціональна структура видатків будується згідно з основними функціями держави. Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінанси ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом. В умовах економічної кризи дохідна частина Державного бюджету може бути не виконана, що призводить до скорочення видаткової частини. Саме для такої ситуації у Законі «Про Державний бюджет» на відповідний рік передбачаються захищені статті видатків, виплати за якими не скорочуються і здійснюються в першочерговому порядку та пропор- ційно до розпорядних коштів Державного бюджету.

6.4 Структура і динаміка видатків Державного бюджету України

Структура видатків загального фонду Державного бюджету Укра- їни визначається Законом про Державний бюджет України на відповідний рік. До неї входять загальні функції державного управління, соціальний блок, правоохоронна діяльність та оборона, економічна діяльність та інші видатки. Видатки спеціального фонду фінансуються за рахунок цільових доходів, визначених для конкретного призначення. Аналіз бюджетних витрат в Україні за період 1995-2001 рр. показав, що найбільш великі обсяги фінансових ресурсів Державного бюджету були спрямовані на виконання державою своїх економічних функцій – розвиток народного господарства. Значно менший обсяг коштів призначався соціальній сфері, сфері обслуговування і забезпечення населення культурними послугами. У період 2001-2005 рр. (план) витрати на соціальний захист і соціальне забезпечення збільшилися (10,9 % у 2001 р. і 18 % у 2005 р. (план) від загальних витрат держбюджету). Бюджетна політика України орієнтується на створення умов для гарантування конституційних прав громадян. Структура видатків бюджету визначається пріоритетами державної соціально-економічної політики, необхідністю формування умов для стійкого розвитку людського потенціалу та прискорення ринкових перетворень в економіці.

6.5 Трансферти, що надаються з Державного бюджету

З Державного бюджету надаються міжбюджетні трансферти, які поділяються на такі види:

дотація вирівнювання;

субвенція;

кошти, які передаються до Державного бюджету України та місцеві бюджети з інших місцевих бюджетів;

інші дотації.

Видатки на фінансування бюджетних інвестицій передбачаються відповідним бюджетом за умови включення їх до державної чи регіональної цільової програми або відповідно до рішення уряду чи органу виконавчої влади.

6.6 Резервний фонд

Для здійснення фінансування непередбачених видатків формується Резервний фонд Державного бюджету. Резервний фонд не може перевищувати 1% обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету. Порядок використання коштів з Резервного фонду бюджету встановлюється Кабінетом Міністрів України.

6.7 Особливості видатків Державного бюджету України в сучасних умовах

На формування видатків бюджету в Україні в сучасних умовах впливають:

1. Економічна криза, яка спричиняє зростання видатків:

на фінансову підтримку підприємств державного сектору від банкрутства, а не на інноваційну діяльність;

підтримку соціальної сфери;

соціальний захист населення.

2. Зростання монетизованого державного боргу, який зумовлює: зростання видатків на покриття державного боргу; витиснення інвестицій зі сфери виробництва.

3. Зростання немонетизованого державного боргу спричиняє ви-

ділення коштів на покриття заборгованостей, за заробітною платою працівників бюджетних установ, стипендіями та іншими соціальними виплатами, що виникли у попередні роки.

4. Дефіцит бюджетів усіх рівнів, який передбачає жорсткий режим економії коштів, скорочення видатків за всіма статтями кошторисів, на утримання апарату управління.

5. Залучення зовнішніх ресурсів для покриття бюджетного дефіциту призводить до зростання платежів за відсотками.

Кризові явища в економіці України зумовлюють напружений стан бюджету, недостатність фінансування соціальної сфери, але в цих умовах державний бюджет залишається головним джерелом під- тримання життєвого рівня населення.

Розвиток ринкових відносин в Україні зумовив необхідність

проведення у соціальній сфері широкомасштабної реформи. Особливу роль у цьому напрямку відведено механізму справедливого розподілу спільних коштів громадськості й територіальних громад, збалансованій регіональній політиці, точному визначенню місця й ролі держави щодо можливостей реалізації приватної ініціативи громадян, створенню ефективної системи державного управління.

Особливістю видатків Державного бюджету України на 2005 рік є їх соціальна направленість. Президент України Віктор Ющенко назвав Державний бюджет на 2005 рік (зі змінами), у якому затверджене значне збільшення соціальних витрат, найбільш соціальним в історії України.

Характеристики

Список файлов книги