181815 (596550), страница 5
Текст из файла (страница 5)
В Україні відчутний дефіцит товарної маси. З року в рік зменшується велика народногосподарська цінність - вторинна сировина, розбазарюються природні ресурси. І як наслідок - незбалансованість народного господарства та його галузей, загострення соціальних проблем. Підприємства (об'єднання) формально є самостійними, а по суті, у виробничо-фінансовому плані, - підпорядковані міністерствам і відомствам. Відсутність розвинутого фондового ринку посилює їхню залежність від головних відомств, гальмує, а нерідко й унеможливлює оптимальне формування виробничих фондів і ефективне їх використання. Лобіюється продаж українських підприємств російському капіталу, а не сучасним підприємствам країн ЄС. В існуючих цінах ігнорується закон вартості, дискримінується праця в аграрній сфері та видобувних галузях. Виникли суттєві відмінності між номінальним і реальним нагромадженням, що гальмують необхідне оновлення матеріально-технічної бази підприємств на основі НТП.
Вилучення у підприємств понад 85% отриманого ними прибутку (в розвинутих країнах цей показник не перевищує 1/3) є соціально та економічно невиправданим, робить неможливим госпрозрахунок.
Стан забезпечення населення продукцією вітчизняного виробництва не поліпшується. Скорочується виробництво товарів народного споживання, збільшується дефіцит, купівля товарів про запас, зростають ціни. Попри зменшення Україною поставок за кордон, заборону вивезення окремих видів продукції, зупинити зменшення товарних ресурсів і зниження рівня споживання багатьох видів продукції не вдалося. З огляду на це необхідно запобігти зниженню виробництва товарів народного споживання регулюванням процесу виробництва, надходження і використання сировинних і товарних ресурсів, їх ввезення і вивезення.
Період 90-х років позначений значним зниженням темпів зростання виробництва національного доходу, дедалі більшою «тінізацією» економіки, зокрема сфери розподілу і перерозподілу національного доходу, поглибленням розшарування в суспільстві: збагачення тих, хто впливає на розподільчі відносини, і зубожіння більшості населення.
Загальна маса валового випуску у 2000 р. порівняно з 1997 р. зросла в 1,82 раза, проміжного споживання - в 1,86, валової доданої вартості - в 1,77, а ВВП - в 1,81 раза. Однак темпи виробництва ВВП з 1995 по 1999 рік мали тенденцію до зниження. Кожного наступного року темп приросту ВВП був менший від попереднього. Лише у 2000 р. порівняно з 1999 р. обсяг виробництва ВВП зріс на 5,8%. Аналогічною була тенденція виробництва ВВП на душу населення. У зв'язку з від'ємним показником природного приросту населення в Україні ВВП на душу населення у 2000 р. порівняно з 1999 р. зріс на 6,7% [51].
У ВВП частка оплати праці найманих працівників за цей період зросла в 1,43 раза, частка ВВП за рахунок податків - в 1,62 раза, а частка ВВП за рахунок збільшення валового прибутку - в 2,13 рази [51].
Співвідношення цих індексів засвідчує, що ВВП в Україні передусім зростав не за рахунок збільшення виробництва фізичного обсягу товарів, робіт і послуг, а за рахунок підвищення цін на них, що мало наслідком зниження реальної купівельної спроможності виробників і населення.
Особливістю розвитку промисловості України є те, що з 60-х до 90-х років XX ст. тут здійснювалася політика інтенсивного розвитку галузей базового комплексу (виробництво засобів виробництва) і як наслідок - зменшувалася частка продукції соціального комплексу. Це спричинило певні диспропорції у сфері споживання, оскільки на споживчому ринку відчутним був дефіцит товарів народного споживання. Наприкінці 80-х - на початку 90-х років відбулося помітне наближення темпів зростання виробництва засобів виробництва і виробництва предметів споживання, навіть перевищення темпів зростання останніх. У 1990 p., наприклад, порівняно з 1985 р. темпи зростання продукції базових галузей становили 112%, соціального комплексу - 124%. Ця тенденція інерційно зберігалася і на початку 90-х років [12,135].
Однак загальна криза економіки України спричинена передусім кризовим станом базових галузей, насамперед машинобудування. Спад виробництва у цих галузях призвів до зменшення випуску засобів виробництва для інших галузей, у тому числі і галузей соціального комплексу, що, відповідно, вплинуло на зменшення виробництва предметів споживання.
У 2001 р. частка підприємств базового комплексу становила 67%. Вони виробляли 79,3% промислової продукції від загального її випуску. Прибутковими є лише підприємства нафтової і газової промисловості, решта мають нульову чи невисоку рентабельність або збиткові. Більшість із них потребують дотацій для їх функціонування. На 2001 р. на балансі перебував 41% збиткових промислових підприємств, передусім базового комплексу. Частка матеріальних витрат у валовій продукції підприємств цього комплексу є високою - 60 - 70%. Значна частина з них потребує і чималих затрат праці. Тому собівартість їхньої продукції набагато вища за ринкові ціни на аналогічну продукцію. Виробляти таку продукцію невигідно, оскільки вона неконкурентоспроможна. Підвищення конкурентоспроможності продукції українських підприємств базового комплексу можливе за зниження собівартості продукції та поліпшення її якості на основі зміни форм організації виробництва. Головні напрями реалізації цього завдання - розукрупнення великих комбінатів, підприємизація, корпоратизація до рівня, за якого реструктуризовані підприємства функціонуватимуть самостійно, високопродуктивно і високоефективно. Найважливішим є визначення пріоритетів реструктуризації енергетичного комплексу, оскільки Україна змушена імпортувати до 70% енергоносіїв, зокрема газу, нафти, вугілля.
2.2 Вплив структурних змін на технологічний розвиток
Відомо, що первісні (вкрай примітивні) технології зародилися з появою мислячої істоти, звідки й розпочалися процеси поступових технологічних і суспільних удосконалень і перетворень. Вони відбувалися тисячоліттями доісторичних та історичних епох еволюції самої людини й людства - розвитку розуму і продуктивної праці, нарощування нових знань і умінь, загальної сили людського духу. Водночас органічно зв'язані технічні та технологічні зміни виступають каталізатором активного зворотного впливу на прогресивний розвиток соціально-економічного устрою суспільства, на його поступове трансформування по відповідних регіонах у більш цивілізовані систему і структуру. В свою чергу, зазначений процес змінює темпи й характер технологічних перетворень. Багатовікова еволюція починає межувати з періодичними науково-технічними і соціальними революціями. Разом з прискоренням темпів нарощування знань прискорюються також темпи технологічних перетворень науково-технічного та економічного прогресу.
Дія цих взаємозв'язаних процесів безпосередньо формує не тільки швидкість, але й характер проходження коротко - і довгострокових економічних циклів, які є закономірними для всіх країн. Але в кожній з них ці закономірності проявляються по-різному - з істотними відмінностями від середньомодельних, що визначається досягнутим ступенем економічного і науково-технічного розвитку. В різних регіонах світу і в окремих країнах технологічні оновлення відбуваються нерівномірно. З історії відомі непоодинокі факти, коли бурхливий для свого часу розквіт країн під впливом внутрішніх і зовнішніх катаклізмів обертався їх небувалим занепадом, а згодом - і багатовіковою відсталістю (наприклад, Римська імперія або Китай).
Навряд чи є потреба повторювати загальновідомі історичні віхи перемог прогресу над регресом, добра над злом, кращого нового, що зароджується, над старим, що відмирає. У розвитку цивілізації крок за кроком створюються чергові старти для дедалі досконаліших кількісних і якісних змін у продуктивних силах і виробничих відносинах.
У цей самий час з'явилися і стають пануючими висококласна радіоелектроніка, автоматика, робототехніка. Зроблено величезний крок в освоєнні глибинних надр Землі, ресурсів Світового океану, повітряного і космічного просторів. Черговою ерою обіцяють стати новітні біотехнології, прориви у створенні високорезультативних засобів і методів лікування людини і продовження її життя, а також цілеспрямоване генне регулювання розвитку живої природи (якщо регулювання не обернеться черговою загрозою деформації і навіть загибелі життя на Землі). Тут ученим треба бути особливо обережними й пильними щодо безпечних напрямів експериментів і використання результатів новітніх наукових відкриттів. Ні в якому разі не можна ігнорувати попередній досвід щодо негативних напрямів використання атомної енергії.
З перетворенням НТП на один з вирішальних факторів кардинального технологічного оновлення та економічного зростання він стає також об'єктом нездорового міжнародного ажіотажу - введення державних і господарських таємниць, розвитку шпіонажу, ринкових спекуляцій, скуповування "умів" (талановитих учених, інженерів, менеджерів), та привласнення новітніх наукових розробок і конкретних проектів. Штучно обмежуються розповсюдження відповідної інформації та поширення досвіду сучасної інноваційної діяльності. Я вже не кажу про діяльність розгалужених, досить складних і дорогих систем патентування, а також контролю за результатами новітніх наукових і технічних розробок під виглядом збереження державних таємниць. Інакше кажучи, результати інтелектуальної праці сучасного світу опиняються переважно в руках економічно могутніх країн, які мають для цього необхідні ресурси й кошти, активно розробляють новітні технології та торгують ними виключно у власних інтересах.
Усі названі фактори, безумовно, стримують прискорення світового науково-технологічного розвитку. Особливо це стосується слаборозвинутих країн, які не мають реальних можливостей конкурувати в науково-технологічних сферах. По суті, вони залишаються у стані технологічної ізоляції та відсталості. З огляду на це, діючі форми суспільного устрою - так званий "вільний ринок" і тоталітаризм - виступають братами-близнюками, що насправді гальмують вільний розвиток людського інтелекту в його широкому розумінні. Міжнародні правові акти та угоди в розв'язанні цих проблем, як і щодо інших торговельно-економічних зв'язків, захищають сильних, ігноруючи інтереси економічно слабких держав.
На жаль, за останні роки Україна втратила найважливіші складові прискорення НТП, застосування новітніх технологій, здійснення активної інвестиційної та інноваційної політики. Період переходу до ефективної ринкової економіки виявився надто затяжним і складним, важким і невизначеним. Країна опинилася в гострій кризовій ситуації, з переважанням господарського реформування не створювального, а руйнівного характеру.
Внаслідок спровокованої гіперінфляції та кризи платежів, різкого падіння валового і товарного виробництва, що узагальнюються в макроекономічних вартісних показниках - ВВП і НД, а також у рівнях реальних доходів і нагромаджень, одночасно відбувся також відповідний спад інвестиційної та інноваційної активності. На інше в цих умовах не можна було й чекати. Інфляція постійно "з'їдала" навіть ті мізерні фонди нагромаджень і амортизаційних відрахувань, що формувалися товаровиробниками, паралізуючи тим самим інвестиційні можливості, насамперед, у виробничій сфері.
У 1995 році інвестиції в об'єкти виробничої сфери скоротилися більш як у 4 рази і залишилися на рівні, меншому від 25% обсягу 1990 року (при сумарному показнику - 26,4%), а невиробничої сфери - відповідно, 30%. І це за умов, коли й до 1990 р. обсяги інвестицій безпосередньо у виробничу сферу були вкрай обмеженими, і перш за все - в цивільному товаровиробництві, під попит споживчого ринку. Тоді основні обсяги і частки інвестицій рік у рік направлялися у галузі ВПК, які розвивалися виключно за рахунок загальнодержавного бюджетного фінансування. Гроші на створення систем озброєнь витрачалися без належного контролю і, по суті, вкладалися безповоротно, завдаючи економіці держави величезних збитків. Це аж ніяк не сприяло піднесенню рівня життя народу. Левову частку науково-технічного потенціалу країни (до 80%) також було зосереджено на виконанні замовлень ВПК. Він, як ненаситний дракон, поглинав бюджетні кошти, вимагаючи розробки й використання якнайновітніших технологій. Без цього немислимо було забезпечувати паритет у рівнях озброєнь і конкурувати з економічно могутнішими західними країнами в кількості та якості випуску систем знищення [25,64].
До того ж під завісою державних таємниць новітні технології, Що створювались у нас для ВПК, суворо заборонялося використовувати в цивільному виробництві, що прирікало його на неминуче технологічне відставання, - тоді як у західних країнах наукові та технологічні досягнення воєнної промисловості значно швидше й ширше використовуються в різноманітних сферах цивільного товаровиробництва. На цій основі на Заході в період "холодної війни" особливо швидко розвивалися галузі машинобудування, транспортні системи, авіаційна промисловість, радіоелектроніка, виробництво новітніх матеріалів, засобів інформатики і зв'язку тощо. Тут йшов і триває процес бурхливого технологічного оновлення й розвитку в усіх сферах людської діяльності. У свою чергу цивільна промисловість активно сприяла технологічному розвиткові ВПК. Щодо цього тоталітарний режим явно програв своїм західним конкурентам, політика яких під впливом дії ринкових відносин і механізмів виявилася гнучкішою і результативнішою.
Свого часу ізоляція ВПК від усього народногосподарського комплексу завдала СРСР чималої шкоди в технологічному та загальному науково-технічному розвитку. Після здобуття незалежності наша держава, опинившись у глибокій кризі, теж не зуміла своєчасно здійснити конверсію ВПК, а менеджери та інженерно-технічний персонал переважної більшості великих підприємств його галузей виявилися не здатними до кардинальних технологічних змін, структурного і якісного переходу виробництва до функціонування в ринкових умовах після припинення державних замовлень на військові потреби. Таким чином, однобоко зорієнтований промисловий потенціал майже зовсім випав з господарського обороту. Подібні грубі помилки у здійсненні науково-технічної політики держави є неприпустимими.
Активне структурне і якісне трансформування великих підприємств ВПК (так само, як ПЕК і АПК) вимагає необхідних інвестиційних джерел, і перш за все - за рахунок внутрішніх нагромаджень. Але зробити це, не подолавши гострої платіжної кризи і відповідно не розширивши платоспроможності товаровиробників і споживачів на внутрішньому ринку, дуже важко. Саме на цьому має бути зосереджена політика державного регулювання грошово-кредитного обігу, його оптимальної збалансованості з оборотом товарів і послуг. Придушення інфляції шляхом механічного обмеження грошей в обігу тільки переносить ринкову дефіцитність товарів і послуг, що існувала раніше, у площину відповідної грошової дефіцитності, ні на йоту не зрушуючи з місця розв'язання проблеми стимулювання технологічного оновлення і розвитку національного товаровиробництва, а також поліпшення економічного становища основної маси населення. Нинішня антиінфляційна політика створює лише зовнішню ілюзію товарного надвиробництва. Насправді ж купувати імпортні (та й власні) товари може тільки обмежене коло тих споживачів, які концентрують у себе основну масу грошей. Інакше кажучи, штучно обмежена місткість ринку наглухо блокує економічний розвиток, інвестиційну та інноваційну діяльність у країні. Саме на подолання цього явища треба направити всю банківсько-кредитну і грошово-фінансову політику держави, законодавчо забезпечивши виконання нею своїх безпосередніх Функцій по регулюванню науково обґрунтованого грошово-кредитного обігу в інтересах суспільства і держави.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
