114448 (591632), страница 20

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 20)

2. Який вид научування використовують у навчальному процесі?

3. Чим пояснюються оптимальні терміни початку систематичного навчання - 6-7 років?

4. Назвіть чинники, що забезпечують високий рівень научуваності у навчальному процесі.

5. Продовжіть речення:

Учіння (з дидактичної точки зору) - це...

Основні структурні компоненти учіння як діяльності -...

"Пізнавальна дія" та "пізнавальна діяльність" - це неоднозначні поняття, оскільки... .

6. Висловте своє ставлення до твердження: "Оскільки учбова діяльність формується під впливом діяльності вчителя, то вона є її відображенням".

Тема XII. Прикладні проблеми організації учіння

1. Методи учіння як дидактична категорія.

2. Форми учбової діяльності школярів.

Ключові поняття: методи учіння, прийоми учіння, форми учбової діяльності, індивідуальні форми учбової діяльності, колективні форми учбової діяльності.

1. МЕТОДИ УЧІННЯ ЯК ДИДАКТИЧНА КАТЕГОРІЯ.

Проблема методів учіння, як і теорія учіння загалом, ще потребує ґрунтовного дослідження. У педагогічних працях здебільшого йдеться тільки про методи навчання, без вказівки на те, які методи учбової діяльності формуються у відповідь. Спробу окреслити коло методів учіння зробили М.І. Махмутов, В.О. Онищук і А.М. Алексюк. Так, М.І. Махмутов, класифікуючи методи навчання, виділяє групу методів учіння, що формуються під їх впливом, зокрема:

методи навчання методи учіння

інформаційно-повідомляючий виконавський пояснювальний репродуктивний стимулюючий частково-пошуковий спонукальний пошуковий інструктивний практичний

Наведені методи навчання і учіння автор називає конкретними, хоч конкретизації в даному разі й не вистачає, оскільки наведені способи і прийоми не дають змоги до кінця з’ясувати, як діють учні у кожному конкретному випадку і наскільки різноманітною може бути їх діяльність. Така неконкретність має місце й у визначеннях В.О. Онищука.

Методи уміння - це системи способів і прийомів організації навчально-пізнавальної діяльності школярів під безпосереднім або опосередкованим керівництвом учителя чи в самоосвіті.

Залежно від специфіки організації процесу передачі досвіду, зокрема в навчальному процесі, виділяють вербальні (домінуючі) і невербальні методи учіння. Оскільки навчальний процес має переважно словесний характер, то під час спілкування з учителем переважають здебільшого вербальні методи учіння. "Дидактичний вербалізм є постійною загрозою для навчання. Навчання пов’язане в такій відкритій формі з комунікативним засобом "мова", що завжди спричиняє небезпеку набувати мовленнєвої форми як форми оволодіння предметом і піддатися ілюзії, що зв’язок мови з мисленням міг би зумовити (як само собою зрозуміле) єдність мови і мислення в тій формі, яка потрібна педагогу" (Л. Клінберг). Залежно від віку учнів у навчальному процесі домінують різні вербальні методи учіння - від пасивного слухання (акроаматична діяльність), еротематичної діяльності під час аудіювання та промовляння "про себе" до словесних методів учіння, які мають складне внутрішнє або зовнішнє мовленнєве оформлення.

Залежно від типу дидактичного спілкування методи учіння можна поділити на індивідуальні і методи дидактичної взаємодії, що забезпечують активне спілкування учнів у навчальному процесі.

За характером діяльності методи учіння поділяють на:

методи сприймання;

репродуктивні;

пошукові;

методи контролю.

Вони реалізуються через систему конкретних методів діяльності учнів (окремі автори називають їх способами і прийомами), серед яких виділяють:

пасивне сприймання (зокрема й акроаматичну діяльність -аудіювання);

активне сприймання й активне слухання;

еротематичну діяльність;

промовляння "про себе" (деталізоване, згорнуте, епізодичне);

промовляння вголос (коментування, імітація дії);

говоріння (висловлювання, ілюстрування, опис, міркування, розповідь самому собі);

запам’ятовування усвідомлене (багаторазове повторення з певною метою, відстрочене запам’ятовування, поетапне запам’ятовування, співвідношення, зіставлення, виділення опорних пунктів);

запам’ятовування неусвідомлене (багаторазове неусвідомлене повторення, зорове фіксування або фотографування);

опрацювання тексту (первинне читання, швидкий перегляд тексту, повернення до прочитаного, нагадування прочитаного, поділ тексту на частини, зіставлення з ілюстраціями, фрагментарне читання, переказ, рецензування, анотування);

відтворення вербальне (дослівне, творче, реконструктивне, відповідь на запитання);

відтворення невербальне (імітація практичних дій, творча імітація);

повідомлення;

виступ;

наслідування зразка (у тому числі алгоритму, інструкції, попереднє коментування);

моделювання;

спостереження;

метод евристики;

метод спроб і помилок;

метод мозкового штурму;

метод взаємоконтролю;

метод самоконтролю;

метод продуктивного полілогу.

Учитель повинен бачити взаємозв’язок між власною методичною діяльністю і методами учіння, що формуються під її впливом, докладно ознайомлювати учнів з алгоритмом самостійної роботи в кожному окремому випадку і таким чином здійснювати педагогічне керівництво формуванням методів учіння.

У таблиці наведено конкретні дані, одержані під час експериментального дослідження, які показують зв’язок між методами навчання і методами учіння.

1. Розповідь повідомляюча

2. Розповідь проблемна

3. Бесіда репродуктивна

4. Бесіда евристична

5. Робота з книгою відтворюваного характеру

6. Робота з книгою продуктивного характеру

7. Прослуховування художнього слова

8. Спостереження

9. Демонстрація

10. Вправа

11. Дидактична гра

12. Лабораторні та практичні

13. Самостійна робота

14. Словникова робота

15. Програмоване навчання

16. Проблемне навчання роботи

17. Метод пояснювального читання

+ - існування прямого зв'язку між конкретним методом викладання і методом учіння при традиційному типі навчання.

2. ФОРМИ УЧБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ.

Форма учбової діяльності школярів - це їх організація на окремих етапах уроку або його часових відрізках, що характеризується певним типом взаємозв'язку між учнями і вчителем, особливостями керівництва пізнавальною діяльністю школярів.

На основі аналізу теоретичної і методичної літератури з проблем організації діяльності учнів у навчальному процесі можна виділити дві групи форм учбової діяльності школярів: індивідуальну і колективну, які в свою чергу поділяють на:

У першій групі форм "індивідуальні " – загально-групове поняття, "індивідуальні" - видове, різновид.

Характеристику кожної форми учбової діяльності учнів подано в систематизованій таблиці.

На противагу загальновживаним різновидам індивідуальних форм учбової діяльності під колективною навчально-пізнавальною діяльністю розуміємо таку взаємодію вчителя та учнів у навчальному процесі, коли вчитель виконує роль порадника, а між учнями відбувається активне дидактичне спілкування на основі поділу праці й обміну інформацією.

Двоє і більше учнів (максимально - сім) утворюють групи. Найбільш оптимальна кількість учнів у групі - чотири чоловіки.

Колективні форми учбової діяльності реалізуються через різні види взаємодопомоги (робота парами з метою поточного консультування, робота із "зошитами-довідниками" в парах або групах), взаємоконтроль (взаєморецензування, взаємодиктанти, робота із картками взаємоконтролю, взаємоперевірка парами, обмін зошитами для взаємоперевірки тощо) і взаємонавчання (робота "добувачів знань").

Високий дидактичний, виховний і розвивальний потенціал колективних форм учбової діяльності учнів може бути реалізований на всіх етапах уроку. Особливо продуктивні вони під час вивчення нового матеріалу і мотивації навчальної діяльності, коли на основі обміну інформацією і власними думками розв’язують проблемні задачі.

За умов традиційно-пояснювального типу навчання можна використати тільки окремі (елементарні) форми колективної учбової діяльності в поєднанні з індивідуальними, яким надають перевагу.

На уроках розвивального спрямування учень з перших днів перебування в школі готується до дидактичне активної співпраці з товаришами і безпосередньо включається в таку роботу.

Л. Клінберг писав: "Для різностороннього (і навіть всебічного) формування особистості потрібна й різнобічна структура соціальних відносин, в які учень не тільки активно вступає - він також і бере активну участь в їх організації. Така важлива в педагогічному плані позиція кожного учня, як позиція суб’єкта, може бути реалізована тільки у дидактичному контексті, у якому учень стає суб’єктом і соціальних відносин, що позначаються на його особистість".

Критеріями, якими керуються, обираючи оптимальні форми організації учбової діяльності, є вік учнів; рівень їх підготовки до колективної учбової діяльності; тип уроку; етап уроку; дидактична, розвивальна і виховна мета уроку.

Конкретну технологію вибору викладено в розділі "Технологія навчального процесу".

Розв’язання проблеми оптимального поєднання індивідуальних і колективних форм учбової діяльності школярів у навчальному процесі дає змогу подолати суперечність між індивідуальним і колективним, вдосконалити організацію навчання, індивідуалізувати його, уникнути орієнтації на середнього учня й активізувати пізнавальну діяльність школярів. Використання в навчальному процесі школи за умови традиційно-пояснювального навчання справді колективних форм діяльності учнів сприятиме реалізації дидактичного потенціалу організаційного та інших компонентів уроку, продовженню цікавого життя дитини в навчанні.

Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. - К.: Радянська школа, 1981.

2. Махмутов М.И. Современный урок. - М.: Просвещение, 1985. - 183с.

3. Онищук В.О. Активізація навчання старшокласників. - К.: Радянська школа, 1978.

4. Функції і структура методів навчання / За ред. В.О. Онищука. - К.: Радянська школа, 1979.

ДИДАКТИЧНИЙ ТРЕНІНГ.

1. Чому, на вашу думку, вербальні методи учіння переважають в учбовій діяльності?

2. Продовжіть речення:

Методи учіння - це... .

Певний тип взаємозв'язку між учнями і вчителем, характер керівництва учбовою діяльністю, що здійснюється на окремому етапі або його часовому відрізку, зумовлює... .

Колективно-групова учбова діяльність характеризується... .

3. Чим відрізняються форми учбової діяльності школярів в умовах традиційного і розвивального навчання?

4. Які методи і прийоми учіння можна сформувати, використовуючи репродуктивну бесіду в навчальному процесі?

? Висловіть свою думку щодо твердження: "Учбова діяльність у початковій школі тільки формується, тому використання колективних її форм неможливе, оскільки вони передбачають певний рівень сформованості умінь і навичок".

Розділ VI. Аналіз дидактичного процесу

Тема XIII. Методи дидактичних досліджень

1. Методи дидактичних досліджень як засоби вивчення ефективності навчального процесу.

2. Соціологічні методи дидактичного дослідження.

3. Інші методи дослідження дидактичних явищ.

Ключові поняття: методи дидактичного дослідження, системний підхід.

1. МЕТОДИ ДИДАКТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ЯК ЗАСОБИ ВИВЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.

Методи дидактичних досліджень безпосередньо пов’язані із системою методів, які використовують у педагогіці загалом. Водночас вони мають відмінності, зумовлені специфікою предмета дослідження - навчального процесу.

Методи дидактичних досліджень спрямовані на вивчення суті, специфіки і результативності дидактичного процесу загалом та окремих дидактичних явищ, характеру взаємозв'язків між ними.

У дидактиці використовують такі основні методи:

емпіричні (вивчення літератури, документів і результатів діяльності, спостереження, соціологічне опитування, метод експертів або компетентних суддів; а також вивчення й узагальнення педагогічного досвіду, дослідна робота, дидактичний експеримент);

теоретичні, за допомогою яких оперують абстрактними поняттями, виділяють сутність, структуру, рушійні сили процесів, що вивчаються.

Системний підхід до аналізу дидактичних явищ полягає в тому, що дослідник вивчає не окремі розрізнені явища або їх частини, а ціле як органічну єдність. Він встановлює взаємовідношення, зв’язки різних елементів цілого, відношення між ними, провідні тенденції й основні закономірності в структурі дидактичних явищ.

Системний підхід зумовлює таку послідовність операцій з дидактичним матеріалом:

а) визначення об’єкта дослідження;

6) з’ясування мети і завдань дослідження, критеріїв вивчення об’єкта;

в) фіксування суттєвих ознак об’єкта;

г) попереднє визначення структури дослідження;

д) встановлення і класифікація зовнішніх зв’язків елементів

об’єкта;

Характеристики

Список файлов ВКР