115479 (591948), страница 2
Текст из файла (страница 2)
в) чергуванням звуків у корені: збирати — зібрати, надсилати — надіслати, виїжджати — виїхати;
г) зміною наголосу: розкидáти — розкúдати, скликáти — склúкати, вслухáтися — вслýхатися,
ґ) від інших коренів: брати — взяти, ловити — упіймати, заходити — зайти, шукати — знайти” [23, 168-169].
Є невелика кількість дієслів, які завжди виступають у формі або тільки недоконаного, або тільки доконаного виду. Тільки у формі недоконаного виду вживаються, наприклад, дієслова лихоманити, температурити, марити, піклуватися, досліджуватися, шпигувати, імпонувати, тріумфувати, вібрувати, балансувати, даленіти тощо. Тільки доконаний вид мають, наприклад, дієслова розговоритися, розкричатися, насидітися, нанюхатися, наплакатися, попоходити тощо.
Окремі дієслова поєднують у собі водночас обидва види (що робити? і що зробити?): мовити, розслідувати, женити; зокрема дієслова іншомов-ного походження: адресувати, авансувати, акредитувати, ампутувати, аргументувати, асигнувати, атакувати, атестувати, рекомендувати, телеграфувати та ін.
Дієслова можуть означати дію, яка переходить або не переходить на інший предмет. Залежно від цього вони поділяються на перехідні і неперехідні. Як зазначає А.О.Грищенко, „перехідні дієслова означають дію, спрямовану безпосередньо на якийсь предмет. Після них стоїть прямий додаток, виражений іменником або займенником у знахідному відмінку без прийменника: зустрічати (кого? що?) друзів, виорати (кого? що?) поле, прочитати (кого? що?) книжку, готувати (кого? що?) питання, виконати (кого? що?) роботу.
Додаток, залежний від перехідного дієслова, може стояти і в родовому відмінку без прийменника:
а) якщо перед дієсловом є заперечна частка не: розроблено (кого? що?) заходи — не розроблено (кого? чого?) заходів, проклали (кого? що?) дорогу — не проклали (кого? чого?) дороги, посадили (кого? що?) дерева — не посадили (кого? чого?) дерев,
б) якщо дія переходить не на весь предмет, а тільки на його частину: принеси сіль (усю) — принеси солі (частину), розвантажити цукор (увесь) — купив цукру (частину)” [27, 41-42].
Лише від перехідних дієслів творяться пасивні дієприкметники (прочитаний) та безособові форми на -но, -то (прочитано).
„Неперехідні дієслова означають стан або дію, яка не спрямована на якийсь предмет. Неперехідні дієслова не мають при собі прямого додатка (іменника в знахідному відмінку без прийменника): іти, працювати, дякувати, зустрічатися, турбуватися, ходити” [22, 137].
Характерною ознакою неперехідності дієслова є наявність у нього частки (постфікса) -ся: сміятися, спізнитися, рухатися (виняток становить дієслово дивитися, яке тепер набуло перехідності: дивитися фільм). Частка -ся, приєднуючись до перехідного дієслова, нейтралізує його перехідність: готувати — готуватися, зустрічати — зустрічатися. Показником перехідності чи неперехідності бувають суфікси -и- та -і-: білити — біліти, коптити — коптіти тощо.
Лише від неперехідних дієслів творяться активні дієприкметники (зеленіючий, позеленілий) [32, 63].
Деякі дієслова, залежно від контексту, бувають то перехідними, то неперехідними. Наприклад, у словосполученнях малює картину, вишиває рушник, співає пісню, пише листа всі дієслова перехідні (бо мають при собі додатки в знахідному відмінку без прийменника). А в реченні Петрусь уже гарно малює й пише, а Олеся не гірше від нього співає та вишиває ті самі дієслова вже неперехідні (бо не мають при собі відповідних додатків і не потребують їх). Відрізняються ці дієслова й відтінками значення: у першому випадку (як перехідні) вони означають дію, спрямовану на певний предмет; у другому (як неперехідні) — мають додатковий відтінок «уміти».
Від таких дієслів, залежно від контексту, можуть утворюватися як пасивні (писаний), так і активні (пишучий) дієприкметники.
Перехідні дієслова можуть по-різному передавати зв'язок між носієм дії і предметом, на який спрямована дія. Це досягається за допомогою частки (постфікса) -ся. Відповідно розрізняють два стани дієслова: активний і пасивний.
„Дієслова, що означають дію, спрямовану від її носія, вираженого в реченні називним відмінком, на предмет, названий знахідним відмінком без прийменника, належать до активного стану” [35, 17]: науковці вивчають питання, робітники ремонтують будинок, співак виконував пісню, мама вмиває дитину, вітер похилив дерево, друг зустрів друга. Сюди належать усі перехідні дієслова.
Дієслова, що означають дію, спрямовану на предмет, виражений у реченні називним відмінком, від її носія, названого орудним відмінком, належать до пасивного стану” [38, 134]: питання вивчається науковцями, будинок ремонтується робітниками, пісня виконувалася співаком. При цьому до перехідного дієслова приєднується частка (постфікс) -ся і воно втрачає свою перехідність.
Українська мова уникає пасивних конструкцій. Тому слід, де можливо, надавати перевагу дієсловам активного стану над пасивними дієсловами. Адже природніше сказати: комісія складає план, ніж: план складається комісією; вас запрошує директор, ніж: ви запрошуєтеся директором.
Від форми пасивного стану треба відрізняти зворотні дієслова, що „означають дію, носій якої в реченні виражений називним відмінком. За значенням вони поділяються на такі підгрупи:
а) власне зворотні — означають дію, спрямовану на самого її носія: дитина вмивається (тобто: вмиває сама себе), хлопець одягається, ящірка ховається;
б) непрямо-зворотні — означають дію, виконувану в інтересах її носія: люди будуються (тобто: будують для себе), білка запасається (тобто: робить запас для себе);
в) взаємно-зворотні — означають дію двох і більше діячів, яка взаємно спрямована: друзі зустрілися (тобто: зустріли один одного), знайомі листуються, спортсмени змагаються;
г) загально-зворотні — означають стан діяча: мати хвилюється, брат усміхається;
г) безоб'єктно-зворотні — означають дію, спрямовану від її діяча: кінь б'ється, собака кусається” [39, 113-114].
Усі дієслівні форми творяться від двох основ:
1) основи інфінітива;
2) основи теперішнього часу [32, 63].
Основу інфінітива визначають, відкинувши від неозначеної форми дієслова суфікс -ти, а також -сти: працюва(ти), говори(ти), позелені(ти), бра(ти), жи(ти), чу(ти), мог(ти), розцві(сти), опа(сти); але: нес(ти), рос(ти), тряс(ти).
Від основи інфінітива творяться форми минулого часу (працював, брав, жив), умовний спосіб (працював би, жив би), активні дієприкметники доконаного виду (позеленілий, опалий, зігнилий), пасивні дієприкметники з основою на -а-(прочита(ти) — прочитаний, поча(ти) — початий) та відповідні форми на -но, -то (прочита-но, поча-то) і дієприслівники доконаного виду (позелені-вши, поча-вши, розцві-вши).
Основу теперішнього часу визначають, відкидаючи від 3-ї особи однини особове закінчення -є або -ить (-іть): жив(е), почн(е), розцвіт(е), працюй(е), умій(е), позеленій(е), говор(ить), лов(ить), прос(ить), стой-іть, гой-іть [35, 17].
Від основи теперішнього часу творяться форми наказового способу (живи, почни, працюй, умій), активні дієприкметники недоконаного виду (живучий, працюючий, стоячий) та дієприслівники недоконаного виду (живучи, працюючи, цвітучи, стоячи, гоячи).
Основа інфінітива й основа теперішнього часу, як правило, різняться між собою: писа(ти) — пиш(е), кува(ти) — куй(е), бра(ти) — бер(е), ду(ти) — дм(е), мог(ти) — мож(е), гна(ти) — жен(е). Іноді ці основи можуть збігатися: плив (ти) — плив(е), вез(ти) — вез(е), нес(ти) — нес(е).
Неозначена форма дієслова називає „дію або стан безвідносно до часу, особи, роду, числа, способу. Вона незмінна. У цій формі дієслова відповідають на питання що робити? що зробити? і завжди закінчуються суфіксом –ти” [37, 116] (у поезії допускається також суфікс -ть): Земле, моя всеплодющая мати, сили, що в твоїй живе глибині, краплю, щоб в бою сильніше стояти, дай і мені! Силу рукам дай, щоб пута ламати, ясність думкам — в серце кривди влучать, дай працювать, працювать, працювати, в праці сконать! (І. Франко).
У пестливій мові в неозначеній формі деяких дієслів у суфіксі -ти замість кінцевого звука и виступають суфікси -ки, -оньки, -очки, -усі тощо: спатки, їстоньки, питоньки, спатусі.
Між коренем і суфіксом -ти бувають суфікси -ува- (мудрувати, переказувати, працювати), -ну- (дихнути, вернути, стукнути), -а- (орати, писати, рушати), -и- (косити, ліпити), -і- (виднітися, уміти). Кінцеві кореневі зубні приголосні д і т перед суфіксом -ти ще в прадавні часи внаслідок дисиміляції (розподібнення) змінилися на с: веде — вести, кладе — класти, цвіте — цвісти, плете — плести, їда — їсти. У дієслові йти звук д (йде) злився із звуком суфікса т.
Неозначена форма вважається початковою формою дієслова. Тому в словниках дієслова подаються саме в цій формі.
У реченні неозначена форма дієслова виступає:
а) присудком або частиною присудка: Молодість здатна творити несподіване й неймовірне (Я. Качура). Як любо йти коханою землею і рідний вітер пити без кінця! (В. Сосюра);
б) підметом: Лиш боротись — значить жить (І. Франко);
в) додатком: Ті пісні мене вчили (чого?) поважати труд людський і піт, шанувать Вітчизну мою милу, бо вона одна на цілий світ (В.Симоненко);
г) означенням: Стала наближатися година (яка?) рушати в дорогу (С.Васильченко);
ґ) обставиною: Прилітає зозуленька (з якою метою?) над ним покувати (Т. Шевченко) [51, 45].
Неозначена форма дієслова в контексті може набувати значення:
а) дійсного способу; Цап крутнувсь, зіп'явсь на дибки і... тікать, задравши хвіст (С. Олійник). Люди жати, а ми на межі лежати (Нар. творчість);
б) умовного способу (у такому разі до неозначеної форми додається частка б: Все вдається, все біжить, тільки б жити, тільки жить (П.Тичина);
в) наказового способу: Раптом ранило їй в руку... Пересилюючи муку, крикнула: — Не відступать! (П. Тичина) [43, 152].
Отже, систематичне спостереження за дієсловом-присудком у його зв'язку з підметом дозволяє розвивати в учнів навички координації головних членів речення і правильного написання особових закінчень. Цікавими в плані логічного мислення є спостереження над дієслівними словосполученнями, а запам'ятовування норм керування ряду дієслів організовує мовленнєву практику дітей.
Опрацювання дієслова як частини мови спрямоване на поглиблення знань учнів про граматичне і лексичне значення слова, про особливості словозмінювання і словотворення в українській мові, про синтаксичну роль у мовленні. При цьому вивчення дієслова відкриває великі можливості для усвідомлення граматичної будови мови, засвоєння та застосування навичок правильного вживання дієслівних форм, зв'язку їх з іншими словами.
-
Лексико-граматичні ознаки дієслова
Оскільки дієслово — це одна із найважливіших і найбільш складних частин мови, що характеризується різноманітністю семантики, відтінків лексичних значень, широкими синтаксичними можливостями та системою різноманітних граматичних форм, то все це дає змогу стверджувати, що опрацювання її вимагає більш детального розгляду всіх аспектів мовознавчої науки у системних взаємозв'язках із граматичним матеріалом.
У систему дієслова входять такі п'ять основних форм (дієслівних утворень):
1) неозначена форма (інфінітив): працювати, написати, розвиднятися;
2) способові форми (у дійсному, умовному й наказовому способах): працюю, напишуть, розвиднилося, працював би, написали б, працюй, напишіть;
3) дієприкметник: працюючий, написаний, забутий;
4) безособова форма на -но, -то: написано, зроблено, забуто;
5) дієприслівник: працюючи, написавши, зробивши [52, 35-36].
| Форма дієслова | На яке питання відповідає | Як змінюється | Яким членом речення виступає |
| Неозначена | що робити? що зробити? | незмінна форма | будь-яким |
| Способова | Що роблю? що робив? що буду робити? що робив би? що роби? тощо | за способами, часами, особами або родами, числами | присудком |
| Дієприкметник | який? | за відмінками, родами й числами | означенням, іменним присудком |
| Безособова форма на -но, -то | що зроблено? | незмінна форма | присудком у безособовому реченні |
| Дієприслівник | що роблячи? що зробивши? | незмінна форма | обставиною |
Кожна з форм дієслова відповідає на певні питання, буває змінною або незмінною і виступає тим чи іншим членом речення.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
