112963 (591208), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Згромадження сестер Св.Йосифа (сс.Йосифіток) було засноване на честь Св. Йосифа Обручника в с.Цеблові, що біля Белзу. Уся праця цієї спільноти була спрямована на прославу Бога і добро українського народу. Діяльність сестер реалізувалась шляхом організації і ведення захоронок, забезпечення опіки над сиротами, створення спеціальних захистів, ознайомлення сільських дівчат з нормами і правилами християнського життя, догляду за хворими і підготовку їх до побожної смерті, прикрашування храмів [116; с.1]. Зазначимо, що сестри Йосифітки займалися вихованням українських дітей не лише на українських, але і на польських землях. Доказом цього є відкриття ними у 1933р. захоронки у Кросно [25; с.З]. Перелік осередків виховної діяльності сестер Йосифіток на території Перемиської, Самбірської і Сяніцької єпархій із зазначенням кількості дітей у них подано у табл. Ж.
Спільнота сестер Йосафаток була заснована в 1911р (на честь Св. священомученика. Йосафата Кунцевича). Черниці також організовували захоронки і сиротинці, доглядали хворих і перестарілих. Незважаючи на незначну кількість сестер цього чину у монастирях, вони провадили широку і плідну діяльність. Так, зусиллями всього лише шістьох черниць Буського монастиря утримувалася ціла захоронка. молодь навчалась шиттю, вишиваню, рукоділлю, доглядалися хворі [115, с. 2]. У Львові при монастирі сестер Йосафаток функціонував притулок для старців.
Ще одним жіночим згромадженням, заснованим у 1886р. о. Ю.Дацієм, котре також займалося освітньо-виховною і харитативною діяльністю, були сестри Мироносиці (засновані не. честь жінок, котрі несли пахуче миро до гробу Ісуса Христа, стали першими свідками його Воскресіння) [82, с. 1539]. У завдання сестер, зокрема, входило не тільки надання матеріальної і моральної допомоги нуждарям, але навіть і їх повне утримання у випадку необхідності [69, с.15]. Так, наприклад, у 1927р. в с.Підгірці сс.Мироносиці утримували й доглядали сиріт і убогих, при чому для останніх був створений спеціальний лазарет [88, с. 303]. Перед другою світовою війною згромадження мало три осередки і нараховувало 94 сестри [44; с.346].
Згромадження сестер Милосердя, що було створено, у Галичині в 1926р., крім своїх прямих обов'язків, догляду за хворими і немічними, також займалися просвітньою і виховною діяльністю. Зокрема, на території Львівської Архиєпархії вони утримували захист для безробітніх служниць, кравецьку школу та опікувалися сиротами і хворими [89, 165с.]. У 1938р. сестри цього ордену доглядали хворих у лічниці ім. Митрополита Шептицького, утримували приют для дівчат і бурсу для учениць [90, с.93].
Активну діяльність розгорнули і сестри Пресвятої Родини. Так, наприклад, на території Станіславської єпархії сестри займалися вихованням дітей у чотирьох захоронках [87. с. 190].
Однією із передумов ефективної злагодженої праці чернецтва було строге утримання ним організаційних правил. Одним з таких виступав розпорядок монастирського дня. Розглянемо його на прикладі тогочасного денного розпорядку згромадження сс. Служебниць. День сестер розпочинався о 4.00 год. тривав до 21.00 год. Дві години на протязі дня присвячувалися таким релігійним практикам, як молитви, молебні, іспит совісті. Останній сестри здійснювали двічі на день в обід і ввечері. Крім цього, релігійний вишкіл сестер здійснювався і під час індивідуального читання духовної літератури, вивчення біблійної історії й катехизму, обговорення прочитаного. Духовному збагаченню й естетичному вихованню також сприяло і навчання сестер співу. На різні види праці монастирі відводилося близько 8 год. і одна година припадала на відпочинок. Харчування було триразове, при цьому строго дотримувалися посту.
Не дивлячись на різноманітність монаших об'єднань, відмінності у статутах і цілях, всі вони в кінцевому результаті працювали для однієї спільної ідеї – духовного оновлення, національного відродження й культурного піднесення українського народу. Однак, не дивлячись на високу результативність праці чернецтва, її безкорисність, життєву необхідність і потрібність для української нації у 1946р., тобто після ліквідації радянською владою греко-католицької Церкви, усі монастирі на території Галичини були насильно знищені.
Розділ ІІ. Практика морального виховання української молоді в освітньо-виховних закладах
2.1 Зміст процесу виховання української молоді в загальноосвітніх і фахових школах
Як ми вже зазначали виїде, традиції освітньо-виховної діяльності духовенства на українських землях беруть свій початок від моменту прийняття християнства. Впродовж тривалого часу Церква залишалась єдиною виховною інституцією [2, с.16]. При церквах і монастирях створювалися різного рівня дали, в яких учні набували елементарних знань і виховувались у релігійному й національному дусі.
Церква дала почин до заснування монастирських, кафедральних та парафіяльних шкіл. З ініціативи і при підтримці Церкви було засновано і ряд середньовічних європейських університетів [82, с.2].
Католицьке духовенство намагалося якнайповніше використати весь освітньо-виховний потенціал шкіл для культурного й економічного зростання українського народу. Так, зокрема митрополит В.Рутський домагався для українських приватних шкіл таких же цивільних і церковних привілеїв, які надавалися державним освітнім установам. Холмські та Володимиро-Берестейські владики використовували рідномовну школу, як засіб, що протидіє денаціоналізацї та латинізації українського населення і особливо більш заможніших верств.
З-поміж уcix українських греко-католицьких чернечих згромаджень чільне місце у справі заснування освітніх установ різного спрямування і рівня належить Василіянському чину. Роль освітньо-виховної діяльності цього згромаджена у релігійному й національному житті українського народу високо оцінював видатний педагог О.Духнович [26, c.l]. Базою для такої бурхливої просвітницької роботи цього ордену був високий рівень освіти його членів. Впродовж 1904-1939 рр. на вищих філософських і теологічних студіях та університетських факультетах освіту здобули 62 отці Василіяни з Галицької провінції. Причому, 30 з них навчалося у Римі, 20 – в Інсбруці, 5 – в Загребі, 3 – у Львові, 4 – у Варшаві. Крім цього, передбачалося відкриття студійного осередку у Львові або Жовкві [55, с.362].
Одним із найперших осередків просвітницької діяльності отщ'в Василіян був Бучач. Ще в 1754 р. у бучацькому монастирі було засновано гімназію й інститут для вбогих учнів, що діяли до 1892/93 шк. р. У 1770-х рр. тут працювали курси риторики й філософії, на яких у 1773 р. нараховувалось 300 слухачів. Більше того, у 1784 р. тут відкривається головна 4-класна народна школа, а в 1856р. перша учительська семінарія. Бучацькі школи були популярними не тільки серед українського населення західного регіону. Сюди приїжджала вчитися молодь зі Львова, Белзу, Перемишля, Сяноку, Волині, Поділля і навіть Наддніпрянщини. Про популярність цих шкіл свідчить не тільки наведений перелік місць проживання учнів , а й сама кількість останніх. Так, у деякі роки це число сягало 800 і навіть 1000 осіб [38, с.6-7].
Розбудова системи рідномовного шкільництва була однією із тих проблем, що постійно перебувала у центрі уваги монаших чинів. Як відомо, першим базовим щаблем для здобуття українськими дітьми подальшої рідномовної освіти виступали початкові народні школи, їх потреба зумовлювалася тим, що польська влада, котра прагнула недопустити зростання кількості української інтелігенції всіляко блокувала відкриття датських шкіл вищого типу, зокрема багатокласних і виділових. З огляду на це особливо великого значення набула перша українська початкова школа у Галичині, котру відкрили сс. Василіянки у 1822р. при своєму монастирі в с. Словіта. Ця школа, що складалася із чотирьох класів і давала українським дітям таке довгождане право вступу до середніх шкіл проіснувала там до 1881 р. Згодом, згідно розпорядження митрополита Й.Сембратовича, її було переведено до Львова. Невдовзі вона перетворилася у вищу початкову школу, так звану виділову, що утримувалися коштами сс. Василіянок. Увагу привертає той факт, що серед обов’язкових предметів у навчальному плані значилась історія України. У групу предметів за вибором, зокрема, входили гра на фортепіано, французька мова, рисунки, спів і навіть танці. Як писала тогочасна газета «Діло», школа не тільки відповідала рівню аналогічних державних шкіл, а більше того, в деяких аспектах перевищувала його. Школа користувалась значною популярністю, однак через брак фондів її було закрито.
Подібні школи були відкриті сс. Василіянками в 1874 р. у Яворові, в 1909 р. у Станіславові та в 1920 р. у Дрогобичі. Про успішний розвиток цих шкіл свідчить, зокрема висока фреквенція, яку ілюструє дод. Д 1.
Високі показники навчально-виховної роботи згаданих шкіл, відзначали у звітах про перевірку цих закладів шкільні інспектори. Так, наприклад, інспектор, який візитував школу у м. Яворів прийшов до висновку, що ця установа відповідає вимогам і рівню державних шкіл такої ж категорії.
Наступними закладами тодішньої шкільної системи, що давали повну середню освіту, право вступу до вищих навчальних закладів були гімназії. Зрозуміло, що формування інтелектуальної еліти української нації не могло відбуватися при відсутності рідномовних гімназій. Гостра потреба у їх створенні призвела до того, що в 1906 р. при монастирі сс.Василіянок у Львові відкривається перша на галицьких землях українська середня школа для дівчат. Потрібно зазначити, що згаданий заклад, був створений з ініціативи і при щедрій підтримці митрополита Андрея Шептицького. Подальшими кроками сестер цього згромадження на шляху розбудови системи національного шкільництва стали створені ними численні навчальні заклади різних типів початкові школи, гімназії, фахові школи, вчительські семінарії ліцеї) у Станіславові, Дрогобичі, Яворові [111, с.l], [112; с.7]. Хронологічно це представлено у таблиці додаток Д 2. Оскільки у вчительських семінаріях, гімназіях та ліцеях існували однакові національно-освітні традиції специфіка виховної роботи цих закладів була спорідненою. Тому аналіз виховного процесу цих шкіл ми будемо проводити паралельно.
Ціллю василіянських навчальних закладів, як зазначалося у статутах цих шкіл, було створення відповідних передумов для різнобічного культурного розвитку молоді, її підготовка до вступу у вищі школи та до активної участі в житті держави й нації. Крім цього, кожен із закладів розробляв індивідуальний напрям освітньо-виховної праці. Так, ліцей у м.Яворів ставив за мету гармонійний всебічний розвиток молоді, зокрема, релігійно-моральний вишкіл, розумовий і фізичний, а також виховання особистості для прослави Бога та на користь держави й суспільства [113, с.8].
Слід зазначити, що крім перелічених навчальних закладів, значну роль у процесі виховання молодого покоління відіграли, створені при монастирях сс.Василіянок так звані інститути. Інститути являли собою деякою мірою гуртожитки, у яких окрім дешевого утримання, учениці знаходили з боку сестер дбайливу опіку і різнобічне виховання. Більше того, в міру спроможності монастир надавав незаможнім ученицям пільги щодо оплати. Така допомога могла надаватися як з власних фондів монастиря, так і з інших джерел. На засіданнях педагогічних рад обговорюватись фінансові можливості школи стосовно матеріальної підтримки, зокрема «доживлювання» убогих учениць [107, с.3]. Одним із свідчень турботи чернецтва про долю вбогих вихованок є звернення дирекції Станіславської школи у 1938р. до Кураторії Львівського шкільного округу з проханням виділення коштів на обіди для трьох приїжджих учениць і повне утримання чотирьох із них в інтернаті [100, с.1].
Режим дня інституток складався із наступних етапів. Розпочинався день о 6,30 хв . Через пів години дівчата збиралися на молитву. Поснідавши вони йшли до школи. Доцільно буде зазначити, що інститути створювалися не тільки при тих монастирях, при яких функціонували школи. Тому вихованки деяких інститутів відвідували державні школи різного рівня - як середні, так і вищі. Після повернення із школи дівчатам надавалася двогодинна перерва на обід і відпочинок 3 15.30 по 16.30 відбувалося навчання. О 16.30 подавався підвечірок, наступні дві години після нього теж присвячувалися навчанню. О 19 год була вечеря, а згодом молитва. Відбувши її молодші вихованки йшли спати, старші могли продовжувати навчання до 21.30.
Основну увагу у виховному процесі інститутів, що дуже позитивно, як на нашу думку, приділялося морально-релігійному вишколу підопічних. Провідними формами такого вишколу була участь дівчат у молодіжних організаціях відповідного спрямування, що створювалися в інститутах, а також у різноманітних релігійних практиках. Наприклад, дівчата з Львівського інституту щодня брали участь у спільних ранкових і вечірніх молитвах та Богослужениях, які відбувалися у домашній каплиці. Активну діяльність провадила і Марійська Дружина інституту. Вона складалася із двох секцій – євхаристійної і харитативної Дружинниці організовували сходини з виступами о.Провідника, оповідачів-спеціалістів, заслуховуванням рефератів членок, відвідували замкнені реколєкції, адорації, здійснювали так зване розважання над постулатами Святою Письма, влаштовували прощі та свята на честь Пречистої Діви Марії і інших святих, а також були учасниками загально-католицьких і національних акцій, студентських католицьких віч тощо.
Не менш цінним аспектом діяльності інститутів була їх освітня праця. Так, у деяких з них вихованки вивчали релігію, українську мову й літературу, і географію та Історію України, займалися ручною працею, співом, музикою, грою на фортепіано. Завдяки останнім заняттям інститутки здобували ґрунтовне естетичне виховання. Свідченням цього є той факт, що вихованки Львівського інституту мали право претендувати до вступу на вищі курси музичного інституту.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
