95741 (590182), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Найважливішим напрямком двосторонньої взаємодії на майбутні роки буде залишатися співробітництво у військово-політичній області. Головне тут - домагатися усунення невідповідності між проголошеним стратегічним партнерством і збереженням моделі взаємного ядерного стримування у відносинах між двома державами, а в перспективі - досягнення дозованої взаємної керованості військових потенціалів, тобто надання взаємного впливу на напрямок оборонних зусиль обох сторін на ранніх етапах прийняття відповідних політичних рішень.

По оцінках ряду наших експертів, такі зміни військової політики Вашингтона безпосередньої погрози для національної безпеки Росії, у всякому разі на найближчі 10-15 років, аж до реального розгортання американцями стратегічної системи ПРО не представляють. Однак ці зміни, насамперед припинення дії Договору по ПРО, ставлять під сумнів весь міжнародний режим контролю над озброєннями й можуть викликати новий виток перегони озброєнь, дати додатковий імпульс процесу поширення ОМУ й коштів його доставки.

Тактична лінія Росії відносно дій США, як представляється, була вірною: керівництво Росії не вдарилося в паніку, не встало на шлях риторичних погроз і не заявило про прагнення змагатися зі США в області наступальних і оборонних озброєнь. Разом з тим очевидно й те, що зроблені американцями кроки ставляться до розряду стратегічних і тому жадають від нас стратегічної відповіді, що зачіпає нашу власну ядерну політику.

При визначенні нашої подальшої лінії, як представляється, важливо мати на увазі, що, у якому би напрямку не розвивалися політичні відносини між Москвою й Вашингтоном, поки в їхніх арсеналах залишається ядерна зброя, будуть існувати й плани його застосування друг проти друга. При цьому питання про висновок з Росією нових юридично зобов'язуючих і контрольованих домовленостей про необоротні скорочення СНВ продовжує залишатися відкритим, а накопичений у США технологічний заділ і результати натурних випробувань окремих компонентів ПРО свідчать про можливість уже в середньостроковій перспективі розгорнути цілком працездатну обмежену систему боротьби з ракетами, щільність якої можна буде надалі постійно нарощувати.

Виходячи із цього Росія повинна в доступній для огляду перспективі залишатися потужною ядерною державою. Ядерний баланс (мова не йде про паритет) зі США у відносно широкому діапазоні загального числа боєзарядів і бойових можливостей як і раніше забезпечував би особливі стратегічні відносини зі США й політично вагому роль Росії у світі. При цьому підтримувалася б зацікавленість США в діалозі по наступальних і оборонних озброєннях, по всім комплексі пов'язаних із цими питаннями політичних і економічних взаємин. [4, c. 92-96]

По дипломатичній лінії зараз необхідно зробити все можливе для збереження переговірного режиму контролю над озброєннями. Однак квапитися з висновком нового договору зі США по СНВ за всяку ціну не варто було б. Якщо стане ясно, що американці не готові до підписання в травні цього року юридично зобов'язуючої й контрольованої угоди, що охоплює як стратегічні наступальні, так і оборонні озброєння, краще було б продовжити роботу над ним після зустрічі у верхах, чим підписувати чергову декларацію, що здатна лише остаточно підірвати цей режим.

Одночасно із цим доцільно висунути глибоко продумані й добре аргументовані наші пропозиції по співробітництву зі США в області ПРО, що не підриває стратегічну стабільність, у тому числі по спільному створенню й використанню глобальних інформаційних систем, а також по новому поколінню мер довіри в області ядерних озброєнь - як стратегічних, так і тактичних. Політичний виграш такого кроку для Росії очевидний.

У ході переговорів зі США Росія могла б запропонувати обговорити самі радикальні міри: про досягнення рівня "мінімального" ядерного стримування, а також питання про нову й відповідну філософію партнерства, моделі стратегічні взаємини між двома країнами, що виходить за межі взаємного ядерного стримування. Адже ясно, що якби Росія й США не володіли вже десятками тисяч ядерних боєзарядів і тисячами ракет, вони не стали б зараз створювати їх. Природно, неможливо перебороти цей парадокс, принаймні в найближчі десятиліття, шляхом знищення ядерної зброї. Однак корінна переорієнтація й реорганізація ядерних чинностей, що залишаються, може стати цілком реалістичною й важливою метою російсько-американського партнерства. Відносини між Францією й Великобританією в ядерній області є наочним прикладом того, як дві сусідні ядерні держави із приблизно рівними потенціалами, кожна з яких технічно здатна повністю знищити іншу, мирно співіснують, не викликаючи взаємних побоювань раптового нападу й не створюючи якої-небудь погрози конфронтації.

У випадку якщо американці не виявлять зацікавленості до вироблення взаємоприйнятої домовленості, що враховує інтереси безпеки Росії, у нас, цілком ймовірно, не залишиться іншого вибору, як перейти до самостійної ядерної політики. У новій ситуації Росія могла б самостійно визначати кількісний і якісний склад своїх ядерних чинностей, зробивши традиційний упор на наземні МБР, і насамперед із РГЧ ІН, що забезпечить їй можливість гарантованого збереження потенціалу ядерного стримування США при будь-якому варіанті розвитку військово-політичної обстановки.

У майбутні роки практично неминуче поглиблення співробітництва між Росією й США по попередженню й урегулюванню регіональних і локальних криз, інтеграція їхніх зусиль у зміцненні міжнародної й регіональної стабільності. У цьому зв'язку цілком природно, що Росія буде й надалі наполягати на обов'язковому з нею консультуванні й прийнятті відповідних рішень СБ ООН. Такі консультації повинні стати тридцятилітнім елементом і механізмом вироблення політичних рішень у рамках ОБСЄ, а в перспективі - процедури політичної взаємодії Росії з НАТО.

Особлива розмова - урегулювання конфліктів на пострадянському просторі. Активне залучення Росії в урегулювання конфліктних ситуацій пояснюється її життєвим інтересом у стабільній ситуації по периметрі своїх границь і запобіганні провокуючого впливу конфліктів на окремі райони Росії. У Москві не можуть закрити очі на те, що збройні дії приводять до загибелі росіян, порушенню прав російськомовного населення, що в Росію спрямовуються потоки біженців, необхідність облаштованості яких вимагає більших фінансових коштів, а їхня міграція загострює соціальну й криміногенну обстановку. Здавалося б, ясно й те, що, зберігаючи мир і стабільність на просторах Євразії, Росія діє не тільки у своїх інтересах, але й в інтересах усього цивілізованого світу, відображаючи хвилі релігійного фундаменталізму, націоналізму й політичного екстремізму, що піднімаються на Кавказі, у Центральній Азії й інших регіонах колишнього СРСР. [21, c. 61-64]

Однак доводиться констатувати, що належного розуміння й тим більше сприяння в цьому плані Росія з боку США й інших провідних західних країн поки не зустрічає. Кількаразові заклики Росії додати її збройним силам, що перебувають у ряді країн СНД переважно по їх же проханню, статус миротворчих чинностей ООН і дістати необхідні кошти на їхнє втримування дотепер залишаються без відповіді. Таке положення, природно, не сприяє ослабленню існуючої в цьому зв'язку напруженості як у СНД, так і за його межами. Характерно, що навіть у грузино-абхазькому конфлікті, що не зачіпає безпосередніх інтересів США ні в економічному, ні в стратегічному плані, роль Росії як посередника у встановленні миру зустріла протидію. Духу партнерства відповідало б, якщо Вашингтон визнає нарешті лідируючу роль Росії в урегулюванні конфліктів на пострадянському просторі, а також міжнародно-правовий статус миротворчих військ Росії, що здійснюють ОПМ у СНД. Спроби ж США відігравати роль арбітра у відносинах між Росією й колишніми радянськими республіками, а тим більше використовувати конфлікти на просторі колишнього СРСР для посилення свого впливу на ситуацію в СНД на шкоду інтересам Росії будуть незмінно викликати роздратування в Москві.

Багато в чому збігаються підходи Росії й США до нерозповсюдження. В інтересах Росії почати додаткові погоджені зі США зусилля з метою забезпечення виконання рішення про безстрокове й безумовне продовження Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯО) на Конференції 1995 року, а також налагодити діюче співробітництво у відстеженні негативних процесів у сфері поширення ОМУ й коштів його доставки, в організації системи заходів щодо протидії поширенню.

У питаннях забезпечення ядерної безпеки в інтересах Росії реалізувати програму співробітництва, у тому числі при технічному сприянні США, в області зміцнення режиму обліку, контролю, фізичного захисту й безпеки ядерних матеріалів; взаємодіяти в питаннях запобігання незаконної торгівлі цими матеріалами. Разом з тим Росія буде протидіяти спробам США поставити під контроль лише російську ядерну промисловість, нав'язати власні, однобічні рішення в цій області, що йдуть на шкоду її економічним інтересам.

У питаннях забезпечення ядерної безпеки в інтересах Росії реалізувати програму співробітництва, у тому числі при технічному сприянні США, в області зміцнення режиму обліку, контролю, фізичного захисту й безпеки ядерних матеріалів; взаємодіяти в питаннях запобігання незаконної торгівлі цими матеріалами. Разом з тим Росія буде протидіяти спробам США поставити під контроль лише російську ядерну промисловість, нав'язати власні, однобічні рішення в цій області, що йдуть на шкоду її економічним інтересам.

Нарешті, доцільно провести зі США переговори з метою висновку міжурядового "зонтичного" угоди про повномасштабне військово-технічне співробітництво під державним контролем по обидва боки. Тут, однак, варто було б визначитися, до яких меж і в яких рамках здійснювати співробітництво, що у ряді випадків перетворилося в кошти викачування передових російських технологій. Досить проблематичним є взаємодія в сфері контролю за поширенням звичайної зброї й "критичних" технологій, тому що тут уже виявилася найжорстокіша конкурентна боротьба між Росією й США, політика витиснення Росії зі світових ринків зброї й військової техніки. Разом з тим угода про деякі основні правила тут цілком можливо, зокрема про перелік озброєнь, не підметів експорту, і країн, у які повинні бути заборонені поставки конкретних категорій військової техніки.

Зараз важливо, у жодному разі не роблячи в російсько-американських відносинах паузи, осмислити те, що відбулося в Росії й у світі за останні десять років. США повинні визнати, що зовнішньополітичний курс, орієнтований на одержання від Росії однобічних поступок як ціна за політичну підтримку російських реформ, себе не виправдав; залишити ілюзію того, що з нею можна побудувати партнерство патерналістського типу, нав'язавши роль молодшого партнера. Прагнення Росії до рівного зі США положенню у світі повинне сприйматися з розумінням, і не через її минуле, а в передбаченні її можливої ролі в майбутньому. Для Росії ж з, свого роду, самоцілі, як це було в недавнім минулому, відносини зі США повинні придбати значення потужних засобів вирішення російських внутрішньо- і зовнішньополітичних завдань, забезпечення як національної, так і міжнародної безпеки. [40, c. 175-184]

3. 1.3 Державні соціально-економічні пріоритети:

4. досвід США й інтереси Росії

Серед основних соціально-економічних завдань другого строку адміністрації, безсумнівно, особливе місце займають соціальні проблеми: утворення, особливо шкільне, працевлаштування, медичне обслуговування й допомога молоді й, звичайно ж, проблема соціального забезпечення, що є, на думку багатьох експертів, одним із серйозніших викликів країні в доступній для огляду перспективі.

Проблема соціального забезпечення, і зокрема пенсійного забезпечення, стала останнім часом предметом гострих суспільних дебатів у США. Адміністрація Буша запропонувала план, головний зміст якого - частково зняти з держави надмірне навантаження пенсійного забезпечення й інших соціальних виплат. Відповідно до пропозицій республіканців, для громадян старше 55 років, нічого не зміниться. Тим же, хто народився пізніше 1950 р., пропонується диверсифікувати на добровільній основі свої пенсійні внески, тобто частина їх направляти на індивідуальні інвестиційні рахунки. Кошти на цих рахунках можуть приносити додатковий дохід, тому що будуть інвестуватися в різні активи, що приносять прибуток.

Критики нової системи соціального страхування - насамперед, демократи - уважають, що пропонована реформа розмиває й виразно знижує соціальні гарантії. Разом з тим поки демократична опозиція не пропонує ніяких конструктивних рішень. Якщо дотримуватися традиційної точки зору, то єдиний шлях рішення проблеми - це підвищення податків. У кожному разі очевидно, що соціальні проблеми, і зокрема проблеми соціального страхування, стають у главу кута всієї соціально-економічної стратегії держави.

Порівняння соціально-економічних пріоритетів державної політики США із соціально-економічною стратегією Росії виявляє ряд загальних рис. У середньостроковій програмі соціально-економічного розвитку присутні положення про збереження досить високих темпів економічного росту (6-7%), про необхідність структурної перебудови економіки убік підвищення частки наукомістких галузей і зміцнення інноваційної тридцятимільйонної економіки за рахунок впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Схожим багато в чому є й інструментарій досягнення пропонованих заходів - подальше зниження податків, створення пільгових умов для стимулювання НТП, зокрема, створення наукових зон - аналогів американських технопарків, а також вільних економічних зон, все більша інтеграція російської економіки у світове господарство. Із прийняттям чотирьох національних проектів - «Охорона здоров'я», «Освіта», «Житлово-комунальне господарство» і «Промисловий та аграрно-промисловий комплекс» - у Росії вперше за останні 16 років приділена увага тим соціальним проблемам, які здавна є об'єктом постійної уваги американської держави. [13, c. 3-15]

Разом з тим, незважаючи на очевидну схожість соціально-економічних пріоритетів, виразно відчуваються й розходження. Головне й основне - це якісно інше втримування завдань, що ставляться. Якщо в США - це завдання, що коштують перед високорозвиненою й усе більш соціально орієнтованою економікою, то в Росії - це спроба перебороти серйозне відставання країни від високорозвинених держав в економічному й соціальному розвитку, покінчити із сировинною залежністю країни, зробити багатше широкі верстви населення. Перед Росією стоять і завдання особливого роду, в основному вже вирішені американським суспільством. Це правове й інституціональне забезпечення прав власності, боротьба з корупцією, прийняття багатьох базових законів і, головне, їхнє виконання, що є нормою для більшості розвинених країн.

Характеристики

Список файлов ВКР