139039 (593960), страница 9
Текст из файла (страница 9)
Аналізуючи досвід участі не лише суто релігійних організацій у суспільно-політичних процесах, але й громадських організацій, створених за релігійним принципом (скажімо, Союз православних братств), робилося зауваження, що Церква об'єднує не лише клір, але й мирян, а отже керівники Церкви мають відповідати й за діяльність мирянських громадських організацій. Зазначимо, що це стосується не лише політики, але й, скажімо, питань свободи совісті, оскільки нетолерантні по відношенню до інших релігійних організацій прояви часто допускаються саме відповідними громадськими організаціями, які формально не входять до церковної структури, але є створеними вірними відповідної церкви (згадаємо "антисектантську" діяльність запорізького "Діалогу", активність православних громадських організацій напередодні візиту до України Папи Римського тощо).
Більшість виступаючих висловилися за необхідність певної державної інституції з релігійних питань, яка мала б виконувати ряд функцій сучасного Державного комітету у справах релігій у випадку ліквідації останнього. Відзначалося, що в умовах складної релігійної ситуації в Україні, відсутність державного контролю може призвести до релігійних конфліктів, порушення рівності релігійних організацій, регіональних особливостей правозастосування. Звучала пропозиція, що питання Держкому повинно було б попередньо обговорено на засіданні Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій. Правда, не зовсім зрозуміло, як це пов'язувалося б із відокремленням Церкви від Держави, а з іншого боку, здається це було б не зовсім коректно з огляду на існування самої ВРЦ саме при Держкомі. Зазначимо, що на думку окремих представників Церков достатньо обмежитись консультативно-дорадчим органом з представників Церков при Президенті України, уряді тощо. Але враховуючи неоднозначні відносини Церков між собою, а тим більш їхнє ставлення до представників інших релігійних традицій навряд чи це буде сприяти консолідації українського суспільства. Скажімо, представники іудейських і мусульманських організацій зауважили відсутність іудеїв і мусульман під час урочистого заходу в Софії Київській 24 січня, де були присутні представники виключно християнських Церков.
На круглому столі звучало багато цікавих думок, які було б корисно почути державним діячам і не тільки. Наприклад, "якщо партія декларує підтримку конфесії, це не означає, що конфесія підтримає партію" або "між політичними партіями, які декларують своє ставлення до релігії, існують більші протиріччя, чим між релігійними організаціями до яких вони апелюють". І насамкінець хочеться процитувати єпископа В.Широкорадюка.[176]
2 серпня 2005 р. у приміщенні центрального офісу Церкви Християн Віри Євангельської України відбулася зустріч керівників євангельських протестантських Церков України, у якій взяли участь лідери понад 20-ти протестантських об’єднань, що репрезентують практично 90% українських протестантських громад 2 серпня 2005 р. у приміщенні центрального офісу Церкви Християн Віри Євангельської України відбулася зустріч керівників євангельських протестантських Церков. Рада, як консультативно-дорадчий орган, утворена з метою об’єднання зусиль протестантських Церков задля утвердження та захисту принципів свободи совісті та віросповідання, рівності всіх релігійних організацій у своїх правах, координації та узгодження спільної позиції Євангельських Протестантських Церков України на міжконфесійному, державному та міжнародному рівнях, поширення християнських цінностей і моралі.
Рада репрезентувала свій об’єднаний голос і спільну позицію Євангельських Протестантських Церков України, які підписали Декларацію. Утворення Ради стало результатом усвідомлення керівниками Церков необхідності та важливості діалогу між ними, налагодження братерських стосунків і співпраці у поширенні християнських євангельських істин, а з іншого боку, прагнення до встановлення партнерських відносин між державою та Церквою задля духовного відродження українського суспільства.
Декларацію підписали Голова Всеукраїнського Союзу Об’єднань Євангельських християн-баптистів Г.І. Комендант, Єпископ Церкви ХВЄ України М.С. Паночко, Старший єпископ Української Християнської Євангельської Церкви Л.М. Падун, Старший пресвітер Союзу вільних церков християн євангельської віри України В.Ф. Райчинець, Голова Братства незалежних церков і місій євангельських християн-баптистів С.М. Дебелинський, Голова Асоціації місіонерських церков євангельських християн України В.І. Давидюк, Єпископ Української Лютеранської Церкви В. Горпинчук, Президент Української Уніонної Конференції Церкви адвентистів сьомого дня В.А. Крупський.
Відбулася жвава дискусія щодо завдань, які стоять перед Радою, а також щодо питання політичної активності віруючих. Усі виступаючі висловили усвідомлення своєї відповідальності за майбутнє протестантського руху в Україні. Зокрема В.А. Крупський висловив занепокоєність ситуацією у протестантському русі, захопленістю окремих Церков політикою, нагадав про те, що відбувалось, коли Церква зливалася з державою, наприклад, хрестові походи, наголосив на тому, що ми можемо змінювати світ тільки одним шляхом, який дав нам Христос. В. Горпинчук зауважив, що мова може йти не лише про хрестові походи, але й про трагічні сторінки протестантської історії часів Реформації, зокрема про діяльність Мюнцера, Карлштадта, про селянську війну в Німеччині, хоча всі вони починали з доброї цілі – перетворення суспільства. Він наголосив на тому, що винятковою функцією Церкви є проповідь Євангелії, на необхідності визначення чіткого вододілу між Церквою і політичною партією. М.С. Паночко підкреслив, що свободу не можна використовувати для задоволення власних амбіцій.
Водночас виступаючі зазначили, що Церква не може повністю відсторонитися від суспільного життя, адже це може відкрити шлях для деструктивних сил, тому вона має стояти за правду, піднімати свій голос проти суспільних вад, бути совістю суспільства. Вірні за наявності відповідного покликання можуть брати участь у політичній діяльності, але цим не мають займатися керівники церковних об’єднань. Зазначалося, що політикою є не лише якісь публічні акції, але й отримання певної допомоги від тих чи інших політичних сил в обмін на лояльність щодо них. Для подальшого обговорення даних питань Єпископ Об’єднаної Християнської Євангельської Церкви Живого Бога С.В. Балюк запропонував провести богословську конференцію на тему "Церква, суспільство, держава".
Л.М. Падун зазначив, що створення Ради має дві сторони: любов до тих, хто бажає служити Богу і людям, нести Христову Євангелію, а з іншого боку, усвідомлення необхідності встановлення певного порядку у діяльності протестантських Церков. Багато виступаючих наголошували, що люди дивляться на діяльність протестантських Церков, не розрізняючи їх, а навпаки сприймаючи як щось спільне. Це покладає на кожну Церкву велику відповідальність, адже вона, таким чином, представляє увесь протестантський рух в Україні.
Виступаючі висловили розуміння наявності богословських та обрядових розбіжностей у служінні протестантських Церков, водночас було підкреслено, що між різними Церквами набагато більше спільного, ніж відмінного. Тому Рада у своїй діяльності не буде торкатися доктринальних питань чи втручатися у внутрішні справи Церков. [176]
Після перемоги опозиційних сил та формування нового Кабінету міністрів головою служби безпеки України призначено баптиста О. Турчинова. До призначення на цю посаду О. Турчинов був народним депутатом фракції "Блок Юлії Тимошенко". На запитання одного кореспондента про політичну кар’єру він сказав: "Мені цікаво писати книги, займатися науковою діяльністю. Мене менш за все цікавить кар’єра чиновника. Я євангельський християнин, баптист, я проповідую в церкві, і для мене пастирське служіння було б більш цікавим..." Голова СБУ О. Турчинов є доктором економічних наук. В різний час був головним редактором Українського відділу інформагентства АПН, радником Президента з економічних питань, головою Бюджетного комітету ВР, в.о. віце-прем’єра, лідером партії "Батьківщина". Він — автор статті "Апокаліпсис потребує бюджетного фінансування", та книги "Ілюзія страху". На третьому Всеукраїнському конгресі євангельських християн-баптистів Турчинов сказав, "церква не повинна політизуватися, однак своїм авторитетом повинна впливати на політику держави". [119;7]
В програмі дій уряду України, представленої прем’єр-міністром України Юлією Тимошенко у Верховній Раді під назвою "Назустріч людям" перший розділ має назву "Віра". Перш за все, за словами Тимошенко, потрібно відродити віру в Бога, переглянути статус духовної освіти. "Україна ніколи не підніметься з колін доки не стане на коліна перед Богом підкреслює прем’єр-міністр – сказано в документі. "Кабмін буде налагоджувати конструктивну співпрацю держави та релігійних організацій неухильного збереження принципу відокремлення держави від церкви", — сказано в документі. Президент місії "Добрий Самарянин" і секретар Духовної ради християн в Одеській області О. Чернега поздоровив Ю. Тимошенко з призначенням на посаду прем’єр-міністра України. "Почувши Вашу програму, ми ще раз впевнилися, що в нашому суспільстві закладено початок реалізації християнських та загальнолюдських цінностей, таких, як повага до ближнього, турбота і підтримка тих кому потрібна допомога..." – говориться в привітанні.[160;2]
Підводячи підсумок, потрібно сказати, що український протестантизм в контексті сучасних політичних процесів має досить виважений характер. Основна маса віруючих все ще негативно сприймає активне звернення до політики, маючи у своєму арсеналі протилежну систему аргументів. На тлі тенденції політизації, що виявляється у деяких інших християнських церквах, орієнтація більшості протестантських осередків на політичний нейтралітет, як висхідний ідеал християнської етики виглядає досить зваженою.
4. Роль протестантських церков у душпастирській опіці в Збройних Силах України
В умовах руйнації і розпаду монолітної системи взаємозв'язків між соціально-економічними, політичними і соціокультурними структурами в державі роль цього чинника за певних обставин може виконати релігія, яка, охопивши всі сфери людського буття (окрему людину-особистість, сім'ю, економіку, політику, виховання тощо) була б каталізатором створення глобальної системи саморегулювання стосунків людини з навколишнім середовищем, суспільства природою.
На 1 січня 2005 р. Держкомітетом України у справах релігій офіційно зафіксовано 30805 організацій понад ста різних релігійних течій, Церков, спільнот.
Розподіл конфесiйної релiгiйностi на кінець 2001 року людей віком 18-29 років від загального числа віруючих України в процентному співвідношенні має такий вигляд:
| - | Українська греко-католицька церква...................................................... | 25,42 | % |
| - | Українська православна церква Київського патрiархату...................... | 24,46 | % |
| - | Римо-католицька церква........................................................................... | 20,00 | % |
| - | Протестанти................................................................................................ | 21,52 | % |
Наведені дані свідчать про зростаючу потребу у душпастирстві Збройних Сил України, оскільки збільшується кількість молоді, що є релігійно активними і сповідують погляди того чи іншого релігійного напряму.
Сьогодні серед протестантів багато військових, які складають активну групу в Об'єднанні військовослужбовців-християн України. На думку одного з них - члена п'ятидесятницької громади, - сам Господь закликав його "стримувати сили зла... і якби в силових структурах було більше християн, було б більше порядку". А один із членів баптистської громади переконаний, що "чим більше в країні християн, тим менше свободи урядові чинити самоправно, без огляду на Слово Боже" [77;11].
Тому, коли говоритимемо про душпастирську опіку у Збройних Силах України, зосередимо увагу на відносинах держави і саме християнських релігійних організацій. Це не передбачає для них особливого становища. Відповідно до ст.5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 року, "Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається." [114;283]
Попри різну природу держави і Церкви, [] у сфері суспільного життя існує багато ділянок, де співпраця цих інституцій є не тільки можливою, але й бажаною. Засадничі принципи їхньої діяльності у цій сфері не суперечать одні одним. Згідно з Конституцією України та сучасними концепціями державотворення, головним обов’язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Найвищою соціальною цінністю в Україні визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека [154;210]. На переконання християн, Бог, який є джерелом усякого існування, так полюбив людину, що заради неї помер на Хресті. []. Гідність людини, на думку християн різних деномінацій, є основою та джерелом її прав. [2;219-234]
Окрім того, у західній літературі, присвяченій правам людини, все частіше можна зустріти твердження про існування певного зв’язку між християнським світоглядом та походженням концепцій прав людини та громадянського суспільства. []. Подібні погляди можна зустріти і на теренах колишнього СРСР. Наприклад, керівник Львівської лабораторії прав людини АПрНУ Петро Рабінович вважає, що "Біблія є, безперечно, одним із визначних джерел, з яких поступово розвинулись існуючі нині уявлення про права людини" [75;15]. Такої ж позиції дотримується директор Інституту релігії і права (Москва) Анатолій Пчєлінцев: "права людини, правова держава, демократія – усі ці цінності з’явилися на світ у надрах християнської цивілізації, їх виникнення і розвиток були зумовлені Євангелієм, яке проголосило людину Образом і Подобою Бога, Богосинівство людини" [74;8].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
