113997 (591550), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Головна умова формування інтересу — це розуміння дитиною змісту і значення виучуваного. Для цього вчитель повинен поставити перед собою педагогічно чітку мету: в чому він повинен сьогодні переконати учнів, як розкрити їм значення даного питання в наш час і в найближчій для дітей перспективі.

Друга важлива умова збудження інтересу — це наявність нового, як у змісті виучуваного, так і в самому підході до його розгляду. Не можна повторювати відомі істини на одному й тому самому пізнавальному рівні; треба розширювати горизонти пізнання учнів, вчити відшуковувати в добре відомому питанні нове, раніше не відоме, але істотне для глибшого розуміння матеріалу.

Третя умова формування пізнавального інтересу — це емоційна привабливість навчання. Треба прагнути, щоб здобуті на уроках знання викликали в учнів емоційний відгук, активізували їхні моральні, інтелектуальні та естетичні почуття. Дані спеціальних досліджень показують, що інтерес учнів збуджується і формується там, де вчитель не просто подає готові істини, а активізує їхню пізнавальну діяльність, ставить перед потребою знайти відповідь на певне запитання, включає у процес розумового (а іноді й досвідного) пошуку цієї відповіді, у послідовне розв’язання якогось пізнавального завдання.

Розвитку інтересу до знань найбільше сприяють інтелектуальні мотиви (бажання і прагнення) знайти самостійно відповідь на поставлене запитання або поставлену проблему, почуття задоволення від успішного її розв’язання, розуміння практичної значущості виконаної справи, а також почуття задоволення від самого процесу розумової роботи.

Четверта умова розвитку пізнавального інтересу — це наявність оптимальної системи тренувальних творчих вправ та пізнавальних завдань до відповідної «порції» програмового матеріалу.

Під системою тренувальних вправ і пізнавальних завдань будемо розуміти найдоцільніше їх чергування і використання в кількості, необхідній і достатній для засвоєння учнями певного навчального матеріалу, формування потрібних умінь і навичок.

Розглянемо роль кожного із «компонентів», що входять до цієї системи.

Тренувальна вправа — це аналітико-синтетична діяльність, яка закріплює усвідомлене вміння і перетворює його в автоматизовану навичку, динамічний стереотип у доцільних діях учня з джерелами знань, відповідними «порціями» навчального матеріалу. Це така організована вчителем робота учнів, метою якої є зміцнення, закріплення знань, умінь і навичок [27].

У процесі живого споглядання й аналізу принаймні двох об’єктів пізнання учень встановлює, що подібного і відмінного є в їх зовнішніх та інших ознаках і властивостях, у функціях практичного застосування. Так, дитина після аналізу абстрагується від неістотних ознак і властивостей предметів, індуктивно узагальнює досвід пізнання їх у цілеспрямованих діях, синтезує свій пізнавальний досвід відповідними умовиводами, твердженнями про дійсність, а потім дедуктивно керується ними у перетворенні усвідомленого вміння на навичку. Ці вміння усвідомлюються дитиною в процесі виконання творчих пропедевтичних вправ.

Після усвідомлення вміння користуватися здобутими знаннями пропедевтична вправа трансформується в тренувальну вищого порядку, оскільки перетворює вміння у динамічний стереотип, виконуваний на вищому, але, насамперед, емоційному рівні формування пізнавального інтересу учня. Необхідними умовами успішного виконання тренувальної вправи є:

• виникнення певного стимулу в учня;

• наявність моделі, рухи й робочі операції якої треба перейняти;

• копіювання як основний метод оволодіння певним умінням чи навичкою [34].

Тренувальні вправи застосовуються для перетворення вміння в автоматизовані навички; для запам’ятовування логічного засвоєного фактичного матеріалу; створення чіткого уявлення про те чи інше, зокрема й первісне, поняття, якому відповідає певний спеціальний термін.

Щоб допомогти дитині усвідомити внутрішні причинно-наслідкові та інші закономірні зв’язки в спостережуваних явищах і предметах, об’єктах знань, вчитель створює складніші обставини, ситуації в навчальній практиці учня. У системі відповідно організованих пізнавальних дій учень усвідомлює ці зв’язки в межах, доступних його розумінню. Це досягається за допомогою пізнавальних завдань.

Пізнавальні завдання — це комплекс тренувальних, пропедевтичних вправ, спрямованих на дедуктивне використання попередньо сформульованої теорії (окремих її положень) з метою оволодіння новими знаннями, глибшого проникнення в зміст наукового поняття, розкриття ще складніших зв’язків у цьому змісті. Це завдання учні виконують для набуття нових знань і вмінь під керівництвом учителя [39].

Дослідження Н.М. Бібік [8], Н.Г. Морозової [60], П.І. Размислова [69]показали, що необхідними умовами успішного виконання пізнавального завдання є:

• наявність джерел знань;

• наявність в учнів знань, на основі яких вони засвоюють нові;

• участь мислення та інших засобів пізнання, які необхідно прикласти до джерел знань;

• вибір ефективного методу пізнання;

• чітка логічна послідовність вказівок учителя щодо роботи з дидактичним матеріалом, підручником та ін.;

• поєднання кожної вказівки вчителя із запитанням, яке скеровує думку учнів на потрібні узагальнення.[1]

Зміст навчального матеріалу — одна з важливих умов виникнення і зміцнення пізнавального інтересу.

Наступні умови — самостійність у пізнавальній діяльності та оцінка успіхів учнів зі сторони вчителя.

Т.М. Байбара [5], Л.С. Виготський [15], О.Я. Савченко [73] дослідили, що вчитель зацікавить учнів своїм предметом, лише додержуючи продуманої методики ведення уроку або системи уроків. Навчання з високими творчими можливостями, чітке усвідомлення дітьми того, що вони повинні дізнатися, в чому переконатися, що зробити, завжди викликає стійкий інтерес. Урок цікавий, коли вчитель добирає й використовує дані (факти, цифри, малюнки, моделі, картини, колекції, досліди, описи тощо), які вражають уяву учнів своєю незвичайністю, коли нові відомості про предмет щось змінюють у раніше засвоєних дітьми знаннях.

Більшість учнів бажає знати більше, ніж у підручнику, і навчається з інтересом. На уроці — прагне досліджувати, міркувати, задавати запитання і отримувати на них відповіді, творчо осмислювати пройдене.

Дослідження Н. Бібік [8], Б. Друзь [27], О. Савченко [74] встановили, що між змістом навчального матеріалу, методикою, характером навчальної діяльності (посильність завдань, осмислення, самостійність), успішністю та інтересом існує тісний взаємозв’язок: методика націлює на певний характер навчальної діяльності, що в свою чергу зумовлює інтерес і успішність; успішність зумовлює інтерес, а інтерес впливає на успішність. Інтерес опосередковується характером розумової діяльності, зумовленим певною методикою.

Дослідження Б.Г. Друзь [27], Г.І. Щукіної [85] показали, що на формуванні дитячих пізнавальних інтересів позначаються:

1. Глибоке знання вчителем свого предмета і любов до нього, прагнення до постійного вдосконалення педагогічної майстерності.

2. Висока ефективність кожного уроку, раціональна його побудова, використання наочних посібників.

3. Цілеспрямованість уроків, уміння вчителя зосередити увагу учнів на головному, основному. Залучення всіх учнів до роботи шляхом створення проблемно-пошукових ситуацій, дослідницького підходу до засвоєного матеріалу та іншими прийомами. Створення в класі атмосфери справжньої захопленості предметом.

4. Практична спрямованість викладання з урахуванням вимог науки й виробництва, а також особистого досвіду учнів.

5. Індивідуалізація підходу до дітей і диференціація вимог до них.

6. Піклування вчителя про успіхи кожного учня.

7. Тісний зв’язок уроків із позакласними заняттями. Різноманітність форм позакласних занять.

Роботу з врахування зазначених умов пізнавальних інтересів на уроках природознавства і в позакласних заходах доцільно будувати у такій послідовності: «цікаво», «знаю», «вмію».

Аналіз дидактичних умов розвитку пізнавальних інтересів дає можливість зробити такі висновки:

1. Комплекс психолого-педагогічних умов, прийомів і методів навчання є вирішальним у розвитку пізнавальних інтересів. В роботі з виховання інтересу особливу увагу слід приділяти таким педагогічним умовам, як наявність нового в змісті виучуваних питань та в самому підході до їх розв’язку; відповідність змісту, обсягу і труднощів засвоєння навчального матеріалу рівню і пізнавальним можливостям учнів; раціональна організація їхньої пошукової діяльності (самостійність, активність і дисциплінованість у пізнавальній діяльності, систематичність у навчанні); творче використання якісної додаткової інформації.

2. Методику формування пізнавальних інтересів у дітей треба розробляти з позицій системно-структурного підходу, розглядаючи інтерес як складну динамічну систему, що є сплавом волі, емоцій та інтелекту і яка базується на діалектичній взаємодії цих складових інтересу.

3. Дослідження вчених показали, що ефективність методичного прийому та системи творчих вправ і пізнавальних завдань зумовлюється:

• відповідністю їх індивідуально-типологічним особливостям учня, врахуванням ступеня сформованості навичок навчальної праці;

• станом пізнавального інтересу до предмета і відповідної діяльності в загальній структурі інтересів учнів;

• створенням оптимальних психолого-дидактичних передумов у напрямі підвищення питомої ваги власної пізнавальної активності учнів з урахуванням рівнів колективної і особистої активності та самостійності, загального морального мікроклімату класу.

Вихідним принципом створення системи пізнавальних завдань для формування у молодших школярів пізнавальних інтересів на уроках природознавства є принцип органічної єдності змістового, процесуального та мотиваційного компонентів навчання.

Змістовий компонент пізнавальних завдань був розроблений на основі знань, умінь і навичок, які передбачені чинними навчальними програми з природознавства для початкової школи. Процесуальний компонент об’єднує уміння, оволодіння якими дає можливість школярам розв’язувати пізнавальні завдання.

Мотиваційний компонент передбачає формування у молодших школярів допитливості, інтересу та стійкого позитивного ставлення до навчально-пізнавальної діяльності; а також формування внутрішньої потреби учнів до самостійного подолання труднощів і розв’язання завдань. Упродовж навчання це здійснюється шляхом відбору навчального матеріалу, який викликає інтерес в учнів; демонстрування практичного й теоретичного значення знань, що вивчаються; проектування ситуацій успіху для учнів із різним рівнем сформованості знань та умінь; створення ситуацій осмислення значення особистих нових знань для успіху роботи класу; створення такої атмосфери спілкування, щоб складні й проблемні завдання викликали в учнів здивування, зацікавленість і бажання розв’язати їх.

Доцільно у навчальному процесі пропонувати молодшим школярам пізнавальні завдання як колективну, групову та індивідуальну роботу на різних етапах уроку. Основними формами є запитання, логічні вправи, тести. Пізнавальні завдання можуть мати форму кросвордів, дидактичних ігор, загадок, ребусів тощо, розв’язання яких вимагає творчої самостійної пошукової діяльності учнів, застосування здобутих знань у нових ситуаціях, винахідливості. Істотною ознакою, що об’єднує різні за формою пізнавальні завдання, є необхідність самостійних суджень, активізації раніше засвоєних знань та пошуку нових знань або способів дії під час їх розв’язання (див. додаток В).

Система пізнавальних завдань може стати повноцінним дидактичним засобом лише за таких вимог:

а) завдання повинні відповідати змісту програмового матеріалу;

б) складність завдань та способів їх виконання має поступово зростати;

в) завдання мають бути посильними для учнів даної вікової групи;

г) завдання повинні позитивно впливати на процес формування природничих знань та пізнавальних інтересів учнів;

д) достатня варіативність завдань;

е) неперервність впливу на процес формування й розвитку пізнавальних інтересів учнів 4 класу.

Охарактеризуємо визначені компоненти системи пізнавальних знань для формування і розвитку на уроках природознавства пізнавальних інтересів учнів 4 класу.

Завдання для порівняння об’єктів у формі зіставлення та протиставлення

Порівняння — це найелементарніша, але досить суттєва розумова операція, важлива сторона аналітико-синтетичної діяльності учня. Без порівняння предметів та явищ неможливе виділення характерних ознак і явищ, що вивчаються. Мета порівняння полягає у встановленні ознак подібності та відмінності між певними предметами і явищами.

Характеристики

Список файлов ВКР