95741 (590182), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Незважаючи на ці істотні розходження в соціально-економічних пріоритетах в обох країнах, американський досвід, з огляду на його досить високу ефективність, може становити значний інтерес для вироблення державної політики в Росії.
Протягом останніх 10-15 років процеси, що відбуваються в міжнародних відносинах і світовій економіці, характеризуються зростаючою відкритістю, збільшенням ступеня інтеграції й ростом загальної взаємозалежності окремих країн і регіонів. Найважливішим фактором країнного й регіонального розвитку стала поступова трансформація їх соціально-економічних і політичних структур від досить замкнутих національних формувань убік відкритих систем, що носять інтернаціональний і до відомого ступеня космополітичний характер. Ця трансформація найбільшою мірою торкнулася економічної системи, оскільки світові інтеграційні процеси в найбільшій мірі присутні у світових господарських зв'язках.
Глобалізація дала можливість США різко підсилити свої політичні й економічні позиції у світі. Це посилення є двоїстим процесом, при якому не тільки американські інвестиції, капітал, товари й послуги усе активніше проникають в економіку інших країн, але й фінансово-економічні ресурси світової економіки все в більших обсягах перетікають в економіку США, у тому числі й у систему її федеральних фінансів. У цей час федеральний бюджет США все більшою мірою випробовує на собі вплив факторів розвитку й кон'юнктури світової економіки, стає найважливішою складовою частиною світової фінансової системи.
Зростаюче значення федерального бюджету США в системі світових господарських і політичних зв'язків обумовлено не в останню чергу й прямими директивними установками, які втілила в собі нова стратегія національної безпеки США, затверджена президентом у березні 2006 р. Головною метою нової стратегії США в області національної безпеки є створення «співдружності демократичних держав». Автори нової стратегії особливо підкреслюють, що XX століття «може бути названий "Століттям демократії", коли тиранії йшли одна за інший, а ним на зміну приходили демократії. У середині минулого століття не більше двох десятків держав у світі могли називати себе демократичними; через 50 років їхнє число перевалило за 120. Демократичні революції охопили всі культури й всі континенти»3. При цьому прообразами прийдешніх демократичних перетворень на «просторах Євразії» називаються «кольорові революції» у Грузії, на Україні й у Киргизії. У цьому ключі США розуміють у цей час і завдання «подальшої демократизації» Росії. [28, c. 3-24]
Уперше орієнтація на активне використання бюджетних важелів для зміцнення зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних позицій США була «апробована» в 1980-е роки в період перебування у влади республіканської адміністрації Р. Рейгана. Система бюджетних пріоритетів, сформована в той період, мала шість основних елементів: а) зростаюча роль прямих військових видатків; б) ідейне оформлення цього курсу як необхідності протидії зовнішнім погрозам національної безпеки США; в) зростаюче значення дефіцитного фінансування федерального бюджету, що виправдується саме міркуваннями «воєнного часу»; г) усе більше широке підключення ресурсів світової капіталістичної економіки для фінансування як американської економіки в цілому, так і дефіцитів федерального бюджету; д) трактування соціальних програм федерального уряду (видатків на людські ресурси) як забезпечують формування «мережі соціальної безпеки»; е) реалізація масштабних податкових реформ, здійснених в 1981 і 1986 р., що мали своєю метою перерозподіл фінансових ресурсів на користь найбільш заможних (плутократичних) верств американського суспільства.
Формування й механізми реалізації соціальної політики на початку XXI століття характеризуються її зведенням у ранг державних пріоритетів. При збереженні істотних розходжень у принципах, масштабах, формах діяльності держави в різних країнах, у найбільш розвинених з них вектор соціального розвитку визначається зростаючим значенням людських ресурсів і ролі держави по створенню умов для їхнього розвитку й використання в глобалізуючому суспільстві знань.
У міру ускладнення й посилення взаємодії економічних, політичних, демографічних, зовнішніх і внутрішніх, довгострокових і кон'юнктурних факторів, що впливають на соціальну захищеність, стан і якість людських ресурсів і на можливості реалізації їхнього потенціалу в умовах глобалізації, зростає й потреба в регулюючій діяльності держави", і в розширенні кола питань, що входять у її сферу. Ці закономірності зв'язані як із загальними процесами розвитку соціально-економічних функцій держави, так і з посиленням ролі людського потенціалу в забезпеченні стійкого економічного росту на основі інновацій, а також зміцненні національної конкурентоспроможності, позицій країни на світовому ринку й у світовому співтоваристві. При цьому спостерігається помітний зсув акценту із прямих методів і важелів впливу на більше складні політико-економічні, опосередковані й, нерідко, непрямі методи реалізації соціальної політики; більше тісне переплетення мер соціальної політики з іншими напрямками державної діяльності.
Зростаюче значення соціальної функції держави переконливо демонструють і Сполучені Штати - країна з найбільше яскраво вираженою прихильністю ідеям вільного ринку, самореалізації, опори на власні чинності, де необхідність соціальної відповідальності держави за своїх громадян у загальнонаціональному масштабі була визнана раніше, ніж у більшості західноєвропейських країн.
У Росії після періоду недооцінки соціальної ролі держави в умовах фундаментальних політичних і економічних трансформацій 90-х років минулого сторіччя, у першій половині поточного десятиліття намітилася тенденція усвідомлення значимості інтелектуального потенціалу і якості людських ресурсів, рівня освіти й стану здоров'я населення, доступності й використання переваг новітніх досягнень в області інформаційних і комунікаційних технологій як ключових факторів національної конкурентоспроможності й соціальної захищеності населення. [2, c. 22-26]
Прийняття й перші кроки по реалізації в 2005-2006 р. проектів «Освіта», «Охорона здоров'я», «Житлове будівництво» як загальнонаціональні пріоритети передбачаються як новий етап розвитку російського суспільства, коли збереження й розвиток людського потенціалу, створення умов для його реалізації в постіндустріальному світі стають пріоритетним напрямком державної політики. Однак для успішної реалізації соціальних ініціатив принципово важливим є вироблення адекватних механізмів їхньої реалізації, проведення у відповідних секторах структурних реформ, а не відомість їх до спроб зняття проблем, що нагромадилися, за допомогою збільшення бюджетного фінансування.
По показнику сукупних державних видатків на соціальні цілі відносно ВВП серед розвинених країн Росія (17,1%) ближче всіх до США і Японії - 20,7 і 23,5% відповідно, у той же час істотно уступаючи західноєвропейським країнам, зокрема Швеції, де вони становлять 40% ВВП, Німеччини - 36,8%; Норвегії - 33,4%.
Незважаючи на скромну, у порівнянні з іншими провідними країнами світу, величину цього показника, в абсолютному вираженні державні видатки на соціальні цілі досягли в США, по оцінці на 2006 рік, 2,7 трлн. дол. (або близько 9 тис. дол. на кожного жителя країни), залишивши далеко за всі країни миру. При цьому на сучасному етапі для державної політики США в соціальній сфері характерний зсув центра ваги з фінансування допомоги на страхування. З 1,7 трлн. дол. (2006 р., оцінка) федеральних видатків на людські ресурси лише 2% (близько 36 млрд. дол.) доводиться на виплати по програмі додаткового соціального доходу нужденним особам пенсійного віку, інвалідам, сліпим властиво з коштів федерального бюджету, а 53% (900 млрд. дол.) - на виплати по, Загальній програмі страхування (пенсійного, по інвалідності, на випадок втрати годувальника й медичного - для пенсіонерів).
Відмітною рисою динаміки державних видатків на людські ресурси в першій половині поточного десятиліття сталі випереджальні (у порівнянні з ростом ВВП) темпи росту видатків держави на меті утворення, що стало основним фактором розвитку постіндустріального суспільства й підвищення національної конкурентоспроможності. Посідаючи лише десяте місце по ІРЧП, США є світовим лідером по частці утворення в загальному обсязі державних видатків (17,1%), випереджаючи Норвегію (16,2%) - 1-е місце по ІРЧП, Канаду (12,7%) - 5-е місце й Швецію (12,8%) - 6-е місце по ІРЧП.
Росії має бути перебороти колосальний відрив від провідних країн світу по ІРЧП ( 65-е місце в 2006 р.), приділяючи адекватну увагу розвитку утворення й професійній підготовці в країні і їхній відповідності динамічно мінливим вимогам суспільства знань. За даними доповіді про людський розвиток 2005 р., державні видатки на утворення відносно ВВП становлять у Росії поки 3,8% - рівень Камеруну (3,8%), Аргентини (4,0%), Туреччини (3,7%), істотно уступаючи Норвегії (7,6%), Швеції (7,7%), США (5,7%). Прийняття національної програми «Утворення» свідчить про усвідомлення факту, що в умовах, коли рівень освітньої й професійної підготовки трудових ресурсів є критично важливим для їхньої конкурентоспроможності, а частка фінансування утворення перебуває в зародковому стані, істотне відставання Росії по державних видатках на сферу освіти від значної частини країн миру стало гальмом на шляху підвищення якості людських ресурсів і соціально-економічного розвитку країни в цілому.[24, c. 61-76]
Схожа ситуація спостерігається й у сфері охорони здоров'я, де сукупні видатки (державні й частки) Росії відносно ВВП - 6,2% - істотно уступають аналогічним показникам не тільки США (14,6%), але навіть Колумбії (8,1%) і Бразилії (7,9%). З огляду на вкрай високим рівень, що залишається, смертності (у тому числі дитячій і материнської), з одного боку, і нерозвиненість системи приватного фінансування медичних послуг, медичного страхування, обмежені можливості більшої частини населення по оплаті медичних послуг - з іншої, реалізація загальнонаціональної програми «Охорона здоров'я» може стати найважливішим інструментом збереження й поліпшення людського потенціалу.
Досвід і практика США, інших розвинених країн свідчать про те, що пріоритетна увага до людських ресурсів у державній політиці сприяло досягненню світовим співтовариством і, насамперед, його найбільш розвинутою частиною вражаючих успіхів у сфері соціальної захищеності населення, що знайшло відбиття насамперед у довгострокових тенденціях росту тривалості життя, рівня утворення, матеріальної забезпеченості.
Поряд з утворенням, охороною здоров'я, соціальним забезпеченням, стратегія розвитку людських ресурсів охоплює широке коло завдань по регулюванню трудових відносин, створенню умов, сприятливих для реалізації як трудового, так і інтелектуального, підприємницького потенціалу жителів країни, включаючи соціально уразливі групи населення.
У США розвиток соціально-трудових відносин завжди відбувалося під активним впливом таких системо утворюючих принципів життєдіяльності, як особиста відповідальність, опора на власні чинності. Кожний із цих принципів, доповнюючи іншої, є основою й умовою функціонування складного механізму, що формує мотиваційне середовище, націлену на освітню й професійну підготовку, працевлаштування, підприємництво, досягнення економічного успіху й благополуччя. Після вступу в 1997 р. у чинність закону про особисту відповідальність і можливості працевлаштування цей механізм одержала новий імпульс завдяки законодавчому оформленню мер перекладу працездатних реципієнтів допомога на трудові джерела доходів.
Для переважної більшості населення США зайнятість є головним джерелом стабільних і передбачуваних доходів, можливостей обов'язкового й додаткового соціального страхування, виплат через хворобу, оплачуваних відпусток і ін. Як правило, повна зайнятість забезпечує працівникові дохід вище офіційно встановленої риси бідності. У США серед зайнятого населення рівень бідності не перевищує 2,6% (серед працюючих осіб пенсійного віку він становить 1,4%), а рівень трудових доходів перебуває в прямої залежності від рівня утворення, кваліфікації й професіоналізму.
У Росії, навпроти, зайнятість усе ще не забезпечує доходу вище прожиткового мінімуму кожному четвертому працівникові. Практично кожна друга російська родина з доходами за рисою бідності, за даними Доповіді про розвиток людського потенціалу в РФ 2005 р., має у своєму складі працівників із заробітною платою нижче прожиткового мінімуму. У масштабах країни винагорода російських найманих робітників становить усього 27% від ВВП - у два й більше рази нижче, ніж у США - 64%, Німеччини, Великобританії - 55%, Швеції - 61%, що свідчить не тільки про недооцінку праці в суспільстві, девальвації трудових джерел доходу, але також і про вкрай низький рівень бази обов'язкового соціального податку, можливостей розвитку додаткового соціального страхування, у тому числі пенсійного, медичного. По суті, оплата праці перетворилася в Росії у фактор трудовий демотивації й гальмо економічного росту. Політика держави в Росії повинна стати фактором підвищення трудової мотивації, соціальної захищеності працівників і роботодавців, зміцнення соціальної стабільності в суспільстві.
У перспективі ріст значення державної політики в сфері праці як у Росії, так і в США, інших країнах миру, обумовлений цілим поруч факторів економічного, науково-технологічного, соціального характеру, у тому числі вповільненням росту числа високооплачуваних робочих місць із повним робочим часом, повсюдним розширенням використання нових форм часткової, тимчасової, дискантної зайнятості, які є менш соціально захищеними, що збільшує ризик виявитися за рисою бідності як у період трудової активності, так і після виходу на пенсію. Тому в умовах прискорення процесів глобалізації, впровадження нових технологій, що міняють структуру попиту на ринку праці, а також одержала новий імпульс тенденції росту особистої відповідальності громадян перед суспільством і близькими, державна політика підвищення конкурентоспроможності працездатних осіб, у тому числі соціально уразливих, здобуває усе більше важливе значення. [37, c. 53-69]
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
