112963 (591208), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Висловлюючи своє розуміння мети виховання, духовні особи, зокрема, Митрополит Андрей Шептицький зазначав, що визначення цього поняття завжди носитиме відбиток світогляду педагога: «Ті люди, для яких людина є найвищим автономним єством, здатним до безконечного розвитку науки, мистецтва, культури, будуть у вихованні шукати розвитку цілої людської природи з всіма її прикметами і вадами, щоб виплекати носіїв найвищої і найвсестороннішої цивілізації; будуть плекати всестороннє знання, поезію і всякого роду мистецтво, творчого або критичного, тобто будуть прямувати до мети гуманістичного розвитку людства і одиниць». Отже, індивідуальне й суспільне життя, відповідне до розвитку культури й цивілізації своєї епохи, примноження духовних і матеріальних надбань й користання з них у майбутньому, не може і не повинно стати ціллю, а тільки засобом досягнення найвищої, найбільш повної і завершенішої, якою є слава Божа і власне щастя у вічному Спасінні [46, с. 1].
Орієнтація не лише на дочасне, а на вічне життя стає неординарною оригінальною основою, визначальною рисою виховної системи, пропагованої духовенством, що відрізняє її від усіх інших. Виходячи з цих же підстав, отець Іриней Назарко стверджує, що ми не маємо права «через життя виховувати ... тільки для життя», а повинні керуватись перспективою вічності. Особливої уваги заслуговує також визначення мети морально-релігійного виховання, як найбільш пріоритетного і базового. Детальне її тлумачення розробив Микола Конрад – священик, педагог, професор історії філософії й соціології Греко-Католицької Богословської Академії у Львові. «Ціль релігійного виховання, –писав він, – опановувати розум, волю і бажання молоді, так щоб її життя було самостійним, постійним життям духу, що впливає на зовнішні подробиці. Мотивами її дій має бути не лише користь, не лише уживання, але передовсім воля небесного Отця. Усі свої вчинки узгоджувати з законами Всевишнього, а не з позицій, туземних, матеріальних інтересів» [27, с.53].
Переконуючи в правильності вибору мети виховання – «уможливити і переконати людину до повноти життя Божого і в Бозі», І.Назарко водночас критикує виховні системи різних країн (Росії, Італії, Німеччини, США), які обрали як базову основу виховання інші течії – наприклад прагматизм, екзистенціалізм тощо.
Комуністичне виховання, котре не визнає навіть Існування людської душі і відкидає найвищий ідеал – Бога, безумовно, не може бути прийнятним в якості методологічного підґрунтя виховного процесу у школі. Загрозою для розвитку наша єдина й неподільна власність, вона є підставою нашої оригінальності, нашої життєвої енергії, нашого таланту і здібностей. Звідси то й велика вартість її в житті й вихованні [13, с 43]. Ця складова виховання становить найближчу перспективу. Вона передбачає самостійний розвиток людини, згідно з її власними ідеалами, засвоєння знань, формування умінь, навичок, світогляду, інтересів, розвиток здібностей, усвідомлення обов'язків та їх виконання. Розумний підхід до виховання індивідуалізму відстоював і Й.Сліпий. Він, зокрема, зазначав, що кожна людина має право вирізнятись з-поміж інших, стати багатшою, вдосконалити свої здібності та спосіб життя, лише в тому випадку, коли це здійснюється правомірним шляхом [68, с.101]. Однак, поза увагою педагога не повинна залишатися і можливість появи негативних наслідків при невідповідному підході до виховання індивідуальності. Надмірний акцент індивідуалізму у вихованні зможе призвести і до прищеплення вихованцю таких рис, як гордість, зухвалість, самовпевненість, зарозумілість.
2. Суспільний аспект мети виховання. Ця ділянка виховання спричинена суспільною природою людини, її національною приналежністю, соціальним походженням, можливостями використання і творення духовних й матеріальних багатств і необхідністю їх примножування. Результатами цього виховання є готовність та здатність особи свідомо та якісно виконувати свої суспільні (національні, громадянські) обов'язки.
3. Релігійний аспект. Ця складова мети виховання слідує із позаземного, надприродного призначення людини. Зрозуміло, що така особливість накладає на внутрішню суть і зовнішні форми виховного процесу специфічний відбиток.
Позаземна ціль життя людини стає кульмінаційним моментом, постійним орієнтиром, санкцією моральності виховного процесу. Вона в свою чергу, ушляхетнює, наповнює духовним змістом та ідеалами дві попередні складові. Обґрунтувавши структуру мети виховання, Ю. Дзерович, на вершину ієрархії виховних завдань піднімає моральну досконалість людини і, цим самим, визнає першість і надзвичайну вагу релігійного компонента, а засобами досягнення цієї досконалості - релігію і віру в Бога. Оскільки процес виховання особистості має поступовий характер і не зводиться лише до тимчасового впливу вихователя, то він продовжується протягом всього життя людини. Це зумовлює потребу безперервної самоосвіти і постійного самовиховання. Виховання повинно стати досконалою передумовою самовиховання, визначити його напрями і завдання. Вирішальне значення самовиховання як рушійної, спрямовуючої сили виховання у процесі становлення і розвитку особистості підкреслює, Андрей Шептицький. Одним із чинників формування особистості він визнає власну активність, вольовий потенціал і працю над самовдосконаленням: «Тим не менше, завданнями виховання залишається заохотити вихованця до тої праці, научити правильно над собою працювати, вщепити в його серце любов до такої праці і розум його збагатити знанням усього, що до такої праці потрібне» [91, с. 233].
Пріоритетне значення морально-релігійного у цілісній системі виховання зумовлено особливим завданням та змістом, специфікою його природи.
Зміст його передовсім передбачає, що «душі дітей повинні жити не тільки повним природним життям, але й надприродним, щоби привикали оцінювати й міряти те життя, його радощі й смутки, його обов'язки й суспільні форми, не тільки мірою чисто людською й дочасною, але також Божою і вічною» [46, с.1].
Християнська педагогіка, базуючись на поняттях досконалого вищого Ідеалу та надприродніх цілей (завдань) людини, одночасно не применшує цінність її земного існування. Визнаючи велике значення земного життя, Церква усіма засобами намагається його удосконалити, зробити якомога кориснішим, духовно багатшим і повним для самих людей. Християнська Церква завжди дбала про розвиток культури і цивілізації. З її ініціативи та підтримки закладалися університети і школи, бібліотеки, архіви, скрипторії і друкарні, музеї, сиротинці і притулки для бездомних, шпиталі і аптеки тощо. Прикладом життєдайної сили Церкви й релігії за твердженням, Й.Сліпого, можуть стати різноманітні досягнення І культурні цінності у таких галузях, як мистецтво (музика, спів), законодавство, техніка тощо [68 с. 104].
Християнство є джерелом моралі, на якій повинні базуватись суспільний устрій, порядок і лад.
Опираючись на твердження енцикліки Папи Пія XI «Про християнське виховання дітей», виданій в 1929 р., у якій категорія «виховання» трактується як і суспільна функція, українське духовенство визнає, що право на її реалізацію мають наступні спільноти. Дві з них – це земні інституції, природного порядку – родина й держава. Третя – це Інституція, що пов’язана з вищим єством й Абсолютом і надприродними силами – Церква.
Першим виховним інститутом, безперечно, є родина. Тому, що саме від батьків дитина успадковує фізичну основу для власних творчих сил, зміст їх душ і культуру. Отже, крім Бога ніхто не має такого сильного і природного і права до виховання як батьки.
Родина, будучи першим інститутом соціалізіції людини, не тільки є зачинателем майбутнього життя, а й середовищем, де формується світогляд прийдешнього покоління. Таким чином вона впливає на розвиток й удосконалення не лише окремих одиниць але й усього суспільства.
Другим найбільш дієвим інститутом соціалізації людини є держава. Майже усі навчально-виховні установи (дошкільні заклади, позашкільні виховні Інституції, школи, мережа закладів професійного і вищого шкільництва) підпорядковуються державним відомствам. Монополія держави на виховання утвердилась наприкінці XVIII століття. Поряд із багатьма позитивними змінами у сфері шкільництва (підтримка та сприяння розвитку середньоосвітніх, фахових і спеціальних шкіл, підготовка педагогічних кадрів), державна політика призвела і до ряду негативних наслідків. Так, на думку духовенства, найбільш згубним для популяризації християнської виховної системи було відмежування школи від Церкви, усуспільнення виховання, применшення ролі родини у цьому процесі.
Церковне мистецтво (ікони, розп’яття, вишиті рушники), пануюча там велично-врочиста тиша і спеціальне освітлення, ритуальні предмети справлять на дітей незабутнє благотворне враження.
Третім інститутом, який покликаний виконувати завдання морально-релігійного виховання є Церква. Тому важливим наступним засобом морально-релігійного виховання, що відповідний для дитячого віку є відвідування церкви. Відвідування школярами церкви обов’язково повинне переслідувати конкретну мету (показ Божого гробу, вертепу і т.д.).
Розглядаючи освітньо-виховні завдання школи, Ю.Дзерович зазначав, «державні школи, виручаючи родичів у вихованні дітей, повинні шанувати релігійну, національну й соціальну ідеологію родичів, і з того виходить, що школа повинна бути релігійна, національна, а також практична, щоб дитина закінчивши школу, була підготована і до соціального життя» [13; с.55]. Як один із чинників і повністю відповідне для морально-релігійного виховання молоді середовище, розглядав школу й І. Бартошевський [1, с.330]. Аналогічні думки щодо позиції школи стосовно релігії висловлював й отець Й.Осташевський. З цього приводу він стверджував, що держава не має права обмежувати виховний вплив Церкви у шкільному середовищі. Право вирішувати про християнський дух школи, її національну спрямованість лежить виключно у компетенції родини. Держава при цьому зобов'язана слідкувати щоб зміст шкільної освіти не містив елементів, що суперечать християнській релігії і природній етиці [98, с.7].
Завдання морально-релігійного виховання були пріоритетним завданнями різнорівневих освітніх установ, починаючи від початкової і закінчуючи вищою школою. Так, наприклад, вважалося, що повну освіту у вищій школі можна здобути лише за умови обов’язкового вивчення «моральних наук» – історії, філософи і релігії. Аналіз ролі освітніх установ у морально-релігійному вихованні підопічних проведемо на прикладі середньої школи.
Середня школа займала визначне місце в системі освіти Галичини, для даного періоду, її завданням була підготовка інтелектуальної, національне свідомої й високо моральної еліти краю. Виконання цих завдань накладало специфічний відбиток на навчально-виховний процес середніх загальноосвітніх установ. Здійснити завдання гармоничного розвитку особистості учня, сформувати світогляд, привчити до праці над самовдосконаленням, на думку представників Церкви, зможе лише віросповідна школа.
Визнання духовенством віросповідної школи, як найбільш відповідної для ефективного морально-релігійного виховання молоді, не означало їх негативного ставлення до інших типів шкіл. Однак, при цьому вони зазначали, що весь навчально-виховний процес і зокрема, зміст освіти у цих закладах, повинен бути спрямований на якнайповніше морально-релігійне виховання учнів. Атмосфера ніколи має сприяти формуванню в учнів релігійних і суспільно-етичних чеснот. домагання духовенства наповнити навчально-виховний процес середніх шкіл релігійним змістом поєднуються Із вимогами й щодо збагачення його і національним духом. «Кожний предмет І навіть кожна лекція мусить давати якнайбільше матеріалу до роздумів й дискусій у релігійно-національній площині». Успіхів у процесі виховання й формування особистості, на думку духовенства, можна досягти лише шляхом комплексного вирішення завдань морально-релігійної о й національного виховання.
Вимоги тогочасного галицького духовенства щодо релігійного виховання молоді у середніх школах можна узагальнити в такі окремі тези:
1. Викладання навчальних предметів не повинно прищеплювати молоді атеїстичних переконань, а навпаки – сприяти формуванню її християнського
Першочерговим завданням школи є не освіта молоді, а виховання високоморальних й національне свідомих громадян.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
