116629 (592513), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Подальше формування поняття «іменник» передбачає роботу над лексичним значенням іменника і його граматичною ознакою – відповідає на питання хто? що? Уміння ставити до слів і назв предметів запитання хто? чи що? прищеплюється дітям ще в період навчання грамоти під час розмовного курсу української мови.
Діти дізнаються про те, що слова, які означають назви людей і тварин, відповідають на питання хто?, а слова, які означають назви інших предметів, - на питання що? З цією метою учитель здійснює систематизацію слів – назв предметів, тобто виділяє групи слів на позначення людей, тварин, рослин, предметів побуту.
Поняття «число» засвоюється учнями на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв’язку з цим уявлення про число сформоване ще в дошкільному віці у процесі засвоєння рідної мови, адже, практично діти вміють користуватися формами однини і множини іменників (кукла – куклы, лялька – ляльки, яблоко - яблоки). Усвідомлення числа іменників як граматичної категорії починається у школі.
На уроках української мови під час вивчення числа іменників учитель має змогу спиратись на знання учнів, отримані на уроках першої мови.
Поняття про однину і множину іменників формується послідовно. Спочатку в дітей актуалізуються уявлення про один і багато предметів. Діти навчаються добирати слова за зразком (герой – герої, мишеня – мишенята, мышь - мыши) або змінювати форму слова, керуючись настановою один–багато. Потім вводяться терміни однина / множина.
Під час вивчення числа іменників діти повинні зрозуміти, що в українській мові, як і в російській:
-
іменник може означати називати один предмет, тобто він уживається в однині (книга, олівець, стіл);
-
якщо іменник називає назву два або більшу кількість предметів, він уживається у множині (книги, олівці, столи);
-
не будь-який іменник, що має форму множини, називає кілька предметів (окуляри, ножиці, двері);
У початкових класах учні одержують уявлення про українську мову як державну, про спорідненість російської й української мов. Зміст українського мовного матеріалу, авторами сучасних програм, визначено на основі порівняльного аналізу російської й української мов. Внаслідок цього ученими (О.Н. Хорошковська, Г.П. Коваль) виявлено мовні факти, які повністю збігаються в обох мовах, і ті, які мають певну розбіжність. Це дістало відповідну презентацію у програмах і має враховуватися під час організації навчального процесу та в методиці навчання.
Спільні в обох мовах знання й уміння з мови мають бути перенесені й знайти своє застосування на українському мовному матеріалі. Вони повинні активізуватися в навчальному процесі, а не вивчатися як нові. Засвоєнню підлягають лише терміни та опорні слова, що дає можливість вільно оперувати знаннями.
Факти, які не збігаються(окремі родові і числові форми, відмінкові закінчення), потребують особливої уваги, оскільки засвоєння такого матеріалу супроводжується інтерференційним впливом навичок, які вже сформувалися на уроках російської, що призводить до помилок. Такі знання й уміння потребують корекції відповідно до закономірностей української мови. Оскільки розходжень у мовному матеріалі обох мов з теми «Іменник» не так уже й багато (спільними є майже усі граматичні поняття), врахування спільного в обох мовах не потребує багато часу, який в інших умовах витрачався б на пояснення нових знань та формування відповідних умінь. Це дає можливість надати урокам української мови практичного мовленнєвого спрямування. [ 21, с.19 ]
Практична спрямованість початкового навчання української мови зумовлює те, що контролю підлягають не стільки знання з мови, скільки вміння практично застосовувати ці знання під час продукування власних висловлювань.
Проаналізувавши навчальні програми для 1-4 класів шкіл з російської мови навчання, ми бачимо, що вивчення іменника проводиться у 4-му класі. При цьому на вивчення української мови відводиться дві години на тиждень. Усього на вивчення української мови відведено 178 годин. З них на іменник- 24 [ 21, с. 52 ].
За цей час учні повинні отримати уявлення про українські іменники, що позначають опредмечені дії, стан, якість (радість, сум, сміливість, сміх, блакить), іменники-синоніми й іменники-антоніми, спостерігати за багатозначністю окремих іменників. У дітей формувати вміння обирати з низки іменників-синонімів ті слова, які найбільше відповідають змісту висловлювань.
Четверокласники також засвоюють рід і число українських іменників. Особлива увага звертається на ті випадки, коли рід і число деяких іменників у російській і українській мовах не збігається. Розвиток умінь правильно вживати такі іменники в мовленні.
Діти навчаються змінювати іменники за числами та відмінками (практично), засвоюють назви відмінків і питань до них.
Згідно вимог програми учні 4-го класу повинні:
-
розрізняти слова - різні частини мови;
-
знаходити у реченні та самостійно добирати іменники;
-
розуміти значення предметності іменників, назв опредмечених ознак і дій;
-
добирати іменники синоніми та антоніми;
-
розрізняти іменники з одним значенням і багатозначні;
-
уживати іменники в прямому і переносному значенні;
-
визначати рід і число іменників;
-
вживати іменники у належному їм роді і числі(кір, листя);
-
засвоювати іменники, що вживаються лише в однині або множині;
-
спостерігати за таблицею, за змінюванням відмінкових форм іменників чоловічого і жіночого роду, робити висновки;
-
засвоїти особливості відмінювання іменників за відмінками та кличний відмінок, якого немає в російській мові;
-
під час відмінювання іменників діти мають навчитися змінювати приголосні основи [г, к, х ] на [з`, ц`, с`]
-
уживати прийменники з місцевим відмінком при побудові словосполучень (сидіти на березі, стояти при дорозі);
-
уживати закінчення –ою, -ею, - єю при побудові словосполучень з іменниками в орудному відмінку з прийменниками і без них(розмовляю з сестрою, пишатися мамою);
-
спостерігати за таблицею за відмінюванням іменників чоловічого і середнього роду, робить висновки;
-
правильно вимовляти і вживати паралельні закінчення –у, -ю, // -ові, -еві, -єві при побудові словосполучень і речень з іменниками в давальному і місцевому відмінках;
-
уживати закінчення –і, -ї в іменниках у давальному і місцевому відмінках;
-
змінювати приголосні основи [г],[к], [х] на [з`],[ц`], [с`] при вживанні іменників у цих відмінках;
-
уживати закінчення –ем після ж, ч, ш та –ям в іменниках середнього роду на –я при побудові словосполучень та речень; правильно вимовляти і писати такі іменники у формі орудного відмінка;
-
спостерігати за таблицею за відмінюванням іменників жіночого роду та іменника мати, робить висновки;
-
правильно писати такі іменники, вжиті у початковій формі (степ, піч, ніч);
-
уживати такі іменники у родовому, давальному і місцевому відмінках, змінюючи голосні [і] - [о], [і] - [е]: ніч-ночі, піч-у печі при побудові словосполучень, речень;
-
правильно вимовляти приголосні основи перед закінченням –ю в орудному відмінку і позначає їх на письмі;
-
правильно змінювати іменник мати; утворює словосполучення і речення з цим іменником, тощо [ 21, с. 52-56 ].
Ці завдання розв’язуються під час вивчення таких тем: «Іменник», «Рід і число іменників», «Змінювання іменників за числами і відмінками», «Відмінювання іменників чоловічого і жіночого роду на –а, -я в однині(спостереження за таблицею)», «Відмінювання іменників чоловічого роду без закінчень та середнього із закінченням –е, -о, -я (спостереження за таблицею)», «Відмінювання іменників жіночого роду з нульовим закінченням та іменника мати», «Відмінювання іменників у множині (спостереження за таблицею)».
Таким чином, розділ програми з української мови для початкових класів російськомовних шкіл "Мова. Мовлення, правопис і розвиток мовлення", який охоплює вивчення теми « Іменник» у 1-4 класах, забезпечує тісний взаємозв'язок лексичних, граматичних, орфоепічних знань та мовленнєвих умінь і навичок молодших школярів, які є фундаментальною основою для подальшого вивчення іменника у старших класах.
Настанови програми, як відомо, реалізуються у шкільних підручниках. Вивчення української мови у школах з російською мовою навчання у четвертому класі здійснюється за допомогою підручника « Українська мова: Мова і мовлення. Правопис», О.Н. Хорошковська, Н.О. Воскресенська, А.О. Свашенко [ 27 ].
Цей підручник з української мови для 4 класу рекомендований Міністерством освіти і науки України для викладання українського мови в загальноосвітніх навчальних закладах з російською мовою навчання дії вже протягом майже 25 років. Підручник враховує вікові особливості школярів. Поданий у ньому навчальний матеріал відповідає сучасному трактуванню понять, фактів, містить широкі можливості для вироблення у школярів загально мовленнєвих умінь, найголовнішими з яких є комунікативні.
Підручник складається з трьох великих розділів, кожний з яких містить параграфи з чітко визначеними темами уроків.
У підручнику вміщено багато українських народних висловів, фразеологізмів, що збагачує мову дітей, впливає на емоційну сферу формування особистості.
Дуже цікавими є сторінки для допитливих, які супроводжують весь підручник. Вони є яскраво виділеними, вміщують ребуси, загадки, цікаві відомості про виникнення імен, окремих слів. Завдання, вміщені в підручнику, сприяють розвитку пізнавальних здібностей учнів, спонукають їх до творчої діяльності, продуктивного мислення.
У підручнику передбачено застосування на уроках елементів програмового, проблемного і диференційованого навчання, розвитку мислення дітей, є багатий матеріал для мотивації навчальної діяльності учнів та актуалізації знань.
Для кожного розділу у підручниках дібрано цікавий і різноманітний матеріал, робота над яким забезпечує розвиток усного і писемного мовлення, творчої уяви, сприяє досягненню виховної та розвивальної мети навчання. Крім того, виділено окремі групи завдань: на класифікацію та узагальнення, з логічним навантаженням, з елементами досліджень.
Вдало авторами підручника розроблено і методичний апарат: завдання нестандартні, різної складності з урахуванням вимог програми. Подані вони в логічній послідовності з поступовим нарощуванням труднощів. Інструкції до вправ чіткі та зрозумілі.
Коли учні беруть у руки підручник з української мови, слід виховувати в них почуття гордості за українську мову мову. Адже успіх в оволодінні мовними знаннями, мовленнєвий розвиток дітей значною мірою залежатимуть від того, як буде сформовано в них інтерес до рідного слова, до пізнання нового в мові, від того, як часто на уроках діти "відкриватимуть" для себе маленькі таємниці мовної глибини. Зупинимось детальніше на аналізі матеріалу, що відведений авторами підручника для вивчення іменника.
У ході первинного ознайомлення учнів з іменником автори звертають увагу дітей на лексичний бік слова, тобто на його значення, і на граматичний - постановку до слова граматичного питання, зв'язок його в реченні з іншими словами, на те, яким членом речення, головним чи другорядним, може бути слово.
Функціональна роль іменників у мовленні підкреслюється не тільки в поданих визначеннях, а й у формулюваннях завдань до вправ.
Під час вивчення іменника значну увагу в підручнику приділено роботі над розкриттям семантичної (значеннєвої) сторони слова. Систематично звертається увага учнів на ці лексичні явища, підкреслюється, що за допомогою синонімів вдається уникнути повторення в тексті того самого слова.
Опрацьовуючи матеріал про іменник, учням доведеться виконати значну кількість словниково-логічних вправ: на добір видових і родових назв, на вилучення "зайвих" слів з низки подібних за певною ознакою, на елементарне визначення предмета за його ознаками, на зіставлення і протиставлення предметів за спільними і відмінними ознаками, на сполучуваність слів. Учням пропонується і матеріал для перекладу з російської мови українською.
Підручник з української мови для учнів 4 класу складений відповідно до програми, розрахований насамперед на практичне засвоєння норм української літературної мови. Вправи у підручнику мають більший розмір, складніші за змістом, ніж у підручниках з української мови для 3 класу. Значна частина вправ подається у формі зв'язного тексту, складається з прислів'їв, загадок.
Основою для засвоєння іменника є переважно спостереження над мовними явищами, аналіз та синтез, порівняння явищ за подібністю і відмінністю, усвідомлення мовних фактів і явищ. На цій основі учні роблять висновок, усвідомлюють його.
Наприклад, під час вивчення поняття «іменник» автори враховують, що:
а) іменник - це слово (або частина мови);
б) означає назву;
в) відповідає на питання що?, хто?















