13864 (596886), страница 36

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 36)

При виборі садової сівозміни враховують породний склад насаджень, вік саду, грунтово-кліматичні і ряд інших умов. У зерняткових садах уводять 4-5-пільні сівозміни, а в кісточкових - більш короткі. В зонах недостатнього зволоження рекомендується вводити сівозміни з більш високою питомою вагою чистої пари і просапних, у другій половині літа тут висівають сидерати. У міжряддях молодих садів у приміських господарствах широко застосовують суничні й овочеві сівозміни, а в підприємствах з розвинутим тваринництвом - посіви кормових культур.

З настанням плодоносіння саду в міжряддях чергують чорні пари з посівами сидератів, одночасно вносять мінеральні й органічні добрива.

Організація розплідників. Як правило, культурні форми плодово-ягідних рослин отрмують тільки при їхньому щепленні, і це викликає необхідність мати розгалужену мережу плодових розплідників, що покликані давати потрібну кількість посадкового матеріалу високої якості.

Продуктивність і зимостійкість плодових насаджень значно підвищуються, коли для закладки садів використовують місцевий доброякісний посадковий матеріал, пристосований . до даних умов. Кожна область має підприємства - опорні розплідники, але будь-яке велике спеціалізоване господарство може мати свій розплідник, в якому дотримуються рекомендацій з породно-сортового складу.

Планування виробництва продукції. Помилки, що допускаються при закладці садів, важко піддаються виправленню. З огляду на це у кожному господарстві необхідно розробити перспективний план розвитку садівництва і виноградарства, передбачивши в ньому розмір насаджень і вихід продукції. Тут важливе значення має правильне планування підбору порід і сортів.

Окремі сорти плодових рослин мають різні вимоги до ґрунту, клімату, місця розташування, різну врожайність і терміни плодоносіння, а також розрізняються за призначенням продукції. Розмаїтість грунтово-кліматичних, економічних та інших умов виробництва ставить необхідність мати в кожнім підприємстві визначений набір порід і сортів, що відповідали б напрямку садівництва й одночасно були найбільш пристосовані до умов господарства.

Правильним підбором порід і сортів плодово-ягідних культур і їхнім співвідношенням досягається рівномірність виходу продукції і завантаження робочої сили й засобів виробництва протягом року, а також прискорення оборотності засобів, вкладених у садівництво. Однак слід мати на увазі, що зайва розмаїтість сортового складу утруднює догляд за плодово-ягідними насадженнями і реалізацією продукції. Тому в окремих господарствах посадки кожної плодової породи повинні складатися з 3-4 сортів, а по кожній групі сортів яблуні і груші (літні, осінні, зимові) - з 2-3 сортів, що відрізняються періодом дозрівання, тривалістю лежання й забезпечують взаємне перехресне запилення.

Практика спеціалізованих підприємств показує, що у складі садових насаджень варто мати: зерняткових (яблуні і груші) 60-75%, кісточкових 15-25% (у тому числі вишні 10-15%, сливи й абрикоси 5- 10%), ягідників 10-15% (у тому числі полуниці 5-10%). У південних районах садівництва, у зоні діяльності плодопереробних заводів, питома вага кісточкових може бути доведений до 50-60%. У приміських зонах і навколо великих промислових центрів доцільно збільшувати площі під ягідними і кісточковими культурами; у більш віддалених районах, навпаки, перевагу потрібно віддавати зернятковим, що дає найбільш транспортабельну продукцію. При цьому в посадках яблуні 60-70% повинні займати зимові сорти, 20-25%-осінні і 10-15%-літні.

Технологічні карти в садівництві і виноградарстві складають на окремі комплекси робіт (а не по культурах, як у рільництві й овочівництві): підготовка ґрунту і посадка саду та винограднику, догдяд за молодим садом і виноградником, догляд за плодоносним садом і ін. Д. Тому в них показують витрати праці і засобів на гектар, а не на одиницю продукції.

Технологічні карти використовують для розрахунку потреби в робочій силі і засобах виробництва, а також при організації виробничих процесів. Зіставляючи фактичні витрати праці на окремих виробничих процесах з розрахунковими, установлюють коефіцієнт використання робочої сили, що дозволяє розробити заходи, спрямовані на підвищення продуктивності праці.

Організація робочих процесів у садівництві і виноградарстві має на меті створити умови для високопродуктивної роботи бригад і механізованих ланок. Для цього необхідно, щоб ланки були постійними, мали відповідні машини, матеріали й інвентар та інші матеріально-технічні засоби. Щоб уникнути знеосібки і зрівнялівки на роботах, що виконуються вручну (перекопування і мотиження пристовбурних кіл і т.ін. ), кожен виконавець одержує індивідуальне завдання. Складні механізовані роботи, а також збір плодів, сортування і транспортування вимагають групового розміщення працівників. Для обслуговування складних агрегатів виділяють спеціальні групи, що складаються із садівників різних спеціальностей.

У плодовому розпліднику витрати праці по періодах року й в окремих полях дуже нерівномірні. Тому за кожною ланкою яка займається вирощуванням саджанців, закріплюють ділянки у всіх полях.

Посадку плодового саду починають з розбивки території на квартали і клітки, нарізки внутрішньої дорожньої мережі, виділення захисних смуг і ділянок під господарські будівлі (сараї, навіси, сховища і т.ін. ). Цю роботу зазвичай виконує ланка, чисельність якої визначається кількістю рядів у клітці плюс три чоловіки. При 10 рядах у клітці ланка складається з 13 чоловік, з яких один керує роботами, двоє натягають мотузку між крайніми кілочками клітки, а інші забивають кілочки на місцях посадки дерев.

Після розбивки саду приступають до копання ям глибиною 60-70 см і шириною 1-1,2 м. Для весняної посадки ями заготовлюють восени, а для осінньої - літом, за 1,5-2 місяця до посадки.

На посадці дерев потрібно забезпечити безперервність процесу. Посадку роблять парами садильник і його помічник. Кожній парі виділяють окремі ряди. Помічник укладає на дно ями верхній шар ґрунту, утворює конус; садильник ставить на цей конус деревце, розправляє корені і перевіряє, щоб деревце не виходило з ряду і шийка його була на 3-4 см вище рівня ґрунту. Помічник садильника засипає корені деревця поверхневим гумусним шаром ґрунту так, щоб під коренями не було порожнеч.

Для транспортних робіт бригадир чи ланковий виділяє возіїв води і підвізника саджанців. Спеціальний підношувач переглядає кореневу систему саджанців, обрізає ушкоджені частини, занурює корені в земляну бовтанку і розносить деревця до місця посадки. Один робітник присипає землею чи торфом политі водою гнізда.

Таким чином, ланка на посадці саду повинна складатися з 14 чоловік, у тому числі: 8 - на посадці (4 пари), 1 - на підвезенні саджанців, 2 - на рознесенні саджанців і підготовці їх до посадки, 2 - на візку води і поливі і 1 - на оправленні саджанців і присипанні лунок землею і торфом.

Окуліровка - найвідповідальніша робота в розпліднику. Для успішного її проведення складають спеціальний план, у якому вказують кількість підщеп, що підлягають окуліруванню, заплановані сорти, потреба в черешках за породами і сортами, потреба в інвентарю. Черешки для окулірування беруть зі здорових, плодоносних маткових рослин. Заготівлю черешків доручають кваліфікованим робітникам, що знають сорти плодових рослин.

Якість окулірування залежить від рівня підготовки і досвіду окулірувальників. Перед початком роботи з ними проводять семінар і визначають їхню кваліфікацію. Для окулірування виділяють ланки у складі 10 чоловік з такими їх розміщенням: на розокучуванні підщеп - 1, обтиранні підщеп і заготівлі черешків - 1, на щепленні - 4, на обв'язці окулірувань - 4. Ланка в такому складі може за зміну заокулірувати 3,5-4 тис. підщеп.

Обрізку плодових дерев роблять для формування крони, регулювання росту і плодоносіння, а також видалення старих, малопродуктивних, хворих рослин, що відмирають. Ця робота вимагає високої кваліфікації, тому до обрізки можна допускати тільки працівників, які пройшли спеціальну підготовку і мають достатні практичні навички. Результати обрізки повною мірою виявляються через 2-3 роки, і знеосібка тут не припустима. Ґрунтуючись на досвіді передових господарств, рекомендується за кожним обрізувачем закріплювати визначені ряди плодових дерев на термін не менш як 3-4 роки.

Норми виробітку й організація роботи залежать від призначення обрізки, віку і стану саду. Для звичайної обрізки в плодоносному саду виділяють ланку з трьох чоловік - двох обрізувачів і одного робітника, що замазує рани на деревах, збирає і виносить обрізані гілки. Така ланка за зміну може обрізати 50-60 дерев.

Збір плодів. У підприємствах, в залежності від розміру саду, наявності робочої сили і збирального інвентарю, застосовують три способи знімання плодів: індивідуальний, поярусний і одночасний груповий.

При індивідуальному способі збирання (у молодих садах, що вступають у пору плодоносіння, з деревами невеликого і середнього розміру) у кожен ряд ставлять одного робітника, що збирає плоди з верхнього і нижнього ярусів.

При поярусному способі збирання плодів по ярусах ведуть окремі групи наймачів, що складаються з двох чоловік кожна Перша група знімає плоди з нижнього ярусу; друга група, що йде слідом за першої, працюючи на драбинах і приставних сходах, знімає плоди з верхнього ярусу. Цей спосіб застосовують у садах з великими деревами, що мають низьку крону і невисоке розташування плодів.

При одночасному груповому способі збиральна група з двох чоловік знімає плоди одночасно з нижнього і верхнього ярусів. Цей спосіб застосовують у садах з великими деревами, що мають високу крону і високо розташовані плоди, а також при низької врожайності.

Продуктивність на зніманні плодів різко змінюється в залежності від місця розташування знімачів. Якщо продуктивність праці на зніманні плодів із землі (перебуваючи на землі) прийняти за 100%, то на зніманні з ослону вона буде складати 66%, а зі сходів - 57%.

Зняті плоди сортують, упаковують у шухляди і відправляють до місця реалізації чи зберігання. Збір плодів важливо організувати потоковим методом. Усього на збирання 100 ц плодів потрібно 28 чоловік, з них - на знімання - 20, заміну кошиків при зніманні плодів з верхнього ярусу - 2, перевезення плодів до вагової - 2 і на сортування й упакування плодів -4 працівників.

Контрольні питання

1. Особливості формування системи землеробства в ринкових умовах.

1. Види сівозмін.

2. Розміри сівозмін.

3. Оцінка ефективності сівозмін.

4. Обґрунтування рівні врожайності культур.

5. Порядок прогнозування урожайності.

6. Технологічні карти та їх складові.

7. Способи виконання польових робіт.

1. Особливості організації робіт в окремих галузях сільського господарства.

РОЗДІЛ 9

Організація виробництва в галузях тваринництва

9.1 Загальні питання організації тваринництва

Системи тваринництва і їхня економічна оцінка. Тваринництво - важлива галузь сільського господарства, що включає молочне, молочно-м'ясне і м'ясне скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, кролівництво, конярство й інші галузі, у яких здійснюється процес виробництва різноманітних цінних продуктів харчування для населення і сільськогосподарської сировини для легкої і харчової промисловості. Тваринництво дає землеробству гній і тим самим сприяє росту врожайності сільськогосподарських культур. У свою чергу, частина продукції рослинництва, що не використовується людиною безпосередньо в їжу, переробляється в організмі тварин на м'ясо, молоко, яйця й інші продукти харчування і сільськогосподарську сировина. Тваринництво і землеробство настільки нерозривно зв'язані між собою, що раціональна їхня організація мислима тільки при обґрунтованому взаємному поєднанні.

Одна з найважливіших задач, що стоять перед галуззю, полягає в створенні достатку тваринницьких продуктів. Для швидкого піднесення тваринництва в кожному підприємстві необхідно впроваджувати стосовно їхньої спеціалізації й умов виробництва науково обґрунтовану систему заходів щодо ведення тваринництва.

Поняття системи тваринництва і її види. Під системою тваринництва розуміють сукупність зоотехнічних, ветеринарних і організаційно-економічних заходів і прийомів, спрямованих на збільшення поголів'я худоби і птиці та підвищення їхньої продуктивності при найменших витратах праці і засобів на одиницю виробленої продукції. Важливо ще раз підкреслити, що система тваринництва на підприємстві розробляється відповідно до його конкретних умов.

Між системою тваринництва і системою землеробства існує тісний зв'язок. З розвитком тваринництва удосконалюється землеробство, і, навпаки, зі збільшенням продукції землеробства поліпшується і система тваринництва.

Основними елементами системи тваринництва в господарстві є: спеціалізація тваринництва; організація і концентрація виробництва продукції, відтворення череди; системи виробництва кормів і типи годівлі; система утримання худоби і птиці; зооветеринарні заходи; комплексна механізація виробничих процесів; організація й оплата праці; організація переробки і збуту продукції.

Відповідно до природничо-історичних і економічних умов окремих районів і потреби країни у тваринницькій продукції в Україні склалися й удосконалюються такі системи тваринництва.

Пасовищна система - застосовується в районах з безсніжними і малосніжними зимами, де худоба може цілий рік знаходитися на пасовищах і тут добувати собі корм. Ця екстенсивна система тваринництва має місце в деяких районах Криму, Запорізькій, Миколаївській і Херсонській областях. Застосовується в смушковому і м'ясо-сальному вівчарстві і почасти в м'ясному скотарстві.

Відгінно-пасовищна система - передбачає перегін худоби з одних пасовищ на інші, створення в місцях зимівлі найпростіших укриттів і страхових запасів кормів на випадок негоди; устаткування скотопрогінних трас до водопоїв, підгодівельних площадок з запасами кормів, ветпунктами, а також найпростіше обводнювання пасовищ. На заготівлі і підвезенні кормів до місць зимівлі, а також на водопостачанні, стрижці овець і деяких інших процесах застосовується механізація. Для бригад, що обслуговують худобу на відгінних пасовищах, створюються необхідні культурно-побутові умови здійснення цих заходів дає підвищення продуктивности худоби і зростання виробництва продуктів тваринництва.

Культурно-пасовищна система - поєднує пасовищне утримання худоби з уведенням додаткової підгодівлі (особливо молодняку) сіном, силосом і концентратами в окремі періоди року (узимку і влітку). Молодняк узимку після підсисного періоду розміщують у поліпшених укриттях на різноманітному раціоні. Це найбільш раціональна форма ведення пасовищного тваринництва; здійснення зазначених заходів дозволяє при порівняно невеликих додаткових витратах підвищувати продуктивність тварин і поліпшувати якість продукції.

Стійлово-пасовищна система - застосовується в районах, де за кліматичних умов цілорічне пасовищне утримання худоби неможливе. У зимовий період тварини знаходяться в стандартних тваринницьких приміщеннях і забезпечуються повноцінними й різноманітними кормами. У літній же період худобу розміщують на природних пасовищах.

У залежності від рівня утримання тварин розрізняють ви-сокоінтенсивну стійлово-пасовищну систему утримання худоби, і стійлову систему. Перша характеризується утриманням худоби узимку в гарних приміщеннях; систематичним поліпшенням природних кормових угідь і застосуванням загінного пасіння; широкою механізацією й автоматизацією трудомістких процесів при виробництві кормів і утриманняі тварин; високою щільністю і продуктивністю худоби і птаха.

Характеристики

Список файлов книги