128863 (593245), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Є теорія, що уподібнює агресивність людини, агресивності тварин і пояснює це чисто біологічно - як засіб вижити в боротьбі з іншими істотами, як засіб захисту і твердження себе, свого життя через знищення або перемогу над суперником (етологічна теорія агресивності). У цьому розумінні чоловік як активний захисник свого життя (і життя родича) біологічно запрограмований на агресивність. Таким чином, етологи розглядають агресивне поводження людини як спонтанну уроджену реакцію. Ця точка зору знайшла своє вираження в роботах К. Лоренса. Згідно Лоренсу, природа людської агресивності інстинктивна, так само як і механізм що забороняє знищувати собі подібних, але Лоренс допускає можливість регуляції людської агресивності і покладає надії на виховання, посилення моральної відповідальності людей за своє майбутнє.
Пізніше самою популярною теорією агресивності стала теорія "фрустрації-агресії", суть якої в наступному: всяка фрустрація створює внутрішнє спонукання або мотив до агресії (Домгарт Д.). Агресивне поводження достатнє докладно вивчали біхєвіористи, вони зв'язували агресію з фрустрацією. Фрустрація - емоційний стан людини, що виникає у випадку появи нездоланних перешкод на шляху до досягнення бажаної мети, фрустрація - це неможливість задоволення потреби. Будь-яка агресія може бути зрозуміла як викликана якоюсь фрустрацією. Фрустрація й агресія можуть виникати від соціального порівняння ("мені дали менше, ніж іншим"). Фрустрації здатні накопичуватися, підсилюючи і закріплюючи агресивність людини, або формуючи комплекс неповноцінності; і в кінцевому рахунку агресія вихлюпується, як правило, не на винуватця фрустрації, а на тих, хто "слабкіше". Агресія - це однобічне підживлене негативними емоціями відображення реальності, що приводить до перевертання, необ'єктивності, невірності розуміння дійсності до неадекватного поводження. Часто аналіз показує, що агресія переслідувала яку-небудь позитивну мету для людини, але зворотній агресивний спосіб поводження є невдалим, неадекватним, приводить до загострення конфлікту і погіршенню ситуації. Чим більш фрустрована і невротична особистість, тим частіше і гостріше здійснюється неадекватне агресивне поводження. У теорії “фрустрації - агресії" Берковец увів три істотних виправлення:
1) фрустрація не обов'язково реалізується в агресивних діях, але вона стимулює готовність до них;
2) навіть при готовності агресія не виникає без належних умов;
3) вихід із фруструючих ситуацій за допомогою агресивних дій виховує в людини звичку до подібних дій.
Теорія соціального навчання агресії затверджує, що фрустрація, міжособистісний конфлікт, полегшує прояв агресії, є необхідним, але не достатньою умовою її виникнення. Для того, що в ситуації фрустрації виникло агресивне поводження, необхідна наявність у людини схильності поводитися агресивно в подібних ситуаціях. Така схильність формується і закріплюється через соціальне навчання: спостерігаючи поводження навколишніх, власний удалий досвід застосування агресії. У такий спосіб першорядна роль у формуванні агресивних особистісних схильний приділяється соціальному оточенню. В даний час ця теорія займає пануюче положення.
Найбільш відомим представником поведінкового підходу до агресії є Арнольд Басс. Він визначає фрустрацію як блокування процесу бажаного поводження і вводить поняття атаки - акта, що поставляє організмові ворожі стимули. При цьому атака викликає сильну агресивну реакцію, а фрустрація - слабку. Басс указував на ряд факторів, від яких залежить сила агресивних звичок:
частота й інтенсивність випадків, у яких людина була атакована, фрустрована, роздратована;
часте досягнення успіху шляхом агресії приводить до закріплення агресивних звичок;
культурні і субкультурні норми, засвоєні людиною, можуть полегшити розвиток у нього агресивності;
впливає темперамент: такі якості темпераменту, як імпульсивність і помисливість реакцій, рівень активності та ін.;
прагнення до самоповаги, до захисту від групового тиску, прагнення до незалежності викликає первісну тенденцію до неслухняності, а потім, зустрічаючи опір навколишніх провокує людину до прояву агресивних форм поводження.
Басс вважає, що потрібно враховувати розходження між окремими видами агресії. Для класифікації агресивного поводження він пропонує три дихотомії: фізична - вербальна агресія, активна - пасивна, спрямована - неспрямована.
Інший відомий представник поведінкового підходу А. Бандура, підкреслював, що якщо людина з дитинства бачив приклади агресивного поводження людей, особливо батьків, то в силу наслідування він навчається агресивним діям. Дослідження показали, що агресивні хлопчики виховувалися батьками, що застосовували стосовно них фізичне насильство - вони могли поводитися покірно вдома, але стосовно однолітків і сторонніх людей виявляли більше агресивності, ніж їхні товариші, в яких у родині була інша, мирна ситуація. Саме по цьому ряд досліджень вважали фізичне покарання дитини - моделлю агресивного поводження, переданого дитині дорослими. Покарання може бути ефективним тільки при дотриманні таких умов, як позитивне відношення караючих до що карається і прийняття кара норм караючого.
1.3 Поняття конфлікту та конфліктної поведінки в психології
Великий теоретичний та експериментальний матеріал по питанням суспільного розвитку та наявних відносин, отриманих фахівцями в галузі конфліктології, загальній психології, соціальній психології, соціології, кібернетики, сінергетики, юриспруденції та інших наук, тільки підтверджує необхідність введення одного розумового апарата.
Конфлікти та конфліктні ситуації - безпосередня дійсність нашого часу. На протязі всього нашого життя, бажаємо ми цього чи ні, але кожний з нас зштовхується з різними конфліктами.
Термін “конфлікт" у перекладі з латинського терміну conflictus та означає зштовхування сторін, думок, сил [40].
Для терміну “конфлікт" характерно наступне:
наявність двох або більше учасників з незбіжними інтересами;
кожен з учасників має аргументацію та засоби для захисту своїх інтересів;
кожен учасник конфлікту трансформує свій стан в залежності від створеної ситуації, на яку робить вплив протилежна сторона.
В науковій та публіцистичній літературі поняття конфлікту не однобічне, тому існує кілька визначень “конфлікту". Отже, його сутність встановлюється крізь суперечливість як найбільш загальне поняття.
Конфлікт відрізняється наявністю поляризації інтересів учасників, їх цілей, орієнтованих або на підтримку рівноваги в умовах зовнішнього впливу, або на досягнення переваг та нанесення шкоди супернику шляхом раціонального використання власних засобів та ресурсів.
Поняття “конфлікт" тісно пов’язане з поняттям “сумісність". Сумісність є двополюсним феноменом: ступень її змінюється від повної сумісності членів групи до повної їх несумісності. Позитивний полюс виявляється в згоді, у взаємній задоволеності, негативний полюс частіше проявляється як конфлікт. Згідність або конфлікт можуть бути не тільки наслідком сумісності або несумісності, але й їх причиною: ситуаційне проявлення згоди сприяє збільшенню сумісності, виникнення конфліктів - її зниженню.
Досить часто конфлікт ототожнюють з таким поняттям як спір. Але це не так. Оскільки “спір - це публічне обговорювання проблем, які цікавлять учасників, викликане бажанням якомога глибше, обставно розібратися в обговорюваних питаннях; це зіткнення різних точок зору в процесі доведень та спростувань" [40].
Від поняття “конфлікт" треба відзначати поняття “конфліктність”
Під конфліктністю ми розуміємо частоту конфліктів, спостерігаємих в даній особистості або в даній групі.
Ділова конфліктність носить конструктивний або мобільний характер - вона зникає, як тільки зникає предмет суперечки, як тільки вирішується проблема або задача, яка викликала зіткнення суджень та думок.
Особистісна або міжособистісна конфліктність має стійкий, інерційний характер. Вона може бути наслідком ділової конфліктності, коли принципові розбіжності на функційній основі перетворюються на взаємну особистісну ворожість, але може бути і результатом психологічної несумісності, несумісність характерів, інтересів, поглядів, коли зіткнення між людьми виникають за малим приводом або без всякого привода. Така конфліктність може бути названа “дрімаюча". Вона може проявлятися у взаємних образах, що трапляються час від часу, у сліпому протистоянні опонентові, якщо навіть він не має рацію, в принесенні інтересів загальної справи в жертву беззвітного прагнення нашкодити йому.
Ділова конфліктність супроводжує демократичному, колегіальному стилю керування та є показником життєздатності та творчих можливостей колектива, якщо вона не створена витратами колегіальності (анархією) або слабкою організованістю колектива. При авторитарному стилі керування ділова конфліктність або відсутня, або трансформується в різні форми міжособистісних конфліктів.
У колективі з високим рівнем духовної та моральної культури наявність виробничих проблем та задач приводить до появлення внутріособистісної конфліктності, тобто люди наодинці з собою сумніваються в правильності своєї позиції, знаходяться перед необхідністю вибору альтернативних рішень, суперечать з собою та ін. Виникає феномен внутрішнього конфлікту особистості.
Якщо внутрішнєособистісна конфліктність є результатом не слабкості характеру, а високої духовної культури особистості, то вона полегшує рішення ділових конфліктів та попереджує міжособистісне зіткнення. Іншими словами, людина високої культури бажає зрозуміти іншу (позицію та точку опонента), і або вони знаходять оптимальний варіант рішення потенційного конфлікту, або виходять на реальний конфлікт без зштовхувань, з економією душевних сил своїх та свого опоненту. Якщо вище рівень моральної культури людей, та більш розвинута їх здібність розуміти конфлікти ситуації, тим менш міжособистісних конфліктів в колективі та тим ефективніше їх вирішення в інтересах загальної справи.
Конфлікт - це процес різкого загострення протидії та боротьби двох або більше сторін - учасників в вирішенні проблеми, яка має особистісну значимість для кожного з його учасників.
Будь-який конфлікт встановлюється зовнішніми та внутрішніми обставинами, кількість яких дуже велика. Для характеристики конфлікту необхідно визначитися в таких поняттях як “предмет конфлікту", “об’єкт конфлікту”, суб’єкт конфлікту”, “учасник конфлікту”, “кордони конфлікту" тощо.
Предмет та об’єкт конфлікту - це поняття, які дають можливість більш чітко визначити наявність та спрямованість конфлікту.
Предмет конфлікту - це основне протистояння, заради якого суб’єкт вступає в конфлікт.
Під об’єктом конфлікту розуміють ту конкретну матеріальну або духовну цінність до володіння або використання якої прагнуть обидві сторони конфлікту.
Характеризуючи основні особливості конфлікту, можна відмітити, що поняття “суб’єкт" та “учасник” конфлікту не завжди однакові.
Активна сторона, яка здатна створити конфліктну ситуацію та вплинути на хід конфлікту в залежності від своїх інтересів, - суб’єкт конфлікту.
Учасник конфлікту може прийняти участь у конфлікті, а може випадково або насильно бути утягнутим в конфлікт [].
Виходячи зі сказаного можна зробити висновок, що тільки повне та всебічне вивчення суттєвих характеристик дійсного конфлікту надає можливість для керування цим процесом, дозволяє передбачати його наслідки та знайти найкращий варіант вирішення конфлікту.
Науковий підхід дозволяє не тільки передбачати можливість виникнення окремих гострих проблем в діяльності людини, але й передчасно розробляти засоби по їх вирішенню.
1.4 Стан фрустрації як чинник детермінуючий поведінку в ситуації соціальної колізії
Найбільш пильну увагу психологів привертає така соціальна причина агресії, як фрустрація, тобто блокування діючих в теперішній час цілеспрямованих реакцій. Схрещення одним індивідуумом цілеспрямованого поводження іншого може стати детонатором агресії.
Сам термін “фрустрація" в перекладі з латинської означає обман, марне очікування. Фрустрація переживається як напруження, тривога, відчай, гнів, який охоплює людину, коли на шляху до досягнення цілі він зустрічається з неочікуваними перешкодами, які заважають йому задовольняти свої потреби.
Найбільш поширена реакція на фрустрацію є виникнення генералізованої агресивності, спрямована частіше за все на перешкоди. Адекватна реакція на перешкоди полягає в тому, щоб подолати або обійти їх, якщо це можливо: агресивність швидко переходить в гнів, проявляється у бурливих та неадекватних реакцій: образи фізичні напади на людину або об’єкт.
В деяких випадках суб’єкт реагує на фрустрацію уходом, супроводжує це агресивністю яку не проявляє відкрито.
Фрустрація тягне за собою емоціональні порушення тільки тоді, коли виникають перешкоди для сильної мотивації.
Відношення до фрустрації як до однієї з причин агресії є наслідком прихильності теорії “фрустрація-агресія" Долларда, яка в своєму чистому вигляді припускає, що фрустрація завжди приводить до будь-якої форми агресії, а агресія завжди є результатом фрустрації.
Однак, ми можемо говорити про те, що ця гіпотеза дуже узагальнена. Багато хто з психологів вважає, що фрустрація не завжди приводить до агресії, а остання часто викликається іноді іншими факторами. Отже, обидва даних припущення в теперішній час не зустрічають широкої підтримки серед дослідників. Але відмова від цих досить полярних стверджень ніякими чином не означає відмову від дійсного погляду на проблему - припущення, що фрустрація є просто одна з важливих детермінант агресії та інколи сприяє цьому типу поводитися.
Досить великій кількості дослідників, які проводили експерименти незалежних один від одного, не вдалося знайти підтвердження для теорії “фрустрація-агресія" (Басс 1969, 1966 а, Тейлор, 1967, Медян та Бенеч, 1967).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
