169675 (595757), страница 4
Текст из файла (страница 4)
• До X століття формується ядро стародавнього Києва, що на той час поділявся на верхню укріплену адміністративно-оборонну частину (Старокиївська гора) та на нижню неукріплену торговельно-ремісничу (Поділ);
• З X по XII століття Київ – столиця Давньої Русі. У цей період посилюється політична роль міста, його адміністративна та ідеологічна функції, досягають розквіту ремесла, торгівля, будівництво. Київ значно розширює свої межі;
• З XIII по XVII століття, у період феодальної роздрібненості, іноземних панувань, Київ майже не зростає територіально;
• У період із XVIII до середини XIX століття містобудівне освоєння території відбувається шляхом, характерним для усіх великих міст цієї доби: будуються військові укріплення, адміністративні та громадські споруди, палацові комплекси;
• Із середини XIX до початку XX століття, у період розвитку капіталізму, зростає значення Києва як центру внутрішньої торгівлі. Спостерігається інтенсивне збільшення населення та території міста;
• Із 1918 року розвиток міста стає на рейки індустріальної (соціалістичної) розбудови. У Києві розгортається житлове, промислове, адміністративне та культурне будівництво, яке ведеться планово з впровадженням індустріальних методів;
• Після 1945 року швидкими темпами були усунуті руйнування періоду війни. Сучасне будівництво посиленими темпами ведеться на нових територіях, реконструюються старі квартали міста [31].
Для унаочнення аналізу містобудівного освоєння ландшафтів території Києва, з'ясування основних етапів і тенденцій формування ландшафтно-архітектурних систем і комплексів міста для кожного часового зрізу були змодельовані ареали містобудівного освоєння (рис. 2.2).
До десятого століття ареал містобудівного освоєння ландшафтів території міста складався з дрібних полів, землеробських, культових та промислово-торгових поселень підвищеної слабохвилястої лесової рівнини та заплави Дніпра.
Рис. 2.2. Ареал містобудівного освоєння ландшафтів Києва до X століття
Межі первинного містобудівного освоєння ландшафтів підвищеної слабохвилястої лесової рівнини, складеної лесовидними суглинками із ясно-сірими та сірими лісовими легкосуглинковими ґрунтами під свіжими дібровами та судібровами, складали землеробські та культові поселення. Інше ядро містобудівельного освоєння у межах ландшафтів слабохвилястих заплав, утворених пісками із прошарками суглинків із дерновими й лучними супіщаними та піщано-легкосуглинковими (фрагментами оглеєними) ґрунтами під різнотравно-злаковими луками складав промислово-торговий осередок Подолу. Давнє ядро Києва, як відомо, складалося із двох частин – «Верхнього Міста» на підвищеній слабохвилястій лесовій рівнині та «Нижнього Міста» (Поділ) на заплаві Дніпра біля гирла Глибочиці.
До середини X століття були повністю заселені розчленовані відлогі й пологі схили та останці між верхньою і нижньою частинами міста, з'явилась необхідність в його розширенні. У середині X століття ареал містобудівного освоєння складається із одного домінуючого поля освоєння, що охоплює урочища підвищеної слабохвилястої лесової рівнини (Верхнього Міста) відлогих і пологих схилів лесової рівнини та заплави Дніпра (Поділ). В кінці X століття площа верхньої частини міста значно збільшується за рахунок забудови Міста Володимира і спорудження його укріплень, однак на цю частину міста, розташовану на лесовому плато, припадало не більше (6%) міської забудови, на схили (33%), а більше половини території (61%) займала нижня частина Міста – Поділ, розташована на високій заплаві Дніпра [8].
У ХІ-ХІІ столітті, у зв'язку з посиленням політичного і адміністративного значення міста та поширення громадського будівництва (спорудження Софійського собору, багатьох церков, монастирів палаців), збільшується верхня частина міста і створюються нові фортечні споруди – Місто Ярослава 72 га, Місто Ізяслава – 6 га, Копирів кінець – 40 га. Площа Верхнього Міста збільшується до 130 га і досягає 34% від загальної площі забудови. Водночас зростає до 180 га нижня (подільська) частина (49% території), зводяться оборонні споруди у північно-західній частині. У цей період зростає значення давньокиївської агломерації, що складалась із дрібних поселень (Берестове, Дорогожичі), монастирів (Печерський, Видубицький, Кловський, Кирилівський). Ареал містобудівного освоєння складається із основного Давньокиївського поля освоєння (Верхнє Місто – Поділ) та дрібних ядер містобудівного освоєння – поселень та монастирів. Усі дрібні поля освоєння були розташовані у межах урочищ підвищеної слабохвилястої та горбисто-хвилястої лесової рівнини, складеної лесовидними суглинками із сірими та темно-сірими лісовими легкосуглинковими ґрунтами під свіжими дібровами та грудами (грабовими дібровами) на той час вже розораними, із значним землеробським освоєнням, що свідчить про наслідування ландшафтно-архітектурними системами у процесі містобудівельного освоєння центрів землеробських ландшафтно-господарських систем. Загальна площа містобудівного освоєння у ландшафтах широколистяно-лісового типу становить 51% території (рис. 2.3).
Рис. 2.3. Ареал містобудівного освоєння ландшафтів Києва середини XII століття
Із другої половини XII століття, у результаті боротьби удільних князів за Київ, руйнування його у 1169 році, місто втрачає значну частину політичних і адміністративних функцій. Взяття Києва Батиєм у 1240 році і наступні події пов'язані з іноземним пануванням, багаторазовим руйнуванням (1416,1482, 1651,1679,1687 роки), пожежами та епідеміями, не сприяли збільшенню його території. Однак Київ залишається важливим центром розвитку економіки, культури, передової громадської думки, освіти, соціального прогресу. В цей період більша частина громадського будівництва була спрямована на відновлення та реконструкцію пошкоджених споруд і військових укріплень. Відбувається злиття дрібних ареалів освоєння підвищеної та горбисто-хвилястої лесової рівнини та загальне ущільнення ареалу містобудівного освоєння [11].
Із першої половини XVIII століття, у зв'язку із будівництвом фортеці росте і набуває адміністративних функцій нова частина Міста, що лежить у межах підвищеної горбисто-хвилястої лесової рівнини – Печерськ (рис. 2.4).
Рис. 2.4. Ареал містобудівного освоєння ландшафтів Києва початку XVIII століття
До середини XIX століття печерська частина сполучається з основним ядром Києва. Забудовується лесова рівнина навколо Печерської фортеці, вздовж долини Либіді та крутих схилових ділянок хрещатицької долини. Розширюється Нижнє Місто на правобережній високій заплаві. За цей час площа забудови зростає майже втричі, переважно за рахунок підвищеної лесової рівнини та заплави. Ареал містобудівного освоєння охоплює майже всі рівнинні і частково схилові урочища підвищеної слабохвилястої і горбисто-хвилястої лесової рівнини межиріччя Дніпро – Либідь (55,7%). Межі освоєння заплави Дніпра (Поділ) складають 44,3% ареалу освоєння.
Із кінця XVIII століття вперше починається забудова ландшафтів змішано-лісового типу знижених давноалювіальних рівнин – надзаплавних право – та лівобережних терас Дніпра. До середини XIX століття всі плоскорівнинні і пологосхилові місцевості підвищеної лесової рівнини в межиріччі Дніпра та Либіді забудовуються, і починається освоєння аналогічних ландшафтів правобережжя Либіді (Байкова гора, Забайків'я, Деміївка, Протасів яр) в результаті поля освоєння ландшафтів широколистяного типу складають 59,5% ареалу містобудівного освоєння. Поступово забудовуються ландшафти змішано-лісового типу, це переважно урочища моренно-водно-льодовикових підвищених рівнин (Шулявка, Солом'янка). Продовжується забудова знижених надзаплавних давньоалювіальних терас та високих заплав Либіді і правобережжя Дніпра. Поля містобудівного освоєння в ландшафтах змішано-лісового типу складають 8,1% від загальної площі ареалу освоєння, заплавні – 32,4%. В цей період центр міста стає багатоповерховим, збільшується кількість громадських споруд, покращується благоустрій головних магістралей, зростає кількість підприємств, установ.
Кінець XIX – початок XX століття – період активного розвитку капіталізму. В цей час проводиться інтенсивне спорудження залізниць, промислових підприємств та фабрик. Залізниці прокладаються переважно по заплавах малих річок та днищах великих балок (Либідь, Сирецька балка), а також по вододільних частинах моренно-водно-льодовикових та лесових рівнин. Триває процес забудови ландшафтів змішано-лісового типу (їх ареал освоєння збільшується до 14,6% площі ареалу містобудівного освоєння). Межі освоєння широколистяно-лісових та заплавних ландшафтів складають відповідно 58,2% і 27,2% загальної площі ареалу (рис. 2.5).
Рис. 2.5. Ареал містобудівного освоєння ландшафтів Києва кінця XIX – початку XX століття.
Після жовтневих подій 1917 року та громадянської війни 1918–1924 років Україна стає на рейки планового індустріального будівництва. Індустріалізація, розвиток науки та культури в столиці республіки, а також політика продподатків та продрозверстки на селі викликали значне посилення урбанізаційних процесів, посилюється приплив населення в місто. У цей період містобудівельне освоєння території відбувається, головним чином, за рахунок порівняно малопродуктивних в сільськогосподарському відношенні ландшафтів змішано-лісового типу. Продовжується і забудова ландшафтів підвищеної лесової височини на правобережжі Либіді та заплавних місцевостей. У 30-ті роки забудовуються вільні ділянки, ущільнюється забудова центральних кварталів. Проводиться реконструкція старих будинків. З'являються нові райони (Печерсько-Звіринецький та ін.). З початку XX століття до 1941 року площа міської забудови зросла у п'ять разів (9,7 тис. га) [3].
Ще швидшими темпами у цей час зростає загальна площа територій міського підпорядкування (ділянок перспективного зростання міста). У 1923 році в адміністративні межі Києва ввійшли 20 сільських поселень, що фактично злилися з містом, та лісові масиви (близько 20 тис. га). У передвоєнний час площа міста з зеленою зоною досягає 68 тис. га.
Під час Великої Вітчизняної війни було зруйновано більше 40% житлового фонду і майже всі підприємства Києва. У повоєнний період житлові та інші споруди відбудовувались швидкими темпами, вже до 1950 року було здано більше 1000000 м2 житлової площі і побудовано 2250 приватних будинків. У 1952 році починається забудова нових житлових масивів: Першотравневого, Відрадного, Нивок у змішано-лісових ландшафтах підвищеної морен но-водно-льодовикової рівнини (їхнє поле освоєння зростає до 52,4% від загальної площі ареалу містобудівного освоєння). Площа поля містобудівного освоєння в ландшафтах широколистяно-лісового типу складає 34,4% ареалу освоєння, частка заплавних ландшафтів знижується до 13,2%.
1967 року був затверджений новий генеральний план розвитку міста. В основу плану, реалізація якого почалася вже наступного року, було покладено ідею розміщення житлових масивів на намитих ґрунтах, на місці частково заболочених, малоцінних для сільського господарства територій у заплаві Дніпра, що стає головною архітектурно-планувальною віссю міста. Це дозволило зберегти придатні для землеробства землі, зробити місто більш компактним і перейти від радіальної до радіально-кільцевої структури його території. На намивних ґрунтах будуються масиви Русанівка, Березняки, Оболонь, Троєщина. На пісках давньоалювіальної зниженої терасової рівнини – Лісовий, Воскресенський, Лівобережний, Комсомольский масиви. На моренно-воднольодовиковій рівнині – Виноградар, Вітряні гори, Академмістечко та інші. Новітні технічні засоби будівництва дозволили вести забудову дуже розчленованих крутосхилових місцевостей підвищеної лесової рівнини, доля яких в ландшафтній структурі забудованих територій міста зросла за повоєнний період від 2,5 до 7,0%. На сьогодні на території Києва забудовано 395,1 тис. га, тобто у тричі більше, ніж у повоєнні роки. Ареал містобудівного освоєння складається із двох великих частин – правобережної та лівобережної (рис. 2.6).
Рис. 2.6. Сучасний ареал містобудівного освоєння ландшафтів Києва
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
