162982 (599112), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Централізова частина фінансових ресурсів в ході планування перерозподіляється у галузевому, міжгалузевому та територіальному розрізах з метою фінансового забезпечення.

Децентралізована частина фінансових ресурсів формується та використовується в залежності від специфіки підприємств.

Основними завданнями фінансового планування є:

- визначення джерел та обсягів грошових ресурсів, необхідних для розширеного відтворення, і їх розподілом між виробничою та невиробничою сферами;

- зосередження в руках держави централізованого фонду грошових засобів, необхідного для успішного виконання державних функцій;

- забезпечення необхідних пропорцій в розподілі і використанні грошових ресурсів;

- стимулювання найбільш ефективного використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів, зниження собівартості продукції й виявлення внутрішньовиробничих резервів.

Виконання цих завдань реалізується через систему фінансових планів:

- основний фінансовий план держави – Державний бюджет та бюджети усіх рівнів;

- кредитний і касовий план Національного банку та комерційних банків;

- фінансові плани підприємств, асоціацій, фірм, кооперативів тощо;

- кошториси установ, які фінансуються з бюджету.

Формування фінансових планів і прогнозів базується на принципі наукової обґрунтованості та предметно-цільовому підході.

Наукова обґрунтованість передбачає економічну обґрунтованість фінансових показників, відображення реальних процесів економічного і соціального розвитку, збалансованість фінансових результатів.

Предметно-цільовий підхід передбачає конкретне цільове призначення фінансування (заробітна плата, харчування, медикаменти, будівництво конкретних об’єктів тощо).

При плануванні використовують спеціальні методи, серед яких метод коефіцієнтів, нормативний та балансовий.

Метод коефіцієнтів базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів щодо результатів певного проміжку часу: рік, квартал, місяць. Наприклад, індексація заробітної плати проводиться із застосуванням коефіцієнтів, які визначаються статистичними органами за індексом підвищення цін. Головним недоліком цього методу є те, що він не стимулює виявлення резервів і не сприяє впровадженню режиму економії коштів.

Нормативний метод ґрунтується на використанні прогресивних норм і нормативів, при цьому враховуються особливості галузей виробничої та невиробничої сфер, а також відповідні зміни в попередньому періоді.

Балансовий метод допомагає збалансувати джерела ресурсів із запланованими видатками, встановити взаємозв’язок виробничих і фінансових показників, створити фінансові резерви.

1. Система фінансових важелів та стимулів.

Система фінансових важелів та стимулів охоплює прибуток, різні види податків та обов’язкових платежів, амортизаційні відрахування.

Характер і ступінь впливу через фінансові важелів залежить від функцій, якими наділені фінансові важелі та від того наскільки повно ці функції реалізуються на практиці.

Різні фінансові важелі мають неоднакові функціональні структурно-організаційні характеристики. За допомогою одних важелів формуються централізовані фонди фінансових ресурсів, за допомогою інших здійснюється їх розподіл та використання. Певні фінансові важелі використовуються для формування та використання децентралізованих фінансових ресурсів.

Всі фінансові важелі та стимули у складі фінансового механізму розподіляють та перерозподіляють внутрішній валовий продукт, який створюється у сфері матеріального виробництва. Тому не залежно від рівня на якому вони функціонують та від функціонального навантаження фінансові важелі та стимули тісно пов’язані з виробничою діяльністю. Впливаючи на виробничий процес вони можуть стимулювати або гальмувати його.

Прибуток є головним фінансовим важелем і виступає основною формою накопичення капіталу для підприємства і важливим джерелом формування доходів бюджетів.

Податки – це обов’язкові безповоротно стягнені платежі з юридичних та фізичних осіб, які справляються до бюджетів різних рівнів.

Сукупність податків, зборів, інших податкових платежів, правових форм та методів їх організації утворюють систему оподаткування. При встановлені податків або інших обов’язкових платежів використовують такі поняття, як платник податку, об’єкт оподаткування та ставки податків.

Платник податку – це юридична або фізична особа, на яку, згідно з чинним законодавством, покладено зобов’язання сплачувати податки та інші обов’язкові платежі.

Об’єктом оподаткування є те, що обкладається податком ( прибуток, майно, додана вартість товарів тощо). За допомогою податків частина грошових доходів підприємств, організацій, населення стягується до бюджету, що забезпечує концентрацію грошових коштів у розпорядженні держави.

Чим вища податкова ставка тим більше доходів надходить до держаного та місцевих бюджетів, але є певне обмеження за яким розпочинається обернена тенденція.

Американський вчений А.Леффер обґрунтував залежність між зростанням податкових ставок та доходами федерального бюджету. Підвищення податкових ставок, що супроводжується зростанням бюджетних доходів, має певну межу, за якою починається “заборонена зона шкали оподаткування” (рис. 2.1.)

У

“заборонена зона”

ОХ – ставки податків;

ОУ – сума податкових надходжень до бюджету

О

0 25 50 75 Х

Рис. 2.1. Податкова концепція А.Леффера.

Застосування податкових ставок, які відносяться до забороненої зони, призводять до значного скорочення державних доходів. Причиною цього є те, що високі податкові ставки пригнічують приватну ініціативу, підривають прагнення до нових інвестицій, як наслідок – випуск продукції скорочується, податкова база стає вужчою.

Амортизаційні відрахування є фінансовим стимулом, який повинен забезпечити фінансування відтворення основних фондів. За допомогою амортизаційних відрахувань утворюється грошовий амортизаційний фонд для відновлення основних фондів, які вибули з виробництва.

1. Фінансові показники, нормативи, ліміти.

Фінансові показники – це абсолютні величини, які характеризують створення і використання фінансових ресурсів у економіці держави, її фінансове становище.

Фінансовий механізм держави характеризують зведені та індивідуальні показники. До зведених показників відносять:

- загальний обсяг фінансових ресурсів, що створюються в державі;

- обсяг грошових нагромаджень;

- обсяг доходів бюджету;

- обсяг видатків бюджету;

- розмір фонду споживання;

- розмір нагромаджень.

Зведені показники характеризують загальноекономічні пропорції.

Індивідуальні показники визначають величину витрат бюджету на одного жителя, розмір податків, що сплачується одним працюючим тощо.

Важливі елементи фінансового механізму – фінансові нормативи, ліміти та резерви

Нормативи характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів.

Ліміти являють собою певні обмеження на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина.

Резерви мають нейтралізувати дія не передбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.

Тема 3. Управління фінансами.

1. Загальні положення управління фінансами.

2. Структура органів управління.

3. Місцеві фінансові органи в системі управління фінансами.

4. Фінансовий контроль.

1. Загальні положення управління фінансами.

Управління фінансами – це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування і використання централізованих та децентралізованих фондів фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні державних органів управління.

Управління державними фінансами включає об’єкт і суб’єкт управління.

Об’єктом управління є централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що утворюються і використовується в усіх ланках державних фінансів.

Суб’єкт управління – це фінансовий апарат, що зосереджений у фінансових службах міністерств, відомств, об’єднань, підприємств і організацій різних форм власності, апараті Міністерства фінансів і місцевих фінансових органах, податковій службі, контрольно-ревізійному апараті.

Усі зазначені підрозділи фінансового апарату держави мають свої функції, сферу впливу на фінансові відносини в державі.

2. Структура органів управління.

Загальне керівництво і управління фінансами здійснюють вищі законодавчі органи влади – Верховна Ради України та Кабінет Міністрів України. Безпосереднє оперативне керівництво фінансовою системою здійснює Міністерство фінансів України. Його основні положення і функції визначаються положенням “Про Міністерство фінансів України”, яке затверджує Кабінет Міністрів України.

До функцій Міністерства фінансів України відносять:

- організація роботи зі складання і виконання загальнодержавного бюджету;

- методичне керівництво роботою в галузі бюджетного фінансового планування і фінансування народного господарства;

- ведення обліку і складання звіту про виконання зведеного державного бюджету;

- підготовка інформаційних матеріалів і доповідей Кабінету Міністрів України про хід виконання бюджетів.

Міністерство фінансів обслуговує такі ланки бюджетної системи, як державний бюджет, державний кредит, міжнародні фінансові відносини та фінанси підприємств.

Серед інших органів управління фінансової системою України виділяють Державну податкову адміністрацію, Контрольно-ревізійну службу, Державне казначейство України, Рахункову палату Верховної Ради України, Аудиторську палату, Комітет з нагляду за страховою діяльністю, Державний комітет з цінних паперів, Пенсійний Фонд, Фонд соціального страхування.

3. Місцеві фінансові органи в управлінні фінансів.

Місцеві фінансові органи включають Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, обласні, міські фінансові управління, районні фінансові відділи. У своїй діяльності вони керуються законами України, постановами Верховної ради України, постановами і розпорядженнями кабінету Міністрів України, рішеннями відповідних рад народних депутатів, наказами та інструкціями Міністерства фінансів України.

Функції місцевих фінансових органів:

- забезпечення втілення державної фінансової політики в відповідному регіоні;

- розробка проектів зведених балансів фінансових ресурсів для відповідних територій і на їх основі бюджетів відповідних Рад народних депутатів;

- ведення обліку і складання звітів про виконання бюджетів;

- підготовка інформаційних матеріалів, доповідей органам місцевої влади та управління про виконання бюджету;

- підготовка інформаційних матеріалів, доповідей органам місцевої влади та управління про хід і підсумки виконання бюджету;

- вирішення питань про відстрочення платежів тощо.

4. Фінансовий контроль.

Фінансовий контроль – це одна з важливих функцій державного управління. Його призначення полягає у сприянні реалізації фінансової політики, забезпечення процесу формування і ефективного використання фінансових ресурсів у всіх ланках фінансової системи.

Фінансовий контроль являє собою комплекс заходів, здійснюваних державою з метою успішного досягнення поставлених нею цілей у сфері фінансів. Для здійснення фінансового контролю потрібна правова база, тобто закони і видані на їх основі підзаконні акти органів державного управління.

Об’єктом фінансового контролю є всі господарські операції, які здійснюються з використанням коштів на цілі економічного і соціального розвитку. Державні контролюючі органи перевіряють використання коштів фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні державних органів, тобто дотримання вимог законів, що регулюють фінансові взаємовідносини різних суб’єктів господарювання з державою, взаємовідносини між господарськими суб’єктами, між державою і населенням.

Метою проведення державного фінансового контролю є пошук резервів зростання фінансових ресурсів за рахунок зниження витрат матеріальних і трудових ресурсів на виробництво, правильне відображення в господарських операціях їх вартості, виявлення непродуктивних витрат. Влив фінансового контролю на процеси, пов’язані з функціонуванням фінансів, виявляється через фінансові санкції та інші заходи з усунення виявлених недоліків.

Система контролю ґрунтується на принципах, дотримання яких є важливою умовою його високої ефективності. До основних з них належать:

1). Демократичний централізм означає поєднання централізованого керівництва фінансовим контролем з місцевою ініціативою, обов’язкове виконання рішень вищих органів управління, сувору дисципліну і підпорядкованість.

2). Принцип об’єктивності вимагає, щоб висновки контролерів ґрунтувалися на достовірних фактах, аргументованих і встановлених за допомогою беззаперечних доказів, свідчень, а також однакову відповідальність усіх перед законом.

Характеристики

Список файлов книги