99947 (590296), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Високими темпами в 1998 році зросли обсяги виробництва карамелі (13,5 відсотків в порівнянні з останнім роком). Ще активнішими стали виробники плиткового шоколаду (140%). До останнього часу в Україні для випуску даної продукції було недостатньо потужностей, його робили на шоколадній фабриці "Україна" (зараз "Крафт Якобз Сушард Україна"), кондитерських фабрик Львова ("Світоч"), Києва, Дніпропетровська, Харкова.

Сьогодні провідними виробниками плиткового шоколаду на Україні можна назвати перші три з перерахованих вище підприємств і Вінницьку кондитерську фабрику, яка входить в "Укрпромінвест".

В 1998 році за різними оцінками, доля імпортованих кондитерських виробів на внутрішньому ринку України складала від 40 відсотків до 60 відсотків. Сьогодні закордонну продукцію витискують вітчизняні виробництва по всім позиціям.

В 1997 році українські кондитери не могли конкурувати з західними в області плиткового шоколаду, начинених батончиків. Сьогодні аналогічною вітчизняною продукцією заповнені магазини країни.

На ринку карамелі українці поступово витісняють прибалтійських виробників, поляків, болгар. Не існує конкурентів вітчизняному дешевому печиву. В собівартість кондитерських виробів біля 90 відсотків приходиться на долю сировини пакувальних матеріалів. А більшість інгредієнтів різноманітних солодощів імпортується, але керівництво країни ввело обмежувальні заходи щодо імпорту кокосу, бобів, рослинних і твердих жирів і полівінілхлоридної плівки. Правда, не менш екзотичні для України фундук, мигдаль і арахіс залишилися за межами цього переліку. Ввезення цих горіхів підлягає нульовій ставці митного збору, проте треба сплачувати ПДВ. Не ввійшло в цей перелік і обладнання для кондитерської промисловості, за яке при ввезенні треба сплачувати 20 відсотків ПДВ і 10 відсотків збору.

На кондитерському ринку можна виділити три групи підприємств, кожне з яких по своєму змагається за нішу на ринку. Перший спосіб - залучення іноземного інвестора. Таким шляхом пішло одне велике підприємство -колишня шоколадна фабрика "Україна". Особливу увагу тут приділили інвестори контролю якості сировини, яка надходить, підготовчому відділенню виробництва і санітарного стану підприємства. Другий спосіб - об'єднання з великими виробниками, які зайняли своє місце на ринку і мають ім'я. Добре працюють фабрики, які входять до складу концернів "Укрпромінвест" і "А.В.К." Третій спосіб - намагатися самостійно вийти на ринок. Яскравий приклад - АОЗТ "Харківська бісквітна фабрика". Підприємство на стільки твердо стало на ноги, що може собі дозволити інвестувати і другі кондитерські підприємства. Таким же методом скористалися і такі підприємства як Дніпропетровська, Одеська, Полтавська кондитерські фабрики. [12]

1.2 Асортимент

Середній асортимент українських кондитерських фабрик на сьогоднішній час складає не менше сімдесят найменувань. В деяких підприємств асортиментний ряд нараховує більше 200 позицій і він продовжує зростати (Табл. 1).

На протязі року майже на всіх підприємствах розробляються до десятка, а то й більше видів виробів. Правда, основними ходовими позиціями, завдяки яким сьогодні існують фабрики, являються звичайна карамель і вагове печиво. Так, наприклад, ці позиції складають 60 відсотків обсягу продаж АТЗТ "Дніпропетровська кондитерська фабрика". В обсязі виробництва Херсонської кондитерської фабрики займають 60 відсотків карамель, 30 відсотків печиво, у ЗАТ "Одеса" 30 відсотків карамель і 30 відсотків печиво. Концерн "А.В.К." (Донецьк) в основному випускає карамель. В цілому, по даним операторів ринку, випуск карамелі в загальному обсязі виробництва солодощів в Україні приблизно складає 35 відсотків.

Торгівля карамеллю для підприємств виявилась настільки вигідною, що АТЗТ "Харківська бісквітна фабрика" крім своєї основної продукції пропонує дев'ять видів карамелі. Випускаються вони на технологічних лініях Харківської кондитерської фабрики.

Останні бісквітні фабрики основний наголос роблять на випуску вагового печива (більш дешевого в порівнянні з фасованим). Так, в обсязі виробництва Черкаської бісквітної фабрики і КП "Новомосковське" (Дніпропетровська область) даний вид продукції складає біля 70 відсотків. Оскільки ряди забезпеченого населення порідшали, то значний період часу ці групи товарів будуть займати основні позиції в обсязі випуску продукції (Табл. 1.1). [12]

Таблиця 1.1

Кількість найменувань продукції деяких українських виробників

1.3 Аналіз конкурентної середи та оцінка її перспектив

Як зазначалося вище Україні "у спадок від Союзу зосталися" 28 кондитерських фабрик, тобто фактично у кожній області діє свій вітчизняний виробник. Але якщо раніше вони забезпечували солодощами 270 мільйонів населення СРСР, то зараз реальний ринок збуту скоротився в декілька разів. До цього ж значно зменшилась покупна спроможність населення. В результаті виробничі потужності підприємств використовують не на повну силу. Наприклад, ЗАТ "Одеса" - одне з самих великих в Україні, при потужності виробництва 40 тисяч тонн кондитерських виробів за рік випускає всього біля 20 тисяч тонн.

По суті, ринок заповнений кондитерськими виробами. Працювати ж на склад не одне підприємство собі дозволити не може. Взагалі, конкуренція для вітчизняних виробників - не новина. Але якщо до останнього часу вони змушені були конкурувати в основному з імпортним товаром, то зараз - з українськими партнерами.

В таких умовах підприємства намагаються запропонувати не тільки випробуваний часом товар, але й освоїти випуск нової продукції, знайти свою особливість в асортименті, яка відрізняла б їх, зробити наголос на реалізацію саме цієї продукції. Так, Одеська фабрика "знайшла себе", запропонувавши карамель подрібненої форми "люкс" в металізованій упаковці (1 кг - 330 шт.) і шоколадні цукерки "Асорті" (фасовані і вагові).

Нехай в загальному обсязі виробництва такі вироби займають відносно невелику долю (до 20 відсотків), проте лінії по їх випуску завантажені на повну потужність. А саме головне - підприємству забезпечений постійний попит на цей товар.

При цьому попит може бути настільки високим, що оптові пропозиції товару стають дефіцитними. Концерн "А.В.К " змушений випускати вафельну трубочку "Мажор" тільки по своїх дилерських сітках Буквально за записом здійснюється реалізація фасованого печива, виготовленого на новій імпортній лінії Херсонської фабрики.

Продукція Херсонської фабрики в 1998 році в порівнянні з 1997 роком реалізовано на 2 млн. 600 тис. гривень і більше. Обсяги випуску збільшились на 30 відсотків, в 1997 році було виготовлено 3161 тонна, в 1998 році - 4019 тонн. Також необхідно відмітити, що в 1998 році на 0,5 відсотків знизилась рентабельність виробництва. Але валовий дохід в результаті збільшення продаж виріс на 247 тис. гривень. На думку спеціалістів Херсонської кондитерської фабрики, щоб вижити в теперішніх умовах підприємству необхідно мати запаси сировини, допоміжні матеріали (не дивлячись на те, що при їх придбанні необхідно сплачувати немалі податки).

Найбільш "кмітливі" виробники скористалися зростаючим попитом: вони відпускають такий товар тільки за умови придбання певної кількості менш знаменитої продукції. Наприклад, КП "Новомосковське" освоїло виготовлення халви за новою вакуумною технологією. Виріб виявився настільки привабливим для оптовиків, що вони змушені придбавати його разом з менш ходовим товаром.

1.4 Цінова та збутова політика

Основним аргументом вітчизняних виробників в боротьбі за ринок залишається ціна - у кого вона нижча, той і у виграші. Але не все так просто, як може здатись на перший погляд. Практично на всіх виробництвах доля імпортованих інгредієнтів у випуску виробів (за винятком печива) складає 15-20 відсотків фізичного обсягу, а при виробництві, наприклад, шоколаду доходить і до 40 відсотків. Імпортуються какао-боби, жири, пальмове, арахісове, кокосове масла, ароматизатори. За все це треба платити дорожчою валютою. Приходиться імпортувати і пакувальні матеріали (хоча б частково), що також обходиться надто недешево.

Кожне з підприємств подбало знайти свій рецепт "задержування" цін. ЗАТ "Одеса" віддало перевагу в період кризи скороченню випуску виробів, виробництво яких потребує значних обсягів імпортної сировини. На найбільш ходові групи товарів (карамель, печиво) підприємство постаралось не підвищувати ціну взагалі. Правда, вдалося це не до кінця - ціни на карамель в середньому зросли на 5-15 відсотків (в результаті утримання енергоносіїв, упаковки, ароматизаторів). Ціна на звичайне печиво зросла на 30 відсотків, а на печиво з добавкою какао-порошка - на 10 відсотків.

Особливо успішно пройшло "задержування" цін на підприємствах, які мають запаси сировини (Херсонська кондитерська фабрика пропрацювала на своїй сировині два місяці). Але треба мати на увазі, що не всі виробники в спромозі робити великі запаси, так як складові приміщення не розраховані на зберігання товару в значних обсягах. До того ж деяка продукція має визначений термін зберігання.

Точка зору представників підприємств відносно необхідної величини запасів сировини виявилась різною. Одні вважають відносно достатнім запас цукру на 3-4 (і навіть один) тижні роботи, вважаючи, що ціни на нього будуть стабільними. Інші хочуть перестрахуватись, створивши запаси на трьохмісячний, а то й піврічний термін. Проте необхідно відмітити, що купуючи сировину у великих обсягах, приходиться заморожувати обігові засоби (а в умовах кризи це не бажано). [11]

Одним із наслідків зникнення з ринку левової частки імпорту стало те, що маса діючих, добре налагоджених збутових мереж залишилися ні з чим. І не скористатися такою ситуацією було б просто невірно, особливо тим із вітчизняних виробників, які займали слабі позиції в "грошових" регіонах.

Скажімо, в столиці добре продавалась продукція кондитерської фабрики імені Карла Маркса, Львівської "Світоч", Тростянецької "Крафт Якобз Сушард Україна". Східний регіон був особливо добре опанований Харківською бісквітною фабрикою, концерном "А.В.К.", Дніпропетровською кондитерською фабрикою.

А зараз в інших виробників з'явилася можливість закріпитися на цих ринках. Причому не просто "викинувши" на них товар, але й оволодіти частиною місцевої збутової мережі. Не гають часу й концерни промисловості -вони намагаються охопити пропозиціями свого товару всю Україну. Так, якщо раніше 57 відсотків обсягу продаж "Крафт Якобз Сушард Україна" приходилось на Київ і близько розташовані райони, то зараз підприємства намагаються рівномірно розподілити товар по всій території країни, завойовуючи навіть недоступний західний регіон.

Практично вже всі підприємства мають достатню мережу дилерів. В період кризи деякі з них приклали зусилля для додаткового підтримання збутовиків, представляючи їм товарні кредити. Потурбувалися постачальники зберегти для своїх давніх партнерів і відстрочку платежу, але при цьому, правда, зменшивши терміни розрахунків. В разі введення підприємствами передоплати за продукцію дилерам з'явилась можливість робити це частково. Не обійшлося і без ожорсточення умов фінансового розрахунку. Наприклад, концерн "А.В.К." лишає оптовика знижок, якщо він не розрахувався за товар в установлений термін. Враховуючи деяку ненадійність роботи з "ексклюзивним" оптовиком, деякі підприємства пішли шляхом створення власних торгівельних структур в регіонах.

Так, КП "Новомосковське" відкрило мережу таких організацій, що дало можливість довести товар до кінцевого споживача по мінімальним цінам. Окремі підприємства (наприклад Житомирська і Херсонська фабрики) згадали про стару практику відкриття фірмових магазинів. В сучасних умовах це достатньо вигідний захід - на товар встановлюється лише десятивідсоткова націнка. До того ж отримані кошти відразу надходять на рахунок підприємства.

Характеристики

Список файлов ВКР