112963 (591208), страница 7
Текст из файла (страница 7)
г) підготовка учениць до колективної співпраці на засадах взаємодопомоги і взаємовідповідальності;
д) усвідомлення значення взаємовідносин особи і суспільства у житті людини;
ж) розвиток в учениць зацікавлення суспільним життям найближчого оточення [109, с. 18].
Найпершою формою громадського виховання учениць була, так звана, «класова самоуправа». Уряд «класової самоуправи» складався з 5 осіб, а саме війта, його заступника, оборонця і трьох членів. У компетенцію «самоуправи» входило вирішення питань внутрішнього життя класу: справи, пов’язані з вихованням, навчанням, наданням допомоги, дотриманням порядку і чистоти, чергуванням під час перерв тощо. З фонду «класової самоуправи», що створювався із добровільних внесків (5 грош у І півр. і 10 грош у II півр.) купувались засоби для письма, підтримки порядку, прикраси класу або вдавалась допомога найбіднішим ученицям. Діяльність «класової самоуправи» і вигравала значну роль у колективному вихованні учениць. Вони привчались самостійно розв'язувати суперечки і конфлікти. Найвищим проявом учнівського самоврядування був суд котрий складався з учениць класу. На його засіданнях, вирішувалися різноманітні проблеми шкільного життя, завжди була присутня опікунка класу.
Наступними формами громадсько-суспільного виховання учениць були світлиці та читальні. Так, читальня ім. М.Шашкевича Львівської учительської семінарії була відкрита 2 год. щоденно, її членами були 74 учениці. У стінах читальні учениці мали змогу ознайомитися з періодичними виданнями, обговорити події національного й громадського життя і т.ін. Наприклад, у читальню згаданого закладу, надходили такі журнали: «Нова хата», «Життя і знання», «Жіноча Доля», «Свято вид», «Місіонер», «Зоря», «Світ дитини», «Поступ», «Pedagogium» та ін. [110, с. 146].
Діяльність світлиць мала на меті згуртувати та об’єднати учениць, прищепити їм товариські почуття, привчити до колективної праці та розвинути внутрішню і зовнішню культуру [103, с.21]. Світлиця була відкрита в неділю і свята. На зборах у світлиці учениці читали короткі реферати про життя і творчість українських письменників, виголошували декламації, проводили бесіди на актуальні теми громадського життя, слухали радіопередачі, організовували товариські ігри, концерти, Андріївські вечорниці тощо. З добровільних внесків членок читальні надавалась допомога вбогим товаришкам. Економічне виховання. Однією із форм такого виховання учениць був гурток заощаджень. У рамках роботи гуртка дівчата здобували економічне виховання шляхом написання рефератів, ознайомлення із найпростішими поняттями цієї галузі знань. Реферати, які готували учениці, торкалися, зокрема, яких тем, як «Ощадність – підстава добробуту особи і держави», «Кооперація», «Як ощадність спричинилися до піднесення економічних показників бідних країн» і т. ін. Заощаджені кошти учениць могли, наприклад, використовуватись для надання допомоги бідним товаришкам. Виховательки намагались акцентувати увагу членок гуртка й на тому, що заощаджувати потрібно не лише гроші, але й народні надбання, працю, книжки і т.ін.
Значну роль в економічному вихованні відіграли й такі об'єднання учениць, як шкільні кооперативи, крамнички, допомогові комітети тощо, їх діяльність привчала дівчат до добровільних пожертв, взаємодопомоги й ощадності. Засобом суспільного виховання вважалася й шкільна форма, яку зобов'язані були носити учениці. Завдяки ній, на думку вчителів, нівелювалась соціальна нерівність учнів, а також дівчата привчалися берегти честь свого навчального закладу, адже форма була своєрідною «візитною карткою» школи.
Естетичне виховання. Реалізувалося таке виховання шляхом влаштування концертів і вистав, дотримання порядку і в прикрашуванні класів, діяльності драматичних, музичних і краєзнавчих гуртків, відвідуванні музеїв, і театрів, кіно, проведенні різноманітних екскурсій і прогулянок. У рамках роботи драматичних гуртків ученицями влаштовувалися вистави й концерти, на яких вшановували пам’ять Тараса Шевченка, Лесі Українки, Маркіяна Шашкевича та ін. геніїв української нації. З великим успіхом відбулися вистави: «Тополя», «Лісова пісня», «Назар Стодоля», що були підготовлені Львівськими гімназистками разом з учнями філії Львівської Академічної Гімназії (далі ЛАГ).
Однією із форм творчого самовиявлення учениць, а також засобом підвищення рівня їх художньо-естетичної культури виступав хор навчального і закладу. Заняття співом сприяли не тільки духовному збагаченню учениць, формуванню естетичних якостей, а й релігійно-моральному та патріотичному вихованню учнів. Останнє в основному здійснювалося за рахунок різнобічного репертуару, у який входили твори духовної музики, світової класики, українські національні пісні, колядки, щедрівки тощо [97, с.66].
Особливе місце в естетичному вихованні учениць Львівської гімназії посідав етнографічний музей, що постав і ініціативи м. Северини Париллє. У цьому були зібрані різноманітні речі народного побуту – кераміка, національний одяг, дерев’яні хрести, витинанки, писанки, колекція шлюбних вінків, намиста тощо.
Естетичні смаки та почуття прекрасного в учениць формувались і під час різного роду краєзнавчих екскурсій. Краса природи рідного краю, притаманна гармонія, виступали засобами естетичного виховання молоді.
Праця у природничих гуртках, а саме вирощування квітів, догляд за садом, пришкільним городом, тваринами також ставали чинниками, що формували в учениць здатність естетичного сприйняття дійсності, а також любов до природи, відповідальність за неї, прагнення її пізнати берегти та їм пожувати..
Відвідування ученицями мистецьких виставок, театральних й кіновистав, прослуховування обов'язкових і надобов’язових радіопередач не тільки поширювало їх кругозір та утверджувало національну гідність, але й осуджувало естетичні переживання, судження. Наприклад, учениці Яворівськоі гімназії у 1934/35 шк.р. відвідали 2 музеї, театр, фахові й аматорські виставки, оглянули Виставку Деревообробного промислу, були присутні на концертах капели «Дніпро», учнів філії музичного інституту ім. М.Лисенка та святковій академії на честь Т. Шевченка [109, а. 16].
Фізичне виховання. Головними формами фізичного виховання виступали уроки руханки (відбувалися 2 рази на тиждень), і 10-хв. зарядки до і після навчальних занять, а також різноманітні спортивні організації, прогулянки і екскурсії Крім цього, щодня з 15.00 до 16.00 год. на шкільному стадіоні відбувалися ігри й забави, в яких могли брати участь усі бажаючі.
Велику роль у справі фізичного, а також громадського й патріотичного виховання відіграли скаутські дружини. З ініціативи О.Тисовського і при підтримці дирекції, у 1920р. в Львівській гімназії було створено Пластовий осередок. Головним обов'язком Пластуна були - вірність Богові й Україні, допомога іншим й дотримання законів товариства [28, с.225]. Особливо активно розгорталась діяльність цього товариства, коли одним із його керівників стала Олена Степанів. Члени організації здійснювали прогулянки та краєзнавчі мандрівки, зокрема в околиці Львова, у Карпати на гори Маківку, Парашку.
Велику увагу в рамках тіловиховання приділялося санітарно-гігієнічній просвіті учениць, її формами виступали спеціальні бесіди, на яких обговорювалися питання особистої гігієни, догляду за здоров’ям, зовнішньої культури тіла. Окрім теоретичних знань, опікуни й шкільний лікар намагалися виробити в учениць практичні навички догляду за тілом і здоров’ям й культурної поведінки в різних громадських місцях Високий рівень санітарно-гігієнічної просвіти вихованок забезпечувався, крім згаданих форм, ще й діяльністю гуртка «Червоний Хрест». Його учасниці засновували комітети чистоти і порядку, організовували бесіди з питань гігієни, турбувалися про порядок і чистоту у школі, виготовляли відповідні плакати, збирали лікарські трави та шкільну аптечку, опікувалися слабшими дітьми і т.ін. Доречно зазначити, що згідно рішення шкільного лікаря, фізично ослаблені діти мали змогу покращити своє здоров’я у Вакаційній оселі в Підлютому, де у монастиря сс.Василіянок була своя філія.
«Утилітарно-практичне» (трудове) виховання. Таке виховання мало на меті привчання дітей до праці, формування навичок трудової діяльності. Основними його формами були практичні заняття, на які відводилося 2 год. щотижня. Під час цих занять учениці займалися шиттям (виготовляли спортивну форму, дитячі сорочки), шевством, рукоділлям, а також здобували основні навики ведення домашнього господарства (куховарства, прання, прасування та ін.). Речі, виготовлені ученицям в ході таких уроків, могли виставлятися на продаж у шкільних крамничках з метою збору коштів на допомогу вбогим ученицям.
«Фахове» виховання». Такий напрям передбачався виховними планами професійних шкіл. У вчительських семінаріях фахове виховання передбачало підготовку учениць до педагогічної праці, формування у них відповідних професійно значущих якостей та вмінь. Формами такого виховання були чергування семінаристок у школі вправ, догляд за дітьми під час перерв, забав, педагогічна практика та діяльність педагогічних гуртків. Теоретичний вишкіл членки гуртків здобували шляхом написання рефератів на педагогічні теми, наприклад «Про школу радості», «Про школу праці», «Про дитячі будинки Монтессорі», «Про виховання характеру згідно з ідеалами Ферстера» [106, с. 33].
Характеризуючи виховний процес навчальних закладів під опікою чернечих згромаджень, потрібно відзначити тісну співпрацю педагогічного персоналу і батьків. Така співпраця здійснювалася шляхом відвідування виховательками місць проживання учениць, влаштування конференцій для батьків і спеціальних бесід з ними. Однією з найбільш ефективних форм співпраці школи з батьками був «Батьківський кружок», що на вимогу куратори Львівського Шкільного округу мав бути створений при кожній навчальній установі. У компетенцію членів кружка входили організація матеріальної допомоги (у вигляді харчів, грошей одягу) вбогим ученицям, забезпечення їм можливостей літнього відпочинку, патронат «приватних станцій», нагляд за поведінкою дітей у школі та поза нею [98, а. 28]. Члени батьківського кружка шмагали дівчатам у проведенні шкільних імпрез, театральних вистав і концертів.
Особливе місце серед усіх створених чернецтвом шкіл займали фахові школи їх у Галичині було кілька. Сс Василинки в 1927р. у Львові, заснували кравецьку школу [17, с 6] Таку ж кравецьку школу для дівчат, у 1936р в Бориславі відкрили і сестри Служебниці [287, а.2]. ОО. Студити заснували промислову школу в Дорі. Зміст освіти цієї школи передбачав оволодіння учнями теоретичними знаннями й практичними вміннями у галузі столярства, кушнірства, шевства, а також утвердження і розвиток традицій гуцульського народного мистецтва [63, с.5].
Про високий рівень професійних знань і вмінь, естетичного виховання, розвиток фантазії і декоративної творчості, художнього смаку, наявність аристократичних і мистецьких здібностей учениць Василіянської школи свідчить доведений ними показ історичних костюмів різних епох у живих картинах. Ця імпреза відбулася у 1937р. в Народному Домі у приміщенні польського театру [9, с. 135]. Костюми, що були власноручно виготовлені дівчатами, викликали щире захоплення глядачів високим художнім рівнем і вишуканістю смаків. Показ одягу відбувався у супроводі декламацій поезій Лесі Українки, Ф. Петрарки та ін. авторів, чиї твори змальовували характерні картини певних історичних періодів. Ученицями був представлений типовий одяг Стародавнього Єгипту, Риму. Греції, епохи Середньовіччя, Ренесансу, барокко, ампіру (наполеонівські часи) та періоду бідермаєру. Яскравим національним елементом свята був завершальний показ історичних костюмів українського народу. Крім народних танців, у яких були представлені вбрання різних соціальних груп населення – князів, міщан, козаків та ін., персоніфіковано одяг демонструвався ще й у чотирьох постатях – княгині, боярині, гетьманші, міщанки [59, с.7]. Зважаючи на високий художній рівень і професіоналізм виставки, в наступному році школі було присвоєно статус фахової гімназії.
У плані морального виховання учениць, їх духовного збагачення, поширення світогляду важливу роль відігравала організація і проведення ними Шевченківських вечорів, Марійських свят, урочистих академій, присвячених Лесі Українці, Митрополиту Андрею Шептицькому та іншим видатним людям [8, с5].
Характер та зміст життя вихованок шкіл під опікою чернецтва формували духовні особи, віддані сестри і непересічні професори та учителі, які власним прикладом, глибоким патріотизмом, високим інтелектом уміли заохотити цю молодь. Випускники цих установ стали релігійними та освіченими людьми, і це і гуманне та патріотичне виховання вони передали своїм дітям та онукам. Перелік прізвищ вчителів Львівської гімназії є водночас переліком видатних вітчизняних науковців і культурних діячів. Це – І.Крип’якевич (викладач історії), Б.Барвінський (історія), Б.Вахнянин (природознавство), В.Щурат (українська мова), М.Зарицький (математика), Ф.Колеса (українська мова), Ю.Дзерович (німецька мова), І.Сітницькик (математика), С.Сидорович (ручні роботи), М.Гайворонський (спів), О.Степанів (історія, географія).
3 метою забезпечення духовенству можливостей перевірки, контролю й своєчасної корекції навчально-виховного процесу монастирських шкіл у 1935р., Митрополичий Ординаріят створив при своєму відомстві Шкільну Раду (далі М.О.Ш. Р.). У компетенцію цієї Ради входило: складання навчальних і виховних планів, підбір шкільних підручників, апробація педагогічного персоналу, проведення іспитів (визначення їх змісту та обсягу), організація комісій для них і т.д. [41, с.262-263]. До складу М.О.Ш. Р входили, як світські , так і духовні особи. Наприклад, у 1935р. її членами були о.Ю.Дзерович (професор Богословської Академії), о. М. Залєський (директор філії української гімназії у Львові), о. М.Хмільовський (Директор гімназії Малої Семінарії У Львові), В.Кузьмович (візитатор шкіл «Рідної Школи»), І.Копач (візитатор середніх шкіл у Львові), В.Левицький (візитатор середніх шкіл у Львові) [23, с.329].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
