154545 (594888), страница 7
Текст из файла (страница 7)
Альпінізм - вважається самим екстремальним відпочинком. Сьогодні альпінізм є цілу індустрію, яка рівномірно розвивається і популяризувався. Як правило, для сходжень прийнято вибирати літо, коли погода дозволяє з мінімальними втратами дістатися до наміченої вершини. Проте любителі найгостріших відчуттів не зупиняються і взимку.
А складні погодні умови і схід лавини тільки додають гостроту подорожі. У гори йдуть, щоб випробувати себе, ризикнути, подолати все і дістатися до вершини. Смак перемоги солодкий, навіть якщо альпініст підкорив не Ельбрус, а всього лише стінку на місцевому ськалодроме.
Для цього потрібно бути добре фізично підготовленим, бажано мати сильні передпліччя, хорошу “розтяжку” і невелику вагу, яку доведеться утримувати на одних лише пальцях. При підйомі доведеться працювати не тільки м’язами, але і головою, щоб правильно вибрати, за які зацепи вхопитися.
Альпіністські снасті коштують дорого, повний комплект якісного спорядження обійдеться екстремальному в $1500-2000. Втім, якщо хочеться просто раз в житті піднятися на Ельбрус, то можна узяти спорядження і в оренду. Коштувати такий 10-денний тур буде близько $200.
Головною проблемою альпінізму, крім своєї дорожнечі, є мала кількість досвідчених інструкторів. Адже вони необхідні для сходження альпіністів-любителів. В основному інструкторів мало із-за не великої зарплати. До речі не рідкість зустріти російського інструктора за кордоном.
Гірські лижі один з найстаріших видів активного відпочинку. Із закінченням років кількість охочих підкотитися на гірських лижах не зменшилося, а скоріше збільшилося. До того ж, зараз набагато якісний і різноманітніше гірськолижний сервіс, чим років 10 тому, не говорячи вже про 80-і, 70-і роки.
Майже в будь-якому гірськолижному курорті є спуски, як для професіоналів, так і для новачків. Яких завжди можуть навчити правильно кататися місцеві інструктори. Спорядження: комплект лижі, кріплення, палиці, черевики, костюм, шлемо, маска, рукавички обійдеться в середньому в $700-800. А оренда - приблизно $30-40 в день.
Сноубордінг - спуск по снігу з гірських схилів на спеціально обладнаній дошці. Це агресивніший, активніший і екстремальний вигляд, ніж гірські лижі. Сноубордінг як окремий вид спорту з’явився в Америці в 60-х роках XX століття.
Лютими поклонниками новомодного захоплення стали здебільшого серфери, що не бажали сидіти без діла в очікуванні літніх днинок. У нашій країні сноуборд масове визнання отримав тільки в середині 90-х років. Проте зараз в Росії можна придбати різноманітну екіпіровку від провідних світових виробників і отримати уроки катання у досвідчених інструкторів.
Зараз зроблене багато спеціальних трас з трамплінами і іншими всілякими перешкодами, на яких сноубордисти можуть витворяти різні акробатичні трюки. Але в останнє особливо популярним серед сноубордистів став Хаф-пайп (від англ. half-pipe “пол-трубы”) - споруда з снігу, схожа на рампу для ролерів.
Взагалі екстремальні захоплення, пов′язані з гірськими лижами і сноубордом, можна розділити на декілька груп: freeskiing або freeride - це спуск по крутих непідготовлених схилах з складним рельєфом; heliskiing - те ж саме, але з використанням вертольота як засіб доставки на гору; ski-touring (randonee ski) - ські-тур, гірський туризм з використанням лиж і спеціальних кріплень для підйому в гору; ski-mountaineering (лижний альпінізм) - сходження на гору з метою спуститися з вершини на лижах або сноуборді (використання страховки, або якого-небудь додаткового спорядження, окрім лиж, на спуску порушує “чистоту” такого сходження); останніми роками з’явилася new school - щось ніби сноубордічеського фристайлу.
Гірськолижний туризм, мабуть, найбільш розвинений зі всіх видів екстремального туризму. У нас є достатньо високого рівня гірськолижні курорти. І хоча вони значно поступаються своїм аналогам, наприклад, в Європейських країнах, наші туристи з середнім доходом із задоволенням відвідують курорти.
2.2.1. Анімаційні технології в організації велосипедних походів
Велотуризм привабливий насамперед високою мобільністю - відстань, подолана групою за день, може становити 100-150 км. Велотуристу підвластні будь-які дороги й тропи. Дальність велоподорожей практично необмежена й визначається лише кількістю днів, виділюваних для походу.
Прикладом було й залишається унікальне по довжині й тривалості подорож Г. Л. Травина в 1928- 1931 р., що проїхали на велосипеді уздовж границі Радянського Союзу, включаючи й морське узбережжя Північного Льодовитого океану. Досвід його подорожей і тренувань описаний у книзі Л. Харитонівського.
Вибір типу велосипеда. У цей час у країні випускається чотири основних типи велосипедів для дорослих: дорожні, дорожні складні, спортивно-туристські й спортивні.
Перед початком використання велосипеда варто ретельно відрегулювати всі основні обертові й перемикаючі вузли по заводській інструкції, що додається до кожного велосипеда, або ж по «Довіднику велосипедиста». При цьому бажано зробити повне розбирання й зборку відповідних вузлів, що дасть необхідні навички, які завжди придадуться в похідних умовах.
Після того як відрегульовані обертові й перемикаючі вузли, а також гальма, необхідно зробити припасування (установку) сідла й рулячи відповідно до індивідуальних особливостей велосипедиста. Загальноприйнята методика, установки сідла така:
1) по висоті сідло встановлюється так, щоб сидячий на ньому велосипедист міг упертися п'ятою в площину педалі, що перебуває в нижнім положенні;
2) по довжині сідло встановлюється таким чином, щоб центр колінного суглоба велосипедиста був над віссю педалі, що перебуває ув крайнім переднім положенні.
Первісна установка рулячи виробляється, як правило, так, щоб висота його верхньої площини збігалася з висотою сідла. Після пробних поїздок висота, а також нахил рулячи коректується залежно від росту велосипедиста, довжини й сили його рук і визначається в остаточному підсумку зручністю посадки й прийнятного навантаження на руки. На оптимальне припасування рулячи варто звернути особливу увагу, тому що від цього за інших рівних умов залежить ступінь стомлюваності, особливо при тривалій їзді.
Кілька слів про вибір сідла. Зручність того або іншого типу сідла визначається в основному індивідуальними особливостями велосипедиста, тому бажано випробувати кожного з типів, що є в наявності, не крім і тверд спортивного, і вибрати для себе підходящий. Для жінок рекомендуються вкорочені широкі м'які сідла від дорожніх велосипедів, наприклад сідло від дорожнього велосипеда «Салют».
Установка багажників. Деяке число спортивно-туристських велосипедів, що випускаються, забезпечується переднім і заднім багажниками. Вони вузькі й недостатньо міцні, тому що виготовляються з відрізків сталевого дроту. Із цих багажників для подорожей можна використати як допоміжний тільки передній, що витримує навантаження 5-6 кг. Задній багажник повинен витримувати довгострокове навантаження до 30-35 кг
Для створення певних зручностей у подорожі при підготовці велосипеда рекомендується зробити наступні роботи:
1. Установити скобу для кріплення фляги. Доцільно встановлювати її традиційно на підсідельну трубу над переднім перемикачем передач, причому бажано використати готовий комплект велогонщика. Можна застосувати й саморобне кріплення, конструкція якого визначається формою використовуваної фляги. Наприклад, для розповсюдженої півлітрової поліетиленової фляги овальної форми цілком надійне кріплення забезпечується найпростішою скобою 0-образної форми. Скоба може бути виготовлена з 5-6-міліметрового дроту, що обтягається тонкою гумовою або хлорвініловою трубкою й кріпиться до рами за допомогою хомута
2. Установити відкидну підставку для велосипеда, що дозволяє залишати його у вертикальному положенні, що представляє велику зручність у дорожніх умовах. Підходящої є підставка від велосипеда «Україна», що використається без переробок.
3. Подовжити рукоятки, перемикача передач, знаходящейся на нижній рамі. Після цієї переробки перемикати передачі набагато зручніше: при цьому не потрібно сильно нагинатися, зменшується зусилля на перемикання й зростає точність установки перемикача. Такий варіант більше надійний, чим установка перемикача з подовженими рукоятками на кермі.
4. «Зм'якшити» кермо шляхом обмотки його смугою тонкої губчатої гуми, а поверх - бавовняною стрічкою. Це зменшує вплив вібрацій, що передаються через кермо на кисті рук.
5. Навісити «мова» з тонкої гуми на нижній кінець щитка переднього колеса. Це дозволяє істотно зменшити забруднення кареточного вузла при русі по мокрій дорозі.
6. Установити велосчетчик з індексом 27". Ця цифра позначає діаметр колеса спортивно-туристського велосипеда в дюймах.
При необхідності оперативно контролювати швидкість руху можна встановити велоспідометр, що випускає промисловістю за назвою «веломер», за допомогою якого можна вимірювати як швидкість руху, так і пройдена відстань.
Варто пам'ятати, що при експлуатації веломера або велосчетчика з індексами 28", розрахованих на колесо дорожнього велосипеда, у їхні показання необхідно вносити відповідне виправлення.
7. Замінити передню малу провідну зірочку на еліптичну, промисловий випуск якої вже освоєний. Її перевага - у більшій рівномірності зусиль, переданих задньому колесу при круговому педалюванні, що істотно полегшує рух на важких ділянках дороги й підйомах.
Для цього ж необхідні й тукліпси, що забезпечують правильну фіксацію стопи на педалі й що дозволяють передавати зусилля на неї й при русі ноги нагору.
Оскільки велосипедів, що випускають мало, постачене тукліпсами, те при самостійній установці бажано використати тукліпси в комплекті з більше зручними педалями човникового типу.
Принципи розміщення вантажу. При завантаженні велосипеда можна обійтися без переднього багажника й переднього вантажу. Однак розміщення частини спорядження попереду досить доцільно, тому що, вирівнюючи навантаження на колеса, воно підвищує загальну стійкість велосипеда.
Але перевантаження переднього колеса утрудняє керування. Тому маса вантажу, розташованого попереду, не повинна перевищувати 15-20 % загального навантаження велосипеда, тобто, виходячи із середньої маси спорядження для багатоденного походу порядку 20-25 кг, цей вантаж повинен бути не більше 4-5 кг.
Розміщення вантажу попереду. Доцільно розміщати на передньому багажнику досить об'ємний, але не важкий вантаж. Звичайно це вогнищевий набір (казанки, миски, примус) у щільному полотняному чохлі або спальний мішок у водонепроникному впакуванні. Щоб не занадто збільшувати інерційність рулячи, центр ваги вантажу повинен бути якнайближче до осі кермової труби.
Розміщення вантажу позаду. На задньому багажнику розміщається основний вантаж. Головна вимога - максимально тверде й зручне закріплення спорядження.
Спорядження велотуриста в загальному мало відрізняється від класичного спорядження туриста-пішоходника, тому розглянемо коротко лише особливості спеціального спорядження.
В особистому спорядженні необхідно передбачити, насамперед, велотруси, вовняні й бавовняні. Застосовуються ті або інші, залежно від погоди. Надягати їх треба обов'язково, щоб запобігти потертості шкірного покриву, які можуть виникнути при тривалій їзді в не пристосованій для цього одягу.
Взуття повинна бути легкої, із твердою передньою частиною підошви. Бажано велотуфлі або, через брак їх, звичайні кросовкі.
Спеціальні велорубашки (з кишенями позаду) у крайньому випадку можна замінити футболками. Добре мати по запасній сорочці або футболці загальних кольорів і фасону для можливості використання як форма для групи.
Варто взяти в похід легку плащ-накидку. Для захисту голови на випадок можливих падінь, особливо при русі в складних умовах (вузьке шосе, спуски й т.д.), кожному учасникові походу рекомендується мати захисний шолом. Звичайний велосипедний шолом у таких випадках малоефективний, тому що він не охороняє від поранення гострими предметами. Більше підходять для велоподорожей легкі, але досить міцні пластмасові хокейні шоломи «Salvo» вітчизняного виробництва. Крім того, у жарку погоду вони захищають голову від сонячних променів.
При русі в сиру й вітряну погоду варто звертати увагу на утеплення попереку.
Відмінною частиною групового спорядження велотуриста є ремонтний набір, комплект якого повинен бути добре продуманий. Досвід показує, що якщо для короткочасних подорожей (2-3 дні) досить мати запас спиць і камери (найбільш уразливі частини велосипеда), те для багатоденних цей перелік значно подовжується.
Тримати ремонтний набір треба в спеціально зшитій м'якій «касі», де для кожного предмета повинен бути передбачений карманчик.
До складу медичної аптечки повинне входити, насамперед, достатня кількість дезінфікуючих засобів і перев'язного матеріалу, тому що велотуризм у цілому малотравматичен і для нього характерні в основному забиті місця й садна, пов'язані з падінням велосипедиста.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
