139039 (593960), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Проблемою ВРЦ, на думку її окремих членів, є зменшення останнім часом активності її діяльності, певна розмитість її функцій, залежність від Держкомрелігій України, некоректне використання останнім авторитету ВРЦ.

ВРЦ функціонує на засадах рівності і рівноправ'я, поваги до внутрішніх настанов і традицій усіх діючих в рамках Конституції, Законом України "Про свободу совісті та релігійних організацій", іншими законодавчими актами та міжнародними договорами України [41;188].

До складу ВРЦ входять керівники релігійних об'єднань України, зареєстрованих у встановленому порядку, а також на рівні своїх голів Державний комітет України у справах релігій, та Українське Біблійне Товариство. Підставою для вступу до складу ВРЦ є заява релігійного об'єднання, яка розглядається на засіданні ВРЦ. На сьогодні у складі ВРЦ представлені: Українська єпархія Вірменської апостольської церкви, Всеукраїнський Союз Об'єднань євангельських християн-баптистів, Всеукраїнський Союз церков християн віри євангельської-п'ятидесятників, Державний комітет України у Справах релігій, Духовне управління мусульман Криму, Духовне управління мусульман України, Духовний центр мусульман України, Закарпатська реформатська церква, Німецька євангелічно-лютеранська церква, Об'єднання іудейських релігійних організацій України, Римсько-католицька церква в Україні, Союз вільних церков християн євангельської віри України, Українська Автокефальна Православна Церква, Українська Греко-Католицька Церква, Українська лютеранська церква. Українська Православна Церква, Українська Православна Церква — Київський патріархат, Українська Уніонна Конференція церкви адвентистів сьомого дня. Українська Християнська Євангельська Церква, Українське Біблійне Товариство.

Проблемою ВРЦ, на думку її окремих членів, є зменшення останнім часом активності її діяльності, певна розмитість її функцій, залежність від Держкомрелігій України, некоректне використання останнім авторитету ВРЦ.

Чи не найпрогресивнішим кроком на шляху поліпшення координації соціальної і гуманітарно-благодійницької діяльності конфесій та їх співробітництва у цьому напрямі з державою стало розроблення Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій спільно з Держкомрелігій України Програми розвитку милосердницької та доброчинної роботи в ім'я Христа".[63;18-21] Нею зокрема передбачається такі напрями:

- координація дій державних органів, громадських і релігійних організацій направлених на формування в суспільстві світогляду солідарності поколінь, виховання поваги до літніх людей, почуття відповідальності дітей за долю батьків, підвищення престижу сім'ї;

- надання милосердницької та доброчинної допомоги знедоленим і людям похилого віку, розширення осередків гуманітарної допомоги, створених при релігійних організаціях;

- сприяння обслуговуванню ветеранів війни та праці, інвалідів, непрацездатних людей, дітей-інвалідів у лікувально-оздоровчих закладах, наркозалежних - у відповідних реабілітаційних центрах;

- розширення при клінічних лікарнях медико-соціальних відділень для лікування самотніх людей, осіб літнього віку, дітей-сиріт, одиноких матерів, членів багатодітних родин, малозабезпечених верств населення;

- створення за підтримки місцевих органів виконавчої влади пунктів соціальної допомоги за місцем проживання літніх людей, самотніх хворих, ветеранів війни і праці із залученням до цієї діяльності громадськості та доброчинних організацій, що діють при релігійних місіях і братствах;

- активізація душпастирської роботи в будинках престарілих, інвалідів та установах виконання покарань;

- поширення мережі закладів безкоштовного харчування для соціально незахищених верств населення, самотніх і літніх людей. Відкриття під опікою релігійних організацій таборів відпочинку для дітей із багатодітних сімей, дітей-сиріт і дітей, постраждалих від аварії на ЧАЕС;

- налагодження зв'язків з одновірцями за кордоном з метою поширення руху доброчинної та милосердницької діяльності в Україні. Активізація діяльності релігійних організацій щодо співпраці з міжнародними релігійними доброчинними установами, які беруть участь в розв'язанні соціальних проблем літніх людей і всіх осіб, що потребують допомоги;

- започаткування міжцерковного фонду "Добродійність та милосердя", який би акумулював необхідні кошти для реалізації благодійної та милосердницької діяльності релігійних організацій;

- створення при багатопрофільних лікарнях відділень сестринського догляду за хронічно хворими людьми похилого віку та налагодження допомоги у підготовці кадрів патронажного медичного персоналу з числа членів християнських організацій;

- активізація зусиль державних органів, громадських релігійних організацій в напрямку формування громадської думки: "не залишати людей сам на сам із матеріальними нестатками, зневірою".[63;18-21].

Програма цих дій була схвалена на засіданні Організаційного комітету з підготовки та відзначення в Україні 2000-ліття Різдва Христового 15 вересня 1998 року, її реалізації значною мірою сприяє низка законодавчих актів України [25; 3].

Передумовою утворення Наради представників християнських Церков України стало усвідомлення керівниками християнських Церков України необхідності спільних зусиль щодо відстоювання свободи совісті та віросповідання, а також узгодження позицій Церков у царині державно-конфесійних відносин. Певним чином ці процеси були посилені спільними зусиллями Церков у 2002-2003 роках щодо недопущення прийняття Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", що був внесений до парламенту Кабінетом Міністрів України та містив цілу низку неприйнятних для переважної більшості конфесій положень. Тоді ж стали зрозумілими певні недоліки Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, в першу чергу її залежність від Державного комітету України у справах релігій. Також виникла необхідність налагодження більш тісних контактів між християнськими Церквами України. Наслідком цих процесів і стало утворення 2 грудня 2003 року Наради представників християнських Церков України як представницького міжконфесійного консультативно-дорадчого органу. Відповідно до Декларації про утворення Наради представників християнських Церков України, головною метою останньої є сприяння поширенню в Україні засад християнства та релігійної свободи, поширення діалогу між християнами у відродженні християнської моралі в суспільстві, подолання наслідків радянського атеїзму і тоталітаризму та встановлення партнерських відносин між Державою та Церквою. Завданнями Наради є підготовка взаємоузгоджених пропозицій по вдосконаленню чинного законодавства, в першу чергу з питань, що стосуються релігії і моралі; сприяння міжконфесійному взаємопорозумінню та злагоді у суспільстві; організація та проведення конференцій, семінарів, нарад тощо з питань духовності, застосування і додержання законодавства; сприяння всебічному висвітленню релігійного життя в Україні засобами масової інформації; налагодження співпраці з органами державної влади і місцевого самоврядування, політичними партіями і громадськими організаціями. Принципами роботи Наради є відданість служінню Богові, Україні як незалежній державі та її народу, переконання щодо невід'ємності прав людини як істоти Божої, в тому числі права на свободу совісті та релігії. Основною формою роботи Наради є засідання, що проводяться за необхідністю, але не менше одного разу на місяць. Головують на засіданнях члени Наради почергово, рішення приймаються шляхом консенсусу.

На даний момент до складу Наради входять представники Української Православної Церкви — Київський Патріархат, Української Православної Церкви, Української Греко-Католицької Церкви, Римсько-Католицької Церкви в Україні, Всеукраїнського Союзу церков християн віри євангельської-п'ятидесятників, Української Християнської Євангельської Церкви, Всеукраїнського Союзу Об'єднань євангельських християн-баптистів, Братства незалежних церков і місій євангельських християн-баптистів України та Української Лютеранської Церкви. Для Церков, що не приєдналися до Декларації про утворення Наради, але бажали б брати участь у її роботі, передбачається статус спостерігачів. Для організаційного забезпечення роботи Нарада обирає виконавчого секретаря.

З грудня 2003 року по березень 2005 року відбулося вісімнадцять засідань Наради. За цей же період Нарадою було підготовлено вісім зустрічей керівників християнських Церков України, п'ять прес-конференцій та круглий стіл по темі "Позиція християнських Церков України в контексті виборчого процесу". Результатом діяльності Наради стало прийняття керівниками християнських Церков України 18 документів з питань духовності, суспільної моралі та значущих суспільно-політичних подій в країні. Це зокрема, Звернення Глав християнських Церков України до українського народу з приводу 70-ліття Голодомору в Україні 1932-1933 років, Звернення керівників християнських Церков України до законодавців і громадськості з приводу пропозицій запровадження в Україні нових способів реєстрації фізичних осіб, Звернення християнських Церков України до держави та українського народу щодо захисту життя людини, Звернення керівників християнських Церков України до співгромадян напередодні другого туру виборів Президента України, Звернення керівників християнських Церков України до народу України з приводу результатів виборів Президента України, Відкритий лист до чинного Президента України пана Леоніда Кучми (щодо ситуації, що склалася після другого туру виборів Президента України) та інші.

На думку представників Наради, важливим результатом її діяльності є налагодження діалогу і співпраці між християнськими Церквами України у питаннях захисту суспільної моралі та вдосконалення чинного законодавства про свободу совісті та релігійні організації, що позитивно впливає на гармонізацію державно-церковних та міжконфесійних стосунків.

Формування Української міжцерковної ради (УМР) відбувалося паралельно із створенням Наради представників християнських Церков України. УМР почала активно формуватися з другої половини лютого 2003 р. окремими релігійними діячами, зокрема єпископом В. Гарбаром — заступником Голови Ради Собору незалежних євангельських церков як альтернатива і ВРЦ, і майбутній Нараді. Найбільш активну участь в процесі її створення брали протестантські релігійні об'єднання, здебільшого, харизматичного напрямку. Вже в лютому, відразу після першого ж засідання представників Церков з даного приводу, було проголошено про створення УМР [Див. газету "Собор" № 2 за 2003 р.]. Таке поспішне повідомлення про створення УМР ще до підписання будь-яких установчих документів викликало негативну реакцію з боку представників ряду конфесій. Певна частина Церков, що на початку убрали участь в процесі формування УМР, з часом відмовилась від участі в даному проекті.

Формально Угода про створення Української міжцерковної ради була підписана керівниками ряду Церков у травні 2003 року. Метою діяльності УМР є захист інтересів християнських Церков, відстоювання християнських принципів та впливу на суспільство для поширення християнської віри. Членами УМР на сьогодні є Англіканська церква, Божа Церква християн віри євангельської України, Духовне управління церков євангельських християн України, Методистська церква України, Об'єднання євангельських церков України, Об'єднання незалежних харизматичних християнських церков України (Повного Євангелія), Собор незалежних євангельських церков України, Собор церков України християн віри євангельської "Відкрита Біблія", Союз Церкви Божої України, Українська місіонерська Церква (ХВЄ), Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ (архієпископ Ігор Ісіченко), Управління Об'єднаної Християнської євангельської церкви Живого Бога. Українська Уніонна конференція церкви адвентистів сьомого дня хоча й брала участь у формуванні УМР, але в подальшому відійшла від активної участі в діяльності ради, обмежившись статусом спостерігача. Керівним органом УМР є засідання, яке збирається раз на місяць. Для координації поточної роботи обирається координатор УМР ".[123;4]

Слід зазначити, що демократичні перетворення в державі вселяють сподівання на стабілізацію стосунків між церквою та державою.

Президент України Віктор Ющенко пообіцяв використовувати свої можливості для забезпечення гарантій рівного правового і соціального захисту всім зареєстрованим Церквам і релігійним організаціям,— повідомляє Інтерфакс. "Я хочу підкреслити, що курс держави на твердження волі совісті, гарантій конституційних прав громадян на волю світогляду і віросповідання залишається незмінним. У своїй діяльності я буду використовувати свої повноваження, щоб гарантувати рівний правовий і соціальний захист усім Церквам і релігійним організаціям, зареєстрованим на Україні. Дотримання цього принципу я жадаю від керівників державної влади на всіх рівнях", — заявив Ющенко, виступаючи на зустрічі з членами Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій у Києві.

За словами Президента, державна політика стосовно Церкви буде відкрита і публічна, а всі "спірні і конфліктні питання будуть вирішуватися в режимі широкого діалогу". "У цьому я покладаю велику надію на співробітництво з Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій", — підкреслив Ющенко.

Характеристики

Список файлов ВКР