100653 (598116), страница 28

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 28)

Рис.20. 3 Стилі управління

Полярними крапками на прямій є стилі лідерства, зосереджені на роботі і на людині. Ці ж полюси відповідають автократичному і ліберальному стилями управління.

Автократичний ( авторитарний ) стиль управління.

Типовим для автократичного стилю управління є використання голого адміністрування постійно, навіть тоді, коли це шкодить справі. Керівник безпосередньо втручається в більшість питань, самостійно їх вирішує, дає розпорядження і запитує необхідну інформацію. Від підлеглих працівників потрібно виконання завдань відповідно до вказівок керівників. Їхня особистість і погляди в значній мірі залишаються без уваги, а іноді і придушуються. Автократичний менеджер не допускає активної участі підлеглих у прийнятті рішень. Погляди підлеглих менеджер враховує лише в тій мері, у якій підлеглим удається його переконати. Таке поводження придушує позитивні стимули в роботі, не відповідає прагненням людей.

Менеджер-ліберал має орієнтацію на міжособистісні відносини, робить упор на взаємодопомогу. Він уникає дріб'язкової опіки над підлеглими, більш того — не втручається в їхні дії, іноді зайво довіряючи і не забезпечуючи належного контролю. Разом з тим ліберал піклується про підлеглих, вважається з їхніми нестатками, допомагає їм вирішувати навіть побутові проблеми, надаючи їм повну волю. Не випадково ліберальний тип керівництва часто називають - стиль не втручання. Ліберальний стиль у чистому виді зустрічається досить рідко, тому що забезпечення високої ефективності виробництва несумісно зі слабкістю управління.

Демократичний стиль управління.

Цей стиль має тенденцію до більш широкого поширення і в даний час представляє собою найбільш ефективний тип управління. Він займає проміжне положення між автократичним і ліберальним типами, при цьому, перший відрізняється недостатньою, а другий — надмірною самостійністю працівників.

Демократичний менеджер зберігає за собою належні права; але разом з тим вважається з думкою своїх підлеглих і забезпечує їхню участь у прийнятті рішень. Кращим засобом для цього служить не тільки індивідуальна взаємодія між підлеглими і керівником, але і взаємодія колективна, спільна діяльність усієї групи в цілому.

Найбільше раціональною формою колективної взаємодії в демократичній групі є наради за участю всіх її членів. Але в остаточному підсумку рішення приймає менеджер, причому він одноосібно і цілком бере на себе відповідальність за це рішення.

Ефективність управлінських зусиль менеджера - демократа як правило, незмірно вище, ніж у менеджера-ліберала, і перевищує в більшості випадків ефективність застосування авторитарного стилю. Головна причина цього — довіра до підлеглих і передача їм частини прав і відповідальності за виконувану роботу.

20.4.Взаємодія керівника і підлеглих

Взаємодія – діяльність суб'єктів, що характеризується наявністю між ними безпосереднього чи опосередкованого зв'язку і відбувається через спілкування і комунікації.

У менеджменті принципово значимим є спілкування працівників усередині колективу, а також із клієнтами, замовниками, партнерами і т.п. Результати такого спілкування безпосередньо впливають на ефективність організації. Відбувається спілкування заради досягнення цілі і для оптимізації умов: забезпечення психологічного комфорту, самоствердження у власній думці і перед людьми, відчуття своєї значимості. Люди мотивовані на спілкування, оскільки воно виступає засобом задоволення потреб. Можна виділити такі види спілкування:

• імперативне – прагнення змусити партнера зробити щось, оскільки немає можливості використовувати спонукальні методи;

• маніпулятивне – схований примус шляхом обману зробити вигідні операції;

• актуалізоване – вільне вираження свого самозначимого «Я»;

• діалогічне – вільний обмін інформацією;

• монологічне – передача інформації без зворотного зв'язку;

• смиренне – безкорисливе служіння партнерам, зосередженість на нестатках людей; эмпатія, турбота, поступливість.

Реалізація спілкування залежить від сторін, що спілкуються, тому не завжди можливо здійснити бажаний характер спілкування.

При спілкуванні людей передається інформація про положення і процеси, що протікають усередині фірми і її оточенні, що є основою прийняття рішень.

Процес передачі і прийому інформації в спілкуванні називається комунікацією. Процес комунікації складається з характерних елементів і етапів.

Таблиця 20.4.

Елементи й етапи комунікації

Комунікації між окремими людьми називаються міжособистісними чи особистісними, а комунікації між організаціями – організаційними. У таблиці 20.5. приведені причини неефективності комунікацій.

Для підвищення якості керування варто постійно удосконалювати комунікації, підвищувати рівень спілкування і керування організації. Вдосконалення між особових комунікацій можливо за рахунок наступних дій:

1. Пояснення ідей до початку їх впровадження.

2. Конкретне, чітке й однозначне тлумачення дій.

3. Вираження уваги до почуттів інших людей та їх проблем.

4. Спостереження за невербальними реакціями партнера.

5. Контролювання власних жестів, поз, інтонацій.

6. Вміння слухати.

До засобів вдосконалення організаційних комунікації можна віднести:

1. Спрощення управлінської структури. Мінімізація числа управлінських ланок. Максимальне делегування повноважень.

2. Організація інформаційних потоків на підставі мінімальної необхідності та зі зворотним зв’язком.

3. Активне використання технічних засобів зв’язку й сучасних інформаційних технологій.

4. Налагодження психологічного клімату у підрозділах та у організації в цілому.

Контрольні питання:

1. Назвіть якими навичками повинний володіти менеджер.

2. Вкажіть основні відмінності менеджера і лідера.

3. Дайте визначення поняттю лідерства.

4. Яка роль менеджера в організації.

5. Назвіть основні форми прояву влади.

6. Що таке стиль керування і його характеристики.

7. Назвіть основні види спілкування.

8. Який вплив на стиль керівництва має мінливість зовнішнього середовища організації.

9. Коротко поясніть сутність основних елементів процесу обміну інформацією.

10. Дайте характеристику методам удосконалювання комунікацій.

21. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ

21.1 Поняття про фактори ефективності

Ефективність діяльності організації є однієї з найбільш загальних економічних категорій. Ефективність є критерієм доцільності створення нових видів продукції і послуг, здійснення інвестиційних процесів, розробки і впровадження нової техніки, реалізації заходів щодо удосконалювання організації виробництва праці і управління.

Розвиток управління повинен супроводжуватися підвищенням його ефективності. У свою чергу підвищення ефективності управління визначається ростом його потенціалу тобто можливістю позитивних змін, наявністю необхідних ресурсів і умов їхнього використання. Ефективність управління організацією – це швидке й адекватне реагування на зміну зовнішнього середовища, орієнтація на людину, побудову організації, безупинна інноваційна діяльність. Фактори ефективності не однакові для великої і малої організації, оскільки ці організації виконують різні місії в процесі задоволення потреб, у них різні цільові установи, їхні можливості непорівнянні.

Велика організація здійснює активну наступальну стратегію, намагаючись відтіснити конкурентів, залучає висококваліфікованих фахівців, займається венчурним (ризиковим) підприємництвом, що не припустимо для малої фірми. У результаті методи і механізми менеджменту, що забезпечують ефективність великої організації, непридатні для малої, тому що все ситуаційно.

Багатовіковий досвід людства показав, що головною умовою ефективного менеджменту є постановка цілей і їхнє ефективне досягнення за допомогою людей. Тому до принципів ефективного менеджменту можна віднести:

1. Забезпечення ефективної діяльності організації вимагає високого професіоналізму і високої підготовки менеджерів. Такий професіоналізм народжується в процесі спеціального навчання, цілеспрямованого акумулювання досвіду і розвитку мистецтва управління.

2. У переліку факторів ефективного управління варто виділяти мистецтво управління, дане природою і придбане в процесі спеціальної підготовки. Для виявлення цієї здібності необхідно проводити психологічне тестування менеджерів.

3. Для забезпечення своєчасності прийняття управлінських рішень необхідно створити й освоїти методологію їхньої розробки.

4. Науковий аналіз обстановки, прогнозування тенденцій. Бачення майбутнього, засноване на точному, науково обґрунтованому аналізі дозволяє постійно контролювати зміни, що відбуваються в організації.

5. Важливим фактором ефективності управління є корпоративність, тобто розуміння і прийняття всіма працівниками цілей організації, готовність самовіддано працювати для їхнього досягнення, це особливий вид інтеграції всіх ділових, соціально-психологічних і організаційних співвідношень. Вона не виникає сама по собі, а є результатом управління й елементом його цілі, а також засобом у механізмі управління.

6. Лідерство також входить у сукупність факторів ефективного менеджменту. Лідерство визначається не тільки особистістю менеджера, але і сформованим стилем роботи, структурою персоналу управління, зміцнілою довірою до менеджера, авторитетом влади, упевненістю. Лідерство може відігравати вирішальну роль у забезпеченні ефективності управління. Тому необхідний пошук і проектування лідерства, адже лідерство – це не тільки особистість менеджера, але і характеристика всієї системи управління, характеристика організації управління.

7. Особливу роль грають оперативність і гнучкість управління, оскільки часто виникає потреба у швидких і рішучих заходах, зміні методів управління по ситуаціях, що складаються, адаптації до зовнішніх змін.

8. Стратегія і якість програм. У багатьох ситуаціях можлива потреба в зміні стратегії управління й у розробці спеціальних програм, від якості яких і залежить ефективність менеджменту організації.

9. Людський фактор тобто наявність помічників менеджера, що можуть користатися його особливою довірою і здатним узгоджено і доцільно здійснювати задану програму.

10. Система моніторингу. Вона являє собою спеціально організовані дії по визначенню імовірності і реальності настання змін і необхідності для їхнього своєчасного виявлення і розпізнавання.

Рис. 21.1 Тенденції розвитку управління

Своєчасна організація опинилась в ситуації, коли необхідно ефективне і прибуткове господарювання і постійні зміни організації, прагнення не тільки до виживання, але і до розвитку. Сучасна організація повинна залучати для рішення виникаючих проблем кожного співробітника, спонукувати працівників до безупинного удосконалювання професійної майстерності і саморозвитку.

21.2. Зміни в управлінській парадигмі

Характеристики

Список файлов книги