181815 (596550), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Між тим, загострення кризи вимагає всебічного аналізу стану економіки і ефективності діючих структур, достовірної оцінки їх якісних параметрів, факторіального впливу на кінцеву результативність роботи. При цьому особливо важливо знати механізм діяння в кількісних оцінках позитивного і негативного впливу об'єктивних і суб'єктивних факторів на економічний розвиток - Необхідно, спираючись на наявний ресурсний потенціал та реальні інвестиційні можливості, визначати стратегічні напрями прогнозних варіантів ефективної структуризації економіки з обов'язковим урахуванням майбутньої кон'юнктури і місткості внутрішнього й зовнішніх ринків. І тут прогнозні міжгалузеві баланси могли б відігравати важливу роль.
Основним оціночним критерієм моделювання структурної переорієнтації є приріст додаткового ефекту, забезпечення конкурентоспроможності макроекономічних структур і господарських систем у ринковому середовищі. Відомо, що процеси диверсифікації капіталу, активізації інвестиційної та інноваційної діяльності швидко дають реальний ефект у ринковій конкуренції та економічних інтересах при наявності відповідних знань і умінь щодо практичного здійснення ринкових трансформувань, включаючи трансформування банківсько-фінансових структур. Проте справді прогресивні структурні зрушення відбуваються за умови використання науково обґрунтованих прогнозів з вибором (за оціночним критерієм економічного росту) із багатьох можливих варіантів найвигіднішого.
Нехтувати прогнозуванням і плануванням у ринковій економіці не слід. Навпаки, в нових умовах їх роль значно підвищується (і особливо - в трансформаційний період) - з тим, щоб не допускати економічного хаосу й руйнування, регресивних структурних і дезінтеграційних зрушень. Діяння регулюючих ринкових механізмів повинні доповнюватися державним правовим та економічним регулюванням, без чого успішна модернізація економіки, її структурне трансформування під споживчий попит і задоволення соціальних потреб людини та суспільства не відбудуться або відбуватимуться надто довго.
Свобода вибору економічної (підприємницької) та й політичної діяльності людини в демократичному суспільстві аж ніяк не звільняє її від державних правових і економічних регуляторів (включаючи макроструктурні зрушення, здійснювані в загальнодержавних інтересах). Це не суперечить діянню механізму вільного ринку. В структурній політиці держави особливе місце займає мікроструктура, з її ринковим регулюванням і неминучим впливом на макроструктуру. І навпаки - зміни у макроструктурі справляють зворотний вплив на формування конкурентоспроможних господарських форм. При цьому структурні макро- і мікрогосподарські зрушення повинні одночасно сприяти розвиткові ефективних кооперованих та інтегрованих взаємозв'язків по горизонталі й вертикалі.
Таким чином, з багатогранної сукупності різнорівневих економічних структур формується кінцева структурна модель усієї економіки. Вона може бути ефективною або неефективною. Під впливом НТП і мінливої кон'юнктури споживчого ринку структурна модель ринкової економіки стає динамічнішою, вимагаючи відповідної системи управління та регулювання соціально-економічних процесів при органічному поєднанні ринкового й адміністративного механізмів у системі сучасного менеджменту, без якого жодна господарська та ринкова структура не може працювати високоефективно. Для реалізації регулюючої функції ринкової кон'юнктури в структурному і якісному оновленні виробництва потрібними є активні управлінські рішення та дії, пошук і використання необхідних інвестиційних джерел, цілеспрямоване використання інвестицій з метою забезпечення якомога швидших темпів їх віддачі, одержання додаткового прибутку та формування прогресивних господарських структур [23,54].
Будь-яка економічна система ґрунтується на природному потенціалі країни, раціональності його залучення до господарського і ринкового оборотів, збереженні природи, підвищенні родючості землі та відновленні інших відтворюваних ресурсів, які експлуатуються. Необхідні інвестиції та поточні затрати на охорону природного середовища (зокрема - земельних ресурсів і рослинного світу, водного і повітряного басейнів) від забруднення повинні забезпечуватися тими господарськими структурами, які безпосередньо експлуатують та забруднюють довкілля. Введення цих ресурсів безпосередньо до ринкового обороту вимагає особливо ретельного законодавчого і виконавчого обґрунтування даного процесу з позицій обов'язкового збереження й примноження їх якісних властивостей, а також формування нової системи відносин, яка б виключала їх втрату як основного національного багатства країни. Це принципове питання, що зачіпає інтереси держави, суспільства і кожної людини.
Оскільки сьогодні Українська держава перебуває в складному економічному і фінансовому стані відсутності необхідних господарських нагромаджень та активної інвестиційної діяльності, то доводиться досить ретельно обирати структурні пріоритети, тобто визначати сфери першочергового, випереджаючого розвитку високоприбуткових галузей і систем господарювання. Це може і повинно бути забезпечено за рахунок внутрішніх (підприємницьких) нагромаджень державного і місцевих бюджетів, внутрішніх кредитних ресурсів, а також залучення іноземних інвестицій. Проте одночасно треба законодавчим шляхом максимально направляти капітал підприємницьких і комерційних структур (включаючи банківський та "тіньовий") в інвестиції для оновлення й розвиток національного товаровиробництва експортоспроможного та імпортозаміщуючого напрямів, середнього й малого бізнесу, формування спеціалізованих, кооперованих, корпоратизованих та інтегрованих високотоварних господарських систем, які б могли успішно діяти в межах національних і транснаціональних ринкових просторів [24,67].
Марксистсько-ленінська економічна теорія, досліджуючи структурні проблеми колишнього СРСР, розподіляла суспільне виробництво в основному на дві групи: група «А» - виробництво засобів виробництва і група «Б» - виробництво предметів споживання. Сфера послуг взагалі не входила до економічної структури. Крім цього, найважливішим є випередження розвитку засобів виробництва порівняно з розвитком предметів широкого вжитку.
Як стало відомо, такі пояснення були особливо необхідні генералітетові військово-промислового комплексу, діяльність якого замовчувала радянська статистика у звітах галузевих промислових міністерств і відомств.
Раціональність цієї теорії полягала в тому, що вона робила пріоритетним розвиток окремих напрямків науково-технічного прогресу. Однак, через недостатню увагу до сфери споживання і послуг, її напрацювання не визначали рівень добробуту народу.
Головною особливістю структурних змін у народному господарстві України, які повинні бути визначені та здійснені, є те, що вони не традиційного характеру, зв'язаного з входженням у черговий кон’юнктурний цикл, як це було в інших країнах (США, ФРН, Японія та ін). Тому при формуванні нової структурної моделі не треба «зациклюватися» на сьогоденних аспектах розвитку і проблемах окремих галузей чи регіонів. Завдання полягає у формуванні цілком нової структури народного господарства, яка змінюватиме фундаментальні основи. Час до вирішення такого завдання вимірюється десятиріччями [33,245].
Економічна наука не розробила теорії структурного повороту, яка має загальне значення для обґрунтування галузевих, тимчасових, динамічних та інших напрямків. Тільки сьогодні почали досліджувати аспекти структурних зрушень країн з перехідною економікою. Однак з поля зору науковців випадають нові країни зі своїми особливостями (країни колишнього СРСР, колишньої Югославії).
Фундаментальний характер майбутніх перетворень в економіці України зумовлює необхідність аналізу на мікро-, мезо- і макрорівнях. У межах мікроекономічного рівня особливо важливим є обґрунтування механізму пристосування домашніх господарств і підприємств до мінливих ринкових умов. Значною мірою їх реструктуризація визначається на галузевому і народногосподарських рівнях.
Теоретичні посилання, орієнтовані на мезорівень, дають можливість обґрунтувати інтрасекторний поворот. Він діє на потенціал технічного прогресу галузі, в т. ч. на розвиток галузевої науки, освоєння і взаємопроникнення нових продуктів, процесів і організаційних форм. У свою чергу, інтрасекторний структурний поворот пов'язується з народногосподарською диспозицією, тому що окремі підприємства або галузі можуть варіювати, наприклад, заробітну плату або процентні ставки відповідно до макроекономічних рамочних умов.
Структурні зміни всіх рівнів тісно взаємозв'язані. Тому теорія структурного повороту формулює не тільки принципи обґрунтування окремих ланок, а й їх інтеграцію. В основу покладена «теорія секторного структурного повороту». Вона розвиває ідею трисекторної побудови галузей, відповідну до їх значення у процесах економічного розвитку. У первинному секторі згруповані галузі аграрної та сировинної спрямованості, для яких характерна середня інтенсивність технічного прогресу і мала еластичність попиту щодо прибутків. Вторинний сектор об'єднує галузі, які виробляють ремісничо-технічну продукцію з середньою еластичністю попиту щодо доходів та високою інтенсивністю технічного прогресу. І третинний сектор, об'єднуючи сферу послуг й інфраструктуру народного господарства, набуває зростаючого значення для забезпечення економічного зростання.
Долучення «секторної теорії» до економічних умов України призводить до того, що прийнята в цій теорії послідовність розвитку (первинні продукти; промислово-технічні продукти; послуги) не може бути застосована в усіх країнах. У «чистому» вигляді вона «працює», очевидно, тільки в доіндустріальних країнах, які повинні забезпечити певний рівень зростання доходів, перед розвитком промисловості. Не можна відкласти «на потім» і розвиток послуг, тому що без добре організованої банківської системи, без сучасної інфраструктури виробництва неможливо здійснити структурний поворот. Сьогодні теоретики чомусь забули, що повоєнна Німеччина почала будувати нову економіку при підтримці плану Маршалла, налагоджуючи насамперед грошово-кредитну систему, транспорт і зв'язок. Характерною особливістю України є те, що вона має вищий рівень розвитку науки і техніки, ніж виробничий потенціал. У цих умовах, якщо взяти за основу структурного повороту класичний варіант секторної теорії, Україна повинна пожертвувати своїм науково-технічним потенціалом для того, щоб через одне-два десятиліття почати його створювати знову, а для цього вже треба буде щонайменше століття. Тому секторні процеси необхідно проектувати не за схемою ланцюгової реакції, а за паралельною і змішаною схемами при випереджаючому розвиткові пріоритетного сектору і пріоритетних галузей різних секторів.
Досвід трансформації народних господарств постсоціалістичних країн свідчить, що в структурних процесах велику роль може відігравати регіональний зріз певної країни. Особливо це характерно для великих країн, до яких належить і Україна з її територією і населенням, відповідно: 603 тис. кв. км і 52,8 млн. осіб. Приклад Китаю з його вільними господарськими зонами і вільними містами свідчить, що можливий швидкий розвиток будь-якого сектору в окремому регіоні країни з наступним перенесенням ефекту на решту. У виробленні національної моделі структурного повороту застосовують економетричні методи. Але їх роль не можна переоцінювати. Треба мати на увазі певну наявність економетричних обґрунтувань, основаних на екстраполяції минулого досвіду. У завданнях з докорінною зміною базису такі моделі в основному можуть широко використовуватися для мікроекономічного рівня і менше - на мезорівні.
Моделювати структурний поворот на мікроекономічному рівні можна дедуктивними методами. Насамперед необхідно визначити кінцеву мету. Згідно з поставленою метою треба добирати способи їх досягнення. При цьому спочатку виявляються внутрішні ресурси, які необхідно приймати за постійні характеристики. Потім аналізують потреби в залученні іноземних інвестицій. Останній аспект може мати вирішальне значення для формування загальної моделі структурного повороту й особливо щодо термінів його реалізації, тому що сучасна історія доводить неможливість «самому» докорінно змінити свою структуру. Достатньо згадати план Маршалла для ФРН, план «Німецької єдності» для колишньої НДР, участь Сінгапуру і Тайваню в китайських перетвореннях і т. ін.
Розділ 2. Аналіз структурних змін в економіці україни
2.1 Структурна перебудова: галузевий аспект
Оцінка різних міжнародних інституцій і експертів свідчать, що в здійсненні трансформаційних процесів Україна відстала від усіх країн Східної та Центральної Європи, Росії і колишніх країн, які входили до складу СРСР. Зокрема, за оцінкою Світового банку реконструкції та розвитку із 25 європейських країн тільки Грузія, Азербайджан і Туркменістан за критеріями вирішення проблем приватизації, реструктуризації підприємств, формування політики цін, організації конкуренції, розвитку торгівлі, валютного ринку і банків отримали оцінки, аналогічні з Україною.
Сучасна економіка України характерна деформованою структурою виробництва і низьким технічним рівнем. Це є наслідком економічної радянського уряду, який протягом кількох десятиліть спрямовував усі резерви на розвиток галузей важкої промисловості на збиток соціальній сфері і підприємствам, які випускали споживчі товари.
З 80-х років XX ст. в Україні уповільнилися темпи зростання обсягів промислового виробництва. З початку 90-х років фізичний обсяг промислової продукції скорочувався, а ціни підвищувалися, незважаючи на те, що в період з 1995 по 2001 рік кількість промислових підприємств збільшилася з 8850 до майже 10 000. Екстенсивне розширення промислового виробництва не було забезпечене екстенсивним зростанням числа зайнятих (навпаки, воно скоротилося з 7 до 4 млн. осіб), що також певною мірою спричинило гальмування темпів зростання обсягів виробництва, підвищення затратності, зниження рентабельності. Інтенсивні методи господарювання не набули широкого застосування, і тому високі темпи зростання основних виробничих фондів (вони перевищили всі динамічні показники, що стосувалися факторів промислового виробництва, хоч фондовіддача в промисловому виробництві знизилася, як і продуктивність праці) не забезпечили належної віддачі. Різко зростав прибуток підприємств за рахунок інфляції. Цей процес триває і негативно позначається на ефективності виробництва і продуктивності праці (табл.2.1) [13,18].
Таблиця 2.1
Виробництво продукції промисловості за основними галузями, %
| Галузі промисловості | роки | ||
| 1985 | 1998 | 2001 | |
| Електроенергетика | 3,2 | 16,5 | 14,1 |
| Паливна | 7,2 | 11,6 | 10,9 |
| Чорна металургія | 12,6 | 22,9 | 20,6 |
| Кольорова металургія | 1,2 | 1.6 | - |
| Хімічна і нафтохімічна | 6,1 | 6,4 | 6,9 |
| Машинобудівна і металообробна | 28,4 | 15,1 | 11,5 |
| Деревообробна і целюлозно-паперова | 2,8 | 1,7 | - |
| Будівельних матеріалів | 3,6 | 3,3 | - |
| Легка | 11,6 | 1,5 | 1,6 |
| Харчова | 18,7 | 14,9 | 19,1 |
| Інші | 4,6 | 4,5 | 9,8 |
Дані табл.2.1 показують, що динаміка структури виробництва промислової продукції в Україні має тенденцію до збільшення частки продукції чорної металургії, електроенергетики, паливної промисловості та зменшення частки галузей легкої промисловості, і ця тенденція зберігається.
Перехід від існуючої в Україні структури і динаміки промислової продукції до структури, яка відповідала б потребам національної економіки, пов'язаний зі значними труднощами: Майже 70% промислової продукції становлять напівфабрикати і продукція базових виробництв, а продукція соціального виробництва (товари кінцевого споживання), що с основою товарної маси для споживчого ринку і задоволення потреб населення, - лише 30%. З огляду на це метою реструктуризації є зміна співвідношення продукції базових і соціальних виробництв хоча б у пропорції 50: 50, а це потребує подолання стереотипів політичного та економічного мислення на всіх рівнях влади та управління, забезпечення політичних, економічних, інституційних передумов отримання кредитних ресурсів і прямих капіталовкладень у промисловість в сумі 25-30 млрд. дол. [20,39].















