114448 (591632), страница 22
Текст из файла (страница 22)
За способом одержання відомостей спостереження поділяють на безпосередні і опосередковані. Залежно від того, хто проводить спостереження (сторонній або безпосередньо вчитель) виділяють зовнішнє (об’єктивне) самоспостереження.
4. Найпоширенішим методом в педагогічній практиці є відвідування навчального процесу з його наступним аналізом (обговоренням). Використання цього методу сприяє професійному зростанню вчителя, об’єктивності в самооцінці.
Дидактична схема аналізу уроку може бути такою:
Тема уроку.
Мета уроку. Наскільки правильно визначено кожну групу цілей.
Тип і структура уроку (мікро- і макроструктура, внутрішній зв’язок між ними, залежність від мети уроку).
Реалізація принципів навчання на даному етапі.
Врахування вікових особливостей школярів (розкрити всі можливі аспекти: зміст, методи, форми організації навчання і форми учбової діяльності).
Для початкової школи - місце гри як методу навчання на уроці.
Види самостійної роботи, її місце в структурі уроку, тривалість, ефективність, способи перевірки та їх різноманітність.
Шляхи активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці загалом і на кожному окремому етапі.
Наочність. Обладнання уроку, їх роль в оволодінні учнями програмним матеріалом.
Класна дошка, її використання на уроці. Культура записів.
Навчальна книжка і додаткова література на уроці. Методика їх використання та роль у засвоєнні знань учнями.
Методи і форми перевірки та контролю знань, умінь і навичок на уроці, об’єктивність, повнота мотивації.
Співвідношення теоретичних і практичних методів на уроці.
Учитель на уроці: вміння поводитися в аудиторії; педагогічний такт; контакт з учнями; мова (голос, дикція, інтонації, жести, міміка, тон, манера говорити тощо); зовнішній вигляд.
Загальна оцінка уроку (його ефективність загалом), якість засвоєння знань учнями.
Висновки.
5. Вивчення й узагальнення педагогічного досвіду - метод дослідження, спрямований на з’ясування рівня розв’язання освітніх і виховних завдань у масовій практиці або в передовому педагогічному досвіді організації навчального процесу, складних ситуацій та конфліктів, вивчення доступності й ефективності наукових і методичних рекомендацій, виявлення елементів нового та раціонального в практичній діяльності вчителя.
6. Дидактичний експеримент - метод дидактичного дослідження, в ході якого організовують активний вплив на дидактичні явища шляхом створення нових умов, що відповідають меті дослідження. Якщо експеримент проводять в умовах навчання групи, без порушення природного ходу навчально-виховного процесу, його називають природним. У ході лабораторного експерименту учня або кількох учнів ізолюють від колективу класу, щоб забезпечити точні результати дослідження.
Етапи експерименту: констатуючий (визначення вихідних даних для подальшого дослідження); навчальний або формуючий (навчальний процес відбувається внаслідок використання певного нового чинника, визначають ефективність його впровадження);
підсумковий (після навчального експерименту визначають рівень знань, які учні одержують у процесі експериментальної роботи).
Якщо дидактичний експеримент проводять, використовуючи контрольну й експериментальну групи, тоді його називають паралельним. Коли порівнюють дані, одержані в одній і тій самій групі через певні проміжки часу, - порівняльним.
7. Різновидом теоретичних методів дослідження є моделювання - метод дидактичного дослідження, коли вивчають не об’єкт, а його зображення у формі моделі, а результат переносять з моделі на об’єкт.
Використовують також методи математичної статистики і кібернетичної обробки даних.
Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:
1. Бабанский Ю.К. Проблемы повышения эффективности педагогических исследований. - М.: Педагогика, 1982. - С.68-124.
2. Кыверялг А.А. Методы исследования в профессиональной педагогике. - Таллин: Валгус, 1980. - С.10-135.
3. Рабочая книга социолога. - М.: Наука, 1983.
ДИДАКТИЧНИЙ ТРЕНІНГ.
1. Які методи дослідження переважно використовують у дидактиці? Чим це зумовлено?
2. У чому сутність системного підходу до вивчення дидактичних явищ?
3. Які соціологічні методи використовують у дидактиці?
4. Назвіть методи, які можна використати на підготовчому етапі дидактичного дослідження.
? Виберіть тему курсової роботи і визначте, які методи використовуватимете на кожному етапі дослідження.
Тема XIV. Контроль, перевірка знань, умінь і навичок учнів
1. Мета, завдання і функції контролю за учбовою діяльністю.
2. Види і методи перевірки знань, умінь і навичок учнів.
3. Оцінювання знань учнів. Оцінка та оцінка-бал.
4. Шляхи вдосконалення контролю і оцінювання в сучасній школі.
Ключові поняття: контроль, перевірка, оцінка, оцінка-бал, мотивація оцінки, оцінне судження.
1. МЕТА, ЗАВДАННЯ І ФУНКЦІЇ КОНТРОЛЮ ЗА УЧБОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ.
В умовах традиційно-пояснювального навчання метою контролю є визначення якості засвоєння навчального матеріалу учнями та підвищення їх відповідальності в навчальній роботі. У розвиваючому навчанні головна мета контролю - індивідуальне з’ясування змін у розвитку учня і визначення конкретних шляхів сприяння цьому процесу.
Зміст контролюючої діяльності вчителя (або учня) полягає в тому, щоб з’ясувати якість засвоєння навчального матеріалу; рівень його розуміння; дієвість знань; глибину володіння способом дії; мотиви учбової діяльності; зміст корекційної роботи (в разі потреби), а також оцінити роботу учнів.
Основними функціями контролю знань, умінь і навичок учнів є контролююча, дидактична, виховна, розвиваюча. Виділяють також стимулюючу, коригуючу, діагностичну, комунікативну функції.
Контролююча функція - основна, притаманна цьому виду дидактичної діяльності, інші - суміжні. Залежно від обставин вони можуть виявлятися в різних поєднаннях з домінуванням тієї чи іншої функції.
Контролююча функція полягає в оперативному визначенні рівня сформованості знань, умінь і навичок (в окремих учнів і класу загалом) для виявлення можливостей подальшого вивчення програми; є засобом контролювання ефективності методів і прийомів навчання, які застосовує вчитель; обрання раціонального шляху засвоєння учнями навчального матеріалу.
Дидактична функція спрямована на формування в школярів навичок самоконтролю шляхом сприймання відповідей товаришів, активної участі у роботі інших (ставлять запитання, доповнюють учителя і товаришів), внесення коректив у власні знання.
Виховна функція контролю полягає в залученні учнів до систематичної навчальної діяльності, у формуванні окремих якостей особистості, зокрема, дисциплінованості, виробленні в школярів вольових зусиль, прагнення самому розібратися в своїх знаннях і здібностях, об’єктивно оцінити власні можливості.
Розвивальна функція пов’язана насамперед з дидактичною та виховною функціями і спрямована на розвиток мислення, пам’яті, уваги, мовлення, емоцій, волі школярів.
Функції контролю зумовлюють такі вимоги до оцінювання й перевірки знань, умінь і навичок учнів: обліку підлягають передусім якість і глибина знань, умінь і навичок; перевірка має бути систематичною і всебічною; треба враховувати індивідуальні успіхи школярів, а не порівнювати їх один з одним; під час перевірки слід брати до уваги індивідуальні особливості учня; методи і прийоми перевірки повинні бути різноманітними, що формує різноманітність методів і прийомів самоконтролю; забезпечити об’єктивність оцінювання окремих учнів та єдність вимог до класу з боку всіх учителів;
створювати атмосферу творчості і доброзичливості під час перевірки й оцінки наслідків праці учнів.
2. ВИДИ І МЕТОДИ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК УЧНІВ.
У практичній роботі вчителі вдаються здебільшого до попередньої, поточної, тематичної і підсумкової перевірок. Окремі автори виділяють також періодичну перевірку знань, умінь і навичок: хоча, як на наш погляд, це - різновид поточної перевірки.
Попередню перевірку організують на початку навчального року, перед вивченням нової теми, розділу, виконанням певного виду роботи для з’ясування рівня сформованості базових умінь і навичок, якості і свідомості засвоєння попереднього матеріалу. На основі одержаних під час попередньої перевірки даних учитель планує і проводить корекційну роботу щодо базових знань учнів і вносить зміни в хід пояснення нового матеріалу. Цей вид перевірки доцільно використовувати для активізації пізнавальної діяльності школярів.
Поточну перевірку проводять у процесі сприймання і засвоєння навчального матеріалу щоб з’ясувати, чи всі учні працюють, які є труднощі в сприйманні навчального матеріалу. Учитель перевіряє й ефективність своєї роботи, здійснюючи одночасно контролюючу і навчальну функції.
Тематична перевірка полягає в забезпеченні контролю за засвоєнням нової або раніше сприйнятої теми. її можна розглядати як різновид підсумкової. У центрі уваги вчителя питання і завдання, які розкривають перед учнем головне, суттєве в засвоєному матеріалі.
До підсумкової перевірки й оцінки знань вдаються в кінці уроку, етапу або виду роботи, а також навчального року, чверті, після вивчення розділу чи теми. Завдання вчителя полягає у виявленні результатів навчальної діяльності, зосередженні уваги учнів на основних моментах сприйнятого і перевірці логіки засвоєння.
Залежно від участі учнів у перевірці засвоєного матеріалу виділяють такі її форми: індивідуальну, індивідуально-групову, індивідуально-фронтальну, колективно-групову, колективно-фронтальну. Останні дві форми передбачають активну участь школярів у здійсненні перевірки.
Вимога використовувати різноманітні методи перевірки знань учнів зумовлює необхідність володіти всією системою взаємодії вчителя та учня (учнів), що включає: репродуктивну бесіду, розповідь учня, самостійну роботу (письмову, графічну, з підручником, із роздатковим матеріалом, дидактичними матеріалами тощо), практичні, лабораторні та лабораторно-практичні роботи, програмований контроль, коментування, вправи, дидактичну гру, драматизацію. Доцільно застосовувати й форми взаємоконтролю: взаємоопитування (усне і письмове на основі заздалегідь складених карток), взаєморецензування, взаємодиктанти, роботу в парах змінного складу і в групах. Для одночасного залучення учнів до різних видів робіт проводять так зване "ущільнене опитування".
3. ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ УЧНІВ. ОЦІНКА ТА ОЦІНКА-БАЛ.
Про успіхи учнів у навчальній діяльності свідчать кількісні та якісні показники. За умов традиційно-пояснювального навчання - це насамперед успішність, рівень якої визначають на основі певних стандартних норм оцінки знань, умінь і навичок, зафіксованих у державних документах. У розвивальному навчанні оцінюють індивідуальні успіхи кожної дитини щодо попереднього рівня її розвитку. Особливості двох типів навчання зумовлюють принципово різні підходи до проблеми оцінювання знань учнів.
Оцінка (за традиційно-пояснювального навчання) - показник рівня правильності і точності виконання завдання, самостійності й активності учня в роботі.
Критерії і норми оцінювання, сформульовані в спеціальному методичному листі Міністерства освіти України є орієнтиром для вчителя під час перевірки різних видів роботи з кожного навчального предмета.
Оцінка може бути передана у вербальній і пантомімічній формі, а також допоміжними засобами (фішками, медалями, іншими видами заохочення). Вона узагальнюється у оцінному судженні.
Це широке поняття, що включає емоційне ставлення до результатів роботи учня (у вербальній і пантомімічній формі), мотивацію й оцінку-бал, яка може бути передана в усній чи письмовій формі.
Мотивація - обґрунтування оцінки. Вона передбачає характеристику таких складових: чи вся робота виконана; переваги відповіді або виконаного завдання; недоліки відповіді або виконаного завдання та шляхи їх усунення (конкретні рекомендації з урахуванням індивідуальних особливостей учня); загальна характеристика якості виконаного завдання або усної відповіді у формі словесної оцінки чи оцінки-бала;
Оцінка-бал - форма оцінки якості навчальної роботи, що фіксується в державних документах і відбиває рівень досягнень учнів, якість їх знань, умінь і навичок. В Україні прийнято систему оцінювання балами "відмінно", "добре", "задовільно" і "незадовільно". Оцінку-бал "погано" майже не використовують, тому можна говорити про чотирибальну систему оцінювання в сучасній школі. Є й інші альтернативні форми фіксації успіхів учнів у навчальній діяльності.
У навчальному процесі використовують поурочну і поточну оцінку-бал. Поурочну оцінку-бал виставляють учню за роботу на уроці загалом, поточний бал - за окремі види робіт чи на певному етапі уроку. Поурочний і поточний бал треба раціонально поєднувати і використовувати з урахуванням індивідуальних особливостей учнів.
4. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КОНТРОЛЮ І ОЦІНЮВАННЯ В СУЧАСНІЙ ШКОЛІ.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
