81141 (597688), страница 14

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 14)

Фірмі необхідно визначити розмір ризиків і шляхом порівняння ступеня ризику різних альтернативних варіантів зупинитися на варіанті, який би в найбільшій мірі відповідав стратегії ризику, вибраної керівництвом фірми.

Як відомо, ризик в підприємницькій діяльності – це вірогідність виникнення збитків або втрат в результаті здійснення якої-небудь події, передбаченої прогнозом, планом або програмою. Оскільки ризик – поняття імовірнісне, він може бути зміряний методами теорії вірогідності і математичної статистики. Вірогідність означає можливість отримання певного результату. Наприклад, якщо фірма визначила ціну на свій товар у розмірі 100 гр. за одиницю і продала 90% його за вказаною ціною те вірогідність того, що ціна була встановлена правильно, складе 0,9, а ризик помилки – 0,1 або 10%. Ризик пов'язаний з вірогідністю нездійснення мети фірми, з недообліком реальної ситуації на ринку.

Ризик в господарській діяльності вимірюється як в абсолютному виразі – сумою втрат і збитків, так і ступенем ризику, тобто мірою вірогідності недосягнення планованого рівня ціни. Перший показник характеризує абсолютний ризик, другий, – ризик відносний. Абсолютний ризик виражається в гривнях, відносний – у відсотках або в долях одиниці.

Ринкова ціна по своїй економічній природі є величиною випадкової. В умовах ринку унаслідок акту купівлі-продажу вона може прийняти тільки одне значення, яке заздалегідь невідоме і залежить від безлічі випадкових чинників. Всі ці чинники не можуть бути враховані учасниками даної операції. А раз ціна – величина випадкова, то, отже, це змінна величина, конкретне значення якої не визначене і залежить від випадку, але якою властива функція розподілу вірогідності. Ця функція і дозволяє судити про ступінь ризику.

В умовах обмеженої інформації при визначенні цін часто буває непросто вибрати відповідну емпіричну функцію розподілу вірогідності. Тому на практиці зручніше користуватися такими, що найчастіше вживаються в теорії вірогідності стандартними функціями розподілу вірогідності:

- нормальним розподілом вірогідності, або розподілом Гауса;

- показовим (експоненціальним) розподілом вірогідності, який вельми широко використовується в розрахунках надійності (а розрахунок цін вимагає певних критеріїв надійності);

- розподілом Пуассона, який часто використовується в теорії масового обслуговування.

У господарському житті слід користуватися принципом розумного ризику. У підприємницькій діяльності цей принцип означає : ухвалюючи рішення про ціни, необхідно керуватися таким співвідношенням вірогідності здійснення і нездійснення події, при якій приблизно дві третини шансів сприяють успіху і одна третина, – не сприяє.

Одна третина шансів, яка не сприяє успіху, виступає стимулом для вживання заходів по їх усуненню. Цьому принципу при нормальному розподілі вірогідності відповідає інтервал значень випадкової величини (ціни), рівний відхиленню від математичного очікування в межах середнього квадратичного відхилення, тобто М(х)± (х).

Економістові при характеристиці відхилень легше користуватися процентними співвідношеннями (коефіцієнтами).

Коефіцієнт варіації при нормальному розподілі вірогідності характеризує інтервал відхилень випадкової величини (ціни) при імовірнісному результаті, відповідному двом третинам шансів «за» і одній третині шансів «проти» в процентному відношенні до математичного очікування. Це звичний для економіста процентний вираз імовірнісних відхилень. Слід вважати, що коефіцієнтом вірогідності в цінових розрахунках необхідно користуватися, оскільки він дає визначену, хоча і імовірнісну, базу для цінових розрахунків при визначенні ризику.

Важливе значення для фірми в умовах інфляції має оцінка інфляційного очікування. Така оцінка необхідна для:

- обліку зміни цін на ринку при розробці загальної стратегії розвитку фірми;

- обліку зміни цін при розробці бізнес-планів;

- обґрунтування цін на продукцію, що випускається фірмою, і оцінки можливої зміни цін на виробничі ресурси, споживані нею;

- обліку впливу зміни цін на дохід і виручку фірми від продажу її продукції;

- аналізу впливу зміни цін на витрати виробництва і збуту, зокрема на засоби виробництва і оплату праці;

- підведення фінансових підсумків діяльності фірми: прибули (збитків), ліквідності, платоспроможності;

- вибору оптимальної структури виробництва.

Для оцінки інфляційного очікування в ціновій політиці фірми використовуються:

- звідний індекс споживчих цін (ІПЦ);

- індекс цін виробників промислової продукції;

- індекс тарифів на вантажні перевезення;

- індекс цін на матеріально-технічні ресурси;

- індекс цін на сільськогосподарську продукцію;

- індекс цін на послуги для населення.

Інфляційні очікування підвищення цін можуть ґрунтуватися на таких джерелах зовнішньої інформації:

- щорічний прогноз економічного і соціального розвитку країни, що представляється Урядом у Верховну Раду

чинникам і умовам, що впливають на кінцеві показники;

- вивчення і виявлення чинників і умов, які робитимуть вплив на темпи інфляції, встановлення кількісної міри їх дії на темпи інфляції;

- визначення (розрахунок) темпу інфляції;

- імовірнісна оцінка інфляційного очікування по схемах найбільш сприятливої соціально-економічної ситуації, оптимальної соціально-економічної ситуації і менш сприятливої ситуації.

При проведенні оцінки інфляційного очікування слід враховувати як об'єктивні закономірності і умови утворення динаміки цін, так і дію державних органів на інфляційні процеси.

Досвід зарубіжних країн і практика проведення реформ в Україні показують, що головною умовою ефективної антиінфляційної політики виступає тільки комплексна державна дія на два таких найважливіших чинника, як: а) платоспроможний попит; б) пропозиція товарів і послуг, витрат виробництва і збуту.

В результаті такої дії може бути досягнуте істотне зниження інфляції попиту і витрат.

Обидва названі чинники взаємозв'язані. Проте для оцінки інфляційного очікування фахівцям, що здійснюють прогноз, необхідно визначити головне: – якою мірою в прогнозі темпів інфляції враховується формування рівноважного ринку і ринкового конкурентного ціноутворення.

Раніше були розглянуті суть і економічні наслідки для фірми ризиків в ціноутворенні в результаті допущення помилок при визначенні цін на свої товари. Далі висловлюються методи страхування цін від можливих їх змін під впливом різних ринкових чинників.

Розглянемо акт купівлі-продажу, який може бути здійснений або на ринку, або в магазині. В цьому випадку передача товару до рук покупця і грошей в руки продавця здійснюються одночасно.

Проте в ринковій практиці вельми часті такі ситуації, коли при оптовому продажу товару продавець і покупець укладають договір постачання, в якому передбачаються зобов'язання сторін: постачальник (продавець) зобов'язується у встановлений термін поставити покупцеві певну кількість товарів, а покупець бере на себе зобов'язання купити цей товар за заздалегідь обумовленою ціною. Таким чином, по-перше, ціна товару, передбачена договором, а по-друге, між укладенням договору купівлі-продажу і реальним здійсненням акту купівлі-продажу є часовий розрив (лаг). Але, як відомо, в умовах ринку ціни не залишаються незмінними, вони схильні до коливань під впливом ринкової кон'юнктури. Звідси після закінчення певного часу ринкова ціна на даний товар може стати вище або нижче за ціну, встановлену договором постачання.

У разі підвищення або зниження ціни для фірми-постачальника виникає ризик. Оскільки фірма-постачальник прагне по можливості уникнути цього ризику, подивимося, як це можна зробити.

Практика ринкового господарювання підказала необхідність страхування цін, яке проводиться методом включення в договори постачання певних обмовок. Їх декілька.

По-перше, обмовка про можливість підвищення або зниження витрат. Вона включається в договір купівлі-продажу в тих випадках, коли на ціну великий вплив робить ряд зовнішніх і внутрішніх чинників, що обумовлюють зростання витрат на виробництво. Фірма – виробник товару прагне перекласти ризик збільшення ціни на споживача.

Цей випадок можна проілюструвати наступним умовним прикладом. Взуттєва фірма уклала договір з оптовою базою на постачання певної кількості жіночих чобітків за ціною 250 гр. за пару. Проте в умовах інфляційного зростання цін ринкові ціни на матеріали постійно ростуть. У собівартості чобітків їх частка складає 80%. Під впливом зростання інфляції керівництво фірми вимушене також підвищувати заробітну плату працівників, питома вага якої у витратах на виробництво складає 10%. Тому до моменту оплати оптовою базою собівартість вказаних чобітків буде вища за ціну, передбачену договором. Щоб уникнути ризику втрати виручки, фірма – виробник взуття включає в договір постачання обмовку про підвищення ціни на чобітки, якщо будуть збільшені її витрати на шеірматериали і заробітну плату.

По-друге, обмовка про коливання ринкової ціни, яка має декілька різновидів.

1. Обмовка про підвищення ціни. В цьому випадку всяке зростання ринкової ціни означає збільшення ціни, передбаченої в договорі постачання.

2. Обмовка про зниження ціни. Вона означає, що всяке зниження ринкової ціни неминуче повинне привести до зменшення ціни, позначеної в договорі постачання.

3. Обмовка про будь-яку зміну ціни. В цьому випадку відбувається відповідне підвищення або зменшення ціни, вказаної в договорі постачання.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ ЦІНОУТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ

Загальні питання регулювання цін

Економіці змішаного типу притаманний такий вид управління, за якого держава створює ефективну систему регулювання економіки, не порушуючи при цьому механізмів ринкового саморегулювання. Складовими системи регулювання економічних відносин є підсистеми фінансово-валютного, бюджетного, кредитного, податкового та цінового регулювання, головна мета функціонування яких — підтримування балансу попиту та пропозиції, споживання та накопичення товарної та грошової маси.

Однією з найважливіших задач держави є забезпечення такого співвідношення монополії та конкуренції, яке не призводить до руйнівних наслідків в економіці. Ця задача вирішується за допомогою антимонопольного законодавства. Антимонопольними вважаються такі закони, які забороняють дії, спрямовані на обмеження конкуренції: розподіл ринку, вертикальне та горизонтальне фіксування цін, дискримінацію у торгівлі тощо.

Більшість країн з економікою змішаного типу застосовують певні принципи ціноутворення, що декларуються у вигляді законодавчих актів, які регламентують порядок і методологію формування цін.

Вплив на виробників з боку держави може бути прямим (шляхом установлення певних правил ціноутворення) і непрямим (через такі економічні важелі, як фінансово-кредитний механізм, оплата праці, оподаткування).

Пряме регулювання цін здійснюється здебільшого у таких галузях, як транспорт, зв’язок, електроенергетика, водопостачання тощо. Серед прямих методів державного регулювання цін — адміністративне встановлення цін, широко розповсюджене у розвинених країнах.

Непрямі методи впливу держави на процеси ціноутворення спрямовані на зміну кон’юнктури, створення певного режиму у сфері фінансування, валютних і податкових операцій, а отже, на встановлення оптимального співвідношення між попитом і пропозицією на ринку.

Законодавче регулювання процесів ціноутворення в Україні

На теперішній час в Україні існує певна система впливу на процеси ціноутворення. Ця система, з одного боку, обмежує підприємства у визначенні ціни, а з іншого — створює більш-менш справедливі умови функціонування для усіх учасників економічних відносин, сприяє створенню вільного конкурентного середовища, обмежує розвиток негативних тенденцій — монополістичного ціноутворення, штучного підвищення цін на товари першої необхідності тощо.

Регулювання процесів ціноутворення в Україні ґрунтується на системі законів і законодавчих актів, основними з яких є:

• Закон України «Про ціни і ціноутворення»;

• Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»;

• нормативні документи Верховної Ради України;

• нормативні документи Кабінету Міністрів України;

• нормативні документи Державної податкової адміністрації України;

• роз’яснення Вищого арбітражного суду України;

• нормативні документи органів місцевого самоврядування.

Дія Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 3.12.1990 р. № 507-ХІІ поширюється на всі підприємства та організації незалежно від форм власності, підпорядкованості й методів організації праці та виробництва. Цей Закон спрямований на забезпечення:

• рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів країни;

• збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

• протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

• об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

• розширення сфери застосування вільних цін;

• підвищення якості продукції;

• соціальних гарантій, в першу чергу, для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку із зростанням цін і тарифів;

• створення необхідних економічних гарантій для виробників;

• орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Законом декларується вільне встановлення цін (тарифів) на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін (тарифів). Характер державного регулювання цін висвітлюється у статтях 8, 9 і 10 Закону. Згідно з цими статтями державне регулювання цін (тарифів) здійснюється шляхом установлення:

• державних фіксованих цін (тарифів);

• граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін (тарифів).

Державні фіксовані та регульовані ціни (тарифи) встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що мають монопольне становище на ринку.

Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги (в тому числі на електроенергію і природний газ для комунально-побутових потреб населення України), послуги громадського транспорту і зв’язку встановлюються Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України.

Характеристики

Список файлов книги