114448 (591632), страница 15

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 15)

Діяльність учнів має акроаматичний або еротематичний характер.

Залежно від змісту і діяльності учнів розповідь буває повідомляючою і проблемною.

Проблемна розповідь пов’язана з постановкою перед учнями навчальної проблеми, основою якої є штучно створена вчителем суперечність, котрий розв’язує її протиставленням різних точок зору, гіпотез, підходів, вибором прийнятного і науково обґрунтованого варіанта. Це перший рівень проблемності.

Суттєвим недоліком розповіді як методу навчання є відсутність зворотного зв’язку. Єдиним показником ефективності засвоєння навчального матеріалу є пантоміміка учнів, їх емоційні реакції. Але вони не дають змоги об’єктивно визначити якість засвоєння матеріалу.

Використання розповіді в навчальному процесі може бути ефективним тільки в разі її правильної організації, а саме: чіткого визначення теми і змісту; емоційності розповіді (зв’язок із життєвим досвідом учнів, образність мовлення, передача почуття оповідача);

чіткої структури розповіді (початок, розвиток подій, кульмінація, фінал, якщо розповідь сюжетна).

Розповідь використовують як самостійний або допоміжний метод на всіх етапах навчального процесу з різною дидактичною метою. Наприклад, мета розповіді під час пояснення нового матеріалу - ознайомити із системою нових уявлень і понять, під час перевірки домашнього завдання - відкорегувати знання учнів;

б) Бесіда - діалогічний або полілогічний метод навчання, що має запитально-відповідальну форму оволодіння навчальним матеріалом. У процесі бесіди обидва суб’єкти дидактичного спілкування є активними її учасниками.

Переваги бесіди як методу навчання:

метод зручний для одержання зворотного зв’язку;

спряє поточній корекції дидактичного спілкування з точки зору організаційної і змістової;

створює умови для активізації пізнавальної діяльності учнів на різних її рівнях.

Водночас, коли в класі багато учнів, залучити їх до активного спілкування з вчителем у ході бесіди складно.

Вимоги до використання бесіди як методу навчання:

запитання мають бути продумані і чітко сформульовані;

учитель повинен визначити рівень сформованості базових знань, умінь і навичок учнів і враховувати його під час формулювання запитань;

запитання не повинні містити незрозумілі слова, словосполучення, образні вислови, недоступні дітям через вікові особливості;

запитання мають створювати систему, що підводить до висновку (бажано самостійного);

запитання не повинні бути "багатоповерховими", альтернативними, містити у собі готову відповідь;

учителю потрібно використовувати всі засоби виразності, щоб запитання було зрозуміле.

Залежно від характеру пізнавальної діяльності, яку спрямовують запитання, бесіди поділяють на репродуктивні, катехізичні (пояснювальні), евристичні.

Залежно від дидактичної мети розрізняють підготовчі (попередні), поточні і підсумкові бесіди.

У структурі уроку можливості для використання бесіди як методу навчання необмежені. Вона може бути самостійним методом або виконувати допоміжну роль;

в) Робота з книжкою - метод навчання, що спрямовує на використання друкованого слова для повнішого й ефективного засвоєння навчального матеріалу.

Види навчальних книжок: підручники, довідкова література (словники, словники-довідники, довідники, енциклопедії), додаткова література (художня, науково-популярна), роздаткова література.

Для роботи з книжкою в учнів треба формувати певні вміння і навички. Особливу роль у цьому відіграє початкова школа. Саме вона покликана формувати в учнів техніку читання, уміння виділяти головну думку, будувати план викладу прочитаного, аналізувати тексти, переказувати близько до тексту, користуватися методичним апаратом, відповідати на запитання книжки, "читати" ілюстрації. У школі ІІ і ІІІ ступеня ці навички ускладнюється - учні готуються до активної самоосвітньої діяльності. Ефективність використання цього методу зумовлює додержання вчителем методики роботи з книжкою.

Роботі з навчальною книжкою передує чіткий інструктаж, що включає ознайомлення із завданням, способами його виконання, обробки наслідків.

До роботи з книжкою вдаються на всіх етапах уроку, водночас ще не вивчені потенційні можливості використання навчальної книжки під час самостійного засвоєння нового матеріалу.

г) Драматизація (театралізована гра) - це метод вербального впливу на дитину з використанням усіх можливостей міміки і пантоміміки, театралізованої гри. Драматизацію треба і можна брати на озброєння з метою формування в учнів системи уявлень і понять на етапі вивчення нового матеріалу, особистості школяра та міжособистих стосунків, практичних умінь і навичок через участь у драматизації, а також ілюстрування теоретичних положень уроку, здійснення сугестопедичного впливу на учня.

Оскільки драматизація комплексно впливає на особистість школяра, вчителеві слід враховувати такі вимоги до її використання:

сприймання повинно бути цілеспрямованим, потрібне належне матеріальне оформлення (атрибутика), драматизація має відповідати меті уроку і містити суттєве й ілюстративне, органічно вписуватися в діяльність на уроці, допомагати сприйманню матеріалу уроку.

На уроці використовують різні види театралізованої гри. В початковій школі - це короткі інсценізації, функціональні ігри; у старших класах - історичний театр, громадська трибуна, літературна вітальня. Важливо враховувати принципи організації драматизації: колективний характер гри, актуальність і значущість її для всіх, педагогічний підхід до розподілу ролей і педагогічне керівництво драматизацією.

Треба мати на увазі, що застосування драматизації в навчальному процесі не позбавлене певних недоліків, а саме:

учні звертають увагу на зовнішнє оформлення, відволікаються від головного;

молодшим школярам без допомоги вчителя важко виділити суттєве.

Цінність драматизації як методу навчання в тому, що учні безпосередньо включаються в практичну діяльність, у процесі якої в них формуються вміння і навички; активізується пізнавальна діяльність школярів; діти відчувають себе активними учасниками навчального процесу.

Методика організації драматизації у навчанні поки що недостатньо опрацьована.

д) Прослуховування художнього слова є одним із засобів засвоєння учнями нового матеріалу, ілюстрування, створення проблемної ситуації, перевірки дієвості умінь і навичок учнів, розширення кругозору дитини.

Використовують як друковане, так і живе слово у виконанні учителя чи в запису.

Прослуховування художнього слова стимулює пізнавальну активність учнів, виховує повагу до рідної мови, сприяє формуванню читацьких інтересів.

Використовують цей метод переважно на етапі мотивації навчальної діяльності, під час пояснення нового матеріалу (як самостійний або допоміжний метод), з метою поглиблення знань учнів на етапі закріплення або узагальнення та систематизації;

е) Спостереження - організоване, цілеспрямоване, тривале сприймання певного об’єкта з дидактичною метою. Дидактична цінність методу спостереження в тому, що в процесі його використання в учнів формуються дослідницькі вміння і навички.

У навчальному процесі вдаються до таких спостережень:

у реальних умовах (мета: збудити інтерес дитини до навколишнього світу, сприяти аналізу природних соціальних явищ, встановленню зв’язку між результатами спостереження і матеріалом, що вивчається на уроці). Різновидами спостережень у реальних умовах є безпосереднє спостереження за об’єктом, спостереження з вікна, спостереження в куточку живої природи та опосередковане спостереження (перегляд кінофільму, кіноплівки, відеоматеріалів тощо);

у штучно створених умовах (організовують за допомогою наочних посібників (моделей, чучел, муляжів, схем, картин, малюнків).

Вимоги до організації спостереження:

спостереженню має передувати інструктаж учителя;

обов’язковою є підготовча робота учнів (прочитати, дібрати певний матеріал, запитати в дорослих; відвідати місце спостереження, вибрати точку спостереження, з якої об’єкт найповніше сприймається, приготувати потрібне матеріальне оснащення, продумати план спостереження і спосіб оформлення його наслідків).

У ході спостереження треба створити умови для активної самостійної діяльності школярів; результати спостереження перевіряють, узагальнюють, формулюють висновки;

Способи фіксації результатів спостереження: записи, замальовки в щоденнику природи і праці людей, оформлення спостережень у класному календарі природи, письмові творчі роботи, оформлення гербаріїв, альбомів тощо.

Спостереження використовують переважно як самостійний метод навчання на етапі вивчення нового матеріалу, а також в процесі узагальнення і систематизації знань, умінь і навичок.

є) Демонстрація - цілеспрямоване, організоване короткотривале сприймання об’єкта; може бути самостійним і допоміжним методом навчання. Суттєвою перевагою демонстрації є можливість повторного сприймання об’єкта.

Об’єктами, які використовують під час демонстрації, є дидактичні матеріали (картини, таблиці, чучела, схеми, моделі, діафільми, кінофільми тощо), досліди, живі об’єкти, записи. Допоміжні технічні засоби, кодоскоп, епідіаскоп, кіноапарати, відеомагнітофон, виконують обслуговуючу роль і не розв’язують якихось дидактичних завдань.

Під час демонстрації широко використовують шкільну дошку в усіх її модифікаціях.

Методика використання демонстрації в навчальному процесі полягає в тому, що вчитель забезпечує відповідність наочності темі, меті і завданням уроку, цілеспрямованість роботи шляхом постановки конкретного завдання. Він враховує рівень сформованості базових знань, умінь і навичок; забезпечує доступність сприймання учнями всіх характеристик об’єкта.

Демонстрація може бути використана як самостійний або допоміжний метод навчання на всіх етапах уроку.

ж) Лабораторні і практичні роботи мають сприяти формуванню умінь і навичок, іноді понять і уявлень учнів у процесі практичної діяльності з об’єктом, який вони досліджують.

Відмінність між лабораторними і практичними роботами в тому, що під час лабораторної роботи фізичні властивості об’єкта змінюються, а у процесі практичної зберігаються.

Зміст діяльності учнів зводиться до того, що вони планують хід операцій, здійснюють їх, перевіряють їх результативність, використовують прилади, інструменти, самостійно досліджують об’єкт.

У дітей вдосконалюються вміння сприймати, аналізувати, спостерігати. Спочатку це відбувається під безпосереднім керівництвом учителя або відповідно до інструктивних матеріалів, а потім самостійно. Учні набувають навичок самоконтролю через контролюючу діяльність учителя. У них формуються ті прийоми, які він використовує.

Учитель обов’язково повинен провести попередній інструктаж і разом з учнями підбити підсумки роботи, а в разі потреби надати допомогу або поточно проконтролювати виконання завдання. Лабораторні і практичні роботи учні мають виконувати самостійно, що сприятиме формуванню в них дослідницьких умінь і навичок, самоконтролю.

з) Дидактична гра - метод навчання, що дає змогу формувати в учнів уміння й навички або систему уявлень і понять шляхом вправляння в процесі ігрової діяльності. Вона включає конкретну вправу (дидактична основа) та ігрові дії, ігровий момент або ігрову ситуацію і складається з таких компонентів: дидактична задача, ігрова дія чи ігровий елемент, правила гри, хід гри, підсумок або закінчення гри.

Форми дидактичної ігрової діяльності найрізноманітніші, що розширює можливості її використання в навчальному процесі. Це зокрема:

маніпуляції іграшками, картинками, предметами (добір, складання, розкладання);

пошук предмета та його місцезнаходження (вправо, вліво,.) - так звані автодидактичні ігри;

загадування і відгадування (зокрема ребусів);

виконання ролей (рольові дидактичні ігри, театралізована гра);

змагання.

Ігровий елемент може бути використаний у формі слова, фрази, запису, особливих рухів (нахили, заплющування очей, оплески). В одній грі буває й кілька дидактичних елементів.

Класифікація дидактичних ігор не є універсальною, ігри можна розрізняти за різними показниками, зокрема:

за змістом (ігри з розвитку мовлення, математичних уявлень, фонетичного слуху тощо);

за використанням дидактичних ігрових матеріалів (ігри з іграшками і картинками, словесні, сенсорні, настільно-друковані ігри);

за рівнем активності дітей (ігри-вправи, ігри-заняття, автодидактичні ігри тощо).

У методиці викладання кожного навчального предмета виділяють специфічні дидактичні ігри, що відбивають його структуру й особливості.

Правильна методика організації ігрової діяльності учнів у навчальному процесі може забезпечити досягнення високих результатів. Тому треба враховувати, що гра має відповідати вимогам програми, віковим та індивідуальним особливостям школярів. Важливо також належним чином забезпечити наочністю ігрову діяльність. Неприпустиме примусове залучення учнів до гри. Учитель не повинен назавжди виключати з гри дітей, які помилилися. Якщо гра нескладна, роль ведучого можна доручити учневі. Треба обрати відповідний темп гри, обов’язково підбити підсумки.

Дидактична гра - самостійний метод навчання, проте іноді може бути допоміжним, якщо створює "фон" для процесу пізнання.

и) Вправа - метод навчання з багаторазовим повторенням на різних рівнях складності певного способу дії. У процесі виконання вправ у дітей формуються уміння і навички.

Розрізняють такі види вправ (за П.І. Підкасистим): репродуктивні, за зразком, варіативні, творчі. Критерієм виділення таких видів вправ є рівень пізнавальної активності учнів. За місцем у структурі уроку виділяють підготовчі вправи, для повідомлення нових знань; для закріплення і повторення типових операцій, дій; вправи на узагальнення набутих умінь і навичок.

Вправи - самостійний метод навчання. Їх застосовують переважно на етапах перевірки домашнього завдання, закріплення нового матеріалу, повторення й узагальнення попереднього матеріалу та під час пояснення домашнього завдання, коли треба ознайомити учнів із зразком виконання.

і) Самостійна робота - така навчально-пізнавальна діяльність, в якій учні самостійно визначають зміст і послідовність розумових і практичних дій та операцій, темп виконання завдання. Спрямовуюча роль учителя має опосередкований характер.

У структурі самостійної роботи як методу навчання виділяють три головні етапи.

І-й етап (підготовчий): усвідомлення учнями дидактичних завдань самостійної роботи; установка на увагу; мотивація самостійної роботи; інструктаж учителя.

ІІ-й етап (виконавський): виконання учнями завдань самостійної роботи. Учитель може здійснювати поточний контроль за роботою, допомогу невстигаючим учням.

ІІІ-й етап (підсумковий): перевірка роботи учнів з боку вчителя, взаємоконтроль і самоконтроль; оцінювання результатів роботи (бажано із залученням учнів); виділення позитивних моментів у самостійній роботі і типових помилок під час виконання.

Характеристики

Список файлов ВКР