162982 (599112), страница 8

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

- доходів від продажу населенню квартир і будинків, що належать до комунальної власності;

- доходів від цінних паперів, що придбані за рахунок міських і районних позабюджетних фондів;

- добровільних внесків і пожертвувань громадян, підприємств, установ;

доходів від місцевих позик і місцевих грошово-речових лотерей;

- штрафів, які стягуються за одержання підприємствами, об’єднаннями, організаціями і установами необґрунтованого доходу у зв’язку з завищенням цін, тарифів на продукцію, роботи, послуги;

- штрафів, які можуть встановлюватись місцевими Радами для фізичних і

юридичних осіб;

- доходів від реалізації безхазяйного і конфіскованого майна;

- плати за реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності;

- районних платежів та штрафів за забруднення навколишнього середовища, нераціональне використання природних ресурсів, розміщення відходів та інших платежів за порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, санітарних норм і правил, що визначаються відповідно до нормативів, затверджених місцевими Радами;

- орендної плати за землю;

- коштів соціального розвитку підприємств, об’єднань, організацій і установ, що виділяються на соціальний розвиток тих житлових районів, де проживає відповідна кількість їхніх працівників;

- інших зборів, платежів і штрафів, що вводяться і призначаються міською і районними радами.

Кошти позабюджетних фондів акумулюються на спеціальних рахунках, які відкриваються в установах банків і вилученню не підлягають.

Органи місцевого самоврядування мають право формувати валютні фонди за рахунок таких коштів:

- відрахувань у розмірі 5% від валютної виручки підприємств, об’єднань, організацій і установ, що зареєстровані міською, районною адміністрацією;

- доходів від власної зовнішньоекономічної діяльності;

- добровільних внесків пожертвувань юридичних осіб і громадян;

- надходження від реалізації товарів, робіт, послуг іноземним юридичним особам і громадянам;

- доходів від здавання в оренду комунальної власності іноземним юридичним і фізичним особам;

1. інших не заборонених законом джерел.

Тема 9. Державний кредит

1. Поняття і роль державного кредиту.

2. Державний та банківський кредит, їх відміна.

3. Форми держаного кредиту.

4. Державний борг.

5. Управління державним кредитом.

6. Державний борг України.

1. Поняття і роль державного кредиту.

Державний кредит – це сукупність економічних відношень, які виникають між державою, фізичними та юридичними особами, іноземним урядом в процесі формування та використання державного фонду грошових ресурсів.

Кредит як елемент системи розподілу і перерозподілу вартості відображає два взаємо зустрічних процеси руху грошових коштів. Одним з них є залучення грошових коштів, які є вільними у підприємств та населення, другий – спрямування цих коштів через механізм кредитування та державний бюджет на покриття економічних потреб народного господарства. За допомогою державного кредиту перерозподіляються лише тимчасово вільні грошові кошти.

Держава може виступати як позичальник, кредитор і гарант. Найчастіше держава виступає у ролі позичальника, займаючи кошти у фізичних, юридичних осіб та іноземних держав. Рідше держава виконує функцію кредитора. В тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позики або виконання інших зобов’язань, вона є гарантом.

Перших два види кредитних відносин відразу ж впливають на величину фонду грошових ресурсів, останній – не завжди приводить до її зміни (якщо боржник розраховується вчасно, то гарант не несе ніяких витрат).

1. Державний та банківський кредит, їх відміна.

Виділяють дві форми кредиту – банківський та державний. Відміна цих двох форм кредиту полягає в тому, що:

1) потреба підприємств та організацій в банківському кредиті виникає в зв’язку з нерівномірним рухом вартості у процесі виробництва та обміну, потреба в державному кредиті виникає через фінансові негаразди країни.

2) при банківському кредитуванні економічні інтереси кредитора та позичальника співпадають. Форма власності на грошові кошти, які позичаються, не змінюється. Банківські відсотки за кредит є інструментом впливу на діяльність позичальника. При державному кредиті економічні інтереси кредитора і позичальника відносно відокремлені. Держава забезпечує економічну зацікавленість підприємств, банків, громадян в добровільній передачі своїх грошових коштів в тимчасове користування позичальника (держави), для цього держава бере на себе гарантійне зобов’язання на тільки повернути позичені кошти, але й сплатити кредитору певну суму доходу, однією з форм якого є відсотки за позику. При державному кредиті відсотки за позику виконують роль економічного стимулу для передачі грошових коштів в розпорядження держави.

3) банківський кредит має цільове призначення. Він застосовується в основному для забезпечення своєчасного грошового обігу. Державний кредит не має цільового призначення. За його рахунок забезпечуються різноманітні платежі товарного та нетоварного характеру, які передбачені державним бюджетом.

4) при банківському кредиті строки повернення кредиту суворо регламентуються. Якщо вони порушуються, банк застосовує до позичальника економічні санкції ( підвищуються відсоткові ставки, достроково стягується заборгованість за позиками, припиняється видача нових кредитів тощо). При державному кредиті взаємовідношення між кредитором та позичальником укладаються добровільно. У відношенні позичальника не передбачаються і не застосовуються ніякі економічні санкції.

3. Форми державного кредиту.

Існує дві форми державного кредиту: товарна і грошова. Різновидами грошової форми є державні позики, використання державного кредитного фонду та ін.

Товарна форма кредиту передбачає позичання державою у населення та підприємств сільськогосподарської продукції, майна тощо. Товарна форма кредиту в більшій мірі використовується при розладнанні грошової системи.

Найпоширенішою грошовою формою державного кредиту є позики у вигляді цінних паперів. Держава випускає і розповсюджує цінні папери, як правило облігації. Вони мають номінальну вартість, за якою продаються і гасяться. Виходячи з номінальної вартості облігацій виплачуються проценти. Державні позики можуть випускатися центральним урядом і місцевими органами і розповсюджуватися серед населення або юридичних осіб.

Залежно від способу виплати доходу облігаційні позики поділяються на:

1. відсоткові – власники таких облігацій одержують твердий дохід у формі відсотків від номінальної вартості облігацій;

2. виграшні – власники цих облігацій весь дохід одержують у формі виграшу, при цьому дохід одержують власники лише тих облігацій на які випав виграш;

3. безпрограшні – облігації випускаються з умовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть всі облігації;

4. безпроцентні – такі позики не передбачають виплату доходу, але гарантують одержання товару, на який не задовольняється попит на ринку, при цьому вартість випущеної облігації дорівнює ціні товару.

Місцеві органи влади можуть одержувати позики на будівництво доріг або інші заходи, в яких зацікавлене населення цього регіону.

За строком погашення позики поділяють на коротко (до 5 років) та довгострокові (понад 5 років).

За методами розміщення розрізняють позики добровільні та примусові. Облігації добровільних позик вільно продаються купуються банківськими установами.

Державні позики можуть бути облігаційними та безоблігаційними. Безоблігаційні позики оформлюються підписними зобов’язаннями.

Однією з форм державного кредиту є використання державою коштів позичкового фонду. При цьому держава мобілізує через кредитні установи частину кредитних ресурсів на покриття своїх витрат. Проте така форма державного кредиту економічно не виправдана і може зумовлювати інфляційні процеси.

4. Державний борг.

Державний борг – це сума заборгованості за позиками, які випущені і непогашені, а також сума фінансових зобов’язань країни до іноземних кредиторів на певну дату.

Державний борг поділяється на внутрішній та зовнішній.

Внутрішній борг в свою чергу поділяється на капітальний та поточний.

Капітальний державний борг охоплює всю суму заборгованості за позиками, які були здійснені раніше.

Поточний борг складається з витрат держави, які пов’язані з виплатою виграшів, відсотків по поточним тиражам та позикам, виграшів по проведеним тиражам, які не були затребувані раніше.

Оскільки держава систематично залучає і повертає грошові кошти населення, підприємств та організацій через вільний продаж і купівлю облігацій державних внутрішніх позик, позичає та повертає кошти позичкового фонду, то сума державного боргу змінюється з року в рік.

Зовнішній державний борг – це сума заборгованості по фінансовим зобов’язанням держави іншим країнам. На відміну від внутрішнього боргу, який виникає як правило через бюджетний дефіцит, зовнішній борг виникає в зв’язку з залученням зовнішніх позик на закупку в інших країнах технологічного обладнання, транспортних засобів, сировини, оплату послуг, передбачених міжурядовими угодами тощо.

Зовнішній борг класифікується:

1. за видами кредиту (банківський, іменний);

2. за формами надання кредиту (валютний, товарний);

3. в залежності від цільового використання (інвестиційний, не інвестиційний);

4. за умовами надання (пільговий, з виплатою високих відсотків, компенсаційний);

5. за строками повернення заборгованості (коротко, середньо та довгостроковий);

6. за умовами повернення боргу (одноразово, рівними або не рівними частками).

5. Управління державним кредитом.

Управління державним кредитом – це один із напрямів фінансової політики держави, який пов’язаний з його діяльністю як позичальника, кредитора та гаранта. Управління кредитом здійснюють органи влади та управління держави, які визначають загальний обсяг бюджетного дефіциту, обсяг необхідних позик, обсяг впливу державного кредиту на грошовий обіг.

Управління державним кредитом – це сукупність дій, які пов’язані з підготовкою до випуску і розміщенню боргових зобов’язань держави, регулювання ринку державних цінних паперів, обслуговуванню і погашенню державного боргу, надання кредитів та гарантів.

Методами управління державним боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики.

Конверсія – це зміна доходності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають сплачуватися за позиками.

Збільшення строків дії позики називається консолідацією. Консолідація і конверсія можуть здійснюватися одночасно.

Уніфікація позик – це об’єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики.

В окремих випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації. Відстрочення погашення позики може здійснюватися тоді, коли випуск нових позик використовують на обслуговування раніше випущених позик.

Анулювання боргів зумовлюється фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.

6. Державний борг України.

Державним внутрішнім боргом України є строкові зобов’язання Уряду країни в грошовій формі. Державний борг України гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

До складу внутрішнього боргу України входять:

1. позики Уряду країни;

2. позики, здійснені при безумовній гарантії Уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

Державний внутрішній борг України складається з заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає за борговими зобов’язаннями Уряду.

До боргових зобов’язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, одержані Урядом кредити, частина боргових зобов’язань Уряду колишнього СРСР, інші зобов’язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України.

Обслуговування боргу – це комплекс заходів держави з погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик.

Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. В окремих випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто, погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.

Витрати на обслуговування державного боргу охоплюють виплату процентів, виграшів, коштів з погашення позик, витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів, проведення тиражів виграшів та тиражів погашення.

Обслуговування внутрішнього державного боргу України здійснює Міністерство фінансів України через банківську систему країни шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, ін. цінних паперів, їх погашення і виплати доходу за ними у вигляді процентів та в ін. формі.

Для фінансування витрат з розміщення, рефінансування, виплати доходу та погашення заборгованості України у складі державного бюджету країни створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу. До нього зараховують кошти у розмірі 50%, одержані від приватизації майна державних підприємств.

КОНТРОЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

Для студентів спеціальностей “Фінанси” та “Економічна кібернетика” заочної форми навчання.

Студенти спеціальності “Фінанси” та “Економічна кібернетика” заочної форми навчання виконують з курсу “Фінанси” контрольну роботу. Виконання контрольного завдання передбачає відповіді на всі три питання варіанту. Варіант визначається за останньою цифрою номера залікової книжки студента.

Варіант 0.

1.Фінансовий механізм соціальних гарантій в Україні.

Характеристики

Список файлов книги