169675 (595757), страница 3
Текст из файла (страница 3)
У північно-західній і західній частині міста (Святошин, Жовтневе, Борщапвка) домінують урочища знижених вирівнених озерно-водно-льодовикових рівнин, складених пісками, що підстелюються суглинками із дерново-середньо- і слабкопідзолистими, частково глеюватими, пилувато-піщаними і піщаними ґрунтами, сформованими під вологими і сирими суборами. Породи, що складають літогенну основу урочищ озерно-водно-льодовикової рівнини, різноманітні і мають мінливий характер розповсюдження у вертикальному і горизонтальному напрямах. Це переважно піски різної потужності, які містять у собі прошарки суглинків і глини. На рівнинних і підвищених ділянках слабохвилястих рівнин тут сформувались дерново – слабко- і середньопідзолисті пилувато-піщані і піщані ґрунти. У підурочищах рівнинних знижень слабкохвилястих рівнин та западин – глеюваті та глейові. Тут були розповсюджені переважно вологі субори із наземним покривом лісового різнотрав'я і широкотрав'я та сирі субори зі значними домішками берези і вільхи із наземним покривом лісового вологотрав'я.
Схилові урочища у поліських ландшафтах це – розчленовані відлогі, пологі, округлі, стрімкі і спадисті структурні та яружно-балкові схили моренно-водно-льодовикової і озерно-водно-льодовикової рівнин, складені пісками із прошарками суглинків з дерново-слабкопідзолистими та дерновими піщаними, пилувато-піщаними і супіщаними ґрунтами, що сформувались під свіжими суборами та різнотравно-злаковою рослинністю. Північна частина міста характеризується значним поширенням схилових урочищ (Вітряні Гори, Сирець, частково Куренівка) у межах структурного схилу від Придніпровської височини до заплави Дніпра, де досить поширені ерозійні процеси [14].
На ерозійну мережу (яри та балки) у ландшафтах змішано-лісового типу припадає близько 1,0% території. Це – підурочища днищ балок та ярів, вистелені опіскованими делювіальними суглинками і пісками із дерново-середньопідзолистими та дерновими глеюватими і глейовими супіщаними, глинисто-піщаними та піщано-легкосуглинковими ґрунтами, що сформувалися під вологими і сирими суборами та різнотравно-вологотравною рослинністю. Це, переважно, урочища верхів'я Сирецької балки, верхів'я Либіді, праве верхів'я Кучминого (Мокрого) яру та інших.
Слабкодреновані і безстічні зниження та западини із виположеними схилами складені делювіальними й озерними супісками і суглинками, з дерновими глейовими супіщаними і піщаними ґрунтами, які сформувалися під широкотравно-вологотравною рослинністю, березняками та вільшняками. Вони розповсюджені, переважно, у північній частині (Пуща-Водиця). Значну частину урочищ ландшафтів змішано-лісового типу займають надзаплавні тераси Дніпра та Либіді (17,6% території міста). Перша надзаплавна тераса у Києві поширена на лівому березі, її ширина сягає 10 – 13 км (масиви Троєщина, Воскресенський, Комсомольский, Дарниця). На правому березі вона поширена фрагментарно: на півночі (частково Оболонь і Мінський масив), півдні (північна частина Корчуватого, ур. Бичок); у центральній частині (вул. Антоновича) розташована перша надзаплавна тераса Либіді. Це – урочища – знижених давньоалювіальних терасових дрібнохвилястих рівнин, складених потужними товщами пісків із дерново – слабко – та середньопідзолистими піщаними і пилувато-піщаними ґрунтами, що сформувалися під сухими та свіжими борами. Поверхня тераси горбиста, досить значні її простори у минулому були вкриті піщаними кучугурами і грядами. Тераса складена потужними давньоалювіальними пісками, нижня частина терасової товщі перемитих пісків має водно-льодовикове походження. В умовах недостатнього зволоження і відносно низького рівня залягання ґрунтових вод тут сформувалися дерново – слабко- і середньопідзолисті піщані і пилувато-піщані ґрунти, зі слабкою структурністю та низькими господарськими показниками. Природна рослинність представлена тут сухими і свіжими борами у першому ярусі із сосни та наземним покривом із глицевого шару та сухотравно-злакової рослинності (із переважанням костриці овечої) у сухих борах та злаково-різнотравної рослинності у свіжих (урочище Бичок) [25].
Низькозаплавні та притерасні слабкодреновані заболочені зниження і западини з лучно-болотними, болотними, торфово-болотними ґрунтами і торфовищами під вологотрав'ям, болотною рослинністю та вільшняками поширені переважно на лівобережжі у північно-східній частині міста (Вигурівщина, Троєщина), східній та південно-східній (масиви Лісовий, Харківський), на правобережжі вони зустрічаються у північній частині (масиви Оболонь, Мінський).
Друга надзаплавна тераса займає переважно лівобережну частину (масиви Куликове, Лісовий, Биківня). На правому березі вона виявлена невеликою смугою на Подолі та Оболоні, у центрі (друга надзаплавна тераса Либіді), а також між Лисою горою і Корчуватим. Це – урочища давньоалювіальних терасових дрібнохвилястих рівнин (3,6% території міста), складених пісками з прошарками глинистих пісків та дерново – слабко – та середньопідзолистими піщаними і супіщаними ґрунтами, що сформувалися під свіжими борами та суборами. У будові тераси, крім давньоалювіальних пісків, багато верствуватих суглинків і супісків переважно делювіального генезису. Серед природної рослинності найбільш поширеними були субори із наземним покривом лісового різнотрав'я. Борові і суборові формації терас займали значну територію міста і складали одну із основних сировинних баз для містобудування, про що свідчать літописні матеріали, давні карти та роботи археологів.
Так, літописний «Шелвов бор (борок)» знаходився на надзаплавних терасах Либіді, «Городецький бор» – на надзаплавній терасі Дніпра біля північно-західної околиці с. Вигурівщина (давнє поселення Городець) тощо.
Лісостепова зона представлена ландшафтами широколистяно-лісового типу (39,4% території міста), підвищеними акумулятивно-денудаційними лесовими рівнинами і схилами з сірими, ясно – та темно-сірими лісовими суглинковими та легкосуглинковими ґрунтами, які сформувалися під свіжими дібровами, судібровами та різнотравно-злаковими формаціями. Ландшафти лісостепового типу поширені у центральній, південній і південно-західній частинах міста (Лук'янівка, Замкова Гора, Старокиивська Гора, Печерськ, Чорна Гора, Лиса Гора, Батиєва Гора, Байкова Гора, Голосіїв, Теремки).
На стрімких дуже еродованих схилах спостерігаються відслонення валунних суглинків (морени) і валунів. Особливістю будови покривних порід є широкий розвиток тут делювіальних відкладів, які представлені переважно лесовидними суглинками. На них сформувалися темно-сірі, сірі і ясно-сірі пилувато- і крупно-пилувато легкосуглинкові, іноді супіщані лісові ґрунти, що відрізняються доброю структурою та високою родючістю. Природна рослинність представлена свіжими вологими дібровами та усіма типами лісу, які утворюють групу грудів. Так, у першому ярусі свіжої грабової діброви росте дуб черещатий, а також ясен, липа, клен гостролистий. До другого ярусу входять тіньовитриваліші породи: граб, клен, в'яз, дика груша, дика яблуня й інші. У третьому ярусі (підліску) ростуть ліщина, глід, бруслина, грушанка та інші. Трав'янистий покрив (четвертий ярус) містить типові для широколистяних лісів види: фіалку, тонконіг, осоку волосисту і лісову, суниці, копитняк, кропиву, папоротеві, декілька видів моху.
Сирі грабові діброви поширені у пониззях із надмірним зволоженням, по днищах балок тощо. Тут ростуть осика, чорна вільха та вологотрав'яна рослинність [10].
Фоновими серед широколистяно-лісових ландшафтів є урочища підвищених слабкохвилястих лесових рівнин, утворених лесовидними суглинками із ясно-сірими та сірими лісовими легкосуглинковими ґрунтами, що сформувались під свіжими дібровами і судібровами (Лук'янівка, Замкова Гора, Старокиївська Гора, Липки, частково – Солом'янка, Байкова Гора). Дуже поширені вирівнені та горбисто-хвилясті лесові рівнини, складені лесовидними суглинками із сірими і темно-сірими лісовими легкосуглинковими ґрунтами, які сформувались під свіжими дібровами (Печерськ, Батиєва гора, Чорна гора, Лиса гора, Голосіїв, Китаєве).
Слабкохвилясті і горбисто-хвилясті лесові рівнини, утворені лесовидними суглинками, які підстелюються валунними з ясно-сірими, сірими й темно-сірими лісовими фрагментами глеюватими легкосуглинковими ґрунтами, що сформувались під свіжими і вологими дібровами, поширені в південно-західній частині міста (Жуляни, Теремки).
Наявність піддатливих для розмиву лесових порід та зливовий характер опадів влітку сприяли значному розвитку водної ерозії. Інтенсивні ерозійні процеси призвели до утворення значної кількості островів-останців, розділених долинами балок та ярів зі схилами різної крутизни та складною експозицією.
Урочища розчленованих відлогах, пологих, округлих, стрімких і спадистих останцево-яружно-балочних схилів лесової рівнини, складених лесовими суглинками, що підстеляються валунними суглинками і пісками із ясно-сірими, сірими й дерновими легкосуглинковими й супіщаними ґрунтами, які сформувались під свіжими дібровами й різнотравно-злаковою рослинністю поширені тільки на правобережжі: смугою вздовж Дніпра (структурний схил Придніпровської височини) та в балкових системах широколистяно-лісових ландшафтів.
Ерозійна мережа в широколистяно-лісових ландшафтах займає 1,4% території Києва. Це урочища днищ балок та ярів, врізаних в лесовидні суглинки, вистелених делювіальними та алювіально-делювіальними суглинками з сірими лісовими оглеєними і дерновими глейовими легкосуглинковими ґрунтами під широкотравно-вологотравною рослинністю і вологими та сирими дібровами. Найбільше балкових урочищ цього виду зосереджено в центральній частині міста (Кожум'яки, Гончарі, Клов, Кучмин Яр, Протасів Яр, Совки) та південній (Мишоловка, Пирогів).
Урочища слабодренованих знижень і безстічних западин з виполаженими схилами, складені делювіальними і озерними суглинками і супісками з прошарками глин, з сірими лісовими та дерновими глейовими легкосуглинковими і супіщаними ґрунтами під широкотравно-вологотравною рослинністю та вільшняками розповсюджені переважно у південно-західній частині міста (Жуляни, Теремки).
На високі й низькі заплави Дніпра та його приток припадає 15,2% території міста. Тут переважають дернові і лучні піщані і супіщані, глеюваті і глейові ґрунти під заплавними різнотравно-вологотравними луками, осокірниками та вільшняками. Домінуючими є урочища слабохвилястих високих заплав, утворених пісками з прошарками суглинків з дерновими й лучними фрагментами глеюватими і слабооглеєними піщаними, пилувато-піщаними й супіщаними ґрунтами, які сформувались під різнотравно-злаковими луками з фрагментами вологих дібров з домішками вільхи, берези, осокору (Оболонь, Поділ, Теличка, Лівобережний, Русанівка, Березняки, Осокорки).
Досить поширені також урочища слабкохвилястих низьких заплав (руслова заплава), складених пісками, слабозадернованими із слаборозвинутими дерновими глейовими піщаними й супіщаними ґрунтами (під різнотравно-вологотравними луками, береговим вологотрав'ям та шелюгою з піонерним різнотрав'ям) [10].
Слабохвилясті заплавні рівнини (заплави середнього рівня), утворені пісками з дерновими й лучними фрагментами, оглеєнними піщаними й супіщаними ґрунтами, які сформувались під вологотравно-різнотравними луками (1,9% території міста), осокорниками та вільшняками, поширені переважно у північній частині та на островах Дніпра (Оболонь, Поділ, о-ви Труханів, Долобецький, Ольжин та інші).
Дуже поширені в межах заплави еолові кучугури, дюни і гряди, складені тонкозернистими пісками, незадерновані та напівзадерновані з слаборозвинутими дерновими пилувато-піщаними ґрунтами, що утворилися під різнотравно-злаковими і піонерними рослинними угрупованнями (Оболонь, Лівобережний, Русанівка, Березняки, Осокорки та на островах).
Низькозаплавні слабостічні заболочені зниження, западини та стариці з лучно-болотними, болотними, торфово-болотними ґрунтами й торфовищами сформувались під вологотрав'ям, болотною рослинністю і вільшанниками. Урочища цього виду зосереджені переважно у північній правобережній (Оболонь) та південній лівобережній (Березняки, Осокорки) частинах Києва.
У заплавах малих річок Либіді, Нивки, Сирецького струмка, Глибочиці та інших поширені урочища низинних слабохвилястих заплав, складені пісками із прошарками суглинків і торфу, з дерновими глейовими, що підстеляються торфом, лучними і болотними, піщаними й супіщаними ґрунтами, сформованими під вологотравно-болотною рослинністю та вільшняками.
Акваторія Дніпра і його приток займає 5,6% території Міста. У районі Києва – від гирла Десни і до Трипілля – Дніпро утворив ряд островів, серед них є досить значні Венеціанський, Труханів, Долобецький та інші. Вони виникли порівняно недавно (близько 200 років тому). Так, наприклад, Труханів острів кілька століть тому був піщаним півостровом, що відокремлював течію Дніпра від гирла р. Почайни, яка протікала Подолом.
Проведений аналіз ландшафтної структури території Києва показав, що вона є досить складною і мозаїчною. У межах території міста існує певна рівновага між урочищами ландшафтів мішано-лісового типу (39,8% території) та урочищами ландшафтів широколистяно-лісового типу (39,4% території). Межа між ними має складний характер – урочища ландшафтів широколистяно-лісового типу вклинюються смугою на правобережжі з півдня до центру міста. Урочища ландшафтів мішано-лісового типу поширені в обох частинах. На Правобережжі вони займають північно-західну і північну частини Києва, на Лівобережжі – північно-східну, східну і частково південно-східну.
Урочища заплавних ландшафтів (15,2% території міста) меридіонально простягаються із півночі на південь через центр Києва. Урочища рівнин різних гіпсометричних рівнів всіх названих вище типів ландшафтів займають 57,1% всієї території. Схилові урочища поширені на 25,5% дослідженої території. Урочища днищ балок та ярів розповсюджені на 2,9% вивченої території, западини на 2,7%. Акваторія Дніпра займає 5,6% дослідженої території.
2.3 Містобудівельне освоєння ландшафтної основи Києва: етапи та тенденції
Археологічні та історичні дані свідчать, що більшість давньоруських міст виникли у центрах густозаселених землеробських регіонів. Первинною і характерною особливістю міст була концентрація у них феодальної верхівки (князів, бояр, багатих дружинників, вищих релігійних осіб тощо), основних землевласників, тісно пов'язаних із сільськогосподарським оточенням міста. На ранніх етапах цей зв'язок реалізувався через участь міського і державного керівництва у централізованому відчуженні (збір данини) і перерозподілі різноманітних продуктів, переважно сільськогосподарських [31].
Як показали історико-ландшафтні дослідження, починаючи із неоліту, коли панівною галуззю господарства стало землеробство, освоєнню у правобережній північній частині Середнього Придніпров'я підлягали, головним чином, ландшафти лісостепового типу. Найбільшу господарську вартість мали території зі складною ландшафтною структурою, найбільш сприятливою для комплексного господарства, що спостерігається у місці контакту ландшафтів лісостепового типу із ландшафтами поліського типу та заплавами. Місця для поселень у межах таких оптимальних територій обиралися із урахуванням наявності природних укріплень і рубежів, що мали виконувати оборонну функцію.
Перелічені умови, представлені у районі Києва найкращим чином, сприяли заснуванню на цій території поселень усіх археологічних культур Середнього Придніпров'я. Археологічні матеріали свідчать про наявність значного землеробського та торговельного осередку в районі майбутнього Києва вже на рубежі нашої ери. Ландшафтна приуроченість розміщення первинного ядра Києва також вказує на невипадковість вибору місця його заснування. Стародавній торговий центр Дніпровського шляху виник на високій заплаві біля підніжжя лесового плато, доповнюючись дрібними землеробськими поселеннями на лесових останцях (мисах) біля впадіння у Дніпро р. Почайни, гирло якої служило природною гаванню. Як відомо, становлення Києва як адміністративного центру почалося у середині І тисячоліття н.е. у зв'язку із виникненням першого державного об'єднання східних слов'ян та збільшенням внутрішньої й зовнішньої торгівлі по Дніпровському водному шляху. Через Київ проходить торговельний обмін між хлібним Лісостепом і мисливсько-промисловим Поліссям. Київ контролює торгівлю між районами Балтики та Чорного моря, Західною Європою та Сходом. У зв'язку із інтенсивним розвитком торгівлі на одне із чільних місць висувається реміснича функція міста. Починається поступове розширення його території, що відбувається надалі упродовж багатьох віків.
Конкретизувати закономірності і тенденції цього процесу можливо за обґрунтованою системою часових зрізів, які висвітлюють головні етапи розвитку міста та його функцій, формування ландшафтно-архітектурних систем. Для аналізу основних етапів і тенденцій містобудівельного освоєння ландшафтів території Києва було використано систему часових зрізів С.П. Романчука, Ю.В. Щура, що характеризують територіальне зростання міста із врахуванням ландшафтної структури території. Так, процес містобудівельного освоєння ландшафтів території Києва можна розглядати за такими основними етапами:
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
