138964 (593955), страница 8
Текст из файла (страница 8)
- громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується,
- будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов’язаних з цим ворожнечі і ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов’язків. Заміна виконання одного обов’язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України;
по-третє, відправляти релігійні культи. Це право здійснюється періодично і пов’язане, зокрема, з виникненням державно-правових та інших відносин. В Україні вільне відправлення релігійних обрядів забезпечується тим, що воно:
а) не порушує громадського порядку;
б) не пов’язане з посяганням на права інших громадян;
в) не заподіює шкоди здоров’ю населення;
по-четверте, відкрито виражати, вільно поширювати свої релігійні чи атеїстичні переконання [41, c.75].
Однак, аналізуючи сутність свободи совісті, слід відзначити, що насамперед, вона не означає відмови від будь-якої відповідальності людини за свої думки і вчинки. Тому в цьому законі наголошено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятись від виконання своїх конституційних обов’язків.
З початку 2003 року в Державному комітеті України у справах релігій було проведено чотири засідання Колегії, на яких розглянуто ряд важливих питань, пов'язаних з основними напрямками діяльності Комітету.
У січні на засіданні Колегії було затверджено статистичний звіт Держкомрелігій за 2002 рік і розглянуто стан виконавської дисципліни структурних підрозділів у роботі з документами. Було відзначено, що впродовж минулого року до Держкомрелігій надійшло та опрацьовано 6132 документи й водночас підготовлено та відправлене 4308 вихідних документів, що надійшли з вищих органів влади (міністерств, відомств та інших установ). 1277 документів було взято на контроль як такі, що мали визначений термін виконання й потребували вирішення [42, c.75].
У лютому на розширеному засіданні Колегії було розглянуто інформаційний звіт Держкомрелігій "Стан та тенденції розвитку релігійної ситуації в Україні" за 2002 рік. Члени Колеги разом з керівниками регіональних управлінь у справах релігій обговорили релігійну ситуацію в, зокрема, Донецькій, Волинській, Тернопільській областях та Автономній Республіці Крим.
19 березня 2003 р. на засіданні Колегії Держкомрелігій були розглянуті питання про стан дотримання законодавства України про свободу совісті та релігійні організації у Рівненській області, про роботу структурних підрозділів центрального апарату Державного комітету України у справах релігій з виконання актів та доручень Президента України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, звернень народних депутатів України, а також про заходи Державного комітету України у справах релігій, які випливають із розпорядження Кабінету Міністрів України від 4.03.2003 p. N 123-р "Про додаткові заходи щодо забезпечення ефективної співпраці Кабінету Міністрів України з Верховною Радою України".
Відзначалося, що в результаті вжитих заходів у Рівненській області впродовж останніх років послідовно й цілеспрямовано забезпечується реалізація державної політики щодо релігії та церкви, зменшилась напруга в релігійному середовищі, кількість відкритих протистоянь віруючих різних конфесій, грубих порушень законодавства про свободу совісті, виявів релігійного екстремізму та фанатизму [42, 43, c.75, 44, 45 c.76].
3.2 Конфесії України в контексті міжнародних релігійних реалій
Якщо порівняти карту релігій світу і карту релігійної мережі України, перше, що кидається в очі, це наявність на нашій карті майже всіх тих конфесій, які є найбільше поширеними на карті світовій. Чим же зумовлене таке порівняно велике конфесійне різноманіття в Україні?
Вивчення історії нашого буття як етносу засвідчує, що нинішньому конфесійному різноманіттю в Україні сприяло ряд чинників. Перший – наше межове розташування між Сходом і Заходом, між двома світовими релігіями – християнством та ісламом, між двома основними течіями християнства – Православ’ям та Католицизмом. Другий – відсутність в Україні протягом століть національної держави, що не сприяло утвердженню на наших теренах своїх національних Церков. Третій – урбанізація, що створила умови, коли на релігієвибір особистості, особливо у великих містах, вже не впливає усталена конфесійна громадська думка чи сімейна традиція. Четвертий – відсутність конфесійної екології у наших історичних Церков, їхня незорганізованість до місіонерської роботи. П’ятий – матеріальна скрута традиційних Церков, які нездатні налагодити таку благодійницьку, просвітницьку чи видавничу діяльність, як це можуть принесені в Україну в останнє десятиліття конфесії [8, c.73].
Окремо слід сказати про роль міжнародного чинника, а саме: 1. Ми не маємо спеціальних законів, які б обмежували втручання зарубіжних релігійних центрів у внутрішнє релігійне життя України. 2. Якщо в політичній сфері на теренах колишнього Союзу з’явилися незалежні держави, то в релігійній продовжує діяти та система інституційного підпорядкуванню зарубіжжю, яка склалася в часи, коли у нас була відсутня свобода віросповідань, Україна не була незалежною країною. 3. Українці надто вже толерантні і міжнародно законопослушні при прийнятті на свої терени зарубіжних релігієтворів, легко йдуть на їх реєстрацію й офіційне визнання
Розглянемо причини поширення найбільших релігійних конфесій по території України.
Православ’я. Тут з Україною як окремою країною ніхто не рахується. Нещодавно в Асхані відбувся всесвітній форум релігій, на якому Україну репрезентував Московський Патріархат. Російська Православна Церква – державна Церква Росії, не дає згоди на утворення в Україні своєї Православної Автокефалії чи навіть Автономії, вдалася до анафемування всього, що пов’язано з національним виокремленням України з російської "тюрми." Православна Церква України Московського патріархату розглядається як один із засобів очікуваного повернення до якоїсь нової східнослов’янської державної структури, нової імперії. Багато, що в святих Російської Православної Церкви значиться останній цар цієї імперії Микола ІІ, ікони якого вже не один раз транспортувалися по українських єпархіях Церкви Московського Патріархату. А царевича Олександра проголошено також святим, подають я захисника українських діточок, організовуючи на його честь молодіжні хресні ходи по парафіях УПЦ МП всієї України. Залишилося ще знайти живого престолонаступника. В московсько-православних виданнях взагалі береться під сумнів існування такого народу як українці, такої держави як Україна.
Нещодавні переговори ватиканського кардинала Каспера в Москві з Російською Патріархією ще раз засвідчили іі прагнення безапеляційно втручатися в релігійне життя України. У цьому втручанні в союзники Московський Патріархат залучив практично залежні від нього всі, так звані, православні автокефалії. І це російсько-православне великодержавство чомусь наша держава сприймає як нормальне явище і не вважає, що тут нехтуються іі українські національні інтереси, національне державотворення, ігнорується українська гідність [46, c.76].
Католицизм. Давно відомі вікові прагнення католиків Польщі за допомогою і при підтримці Ватикану окатоличити Україну. Чи щось змінилося в цих намірах за останній час? В певних формах наміри ці залишилися. Ватикан не виявляє якусь зацікавленість в становленні незалежної української держави. Фактом хоч би є те, що Ватикан протягом століття не допускає поєднання українських греко-католиків в єдину міцну церковну інституцію, а вона послужила б ефективним засобом нашого національного і духовного відродження.
Відомо, що Верховному Архиєпископу УГКЦ не підпорядковуються не лише діаспорні єпархії, а навіть українські із Закарпвття. Майже сорок років Ватикан не реагує на прохання українських греко-католиків про надання їх Церкві статусу Патріархії, хоч вона згідно з рішенням ІІ Bатиканського Собору, має на це право, як і інші карликові східні Церкви, які , до речі, його вже отримали. Ватикан всіляко працює на те, щоб повністю католицизувати нашу УГКЦ, применшити збережену українськими ієрархами ще в 1596 році при укладанні Берестейської унії її православність. Апостольську столицю страшить ідея поєднання в Україні двох її основних Церков – Православної і Греко-Католицької [46, 47, c.76].
Окрім сказаного, Ватикан всіляко опікує ще практично паралельну структуру в Українському Греко-Католицизмі – це василіанський орден, який також не підпорядкований Львову.
Отже, Ватикан прагне до утворення в Україні єдиної Католицької Церкви. Саме Українська ГКЦ йому в цьому як колода на дорозі.
Протестантизм. Великі протестантські Церкви України не в усьому сприяють нашому державотворенню. Картина тут нагадує дечим православну. Розпався Союз, але ж і баптисти, і адвентисти зберегли свої євроазіатські структури, свої головні центри в Росії, звідки диктують їм те, що і як робити.
Протестанти нехтують мовну політику Української держави. Їх Церкви є переважно російськомовними. Богословська і службова література видається майже повністю російською мовою, навчання в семінаріях й інших інституціях ведеться також на російській, нею ж переважно і проводяться богослужіння.
У протестантських виданнях Україна як держава, український народ як духовно самобутній етнос із складною історичною долею взагалі відсутній. Тут не згадуються його духовні святині, національні діячі, культурне багатство. Тож нічого дивного в тому не має, що в колах національної унтелігкнції протестантизм, незважаючи на декілька столітню його історію на українських теренах, розглядається як чужорідне і не бажане релігійно-духовне явище, ця інтелігенція виявляє свою прихильність переважно до Православ’я чи Греко-Католицизму [47, c.76].
Нові християнські течії. Поширення їх носить від осередній характер: приїздить зарубіжний місіонер певної християнської конфесії, поселяється в тому чи іншому місті, починає під різними приводами й шляхами шукати собі одновірців. Велику роль в результативності цього місіонерства відіграє матеріальна допомога.
Проте зазначимо, що перебування молоді в неохристиянських громадах не сприяє формуванню в них державницьких настроїв, національного почуття, бо вся література і богослужбова мова цих спільнот є російська. На відмінну від власне українських традиційних церков, вони ніколи не говорять про історію і духовність України, її національні святині і великих людей. Тож неохристиянські спільноти відіграють в Україні роль чинника зросійщення українців. Їхні епізодичні молитви за Україну слугують швидше засобом для досягнення байдужості з боку держави щодо їхньої діяльності.
Деякі неохристиянські інституції постають в Україні як якісь закриті системи переважно із зарубіжним штатом керівництва й іноземною службовою мовою. Це можна сприйняти як засіб утаємничення діяльності конфесій і, як недовіру до одновірців.
Східні релігії. В них не має якоїсь особливої небезпеки для становлення української держави, бо послідовників у цих релігійних течій дуже мало, а в останні роки вони в кількісному зростанні взагалі стабілізувалися. Як і неохристияни, неоорієнталісти загалом нехтують у нас українсько-національним, хоча вони прагнуть видавати свої священні книги і віро повчальну літературу українською мовою.
Іудаїзм. Хоч ця конфесія в нашій країні й поділена аж на сім течій, але всі вони розгорнули надто активну роботу серед єврейського населення України, яка переслідує мету відродити в нього національну самосвідомість. Неодмінною складовою останньої має бути відчуття і усвідомлення того, що рідною землею- країною для єврея є Ізраїль, що його народ є дійсно богообраним і найталановитішим. У цьому відношенні особливу настирливість виявляє Об’єднання хасидів, яке орієнтує євреїв на замкнутий, якийсь відмежований від українського суспільства спосіб життя. Духовний центр Об’єднання хасидів Хабад Любавич знаходиться в США. Інші єврейські релігійні спільноти також мають свої центри в зарубіжжі, звідки вони щедро фінансуються. Це дає можливість їх не тільки будувати синагоги, а й відкривати єврейські навчальні заклади, дитячі установи,формувати свою своєрідну єврейську автономію на теренах незалежної Української держави [46, c.76].
Іслам. Мусульманська релігія в Україні також не є моноінституйованою. Тут маємо Духовні управління мусульман Криму (Сімферополь) і України (Київ), а в додачу ще й Духовний Центр мусульман України (Донецьк). Окрім них діють ще й інші мусульманські спільноти. Всі мусульманські спільноти України знаходяться під пильним оком мусульманських країн і одержують від них певну матеріальну допомогу. Саме це відкриває двері для проникнення в Україну місіонерів із екстремістських мусульманських спільнот.
Українська релігійна діаспора. Що стосується української релігійної діаспори, то її буття нині варте особливої уваги. Адже, останніми роками вона потихеньку вимирає. Про це свідчить наступне. 1. Хоч українські Церкви і мають в зарубіжжі добротні храми, але їм вже бракує своїх священиків. 2. Змішані шлюби витіснили Українську Церкву "з сім’ї – домашньої церкви" і українська релігійність тепер може відтворитися лише в поза сімейній сфері. 3. Відбувається англіканізація Українських Церков, що створює умови для входження їх в недалекому майбутньому в церковні структури підпорядковані безпосередньо Москві, Константинополю чи Ватикану. 4. Із-за тих негараздів, які ми маємо в своїй країні у житті традиційних Церков, відбувається певне відсепарування від України українських діаспорних релігійних спільнот. Тому Українській державі варто приділити значної підтримки своїй релігійній діаспорі [48, c.76].
Сказане вище дає підставу для таких висновків.
1. Існує пряме втручання закордонних релігійних центрів у релігійне життя України з метою підпорядкування його своїм конфесійним інтересам.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
